основні фізико-хімічні властивості:

• тверді желатинові капсули жовто-коричневого

кольору (кришечка і корпус) з надписом ITB на кришечці та корпусі; вміст капсул – порошок майже білого кольору з відтінком жовтого;

склад:

• 1 капсула містить іматинібу мезилату еквівалентно

100 мг іматинібу;

допоміжні речовини: кросповідон, целюлоза мікрокристалічна, діоксид кремнію колоїдний, магнію стеарат.

Форма випуску.

• Капсули.

Фармакотерапевтична група.

• Антинеопластичні засоби. Код АТС L01XX28.

Фармакологічні властивості.

• Фармакодинаміка. Іматиніб – протипухлинний

засіб, активний інгібітор протеїнтирозинкінази (Bcr-Abl тирозинкінази) на клітинному рівні in vitro і in vivo. Іматиніб вибірково пригнічує проліферацію і стимулює апоптоз у позитивних Bcr-Abl клітинних лініях, а також у щойно уражених лейкозних клітинах у пацієнтів з наявністю в лейкоцитах філадельфійської хромосоми при хронічному позитивному мієлолейкозі і гострому лімфоїдному лейкозі.

Крім того, іматиніб є ефективним інгібітором рецепторів тирозинкінази для тромбоцитарного фактора росту (PDGF) і фактора стволових клітин (SCF) і пригнічує клітинні реакції, обумовлені вказаними фокторами. Іn vitro іматиніб пригнічує проліферацію і стимулює апоптоз у клітинах шлунково-кишкової стромальної пухлини, що виражається в активації kit-мутації.

Фармакокінетика. Іматиніб швидко абсорбується після прийому всередину. Біодоступність його становить близько 98%. Максимальна концентрація в крові досягається через 2 – 4 години після прийому. З білками плазми (головним чином з альбуміном та кислим альфа-глікопротеїном, незначною мірою – з ліпопротеїном) зв’язується близько 95% іматинібу.

У дозовому інтервалі 25–1 000 мг показник площі під кривою “концентрація-час” збільшується пропорціонально збільшенню дози.

Метаболізується в печінці при участі ферменту CYP3A4 системи цитохрому Р450 з утворенням активного метаболіту – N-деметильованої піперазинової похідної, яка in vitro має фармакологічну активність, подібну до іматинібу.

Період напіввиведення іматинібу становить близько 18 годин. Виводиться переважно у вигляді метаболітів: 68% – з калом, 13% – із сечею. У незміненому вигляді виводиться близько 25% застосованої дози.

Показання для застосування.

• Хронічний мієлолейкоз у

дорослих: бластний криз, фаза акселерації, хронічна фаза у разі неефективності попередньої терапії інтерфероном-альфа.

Неоперабельні і/або метастатичні злоякісні стромальні пухлини шлунково-кишкового тракту (GIST) у дорослих.

Хронічна фаза хронічного мієлолейкозу у дітей старше 3 років у разі рецидиву захворювання після пересадки стовбурових клітин або у разі неефективності попередньої терапії інтерфероном-альфа.

Спосіб застосування та дози.

• При хронічному мієлолейкозі (ХМЛ) доза

препарату залежить від фази захворювання. При хронічній фазі доза становить 400 мг/добу; при фазі акселерації і при бластному кризі – 600 мг/добу. Призначену дозу приймають 1 раз на добу під час їжі, запиваючи повною склянкою води. Лікування – довготривале, з метою досягнення і підтримання клінічної і гематологічної ремісії.

За умови відсутності побічних ефектів і вираженої нейтропенії або тромбоцитопенії, не пов’язаних з основним захворюванням, можливе збільшення дози Іматибу в таких випадках: прогресування захворювання (у будь-який момент); відсутність задовільної гематологічної відповіді після як мінімум 3 місяців лікування; втрата досягнутої раніше гематологічної відповіді.

У хворих із хронічною фазою захворювання доза Іматибу може бути збільшена до 600 мг/добу. У хворих у фазі акселерації або при бластному кризі доза може бути збільшена до 800 мг/добу (у 2 прийоми по 400 мг).

У процесі терапії Іматибом іноді потрібна корекція дози залежно від динаміки рівнів нейтрофілів і тромбоцитів у крові. При виникненні нейтропенії і тромбоцитопенії препарат треба тимчасово відмінити або зменшити його дозу, залежно від ступеня вираженості цих небажаних явищ.

