ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування препарату

АВЕЛОКС®

(AVELOX®)

Загальна характеристика:

міжнародна назва: moxifloxacin;

основні фізико-хімічнівластивості: прозорийрозчин світло-жовтого кольору;

склад: 1 флакон (250 мл розчину) містить 436 мгмоксифлоксацину гідрохлориду, що відповідає 400 мг моксифлоксацину;

допоміжні речовини: натріюхлорид, кислота соляна, натрію гідроксид, вода для ін’єкцій.

Форма випуску. Розчин для інфузій.

Фармакотерапевтична група. Протимікробні препарати для системногозастосування. Антибактеріальні засоби групи хінолонів.

Код АТС J01M А14.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка.

Моксифлоксацин – протимікробнийзасіб із широким спектром бактерицидної дії. In vitro моксифлоксацин ефективнийщодо багатьох грампозитивних та грамнегативних мікроорганізмів, анаеробів,кислотостійких бактерій, а також нетипових бактерій (наприклад, Mycoplasmaspp., Chlamidia spp., Legionella spp.). Встановлено, що антибіотик ефективнийвідносно бактерій, стійких до (β-лактамних та макролідних препаратів.

Моксифлоксацин діє на більшістьштамів таких мікроорганізмів:

Грампозитивні

Streptococcus pneumoniae (у тому числі штами,резистентні до пеніциліну та макролідів і штами з множинною резистентністю доантибіотиків)^*

Streptococcus pyogenes (група А)^*

Streptococcus milleri

Streptococcus mitior

Streptococcus agalactiae^*

Streptococcus dysgalactiae

Streptococcus anginosus^*

Streptococcus constellatus^*

Staphylococcus aureus (у тому числі чутливі дометициліну штами)^*

Staphylococcus cohnii

Staphylococcus epidermidis (у тому числі чутливі дометициліну штами)

Staphylococcus haemolyticus

Staphylococcus hominis

Staphylococcus saprophyticus

Staphylococcus simulans

Corynebacterium diphtheriae

Enterococcus faecalis (тільки штами, чутливі дованкоміцину і гентаміцину) ^*

Грамнегативні

Haemophilus influenzae (у тому числіß-лактамазонегативні та позитивні штами)^*

Haemophilus parainfluenzae^*

Klebsiella pneumoniae^*

Moraxella catarrhalis (у тому числіß-лактамазонегативні та позитивні штами)^*

Escherichia coli^*

Enterobacter cloacae^*

Bordetella pertussis

Klebsiella oxytoca

Enterobacter aerogenes

Enterobacter agglomerans

Enterobacter intermedius

Enterobacter sakazaki

Proteus mirabilis^*

Proteus vulgaris

Morganella morganii

Providencia rettgeri

Providencia stuartii

Анаероби

Bacteroides distasonis

Bacteroides eggerthii

Bacteroides fragilis^*

Bacteroides ovatum

Bacteroides thetaiotaomicron^*

Bacteroides uniformis

Fusobacterium spp

Peptostreptococcus spp^*

Porphyromonas spp

Porphyromonas anaerobius

Porphyromonas asaccharolyticus

Porphyromonas magnus

Prevotella spp

Propionibacterium spp

Clostridium perfringens^*

Clostridium ramosum

Нетипові

Chlamydia pneumoniae^*

Mycoplasma pneumoniae^*

Legionella pneumophila^*

Cоxiella burnettii

^* Чутливість до моксифлоксацину підтвердженаклінічними даними.

Моксифлоксацин менш активний відносноPseudomonas aeruginosa, Pseudomonas fluorescens, Burkholderia cepacia,Stenotrophomonas maltophilia.

Бактерицидна діямоксифлоксацину реалізується шляхом його взаємодії з топоізомеразами II та IVферментами, необхідними для реплікації, відновлення і транскрипції ДНК.

Активність моксифлоксацинузалежить від його концентрації у плазмі крові: мінімальні бактерицидніконцентрації зазвичай відповідають мінімальним бактеріостатичним.

