ІНСТРУКЦІЯ

для медичногозастосування препарату

аккузид® 10

(accuzide)

Загальнахарактеристика:

основніфізико-хімічні властивості: рожевого кольору, овальні, двоопуклі таблетки,вкриті плівковою оболонкою, з лінією розлому та маркуванням “PD 222”,витисненим з одного боку;

склад:1 таблетка містить квінаприлу гідрохлориду у кількості, еквівалентній 10 мгквінаприлу та 12,5 мг гідрохлортіазиду;

допоміжніречовини: лактоза (моногідрат), магнію карбонат, повідон, кросповідон, магніюстеарат, Опадрі “рожева” (OY-S-6937), віск канделільський.

Фармакотерапевтичнагрупа. Комбіновані препарати інгібіторів АПФ. Інгібітори АПФ і діуретики. КодАТС С09В А06.

Фармакологічнівластивості.

Фармакодинаміка.Аккузид® 10 - це комбінований препарат, що складається з інгібіторуангіотензинперетворюючого фактора квінаприлу гідрохлориду і діуретикагідрохлортіазиду (ГХТЗ).

Одночаснезастосування квінаприлу і гідрохлортіазиду зумовлює більше зниженняартеріального тиску, ніж кожен препарат поодинці. Одночасне застосуванняквінаприлу і гідрохлортіазиду не спричинює зміни у фармакокінетиці обохпрепаратів.

Внаслідокдіуретичної активності гідрохлортіазид збільшує активність реніну в плазмі,збільшує секрецію альдостерону, зменшує концентрацію калію в сироватці ізбільшує виділення калію із сечею.

Введенняквінаприлу пригнічує ренін-ангіотензин-альдостеронову систему і має здатністьзменшувати втрати калію, спричинені гідрохлортіазидом.

Механізмдії. Квінаприл швидко деетерифікується до квінаприлату (дикислоти квінаприлу,основного метаболіту), який виявився ефективним інгібіторомангіотензин-перетворюючого ферменту. Ангіотензинперетворюючий фермент являєсобою пептидилдіпептидазу, яка каталізує перетворення ангіотензину І увазоконстриктор ангіотензин ІІ, який бере участь у регулюванні судинного тонусуі реалізує свій вплив різними шляхами, у тому числі шляхом стимуляції секреціїальдостерону корою надниркових залоз. Механізм дії квінаприлу полягає вінгібуванні циркуляції і тканинної активності АПФ, чим зменшується вазопресорнаактивність і секреція альдостерону. Зниження рівня ангіотензину II замеханізмом зворотного зв’язку приводить до підвищення секреції реніну та його активностів плазмі крові.

Хочаприйнято вважати, що основний механізм антигіпертензивного ефекту реалізуєтьсячерез ренін-ангіотензин-альдостеронову систему, квінаприл виявляєантигіпертензивну дію навіть у хворих1 з невисокою реніновою гіпертензією.Дослідження показали, що монотерапія квінаприлом була ефективною у пацієнтіврізних рас, хоча вираженість ефекту була дещо меншою при застосуванні препаратупацієнтами чорної раси (група звичайно з переважно низьким рівнем реніну). АПФподібно до ензиму кінази ІІ спричиняє деградацію брадикініну - потужноговазодилятаторного пептиду; збільшуючи рівень брадикініну, АПФ і кіназа ІІвідіграють роль у реалізації терапевтичного ефекту квінаприлу, однак цеймеханізм потребує подальшого дослідження.

Удослідах на тваринах антигіпертензивний ефект квінаприлу триває довше, ніж йогопригнічуючий вплив на циркуляцію АПФ, тоді як тканинне пригнічення АПФ більштісно корелює з тривалістю його антигіпертензивного ефекту.

Застосування10-80 мг квінаприлу хворим з вираженістю гіпертензії від легкого до тяжкогоступеня спричинює помірне зниження артеріального тиску при вимірюванні як вположенні сидячи, так і в положенні стоячи, із мінімальним впливом на частотусерцевих скорочень. Антигіпертензивна дія препарату починається в межах догодини з максимальною вираженістю через 2 – 4 години після прийому. Призастосуванні в рекомендованих дозах антигіпертензивний ефект препарату триваєпротягом доби і зберігається під час довготривалої терапії.