При хронічній фазі хронічного мієлолейкозу (початкова доза Іматибу 400 мг/добу) у разі зниження числа нейтрофілів менше 1,0х109/л і/або числа тромбоцитів менше 50х109/л рекомендується відмінити препарат доти, поки число нейтрофілів не буде and#8805; 1,5х109/л і тромбоцитів and#8805; 75х109/л; після чого слід продовжити лікування Іматибом у дозі 400 мг/добу. У разі повторного зниження числа нейтрофілів менше 1,0х109/л і/або числа тромбоцитів менше 50х109/л не слід приймати препарат доти, поки число нейтрофілів не буде and#8805; 1,5х109/л і тромбоцитів and#8805; 75х109/л; після чого слід продовжити лікування Іматибом у дозі 300 мг/добу.

При фазі акселерації і бластного кризу (початкова доза 600 мг/добу) у разі зниження числа нейтрофілів менше 0,5х109/л і/або числа тромбоцитів менше 10х109/л, що відбулося як мінімум після 1 місяця терапії Іматибом, рекомендується перевірити, чи є цитопенія наслідком лейкозу (аспірація або біопсія кісткового мозку). Якщо цитопенія не пов’язана з лейкозом, слід зменшити дозу Іматибу до 400 мг/добу. Якщо цитопенія триває протягом наступних 2 тижнів, слід зменшити дозу до 300 мг/добу. Якщо цитопенія триває протягом наступних 4 тижнів і її зв’язок з лейкозом не підтверджений, слід припинити застосування Іматибу доти, поки число нейтрофілів не стане and#8805; 1х109/л і тромбоцитів and#8805; 20х109/л; потім відновити лікування Іматибом у дозі 300 мг/добу.

Неоперабельні і/або метастатичні злоякісні стромальні пухлини шлунково-кишкового тракту: доза Іматибу становить 400-600 мг/добу.

При лікуванні дітей доза препарату становить 400 або 600 мг на добу у 1 або 2 прийоми (вранці і ввечері).

Протипоказання.

• Гіперчутливість до іматинібу, вагітність і

період лактації.

Немає клінічного досвіду щодо ефективності і безпеки застосування іматинібу для лікування дітей молодше 3 років.

Особливості застосування.

• З метою зменшення ризику виникнення негативних ефектів з

боку шлунково-кишкового тракту препарат слід приймати під час їжі, запиваючи достатньою кількістю води.

Іматиб з обережністю слід призначати пацієнтам з порушенням функції печінки, оскільки можливо посилення вираженості його дії. Пацієнтам, які отримують Іматиб, необхідно регулярно контролювати рівень печінкових трансаміназ, білірубіну, лужної фосфатази. У разі збільшення рівня білірубіну більш ніж у 3 рази від норми або збільшення рівня печінкових трансаміназ більш ніж у 5 разів від норми, лікування Іматибом слід припинити доти, доки рівень білірубіну та трансаміназ не буде перевищувати більше ніж 1,5 та 2,5 рази від норм цих показників, відповідно. Подальше лікування Іматибом слід продовжити у менших дозах.

Оскільки іматиніб спричинює затримку рідини в організмі, у період лікування препаратом необхідно регулярно контролювати масу тіла. У пацієнтів старше 65 років збільшується ризик розвитку плеврального і перикардіального випоту. Зазвичай набряки зникають після зменшення дози і застосування діуретиків або після припинення лікування іматинібом.

Під час лікування Іматибом слід регулярно проводити розгорнутий аналіз крові: 1 раз на тиждень під час першого місяця терапії, 1 раз у 2 тижні під час другого місяця і кожні 2-3 місяці у наступний період. Ризик розвитку мієлоcупресії збільшується при бластному кризі і у фазі загострення хронічного мієлолейкозу. Нейтропенія утримується в середньому протягом 2-3 тижнів, тромбоцитопенія – 3-4 тижні. Зазвичай зменшення дози або тимчасове припинення лікування сприяє зменшенню вираженості змін з боку системи кровотворення.

При тривалому лікуванні іматинібом є ймовірність розвитку нефротоксичності. Пацієнтам з нирковою недостатністю препарат призначають з обережністю.

Пацієнтам під час лікування іматинібом рекомендується застосовувати ефективні засоби контрацепції. Під час лікування не рекомендується керувати транспортними засобами і працювати з механізмами.