ІНСТРУКЦІЯ

для медичногозастосування препарату

аккузид® 20

(accuzide 20)

Загальна характеристика:

основні фізико-хімічні властивості: рожевого кольору, трикутні, двоопуклітаблетки, вкриті плівковою оболонкою, з лінією розлому та маркуванням “PD 220”,витисненим з одного боку;

склад: 1 таблетка містить квінаприлу гідрохлориду укількості, еквівалентній 20 мг квінаприлу та 12,5 мг гідрохлортіазиду;

допоміжні речовини: лактоза (моногідрат), магніюкарбонат, повідон, кросповідон, магнію стеарат, Опадрі “рожева” (OY-S-6937),віск канделільський.

Форма випуску. Таблетки, вкриті оболонкою.

Фармакотерапевтична група. Комбіновані препарати інгібіторів АПФ. ІнгібіториАПФ і діуретики. Код АТС С09В А06.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка. Аккузид^® 20 – цекомбінований препарат, що складається з інгібітору ангіотензинперетворюючогофактора квінаприлу гідрохлориду і діуретика гідрохлортіазиду (ГХТЗ).

Одночасне застосування квінаприлу і гідрохлортіазидузумовлює більше зниження артеріального тиску, ніж кожен препарат поодинці.Одночасне застосування квінаприлу і гідрохлортіазиду не спричинює зміни уфармакокінетиці обох препаратів.

Внаслідок діуретичної активності гідрохлортіазидзбільшує активність реніну в плазмі, збільшує секрецію альдостерону, зменшуєконцентрацію калію в сироватці і збільшує виділення калію із сечею.

Введення квінаприлу пригнічуєренін-ангіотензин-альдостеронову систему і має здатність зменшувати втратикалію, спричинені гідрохлортіазидом.

Механізм дії. Квінаприл швидкодеетерифікується до квінаприлату (дикислоти квінаприлу, основного метаболіту),який виявився ефективним інгібітором ангіотензин-перетворюючого ферменту.Ангіотензинперетворюючий фермент являє собою пептидилдіпептидазу, яка каталізуєперетворення ангіотензину І у вазоконстриктор ангіотензин ІІ, який бере участьу регулюванні судинного тонусу і реалізує свій вплив різними шляхами, у томучислі шляхом стимуляції секреції альдостерону корою надниркових залоз. Механізмдії квінаприлу полягає в інгібуванні циркуляції і тканинної активності АПФ, чимзменшується вазопресорна активність і секреція альдостерону. Зниження рівняангіотензину II за механізмом зворотного зв’язку приводить до підвищеннясекреції реніну та його активності в плазмі крові.

Хоча прийнято вважати, що основний механізмантигіпертензивного ефекту реалізується через ренін-ангіотензин-альдостероновусистему, квінаприл виявляє антигіпертензивну дію навіть у хворих1 з невисокоюреніновою гіпертензією. Дослідження показали, що монотерапія квінаприлом булаефективною у пацієнтів різних рас, хоча вираженість ефекту була дещо меншою призастосуванні препарату пацієнтами чорної раси (група звичайно з переважнонизьким рівнем реніну). АПФ подібно до ензиму кінази ІІ спричиняє деградаціюбрадикініну - потужного вазодилятаторного пептиду; збільшуючи рівеньбрадикініну, АПФ і кіназа ІІ відіграють роль у реалізації терапевтичного ефектуквінаприлу, однак цей механізм потребує подальшого дослідження.

У дослідах на тваринах антигіпертензивний ефектквінаприлу триває довше, ніж його пригнічуючий вплив на циркуляцію АПФ, тоді яктканинне пригнічення АПФ більш тісно корелює з тривалістю йогоантигіпертензивного ефекту.

Застосування 10-80 мг квінаприлу хворим з вираженістюгіпертензії від легкого до тяжкого ступеня спричинює помірне зниженняартеріального тиску при вимірюванні як в положенні сидячи, так і в положенністоячи, із мінімальним впливом на частоту серцевих скорочень. Антигіпертензивнадія препарату починається в межах до години з максимальною вираженістю через 2– 4 години після прийому. При застосуванні в рекомендованих дозахантигіпертензивний ефект препарату триває протягом доби і зберігається під часдовготривалої терапії.

Дослідження у хворих з гіпертензією показали, щозменшення артеріального тиску внаслідок застосування квінаприлусупроводжувалось зменшенням загального периферичного опору та нирковогосудинного опору з незначною або відсутністю зміни частоти серцевих скорочень,серцевого індексу, ниркового кровотоку, показника клубочкової фільтрації чифільтраційної фракції.