Дослідженняу хворих з гіпертензією показали, що зменшення артеріального тиску внаслідокзастосування квінаприлу супроводжувалось зменшенням загального периферичногоопору та ниркового судинного опору з незначною або відсутністю зміни частотисерцевих скорочень, серцевого індексу, ниркового кровотоку, показникаклубочкової фільтрації чи фільтраційної фракції.

Механізмантигіпертензивної активності діуретиків залишається не відомим. При триваломузастосуванні периферичний опір судин зменшується, однак це може бути вториннимпроявом змін натрієвої рівноваги.

Гідрохлортіазидє діуретиком, що безпосередньо впливає на нирку, збільшуючи виділення натрію іхлору, а разом з ними і відповідного об’єму води. Гідрохлортіазид такожзбільшує екскрецію калію і бікарбонатів і зменшує виділення кальцію. Тривале застосуваннягідрохлортіазиду збільшує активність реніну в плазмі в 2-6 разів.

Післяперорального прийому гідрохлортіазиду його стимулюючий вплив на діурезпочинається приблизно через дві години, досягає максимуму через чотири години ітриває 6-12 годин.

Супутнятерапія з діуретиками тіазидного типу забезпечує більш виражений гіпотензивнийефект ніж при застосуванні кожного препарату самостійно.

Фармакокінетика.Після перорального застосування препарату максимальні концентрації квінаприлу вплазмі досягаються протягом години. Гідрохлортіазид виділяється у незміненомустані нирками. При дослідженні плазматичних рівнів протягом 24 годин відмічено,що період плазматичного напіввиведення становить 4 – 15 годин. Близько 61%пероральної дози виділяється у незміненому вигляді протягом 24 годин.

Гідрохлортіазидпроникає крізь плацентарний і не проникає крізь гематоенцефалічний бар’єр.

Ґрунтуючисьна виявленні квінаприлу та його метаболітів у сечі, обсяг абсорбції становить приблизно60%. Всмоктування гідрохлортіазиду є дещо повільнішим (від 1 до 2,5 години) ібільш повним (50 – 80%). Близько 38% перорально введеного квінаприлу є системнодоступним у вигляді квінаприлату. Квінаприл має достовірний плазматичний періоднапіввиведення близько години. Максимальні концентрації квінаприлату в плазміспостерігаються приблизно через дві години після перорального прийомуквінаприлу. Квінаприлат виділяється головним чином шляхом ниркової екскреції імає напівперіод ефективної акумуляції приблизно три години. Приблизно 97%квінаприлу або квінаприлату, що циркулюють у плазмі, зв’язані з білками. Упацієнтів з нирковою недостатністю достовірний період напіввиведенняквінаприлату збільшується зі зменшенням кліренсу креатиніну. Фармакокінетичнідослідження у пацієнтів з вираженою нирковою недостатністю, які перебувають напостійному гемодіалізі або на постійному амбулаторному перитонеальному діалізі,вказують на те, що діаліз має незначний вплив на видалення квінаприлу таквінаприлату. Виділення квінаприлату також знижене у пацієнтів похилого віку(³65 років) і добре корелює з їх станом функції нирок (додатковаінформація наведена в розділі “Спосіб застосування та дози”).

Фармакокінетикау літніх. У літніх хворих AUC і максимальна концентрація квінаприлату більші,ніж в інших пацієнтів; що більше пов’язано зі зменшенням функції нирок, ніж звіковими змінами. 15% від загальної кількість хворих, які брали участь уклінічних дослідженнях застосування квінаприлу/гідрохлортіазиду, становилихворі старше 65 років, з них 1,5% були старше 75 років. Не знайдено жодноїрізниці в ефективності та безпеці застосування препарату у літніх та іншиххворих. Однак не можна виключити більшу чутливість до препарату у деяких літніххворих.

Показаннядля застосування. Лікування артеріальної гіпертензії у хворих, яким доцільнозастосувати комбіновану терапію квінаприлом і діуретиком.

Спосібзастосування та дози.