Механізми стійкостімікроорганізмів, які інактивують пеніциліни, цефалоспорини, аміноглікозиди,макроліди і тетрацикліни, не впливають на антибактеріальну ефективністьмоксифлоксацину. Перехресної стійкості між препаратом і зазначенимиантибіотиками не відзначалося. Досі не спостерігалося резистентності,опосередкованої плазмідою. Показана дуже низька частота розвитку стійкостібактерій (10^-7 – 10^-10). При серійному розведеннімікроорганізмів показано лише незначне зростання величин МПК моксифлоксацину.

Між антибактеріальними засобамигрупи хінолонів зазвичай спостерігається перехресна резистентність. Проте деякігрампозитивні та анаеробні мікроорганізми, стійкі до інших хінолонів, чутливідо моксифлоксацину.

Фармакокінетика. Після введення400 мг моксифлоксацину максимальна концентрація у плазмі крові визначаєтьсяпротягом 0,5 – 4 години. Стабільний стан досягається за три доби.Моксифлоксацин швидко розповсюджується у позасудинному просторі. Біодоступністьпрепарату висока; об’єм розповсюдження у стаціонарному стані дорівнює 2 л/кг. Услині може бути досягнутий вищий пік концентрації, ніж у плазмі. Внаслідокнизького зв’язування моксифлоксацину білками крові (приблизно 45 %) високімаксимальні концентрації антибіотика визначаються у біологічних рідинах.

Моксифлоксацин досягає найвищихконцентрацій у тканинах легенів (альвеолярні макрофаги, епітеліальна рідина,слизова оболонка бронхів), у слині та придаткових пазухах носа, особливо – восередках запалення.

Моксифлоксацин піддаєтьсябіотрансформації, екскретується з сечею та жовчю як у незміненому вигляді, такі в формі сульфатного й глюкуронідного кон’югатів. Середній періоднапіввиведення антибіотика із плазми крові та слини становить приблизно 12годин.

Фармакокінетика.

Всмоктування

Після однократної інфузії препарату дозою 400 мгпротязгом 1 години максимальна концентрація препарату (Сmax) досягається вкінці інфузії і складає приблизно 4,1 мг/л, що відповідає її збільшеннюприблизно на 26 % відносно величини цього показника при прийомі препаратувнутрішньо. Експозиція препарату, що визначається показником AUC (площа підкривою співвідношення концентрація – час), незначно перевищує ту саму приприйомі препарату внутрішньо. Абсолютна біодоступність складає приблизно 91 %.

Після багаторазових внутрішньовенних інфузійпрепарату дозою 400 мг протягом 1 години максимальна (Сmax) змінюється вінтервалі від 4,1 мг/л до 5,9 мг/л. Середні стабільні концентрації, щодорівнюють 4,4 мг/л, досягаються в кінці інфузії.

Розподіл

Моксифлоксацин швидко розподіляється в тканинах таорганах і зв’язується з білками крові (головним чином, з альбумінами) приблизнона 45 %. Об’єм розподілу складає приблизно 2 л/кг.

Високі концентрації препарату, що перевищують тісамі в плазмі, створюються в легеневій тканині (в т. ч. в альвеолярних макрофагах),слизовій бронхів, у носових пазухах, у місцях запалення (у вмісті пухирів приураженні шкіри). В інтерстиціальній рідині та в слині препарат визначається увільній, незв’язаній з білками формі, в концентрації вищій, ніж у плазмі. Крімтого, високі концентрації препарату визначаються в абдомінальних тканинах ірідинах.

Метаболізм

Моксифлоксацин підпадає біотрансформації II фази івиводиться з організму нирками, а також із фекаліями як у незміненому вигляді,так і у вигляді неактивних сульфосполук і глюкуронідів. Моксифлоксацин непідпадає біотрансформації макросомальною системою цитохрому Р450.

Виведення

Період напіввиведення препарату складає приблизно 12годин. Середній загальний кліренс після введення дозою 400 мг складає від 179до 246 мл/хв. Близько 22 % одноразової дози (400 мг) виводиться в незміненомувигляді з сечею, близько 26 % – з фекаліями.

Фармакокінетика урізних групп пацієнтів.

Вік, стать та етнічна приналежність Не встановленовікових і статевих відмінностей у фармакокінетиці моксифлоксацину. Не виявленоклінічно значимих розбіжностей фармакокінетики моксифлоксацину у пацієнтіврізних етнічних груп.

Діти. Фармакокінетика моксифлоксацину у дітей невивчалась.