Механізм антигіпертензивної активності діуретиківзалишається не відомим. При тривалому застосуванні периферичний опір судинзменшується, однак це може бути вторинним проявом змін натрієвої рівноваги.

Гідрохлортіазид є діуретиком, що безпосередньо впливаєна нирку, збільшуючи виділення натрію і хлору, а разом з ними і відповідногооб’єму води. Гідрохлортіазид також збільшує екскрецію калію і бікарбонатів ізменшує виділення кальцію. Тривале застосування гідрохлортіазиду збільшуєактивність реніну в плазмі в 2-6 разів.

Після перорального прийому гідрохлортіазиду йогостимулюючий вплив на діурез починається приблизно через дві години, досягаємаксимуму через чотири години і триває 6-12 годин.

Супутня терапія з діуретиками тіазидного типузабезпечує більш виражений гіпотензивний ефект ніж при застосуванні кожногопрепарату самостійно.

Фармакокінетика. Після пероральногозастосування препарату максимальні концентрації квінаприлу в плазмі досягаютьсяпротягом години. Гідрохлортіазид виділяється у незміненому стані нирками. Придослідженні плазматичних рівнів протягом 24 годин відмічено, що періодплазматичного напіввиведення становить 4 – 15 годин. Близько 61% пероральноїдози виділяється у незміненому вигляді протягом 24 годин.

Гідрохлортіазид проникає крізь плацентарний і непроникає крізь гематоенцефалічний бар’єр.

Ґрунтуючись на виявленні квінаприлу та йогометаболітів у сечі, обсяг абсорбції становить приблизно 60%. Всмоктуваннягідрохлортіазиду є дещо повільнішим (від 1 до 2,5 години) і більш повним (50 –80%). Близько 38% перорально введеного квінаприлу є системно доступним увигляді квінаприлату. Квінаприл має достовірний плазматичний період напіввиведенняблизько години. Максимальні концентрації квінаприлату в плазмі спостерігаютьсяприблизно через дві години після перорального прийому квінаприлу. Квінаприлатвиділяється головним чином шляхом ниркової екскреції і має напівперіодефективної акумуляції приблизно три години. Приблизно 97% квінаприлу абоквінаприлату, що циркулюють у плазмі, зв’язані з білками. У пацієнтів знирковою недостатністю достовірний період напіввиведення квінаприлатузбільшується зі зменшенням кліренсу креатиніну. Фармакокінетичні дослідження упацієнтів з вираженою нирковою недостатністю, які перебувають на постійномугемодіалізі або на постійному амбулаторному перитонеальному діалізі, вказуютьна те, що діаліз має незначний вплив на видалення квінаприлу та квінаприлату.Виділення квінаприлату також знижене у пацієнтів похилого віку (³65 років)і добре корелює з їх станом функції нирок (додаткова інформація наведена врозділі “Спосіб застосування та дози”).

Фармакокінетика у літніх. У літніх хворих AUC імаксимальна концентрація квінаприлату більші, ніж в інших пацієнтів; що більшепов’язано зі зменшенням функції нирок, ніж з віковими змінами. 15% відзагальної кількість хворих, які брали участь у клінічних дослідженняхзастосування квінаприлу/гідрохлортіазиду, становили хворі старше 65 років, зних 1,5% були старше 75 років. Не знайдено жодної різниці в ефективності табезпеці застосування препарату у літніх та інших хворих. Однак не можнавиключити більшу чутливість до препарату у деяких літніх хворих.

Показання для застосування. Лікування артеріальної гіпертензії у хворих,яким доцільно застосувати комбіновану терапію квінаприлом і діуретиком.

Спосіб застосування та дози.

Хворим, які раніше не застосовували діуретик і в якихзастосовувалася монотерапія квінаприлом, рекомендована початкова дозаквінаприлу/гідрохлортіазиду становить 10/12,5 мг. Відповідно до клінічногоефекту доза може бути збільшена до 20/12,5 мг. Ефективний контрольартеріального тиску в більшості випадків досягається за допомогою застосуваннядози від 10/12,5 мг до 20/12,5 мг.

Діапазон дозування препарату дозволяє гнучкопідібрати співвідношення компонентів залежно від клінічних потреб. Хворим, якідіуретик застосовували раніше, щоб запобігти надмірному зниженню артеріальноготиску рекомендована початкова доза квінаприлу (Аккупро^®) становить 5мг. В подальшому доза препарату підбирається так, щоб досягти бажаногоклінічного ефекту. Якщо підібране співвідношення квінаприлу і гіпотіазидувідповідає співвідношенню у таблетці, можна перейти на застосування Аккузиду^®20.