Хворим,які раніше не застосовували діуретик і в яких застосовувалася монотерапіяквінаприлом, рекомендована початкова доза Аккузиду® становить 10/12,5 мг.Відповідно до клінічного ефекту доза може бути збільшена до 20/12,5 мг.Ефективний контроль артеріального тиску в більшості випадків досягається задопомогою застосування дози від 10/12,5 мг до 20/12,5 мг.

Діапазондозування препарату дозволяє гнучко підібрати співвідношення компонентів взалежності від клінічних потреб. Хворим, які діуретик застосовували раніше,рекомендована початкова доза квінаприлу (Аккупро®) становить 5 мг, щобзапобігти надмірному зниженню артеріального тиску. В подальшому доза препаратупідбирається так, щоб досягти бажаного клінічного ефекту. Якщо підібранеспіввідношення квінаприлу і гіпотіазиду відповідає співвідношенню у таблетці,можна перейти на застосування Аккузиду® 10.

Дозуваннядля хворих з ураженням функції нирок. Аккузид® 10 не слід застосовувати длястартової терапії у хворих з порушенням функції нирок (кліренс креатиніну менше60 мл/хв). У хворих з помірно вираженою нирковою недостатністю (кліренскреатиніну в межах 30 – 60 мл/хв) терапія починається із застосування 5 мгквінаприлу з подальшим титруванням дози.

Колинеобхідно додаткове застосування діуретиків, їх дозу можна титрувати,застосовуючи Аккузид® 10. Стартова доза становить 10/12,5 мг. Контрольартеріального тиску досягається застосуванням Аккузиду® 10 у звичайних дозах.

Колисупутнє застосування діуретиків у поєднанні з квінаприлом виявляєтьсянеобхідним для пацієнтів з тяжким ураженням функції нирок (кліренс креатинінуменше 30 мл/хв), слід віддати перевагу петльовим діуретикам, а не тіазидним.Отже, пацієнтам з тяжким ураженням функції нирок застосування Аккузиду® 10 нерекомендується.

Застосуваннядля лікування людей похилого віку. Терапевтичний ефект препарату однаковий як улітніх так і в інших хворих при застосуванні однакових доз, збільшення частотипобічних проявів у літніх хворих не спостерігалось.

Застосуванняв педіатрії. Безпечність і ефективність квінаприлу при лікуванні дітей невстановлена.

Побічнадія. При застосуванні квінаприлу і гідрохлортіазиду з частотою понад 1%спостерігалися такі клінічні побічні реакції: головний біль, запаморочення,кашель, відчуття втоми. Слід зазначити, що звичайно кашель є непродуктивним,стійким і зникає після припинення терапії. Побічні реакції були звичайно незначнимита короткотривалими і не залежали від віку, статі, раси або тривалостізастосування (додаткова інформація наведена в розділі “Особливостізастосування”). Припинення застосування препарату через виникнення побічнихпроявів відмічено у 2% хворих. Найчастішою причиною відміни препарату бувголовний біль, який супроводжувався кашлем і нудотою та/або блюванням. Призастосуванні квінаприлу/гідрохлортіазиду у контрольованих дослідженняхспостерігалися: головний біль, запаморочення, кашель, втомлюваність, міальгія,вірусна інфекція, риніт, нудота і/або блювання, біль у животі, біль у спині,діарея, інфекція верхніх дихальних шляхів, безсоння, сонливість, бронхіт,диспепсія, астенія, фарингіт, вазодилятація, вертиго, біль у грудях.

Побічніпрояви, що мали достовірний або ймовірний зв’язок із застосуванням Аккузиду® 10і спостерігались у контрольованих і неконтрольованих клінічних дослідженнях зчастотою від 0,5 до 1,0%, і менш часті, але клінічно важливі побічні прояви, щоспостерігались у клінічних дослідженнях або в постмаркетинговий період(позначені знаком *), та побічні прояви застосування гідрохлортіазиду булитакими: кров і лімфа – гемолітична анемія*, тромбоцитопенія*; імунна система –анафілактоїдна реакція*; психіатричні прояви – нервозність; нервова система –парастезія; органи зору – амбліопія; серце – пальпітація, тахікардія; судини –гіпотензія, постуральна гіпотензія*, синкопе*; органи дихання, органи грудноїпорожнини і середостіння - диспное, синусит; органи травлення – сухість у ротіабо горлі, метеоризм, панкреатит*; гепатобіліарна система - гепатит*; шкіра іпідшкірна клітковина – алопеція*, мультиформна еритема, ексфоліативнийдерматит*, пемфіго*, реакції фотосенсибілізації*, свербіж, висип, призастосуванні гіпохлортіазиду – синдром Стівенса–Джонсона; опорно-руховий апараті сполучна тканина – артралгія; сечостатева система – інфекції сечового тракту;репродуктивна система – імпотенція; загальні і прояви в місці введення –периферичні набряки.