Ниркова недостатність Не виявлено істотних змінфармакокінетики моксифлоксацину у пацієнтів із порушенням функції нирок(включаючи з кліренсом креатиніну < 30 мл/хв/ 1,73 м²) і у тих,які знаходяться на безперервному гемодіалізі та довготривалому амбулаторномуперитонеальному діалізі.

Порушення функції печінки У пацієнтів із незначнимпорушенням функції печінки (Чайдл-Пью, стадія А і В) зміна режиму дозування непотрібна. Оскільки у пацієнтів з тяжкими порушеннями функції печінки(Чайдл-Пью, стадія С) даних щодо фармакокінетики моксифлоксацину немає,застосування препарату у них не рекомендується.

Показання для застосування

Лікування у дорослих наступних інфекцій, викликанихчутливими до препарату мікроорганізмами:

Негоспітальна пневмонія, включаючи позалікарнянупневмонію, збудниками якої є штами мікроорганізмів із множинною резистентністюдо антибіотиків.

Ускладнені інфекції шкіри та підшкірних структур(включаючи інфіковану діабетичну стопу).

Ускладнені інтрабдомінальні інфекції, включаючиполімікробні інфекції (такі як абсцедування).

Спосіб застосування та дози

Дорослі

Рекомендований режим дозування моксифлоксацину: 400мг 1 раз на день при будь-яких інфекціях.

Тривалість терапії

Тривалість лікування визначається локалізацією ітяжкістю інфекції, а також клінічним ефектом.

На початкових етапах лікування може застосовуватисьрозчин Авелоксу^® для інфузій, а потім для продовження терапії занаявності показів препарат може бути призначений внутрішньо в таблетованійформі.

Негоспітальна пневмонія: загальна тривалістьступінчатої терапії (внутрішньовенне введення, потім прийом внутрішньо) 7 – 14днів.

Ускладнені інфекції шкіри і підшкірних структур –загальна тривалість ступінчатої терапії моксифлоксацином (внутрішньовенневведеня препарату з наступним прийомом внутрішньо) складає 7 – 21 день.

Ускладнені інтраабдомінальні інфекції – загальнатривалість ступінчатої терапії (внутрішньовенне введеня препарату з наступнимприйомом внутрішньо) складає 5 – 14 днів.

Не потрібно перевищувати рекомендовану тривалістьлікування.

За даними клінічних досліджень тривалість лікуваннярозчином для інфузій Авелокс^® внутрішньо може досягати 21 дня.

Пацієнти літнього віку

Зміна режиму дозування у літніх пацієнтів непотрібна.

Порушення функції печінки

Пацієнтам із незначними порушеннями функції печінкизміна режиму дозування не потрібна.

Ниркова недостатність

У пацієнтів з порушенням функції нирок (в тому числіпри тяжкому ступені ниркової недостатності з кліренсом креатиніну < 30мл/хв/1,73 м²), а також у пацієнтів, що знаходяться на безперервномугемодіалізі та довготривалому амбулаторному перитонеальному діалізі, змінарежиму дозування не потрібна.

Застосування у пацієнтів різних етнічних груп

Зміна режиму дозування не потрібна.

ІНСТРУКЦІЯдля використання

Препарат вводиться внутрішньовенно у вигляді інфузіїтривалістю не меньше ніж 60 хвилин як у чистому вигляді, так і в поєднанні знаступними сумісними з ним розчинами.

Вода для ін’єкцій

Розчин натрію хлориду 0,9 %

Розчин натрію хлориду 1 молярний

Розчин декстрози 5 %

Розчин декстрози 10 %

Розчин декстрози 40 %

Розчин ксиліту 20 %

Розчин Рінгера

Розчин Рінгера лактат

Розчин Амінофузину 10 %

Розчин Йоностерилу

Суміш розчину Авелоксу^® з вищенаведенимиінфузійними розчинами залишається стабільною протягом 24 годин при кімнатнійтемпературі. Оскільки розчин неможна заморожувати або охолоджувати, йогонеможна зберігати в холодильнику. При охолоджені розчин може прецепитувати,однак при кімнатній температурі преципітат звичайно розчиняється. Розчинповинен зберігатись в оригінальному контейнері. Слід застосовувати лишепрозорий розчин.