Дозування для хворих з ураженням функції нирок.Аккузид^® 20 не слід застосовувати для стартової терапії у хворих зпорушенням функції нирок (кліренс креатиніну менше 60 мл/хв). У хворих з помірновираженою нирковою недостатністю (кліренс креатиніну в межах 30 – 60 мл/хв)терапія починається із застосування 5 мг квінаприлу з подальшим титруваннямдози.

Коли необхідно додаткове застосування діуретиків, їхдозу можна титрувати, застосовуючи Аккузид^®. Стартова доза становить10/12,5 мг. Контроль артеріального тиску досягається застосуванням Аккузиду^®20 у звичайних дозах.

Коли супутнє застосування діуретиків у поєднанні зквінаприлом виявляється необхідним для пацієнтів з тяжким ураженням функціїнирок (кліренс креатиніну менше 30 мл/хв), слід віддати перевагу петльовимдіуретикам, а не тіазидним. Отже, пацієнтам з тяжким ураженням функції нирокзастосування Аккузиду^® 20 не рекомендується.

Застосування для лікування людей похилого віку.Терапевтичний ефект препарату однаковий як у літніх так і в інших хворих призастосуванні однакових доз, збільшення частоти побічних проявів у літніх хворихне спостерігалось.

Застосування в педіатрії. Безпечність і ефективністьквінаприлу при лікуванні дітей не встановлена.

Побічна дія. При застосуванні квінаприлуі гідрохлортіазиду з частотою понад 1% спостерігалися такі клінічні побічніреакції: головний біль, запаморочення, кашель, відчуття втоми. Слід зазначити,що звичайно кашель є непродуктивним, стійким і зникає після припинення терапії.Побічні реакції були звичайно незначними та короткотривалими і не залежали відвіку, статі, раси або тривалості застосування (додаткова інформація наведена врозділі “Особливості застосування”). Припинення застосування препарату черезвиникнення побічних проявів відмічено у 2% хворих. Найчастішою причиною відмінипрепарату був головний біль, який супроводжувався кашлем і нудотою та/абоблюванням. При застосуванні квінаприлу/гідрохлортіазиду у контрольованихдослідженнях спостерігалися: головнийбіль, запаморочення, кашель, втомлюваність, міальгія, вірусна інфекція, риніт,нудота і/або блювання, біль у животі, біль у спині, діарея, інфекція верхніхдихальних шляхів, безсоння, сонливість, бронхіт, диспепсія, астенія, фарингіт,вазодилятація, вертиго, біль у грудях.

Побічні прояви, що мали достовірний або ймовірнийзв’язок із застосуванням Аккузиду^® 20 і спостерігались уконтрольованих і неконтрольованих клінічних дослідженнях з частотою від 0,5 до1,0%, і менш часті, але клінічно важливі побічні прояви, що спостерігались уклінічних дослідженнях або в постмаркетинговий період (позначені знаком *), тапобічні прояви застосування гідрохлортіазиду були такими: кров і лімфа –гемолітична анемія*, тромбоцитопенія*; імунна система – анафілактоїднареакція*; психіатричні прояви – нервозність; нервова система – парастезія;органи зору – амбліопія; серце – пальпітація, тахікардія; судини – гіпотензія,постуральна гіпотензія*, синкопе*; органи дихання, органи грудної порожнини ісередостіння - диспное, синусит; органи травлення – сухість у роті або горлі,метеоризм, панкреатит*; гепатобіліарна система - гепатит*; шкіра і підшкірнаклітковина – алопеція*, мультиформна еритема, ексфоліативний дерматит*,пемфіго*, реакції фотосенсибілізації*, свербіж, висип, при застосуваннігіпохлортіазиду – синдром Стівенса–Джонсона; опорно-руховий апарат і сполучнатканина – артралгія; сечостатева система – інфекції сечового тракту;репродуктивна система – імпотенція; загальні і прояви в місці введення –периферичні набряки.

Протипоказання. Аккузид^® 20 протипоказаний хворим зпідвищеною чутливістю до будь-яких компонентів препарату; наявність в анамнезіангіоневротичного набряку, пов’язаного з попередньою терапією інгібітором АПФ,вагітним і жінкам, які годують груддю.

Оскільки препарат містить гідрохлортіазид, Аккузид^®20 протипоказаний хворим з анурією і у випадках гіперчутливості до препаратів,похідних від сульфонаміду.