Протипоказання.Аккузид® 10 протипоказаний хворим з підвищеною чутливістю до будь-якихкомпонентів препарату; наявність в анамнезі ангіоневротичного набряку,пов’язаного з попередньою терапією інгібітором АПФ, вагітним і жінкам, якігодують грудьми.

Оскількипрепарат містить гідрохлортіазид, Аккузид® 10 протипоказаний хворим з анурією іу випадках гіперчутливості до препаратів, похідних від сульфонаміду.

Передозування.Інформація про передозування Аккузиду® 10 при застосуванні для лікування людейвідсутня. Основними клінічними проявами монотерапії гідрохлортіазидом єсимптоми, що пов’язані з втратою електролітів (гіпокаліємія, гіпохлоремія,гіпонатріємія) та дегідрадацією внаслідок стимуляції діурезу. При супутньомузастосуванні препаратів наперстянки гіпокаліємія може посилювати серцевуаритмію.

Інформаціяпро специфічну терапію передозування квінаприлу/гідрохлортіазиду відсутня.Гемодіаліз і перитонеальний діаліз мають незначний вплив на виведенняквінаприлу і квінаприлату.

Проводятьсимптоматичну і підтримуючу терапію за встановленими принципами медичної допомоги.

Особливостізастосування. Для досягнення максимального ефекту щодо артеріального тискуінколи може знадобитися два тижні лікування.

Ангіоневротичнийнабряк ділянки голови і шиї. Ангіоневротичний набряк зустрічався у пацієнтів, якіприймали інгібітори АПФ, у тому числі в 1% хворих, які застосовували квінаприл.Коли виникає ларингеальний стридор або ангіоедема обличчя, язика або голосовоїщілини, слід негайно припинити застосування квінаприлу/гідрохлортіазиду, вжитинеобхідних лікувальних заходів і ретельно спостерігати за станом хворого, покине зникне набряк. Коли набряк поширюється лише на обличчя та губи. може бутидостатнім лише нагляд за хворим, а для полегшення симптомів можна застосуватиантигістамінні препарати. Ангіоневротичний набряк з поширенням на гортань можеспричинити смерть хворого. Поширення набряку на язик, голосову щілину тагортань може призвести до обструкції дихальних шляхів, що вимагає негайногозастосування невідкладної допомоги в повному обсязі, включаючи (але необмежуючи цим) підшкірне введення розчину адреналіну (епінефрину) в розведенні1:1 000 у кількості 0,3-0,5 мл.

Ухворих чорної раси, які застосовували інгібітори АПФ, випадки розвиткуангіоневротичного набряку зустрічалися частіше, ніж у хворих інших рас. Слідтакож відмітити, що в контрольованих клінічних дослідження у хворих чорної расивідмічали дещо менший вплив інгібіторів АПФ на артеріальний тиск, ніж в іншиххворих. Вивчення частоти виникнення ангіоневротичного набряку у хворих чорноїта інших рас під час лікування квінаприлом проводилось у двох широких відкритихкатегорійних клінічних дослідженнях ефективності квінаприлу в лікуваннігіпертензії.