Побічна дія

З частотою розвитку > 1 % < 10 %(частота розвитку всіх побічних ефектів у даній підгрупі, крім нудоти і діареї,< 3 %)

Серцево-судинна система: подовження інтервалу QT у хворихіз супутньою гіпокаліємією.

Система травлення: болі в животі, нудота, діарея,блювання, симптоми диспепсії, тимчасове підвищення рівня трансаміназ.

Нервова система: запаморочення, головний біль.

Інфекційні ускладнення: кандидозна суперінфекція,включаючи стоматит, вагініт.

Локальні симптоми: реакції в області ін’єкції(набряк, запалення, біль, алергічні реакції).

З частотою розвитку > 0,1 % < 1 %

Організм у цілому: астенія, загальна слабкість,гіпергідроз, дегідратація (викликана діареєю або зменшенням прийому рідини).

Алергічні реакції: кропив’янка, зуд, висип.

Серцево-судинна система: прискорене серцебиття,подовження інтервалу QT, неспецифічні аритмії.

Система травлення: метеоризм, запор, відсутність апетиту,диспепсія, гастроентерит, підвищення ГГТП (гама-глутаміл-транспептидази),амілази, білірубіну, транзиторне порушення функції печінки з підвищенням ЛДГ(лактатдегідрогенази), транзиторне підвищення в сироватці лужної фосфатази.

Кров і лімфатична система: анемія, лейкоцитопенія,тромбоцитоз, еозинофілія, тромбоцитопенія.

Опорно-рухова система: артралгія, міалгія.

Нервова система: розлад свідомості (сплутаність,дезорієнтація), безсоння, запаморочення, сонливість, відчуття тривоги, тремор,парестезії/дизестезії, підвищення психомоторної активності.

Органи чуття: розлад смаку, розлад зору –нечіткість, зниження гостроти зору, диплопія, особливо в поєднані ззапамороченням і сплутаністю.

Дихальна система: задишка (включаючи астматичнийстан).

Метаболізм: гіперліпідемія.

Локальні симптоми: флебіт/тромбофлебіт.

З частотою розвитку > 0,01 % <0,1 %

Організм у цілому: болі в області таза, набрякобличчя, біль у спині, зміна результатів лабораторних тестів, алергічніреакції, біль у ногах.

Алергічні/анафілактичні реакції:анафілактичні/анафілактоїдні реакції, ангіоневротичні набряки, включаючи набрякобличчя, гортані (потенційно загрожуючий життю).

Серцево-судинна система: шлуночкові тахіаритмії,артеріальна гіпотензія, гіпертензія, непритомність, вазодилятація (припливикрові до обличчя).

Система травлення: дисфагія, псевдомембранознийколіт (рідко асоційований із загрозливими для життя ускладненнями), жовтяниця,гепатит (переважно холестатичний).

Кров і лімфатична система: зміна рівнятромбобластину, подовження протромбінового часу/збільшення МНВ (міжнародненормалізоване відношення).

Метаболізм: гіперглікемія, гіперурикемія.

Опорно-рухова система: тендиніт, судоми м’язів.

Нервова система: патологічні сновидіння, порушеннякоординації (включаючи розлад ходьби в результаті запаморочення, у вкрайпоодиноких випадках такі, що призводять до травм у результаті падіння, особливоу літніх пацієнтів), судомні напади з різними клінічними проявами (в тому числіgrand mal напади), порушення уваги, розлад мови, амнезія, емоціональналабільність, галюцинації, депресія (у вкрай поодиноких випадках можливаповедінка з тенденцією до самоушкодження), гіпестезія.

Органи чуття: шум у вухах, порушення нюху, включаючианосомію.

Сечостатева система: порушення функції нирок урезультаті дегідратації, що може призвести до пошкодження нирок, особливо улітніх пацієнтів із супутніми порушеннями функції нирок.

З частотою розвитку < 0,01 %

Алергічні реакції: анафілактичний/анафілактоїднийшок (у тому числі такий, що загрожує життю).

Система травлення: фульмінантний гепатит потенційнонебезпечний розвитком печінкової недостатності, що загрожує життю.

Опорно-рухова система: розрив сухожиль, артрити,розлад ходи внаслідок ураження опорно-рухової системи.