Передозування. Інформація про передозування Аккузиду^®20 при застосуванні для лікування людей відсутня. Основними клінічними проявамимонотерапії гідрохлортіазидом є симптоми, що пов’язані з втратою електролітів(гіпокаліємія, гіпохлоремія, гіпонатріємія) та дегідрадацією внаслідокстимуляції діурезу. При супутньому застосуванні препаратів наперстянкигіпокаліємія може посилювати серцеву аритмію.

Інформація про специфічну терапію передозуванняквінаприлу/гідрохлортіазиду відсутня. Гемодіаліз і перитонеальний діаліз маютьнезначний вплив на виведення квінаприлу і квінаприлату.

Проводять симптоматичну і підтримуючу терапію завстановленими принципами медичної допомоги.

Особливості застосування. Для досягнення максимального ефекту щодоартеріального тиску інколи може знадобитися два тижні лікування.

Ангіоневротичний набряк ділянки голови і шиї. Ангіоневротичнийнабряк зустрічався у пацієнтів, які приймали інгібітори АПФ, у тому числі в 1%хворих, які застосовували квінаприл. Коли виникає ларингеальний стридор абоангіоневротичний набряк обличчя, язика або голосової щілини, слід негайноприпинити застосування квінаприлу/гідрохлортіазиду, вжити необхіднихлікувальних заходів і ретельно спостерігати за станом хворого, поки не зникненабряк. Коли набряк поширюється лише на обличчя та губи. може бути достатнімлише нагляд за хворим, а для полегшення симптомів можна застосуватиантигістамінні препарати. Ангіоневротичний набряк з поширенням на гортань можеспричинити смерть хворого. Поширення набряку на язик, голосову щілину тагортань може призвести до обструкції дихальних шляхів, що вимагає негайного застосуванняневідкладної допомоги в повному обсязі, включаючи (але не обмежуючи цим)підшкірне введення розчину адреналіну (епінефрину) в розведенні 1:1 000 укількості 0,3-0,5 мл.

У хворих чорної раси, які застосовували інгібіториАПФ, випадки розвитку ангіоневротичного набряку зустрічалися частіше, ніж ухворих інших рас. Слід також відмітити, що в контрольованих клінічнихдослідження у хворих чорної раси відмічали дещо менший вплив інгібіторів АПФ наартеріальний тиск, ніж в інших хворих. Вивчення частоти виникненняангіоневротичного набряку у хворих чорної та інших рас під час лікуванняквінаприлом проводилось у двох широких відкритих категорійних клінічнихдослідженнях ефективності квінаприлу в лікуванні гіпертензії. В одномудослідженні, в якому брали участь 1656 хворих чорної раси і 10 583 хворих іншихрас, ангіоневротичний набряк розвивався під час лікування квінаприлом у 0,3%хворих чорної раси і у 0,39% хворих інших рас. В іншому дослідженні (1443хворих чорної раси і 9300 хворих інших рас) ангіоневротичний набряк виникав у0,55% хворих чорної раси і в 0,17% хворих інших рас.

Інтестинальна ангіоедема. У хворих, якізастосовували інгібітори АПФ, відмічалися прояви інтестинальної ангіоедеми.Такі хворі скаржилися на біль у животі (з або без проявів нудоти чи блювання);у деяких випадках не було жодних анамнестичних даних про розвиток ангіоедемиобличчя і відмічали нормальний рівень С-1–естерази. Діагноз ангіоедемивстановлювався за допомогою комп’ютерної томографії органів черевної порожниничи ультразвукового дослідження або під час хірургічного втручання, такі проявизникали після припинення застосування інгібіторів АПФ. Інтестинальнийангіоневротичний набряк повинен бути включений в диференційну діагностику упацієнтів з болем у животі, які застосовують інгібітори АПФ. У пацієнтів знаявністю в анамнезі ангіоневротичного набряку, не пов’язаного із терапієюінгібітором АПФ, може мати місце підвищений ризик ангіоневротичного набряку підчас лікування інгібітором АПФ.

Анафілактоїдні реакції. Десенсибілізація. Упацієнтів, які отримували інгібітори АПФ під час десенсибілізувальної терапії зотрутою перетинчастокрилих (наприклад бджолиною), спостерігалися тривалінебезпечні для життя анафілактоїдні реакції. У деяких пацієнтів не виникали ціреакції при тимчасовому утриманні від прийому інгібіторів АПФ, але вонивиникали знову при ненавмисній повторній провокації.