Інтестинальнийангіоневротичний набряк. У хворих, які застосовували інгібітори АПФ,відмічалися прояви інтестинального ангіоневротичного набряку. Такі хворіскаржилися на біль у животі (з або без проявів нудоти чи блювання); у деякихвипадках не було жодних анамнестичних даних про розвиток ангіоневротичногонабряку обличчя і відмічали нормальний рівень С-1–естерази. Діагнозангіоневротичного набряку встановлювався за допомогою комп’ютерної томографіїорганів черевної порожнини чи ультразвукового дослідження або під часхірургічного втручання, такі прояви зникали після припинення застосуванняінгібіторів АПФ. Інтестинальний ангіоневротичний набряк повинен бути включенийв диференційну діагностику у пацієнтів з болем у животі, які застосовуютьінгібітори АПФ. У пацієнтів з наявністю в анамнезі ангіоневротичного набряку,не пов’язаного із терапією інгібітором АПФ, може мати місце підвищений ризикангіоневротичного набряку під час лікування інгібітором АПФ.

Анафілактоїдніреакції. Десенсибілізація. У пацієнтів, які отримували інгібітори АПФ під часдесенсибілізувальної терапії з отрутою перетинчастокрилих (наприкладбджолиною), спостерігалися тривалі небезпечні для життя анафілактоїдні реакції.У деяких пацієнтів не виникали ці реакції при тимчасовому утриманні від прийомуінгібіторів АПФ, але вони виникали знову при ненавмисній повторній провокації.

Аферезліпопротеїнів низької щільності. У пацієнтів, які піддавалися аферезуліпопротеїнів низької щільності з декстрансульфатною абсорбцією при супутнійтерапії з інгібітором АПФ, спостерігалися анафілактоїдні реакції.

Гемодіаліз.Клінічні дані показали, що пацієнти, які проходили гемодіаліз з використаннямпевних мембран з високою інтенсивністю потоку (таких як поліакрилонітрильнімембрани), можуть, імовірно, зазнавати анафілактоїдних реакцій при одночасномулікуванні інгібітором АПФ. Слід уникати цього поєднання, застосовуючиальтернативні антигіпертензивні препарати або альтернативні мембрани длягемодіалізу.

Гіпотензія.У пацієнтів із неускладненою гіпертензією, які отримуваликвінаприлу/гідрохлортіазид, гіпотензія спостерігалася рідко, але вона моглабути наслідком терапії інгібіторами АПФ у пацієнтів зі зниженим водно-сольовимбалансом, таких, які раніше приймали діуретики, дотримувалися низькосольовоїдієти або перебували на діалізі (додаткова інформація наведена у розділі“Взаємодія з іншими лікарськими засобами”).

Квінаприл/гідрохлортіазидслід призначати з обережністю пацієнтам, які приймають інші антигіпертензивнізасоби. Тіазидний компонент квінаприлу/гідрохлортіазиду може посилювати діюінших гіпотензивних засобів, зокрема гангліоблокаторів і периферичних адреноблокаторів.Антигіпертензивний ефект тіазидного компонента може бути більш вираженим ухворих, яким була зроблена симпатектомія.

Ухворих з проявами застійної серцевої недостатності, з або без поєднання знирковою недостатністю інгібітори ангіотензинперетворюючого ферменту можутьспричинювати суттєве зниження артеріального тиску, що може супроводжуватисьолігурією, азотемією, а в деяких випадках – гострою нирковою недостатністю ісмертю.

Починатилікування із застосуванням квінаприлу/гідрохлортіазиду слід під ретельнимспостереженням за станом хворого. Ретельний нагляд за станом хворих необхіднийв перші два тижні лікування і щоразу, коли дозування квінаприлу збільшується.

Якщомає місце симптоматична гіпотензія, пацієнта слід покласти на спину і, якщо ценеобхідно, провести внутрішньовенну інфузію фізіологічним розчином.Короткотривала гіпотензивна реакція не є протипоказанням для подальшоголікування, однак, якщо така реакція виникла, слід розглянути питання прозастосування нижчих доз квінаприлу або доцільність супутнього лікуваннядіуретиками.

Нейтропенія/ Агранулоцитоз. Застосування ігібіторів АПФ інколи може супроводжуватисьагранулоцитозом і депресією кісткового мозку і у хворих з неускладненноюгіпертензією, але частіше виникає у пацієнтів з нирковою недостатністю, а такожіз колагеновими захворюваннями. Протягом лікування квінаприлом агранулоцитозвиникає досить рідко. Як і при застосуванні інших інгібіторів АПФ, дляпацієнтів із колагеновими захворюваннями і/або нирковою недостатністю потрібен регулярнийконтроль кількості лейкоцитів.