Шкіра: синдром Стівенса-Джонсона.

Нервова система: гіперстезія, деперсоналізація,психотичні реакції (ті, що потенційно проявляють себе в поведінці з тенденцієюдо самоураження).

Серцево-судинна система: поліморфна шлуночковатахікардія (Torsade de Pointes), зупинка серця, переважно в осіб зі схильнимидо аритмій станами, такими як клінічно значуща брадикардія, гостра ішеміяміокарда.

Кров і лімфатична система: збільшення рівняпротромбіну/зміншення МНВ, зміна рівня протромбіну і МНВ.

Частота розвитку наступних побічних ефектів при застосуванніступінчатої терапії моксифлоксацином (при внутрішньовенному введені препарату знаступним прийомом внутрішньо) вище, ніж при прийомі препарату внутрішньо:

Підвищення рівня гама-глютаміл-трансферази,шлуночкова тахиаритмія, артеріальна гіпотензія, вазодилятація,псевдомембранозний коліт (у поодиноких випадках асоційований із потенційнозагрожуючими життю ускладненнями), судомні напади з різними клінічними проявами(в тому числі grand mal напади), галюцинації, порушення функції нирок урезультаті дегідратації, що може призвести до пошкодження нирок, особливо улітніх пацієнтів із супутніми порушеннями функції нирок.

Протипоказання. Інфузійний розчин Авелокс^®протипоказаний при відомій індивідуальній підвищеній чутливості до будь-якого зкомпонентів препарату або до інших антибіотиків групи хінолонів; хворим наепілепсію; дітям та підліткам у період росту (до 18 років); жінкам у періодивагітності та годування груддю.

Передозування

Не відмічено будь-яких побічних ефектів призастосуванні моксифлоксацину дозою до 1200 мг одноразово і по 600 мг протягом10 днів. У випадку передозування слід орієнтуватися на клінічну картину іпроводити симптоматичну підтримуючу терапію з ЕКГ-моніторингом. Використанняактивованого вугілля для лікування передозування при внутрішньовенному способівведення препарату має надзвичайно обмежене значення.

Особливості застосування. У разі комбінованого застосуванняінфузійного розчину Авелокс^® та інших препаратів длявнутрішньовенного введення кожен із них має вводитися окремо. Допускаєтьсявведення лише прозорих інфузійних розчинів моксифлоксацину.

Спеціальні попередження тазастережні заходи.

Під час лікування хінолонамиможливе виникнення судом, тому слід з особливою обережністю призначатимоксифлоксацин пацієнтам із такими захворюваннями центральної нервової системи,що можуть спричинити судомні напади або знизити поріг виникнення останніх.

У пацієнтів з помірно вираженоюнедостатністю функцій печінки корекція доз моксифлоксацину не потрібна. Данихщодо безпечності застосування препарату для лікування хворих із тяжкоюпечінковою недостатністю немає.

В осіб літнього віку тапацієнтів із будь-яким ступенем ниркової недостатності (у тому числі прикліренсі креатиніну ≤30 мл/хв/1,73 м²) вносити зміни у режимдозування не потрібно. Показано, що моксифлоксацин (так само, як інші хінолонита макроліди) незначною мірою подовжує інтервал QТ, тому слід з обережністюпризначати інфузійний розчин Авелокс^® пацієнтам зі спадковими танабутими синдромами подовження інтервалу QТ, а також хворим, які вживаютьантиаритмічні засоби.

Застосування препарату вперіоди вагітності та лактації

У період вагітності тагодування груддю застосування моксифлоксацину протипоказане.

Діти

Ефективність та безпекамоксифлоксацину у дітей та підлітків не встановлена.

Вплив на здатність керуватиавтомобілем та механізмами

У клінічних випробуванняхчастота виникнення реакцій з боку центральної нервової системи була незначною.Проте слід попередити хворих про необхідність оцінити індивідуальну реакцію на лікуванняАвелоксом^® перед початком керування автомобілем або роботи з іншимипотенційно небезпечними механізмами.

Особливі вказівки

Застосування препаратів хінолонового ряду пов’язаноз можливим ризиком розвитку судомного нападу. Моксифлоксацин слід застосовуватиз обережністю у пацієнтів із захворюванями ЦНС і зі станами, підозрілими навтягнення ЦНС, схильними до виникнення судомних нападів або тих, що знижуютьпоріг судомної активності.