Аферез ліпопротеїнів низької щільності. У пацієнтів,які піддавалися аферезу ліпопротеїнів низької щільності з декстрансульфатноюабсорбцією при супутній терапії з інгібітором АПФ, спостерігалисяанафілактоїдні реакції.

Гемодіаліз. Клінічні дані показали, що пацієнти, якіпроходили гемодіаліз з використанням певних мембран з високою інтенсивністюпотоку (таких як поліакрилонітрильні мембрани), можуть, імовірно, зазнаватианафілактоїдних реакцій при одночасному лікуванні інгібітором АПФ. Слід уникатицього поєднання, застосовуючи альтернативні антигіпертензивні препарати абоальтернативні мембрани для гемодіалізу.

Гіпотензія. У пацієнтів із неускладненою гіпертензією,які отримували квінаприлу/гідрохлортіазид, гіпотензія спостерігалася рідко, алевона могла бути наслідком терапії інгібіторами АПФ у пацієнтів зі зниженимводно-сольовим балансом, таких, які раніше приймали діуретики, дотримувалисянизькосольової дієти або перебували на діалізі (додаткова інформація наведена урозділі “Взаємодія з іншими лікарськими засобами”).

Квінаприл/гідрохлортіазид слід призначати зобережністю пацієнтам, які приймають інші антигіпертензивні засоби. Тіазидний компонентквінаприлу/гідрохлортіазиду може посилювати дію інших гіпотензивних засобів,зокрема гангліоблокаторів і периферичних адреноблокаторів. Антигіпертензивнийефект тіазидного компонента може бути більш вираженим у хворих, яким булазроблена симпатектомія.

У хворих з проявами застійної серцевоїнедостатності, з або без поєднання з нирковою недостатністю інгібіториангіотензинперетворюючого ферменту можуть спричинювати суттєве зниженняартеріального тиску, що може супроводжуватись олігурією, азотемією, а в деякихвипадках – гострою нирковою недостатністю і смертю.

Починати лікування із застосуваннямквінаприлу/гідрохлортіазиду слід під ретельним спостереженням за станомхворого. Ретельний нагляд за станом хворих необхідний в перші два тижнілікування і щоразу, коли дозування квінаприлу збільшується.

Якщо має місце симптоматична гіпотензія, пацієнтаслід покласти на спину і, якщо це необхідно, провести внутрішньовенну інфузіюфізіологічним розчином. Короткотривала гіпотензивна реакція не єпротипоказанням для подальшого лікування, однак, якщо така реакція виникла,слід розглянути питання про застосування нижчих доз квінаприлу або доцільністьсупутнього лікування діуретиками.

Нейтропенія / Агранулоцитоз. Застосування ігібіторівАПФ інколи може супроводжуватись агранулоцитозом і депресією кісткового мозку іу хворих з неускладненною гіпертензією, але частіше виникає у пацієнтів знирковою недостатністю, а також із колагеновими захворюваннями. Протягомлікування квінаприлом агранулоцитоз виникає досить рідко. Як і при застосуванніінших інгібіторів АПФ, для пацієнтів із колагеновими захворюваннями і/абонирковою недостатністю потрібен регулярний контроль кількості лейкоцитів.

Системний червоний вовчак. Тіазидні діуретики можутьбути причиною загострення захворювання.

Фетальна/неонатальна захворюваність і летальність.Інформація наведена в розділі “Вагітність і лактація”.

Погіршення функції нирок. Квінаприлу/гідрохлортіазидслід затосовувати з обережністю при лікуванні хворих з тяжкою нирковоюнедостатністю. У деяких хворих тіазиди можуть спричинити азотемію і приповторному застосуванні цей ефект може кумулюватися.

У чутливих осіб як наслідок інгібуванняренін–ангіотензин–альдостеронової системи можуть очікуватися зміни уфункціонуванні нирок. У пацієнтів з тяжкою серцевою недостатністю, яких функціянирок може залежати від активності ренін–ангіотензин–альдостеронової системи,терапія з інгібіторами АПФ може супроводжуватись олігурією і/або прогресуючоюазотемією та інколи гострою нирковою недостатністю і/або смертю.

Період виведення квінаприлату є подовженим призниженні кліренсу креатиніну. Пацієнти з кліренсом креатиніну <60 мл/хвпотребують більш низької дози квінаприлу (додаткова інформація наведена врозділі “Спосіб застосування та дози”). Дозу для таких пацієнтів слід титрувативід нижчої до вищої, ґрунтуючись на терапевтичному ефекті; необхідно такожретельно контролювати функцію нирок, навіть якщо початкові дослідження непоказали, що квінаприл спричинює погіршення ниркової функції.

При застосуванні квінаприлу у деяких хворих безпроявів захворювань судин нирок може зростати рівень азоту сечовини і кретинінусироватки. Звичайно такі прояви є незначними і транзиторними і зустрічаютьсячастіше, коли застосування квінаприлу поєднується із застосуванням діуретиків.Подібні випадки спостерігаються частіше у хворих з вже порушеною функцієюнирок. Таким хворим слід зменшити дозу. Обстеження хворих з гіпертензією завждиповинно передбачати вивчення функції нирок (додаткова інформація наведена врозділі “Спосіб застосування та дози”).

У пацієнтів, які мали прояви артеріальноїгіпертензії внаслідок однобічного або двобічного стенозу ниркової артерії,після терапії з інгібітором АПФ спостерігалося підвищення азоту сечовини кровіі креатиніну сироватки крові. Це підвищення було майже завжди оборотним привідміні інгібіторів АПФ і/або діуретиків. У таких випадках слід спостерігати зафункціонуванням нирок пацієнтів протягом перших кількох тижнів терапії.

Креатинін і азот сечовини крові. Підвищення (більшніж у 1,25 рази від верхньої межі норми) креатиніну сироватки крові і азотусечовини крові спостерігалось у 3% і 4%, відповідно, пацієнтів, які отримуваликвінаприлу/гідрохлортіазид.

Погіршення функції печінки. Слід обережнозастосовувати квінаприлу/гідрохлортіазид при лікуванні хворих з порушеноюфункцією печінки чи прогресуючим захворюванням печінки, оскільки найменшепорушення водно-електролітного балансу може призвести до розвитку печінковоїкоми. Метаболізм квінаприлу до квінаприлату звичайно залежить від печінкової естерази.Зменшення концентрації квінаприлату у хворих на алкогольний цироз пояснюєтьсяпогіршенням деестерифікації квінаприлу.

Порушення електролітного балансу. Для своєчасноговиявлення можливого порушення електролітного балансу слід періодично визначативміст електролітів у сироватці крові. Як при застосуванні інших інгібіторівАПФ, так і при застосуванні квінаприлу, може зростати рівень іонів калію всироватці. В клінічних випробуваннях при застосуванні квінаприлу гіперкаліємія(рівень калію в сироватці >5,8 ммоль/л) спостерігалась у 2% хворих. Убільшості випадків гіперкаліємія спостерігалась ізольовано і корекція такогостану проводилася без необхідності припинення застосування препарату.Припинення терапії квінаприлом з огляду на гіперкаліємію було необхідним в 0,1%випадків. Факторами ризику розвитку гіперкаліємії є ниркова недостатність,цукровий діабет, супутня терапія калійзберігаючими діуретиками, застосуванняпрепаратів, що містять калій та його солі. Застосування калійзберігаючихдіуретиків одночасно з Аккузидом^®, до складу якого входить діуретик,не рекомендується. І навпаки, при застосуванні тіазидних діуретиків можевиникати гіпокаліємія, гіпонатріємія і гіпохлоремічний алкалоз. Ці стани можутьмати такі прояви: сухість у роті, спрага, слабкість, кволість, сонливість,збудження, біль і судоми в м’язах, м’язова втома, гіпотензія, олігурія,тахікардія, нудота, дезорієнтація, напади і блювання. Гіпокаліємія підвищуєчутливість міокарда до наперстянки та посилює її токсичну дію. Ризик виникненнягіпокаліємії вищий у хворих на цироз печінки, з частим сечовиділенням, у разінедостатнього перорального заміщення втрат електролітів, у випадках одночасногозастосування кортикостероїдів та адренокортикотропного гормону.

Протилежний вплив квінаприлу і гідрохлортіазиду накалій сироватки досить рівноважний у більшості хворих, і змін вмісту калію неспостерігається. У деяких хворих один із препаратів може домінувати. Тому длясвоєчасного виявлення електролітного дисбалансу слід досліджувати електролітнийсклад сироватки до початку і протягом застосування препарату.

Вторинний дефіцит хлоридів після терапії тіазидаминайчастіше є помірним і вимагає специфічних лікувальних заходів лише у крайніхвипадках (наприклад при захворюваннях печінки або нирок). Дилюційна гіпонатрієміяможе виникати у хворих з набряками в спекотну погоду, коли обмежено пиття водизамість призначення солі, і в поодиноких випадках може становити загрозу дляжиття. В таких випадках доцільно проводити замісну терапію.