У зв’язку з відсутністю достатньої кількостіклінічних даних, застосування моксифлоксацину пацієнтами з тяжкими порушеннямифункції печінки (за Чайдл-Пью, стадія С) не рекомендується.

При застосуванні моксифлоксацину, як і іншихпрепаратів хінолонового ряду і макролідів, у деяких пацієнтів може відзначатисьнезначне збільшення інтервалу QT. У зв’язку з цим слід уникати призначеннямоксифлоксацину у пацієнтів із подовженням і нтервалу QT, з гіпокаліємією, атакож у тих, які одержують антиаритмічні препарати класу ІА (хінидин,прокаїнамід) або класу ІІІ (аміодарон, соталол), оскільки досвід застосуваннямоксифлоксацину цими пацієнтами обмежений.

Моксифлоксацин слід призначати з обережністю разоміз препаратами, які подовжують інтервал QT (цизаприд, еритроміцин,антипсихотичні препарати, трициклічні антидепресанти), оскільки можливаадитивна дія, а також пацієнтам схильним до аритмічних станів, таких якбрадикардія, гостра ішемія міокарда.

Ступінь подовження інтервалу QT може підвищуватисьіз підвищенням концентрації препарату, тому не потрібно перевищуватирекомендовану дозу та швидкість інфузії (400 мг за 60 хвилин). Подовженняінтервалу QT пов’язане з підвищеним ризиком шлуночкових аритмій, включаючиполіморфну шлуночкову тахікардію.

У жодного з 9000 пацієнтів, які застосовували моксифлоксацин,не відзначалось пов’язаних із подовженням інтервалу QT кардіоваскулярнихускладнень і летальних випадків. Однак у пацієнтів зі схильними до аритмійстанами при застосуванні моксифлоксацину може збільшуватись ризик розвиткушлуночкових аритмій.

На фоні терапії фторхінолонами, в тому числімоксифлоксацином, особливо у пацієнтів літнього віку і у тих, які одержуютьмоксифлоксацин разом із глюкокортикостероїдами, можливий розвиток тендовагинітуабо розриву сухожиль. При перших симптомах болю або запалення в місціушкодження прийом препарату слід припинити і розвантажити уражену кінцівку.

Застосування антибактеріальних препаратів широкогоспектра дії пов’язане з ризиком розвитку псевдомембранозного коліту. На цейдіагноз слід зважати при лікуванні пацієнтів, у яких на фоні лікуваннямоксифлоксацином спостерігається тяжка діарея. В цьому випадку повинна бутинегайно призначена відповідна терапія.

У деяких випадках вже після першого застосуванняпрепарату може розвинутись гіперчутливість та алергічні реакції. Слід негайнозвернутись до лікаря. Дуже рідко анафілактичні реакції можуть прогресувати дозагрозливого життю анафілактичного шоку навіть після першого застосуванняпрепарату. В цих випадках моксифлоксацин слід відмінити і провести необхідні лікувальнізаходи (в тому числі протишокові).

При призначені моксифлоксацину для інфузій із іншимипрепаратами кожен із них повинен вводитись окремо.

При використанні хінолонів відзначаються реакціїфоточутливості. Однак при проведенні доклінічних, клінічних досліджень, а такожпри використанні моксифлоксацину на практиці не відзначалось реакційфоточутливості. Тим не менше пацієнти, які одержують моксифлоксацин, повинніуникати прямих сонячних променів і ультрафіолетового опромінення.

Пацієнти, що дотримуються дієти зі зниженим вмістомсолі (при серцевій недостатності, при нефротичному синдромі) повиннівраховувати, що в розчині для інфузій міститься натрію хлорид.

Недивлячись на те, що моксифлоксацин рідко викликає побічні реакції збоку ЦНС пацієнти повинні знати свою реакцію на препарат перед тим, як керуватиавтомобілем чи механізмами що рухаються.

Данні про безпеку, одержані в доклінічнихдослідженнях.