Тіазиди зменшують виділення кальцію. У кількохвипадках тривалого застосування тіазидів спостерігалися гіперкальціємія ігіпофосфатемія та патологічні зміни в паращитоподібних залозах. Серйознішіускладнення гіперпаратиреодизму (нирковий літіаз, резорбція кісток і пептичнівиразки) не виникали.

За необхідності визначити функцію паращитоподібнихзалоз слід припинити застосування тіазидів.

Тіазиди збільшують виділення магнію із сечею, щоможе призвести до гіпомагнеземії (додаткова інформація наведена в розділах“Особливості застосування” і “Взаємодія з іншими лікарськими засобами”).

Інші метаболічні розлади. Тіазидні діуретики можутьзменшувати толерантність до глюкози і підвищувати в сироватці крові рівеньхолестерину, тригліцеридів і сечової кислоти. Такі прояви найчастіше незначні,але у схильних до цього хворих можуть виникати подагра та прояви діабету.

Гіпоглікемія і діабет. Застосування інгібіторів АПФможе супроводжуватися гіпоглікемією у хворих на діабет, які приймають інсулінабо пероральні гіпоглікемічні засоби. Тому слід ретельно спостерігати за станомтаких хворих.

Кашель. У хворих, які застосовували інгібітори АПФ,включаючи квінаприл, інколи виникав кашель. Звичайно кашель був непродуктивний,постійний і зникав після припинення терапії. Кашель, індукований застосуваннямінгібіторів АПФ, повинен розглядатися при проведенні диференційного діагнозукашлю.

Хірургія / Анестезія. У разі необхідності серйозногохірургічного втручання слід дотримуватися перестороги, оскільки інгібіторангіотензинперетворюючого ферменту може блокувати вторинне утворенняангіотензину ІІ при компенсаторному викиді реніну. Це може спричинити розвитокгіпотензії, яку слід коригувати внутрішньовенним введенням розчинів удостатньому об’ємі.

Вагітність і лактація.

Вагітність. При застосуванні вагітними інгібіторівАПФ останні можуть бути причиною фетальної і неонатальної захворюваності ілетальності. Якщо встановлено наявність вагітності, слід якнайшвидше припинитизастосування квінаприлу/гідрохлортіазиду.

При застосуванні інгібіторів АПФ протягом ІІ і ІІІтриместрів вагітності мали місце випадки гіпотензії, ниркової недостатності,гіпоплазії черепа і/або смерті новонароджених. Також повідомлялося проолігогідрамніон, що, ймовірно, є наслідком зниженої функції нирок у плода; узв’язку з олігогідрамніоном відмічалися контрактури кінцівок, черепно-лицьовідеформації, гіпопластичний розвиток легенів і затримка внутрішньоутробногоросту. Ще протягом першого триместру про це слід поінформувати жінок, у якихембріон і плід протягом першого триместру зазнали впливу препарату, навіть якщоне діагностовано виникнення побічних проявів. Якщо вагітність виникла під часлікування квінаприлом, слід якнайшвидше припинити застосування препарату.

Хворих, які протягом другого і третього періодіввагітності застосовували інгібітори АПФ, слід повідомити про потенційний ризикдля плоду; для діагностики олігоамніону слід виконувати часте ультразвуковедослідження. Хворі і лікарі повинні розуміти, що олігогідроамніон може невиникнути навіть після тривалого необоротного ушкодження. Якщо олігогідроамніондіагностовано, застосування квінаприлу слід припинити, лікування ним може бутипродовжено лише за умови, що він застосовується для збереження життя матері.

Інший потенційний ризик для плода і новонародженогопри застосуванні інгібіторів АПФ становить затримка внутрішньоутробного росту,недоношеність і незрощення артеріальної протоки; можливо також настання смертіплоду. Однак залишається невідомим, що спричинює розвиток таких побічних проявів– застосування препарату чи супутні захворювання матері. Невідомо також, якийфактор у першому триместрі може спричинити пошкодження плоду.

Немовлят, які in utero зазнали впливу інгібіторівАПФ, слід ретельно спостерігати на наявність гіпотензії, олігурії ігіперкаліємії. Якщо має місце олігурія, слід звернути увагу на підтримкуартеріального тиску і ниркової перфузії.

Тіазиди здатні проникати крізь плацентарний бар’єр.Нетератогенний вплив на плід може мати прояви жовтухи плоду абоновонародженого, тромбоцитопенії, також можуть спостерігатися інші побічніпрояви, що мають місце у дорослих.

Адекватні і добре контрольовані дослідженнязастосування квінаприлу/гідрохлортіазиду вагітними не проводилися.

Лактація. Інгібітори АПФ, включаючи квінаприл, в обмеженійкількості виділяються із жіночим молоком. Тіазид також виявляється у грудномумолоці. Оскільки існує ризик серйозних побічних проявів у немовлят, яківигодовуються груддю, слід прийняти рішення або про припинення застосуванняквінаприлу/гідрохлортіазиду, або про припинення вигодовування. Рішення повинногрунтуватися на важливості лікування препаратом матері.

Вплив на здатність керувати автомобілем ікористуватися технікою.

Здатність керувати механізмами або автомобілем можебути порушеною, особливо на початку застосування квінаприлу/гідрохлортіазиду.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами.

Тетрациклін і інші препарати, що взаємодіють змагнезією. Застосування тетрацикліну разом з квінаприлом зменшує абсорбціютетрацикліну у хворих приблизно на 28-37%. Зменшена абсорбція зумовленаприсутністю карбонату магнію як наповнювача у препараті. Слід мати на увазіможливість такої взаємодії при одночасному призначенніквінаприлу/гідрохлортіазиду і тетрацикліну або з іншими препаратами, щореагують з магнієм.

Літій. Звичайно літій не застосовують разом здіуретиками. Сечогінні засоби зменшують нирковий кліренс літію і підвищуютьризик токсичного впливу літію. Збільшення концентрації літію в сироватці ісимптоми отруєння літієм як результат втрати натрію під дієюквінаприлу/гідрохлортіазиду зустрічалися у хворих, які одночасно застосовувалилітій та інгібітори ангіотензинперетворюючого ферменту. При застосуванніквінаприлу/гідрохлортіазиду ризик літієвої інтоксикації може збільшуватися.Одночасне застосування цих препаратів повинно проводитися з обережністю;рекомендовано частий контроль рівнів літію у сироватці крові. Супутнєзастосування діуретика може збільшити ризик літієвої токсичності.

Інші препарати. При застосуванні квінаприлу з пропранололом,гідрохлортіазидом, дигоксином або циметидином не спостерігалося ніяких клінічноважливих фармакокінетичних взаємодій.

Антикоагулянтний ефект одноразової дози варфарину(оцінений за протромбіновим часом) суттєво не змінився при одночасному введенніквінаприлу двічі на день.

Одночасне застосування з тіазидними діуретиками

Алкоголь, барбітурати або наркотики: може виникнути ортостатичнагіпотензія.

Протидіабетичні засоби (пероральні гіпоглікемічнізасоби та інсулін): можлива необхідність збільшення дози протидіабетичнихзасобів.

Інші антигіпертензивні засоби: адитивний ефект абопотенціювання.

Кортикостероїди, адренокортикотропний гормон:збільшення втрати електролітів, особливо – гіпокаліємія.

Пресорні аміни (наприклад норепінефрин): можливо зменшеннявідповіді на застосування цих препаратів, але недостатнє, щоб бути причиною їхнезастосування.

Недеполяризуючі міорелаксанти (наприкладтубокурарин): можливо збільшення відповіді на застосування міорелаксантів.

Нестероїдні протизапальні засоби: у деяких хворихзастосування нестероїдних протизапальних засобів може зменшувати діуретичну,натрійуретичну і антигіпертензивну дію петльових, калійзберігаючих і тіазиднихдіуретиків. Тому при одночасному застосуванні квінаприлу/гідрохлортіазиду інестероїдних протизапальних засобів хворі потребують ретельного нагляду дляотримання бажаного ефекту від застосування Аккузиду^®.

Препарати, які підвищують калій у сироватці крові.Квінаприл є інгібітором ангіотензинперетворюючого ферменту і здатний зменшуватирівень альдостерону, який у свою чергу може спричинити затримку калію. Томуодночасне застосування квінаприлу і препаратів калію або препаратів, що містятьсолі калію, повинно бути обережним, з відповідним контролем концентрації каліяв сироватці (додаткова інформація наведена в розділі “Особливостізастосування”). Оскільки до складу Аккузиду^® входить діуретик,додаткове застосування калійзберігаючих діуретиків не рекомендовано.

Аніонообмінні смоли: всмоктування гідрохлортіазидупогіршується під впливом аніонообмінних смол, таких як холестирамін іхолестипол. Одне застосування аніонообмінної смоли зв’язує гідрохлортіазид ізменшує його всмоктування із травного тракту до 85% і 43% відповідно.

Умови та термін зберігання. Зберігати в сухому, захищеному від світла, недоступномудля дітей місці при температурі 15 – 25°С.

Термін придатності - 3 роки.