Органами, що піддаються максимальній токсичній діїмоксифлоксацину, як і інших фторхінолонів, є система кровотворення (гіпоплазіякісткового мозку у собак та мавп), центральна нервова система (судоми у мавп) іпечінка (підвищення печінкових ферментів, поодинокі некрози клітин у щурів,собак та мавп). Ці зміни виникають, як правило, після довготривалого лікуваннямоксифлоксацином в високих дозах.

Токсичний вплив на репродуктивну функцію.

При вивченні впливу моксифлоксацину на репродуктивну функцію щурів,кроликів та мавп, доведено, що моксифлоксацин проникає крізь плаценту. Досліди,що проводились на щурах (при застосуванні моксифлоксацину внутрішньо івнутрішньовенно) і мавпах (при застосуванні моксифлоксацину внутрішньо) невиявили тератогенної дії моксифлоксацину і його впливу на фертильність. Привнутрішньовенному застосуванні моксифлоксацину у кроликів в дозі 20 мг/кгвідзначалась мальформація скелета. Виявлено збільшення кількості викиднів умавп і кроликів при використанні моксифлоксацину в терапевтичній дозі. У щуріввідзначалось зменшення маси плода, почастішання викиднів, невелике збільшеннятривалості періоду вагітності і збільшення спонтанної активності нащадків обохстатей при використанні моксифлоксацину, дозування якого в 63 рази перевищувалорекомендоване.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами

Варфарин

При поєднаному застосуванні з варфариномпротромбіновий час та інші параметри згортання крові не змінюються.

Зміна значення МНВ (міжнародного нормалізованоговідношення). У пацієнтів, які одержували антикоагулянти в поєднані зантибіотиками, в тому числі з моксифлоксацином, відмічаються випадки підвищенняантикоагуляційної активності протизгортальних препаратів. Факторами ризику єінфекційні захворювання (і супутній запальний процес), вік і загальний станпацієнта. Недивлячись на те, що взаємодія між моксифлоксацином і варфарином невиявляється, у пацієнтів, які застосовують поєднане лікування цими препаратами,необхідно проводити моніторинг МНВ і, за необхідності, змінити дозу пероральнихпротизгортальних препаратів.

Дигоксин

Моксифлоксацин і дигоксин суттєво не впливають нафармакокінетичні параметри один одного.

Теофілін

Моксифлоксацин не чинить якого-небудь впливу нафармакокінетику теофіліну (і навпаки), що свідчить про те, що моксифлоксацин невзаємодіє з 1А2 підтипом ферментної системи цитохрому Р450.

Пробенецид

Пробенецид не впливає на загальний кліренс інирковий кліренс моксифлоксацину. При поєднаному застосуванні моксифлоксацинута пробенециду корекції доз не потрібно.

Протидіабетичні препарати

Не виявлено клінічно значущих взаємодій міжглібенкламідом і моксифлоксацином.

Ітраконазол

При поєднаному застосуванні з моксифлоксациномпоказник AUC (площа під кривою співвідношення “концентрація – час”)ітраконазолу змінюється незначно. У свою чергу, ітраконазол також не виявляєсуттєвого впливу на фармакокінетичні параметри моксифлоксацину. Тому припоєднаному застосуванні цих препаратів зміни режиму дозування жодного з них непотрібно.

Морфін

Парентеральне застосування морфіну не знижуєбіодоступність моксифлоксацину.

Пероральні контрацептиви

Взаємодії між пероральними контрацептивами імоксифлоксацином не відмічається.

Атенолол

Фармакокінетика атенололу незначно змінюється підвпливом моксифлоксацину. Після прийому одноразової дози AUC атенололузбільшується приблизно на 4 %, а Cmax знижується на 10 %.

Несумісність

Неможна вводити інфузійний розчин моксифлоксацинуодночасно з іншими несумісними з ним розчинами, до яких відносяться:

Розчин натрію хлориду 10 %

Розчин натрію хлориду 20 %

Розчин натрію гідрокарбонату 4,2 %

Розчин натрію гідрокарбонату 8,4 %

Умови та термін зберігання. Зберігати у недоступному для дітей місці!Зберігати в сухому, захищеному від світла місці, при температурі від 8 °С до 25°С! Не заморожувати!

Термін придатності – 5 років.

У разі зберігання препарату принизьких температурах (наприклад, у холодильнику) перед застосуванням розчиннеобхідно витримати при кімнатній температурі.