Системнийчервоний вовчак. Тіазидні діуретики можуть бути причиною загостреннязахворювання.

Фетальна/неонатальназахворюваність і летальність. Інформація наведена в розділі “Вагітність ілактація”.

Погіршенняфункції нирок. Квінаприлу/гідрохлортіазид слід затосовувати з обережністю прилікуванні хворих з тяжкою нирковою недостатністю. У деяких хворих тіазидиможуть спричинити азотемію і при повторному застосуванні цей ефект можекумулюватися.

Учутливих осіб як наслідок інгібування ренін–ангіотензин–альдостеронової системиможуть очікуватися зміни у функціонуванні нирок. У пацієнтів з тяжкою серцевоюнедостатністю, яких функція нирок може залежати від активностіренін–ангіотензин–альдостеронової системи, терапія з інгібіторами АПФ можесупроводжуватись олігурією і/або прогресуючою азотемією та інколи гостроюнирковою недостатністю і/або смертю.

Періодвиведення квінаприлату є подовженим при зниженні кліренсу креатиніну. Пацієнтиз кліренсом креатиніну <60 мл/хв потребують більш низької дози квінаприлу(додаткова інформація наведена в розділі “Спосіб застосування та дози”). Дозудля таких пацієнтів слід титрувати від нижчої до вищої, ґрунтуючись натерапевтичному ефекті; необхідно також ретельно контролювати функцію нирок,навіть якщо початкові дослідження не показали, що квінаприл спричинюєпогіршення ниркової функції.

Призастосуванні квінаприлу у деяких хворих без проявів захворювань судин нирокможе зростати рівень азоту сечовини і кретиніну сироватки. Звичайно такі проявиє незначними і транзиторними і зустрічаються частіше, коли застосуванняквінаприлу поєднується із застосуванням діуретиків. Подібні випадкиспостерігаються частіше у хворих з вже порушеною функцією нирок. Таким хворимслід зменшити дозу. Обстеження хворих з гіпертензією завжди повинно передбачатививчення функції нирок (додаткова інформація наведена в розділі “Спосібзастосування та дози”).

Упацієнтів, які мали прояви артеріальної гіпертензії внаслідок однобічного абодвобічного стенозу ниркової артерії, після терапії з інгібітором АПФспостерігалося підвищення азоту сечовини крові і креатиніну сироватки крові. Цепідвищення було майже завжди оборотним при відміні інгібіторів АПФ і/абодіуретиків. У таких випадках слід спостерігати за функціонуванням нирокпацієнтів протягом перших кількох тижнів терапії.

Креатиніні азот сечовини крові. Підвищення (більш ніж у 1,25 рази від верхньої межінорми) креатиніну сироватки крові і азоту сечовини крові спостерігалось у 3% і4%, відповідно, пацієнтів, які отримували квінаприлу/гідрохлортіазид.

Погіршенняфункції печінки. Слід обережно застосовувати квінаприлу/гідрохлортіазид прилікуванні хворих з порушеною функцією печінки чи прогресуючим захворюваннямпечінки, оскільки найменше порушення водно-електролітного балансу можепризвести до розвитку печінкової коми. Метаболізм квінаприлу до квінаприлатузвичайно залежить від печінкової естерази. Зменшення концентрації квінаприлатуу хворих на алкогольний цироз пояснюється погіршенням деестерифікаціїквінаприлу.

Порушенняелектролітного балансу. Для своєчасного виявлення можливого порушенняелектролітного балансу слід періодично визначати вміст електролітів у сироватцікрові. Як при застосуванні інших інгібіторів АПФ, так і при застосуванніквінаприлу, може зростати рівень іонів калію в сироватці. В клінічнихвипробуваннях при застосуванні квінаприлу гіперкаліємія (рівень калію всироватці >5,8 ммоль/л) спостерігалась у 2% хворих. У більшості випадківгіперкаліємія спостерігалась ізольовано і корекція такого стану проводилася безнеобхідності припинення застосування препарату. Припинення терапії квінаприломз огляду на гіперкаліємію було необхідним в 0,1% випадків. Факторами ризикурозвитку гіперкаліємії є ниркова недостатність, цукровий діабет, супутнятерапія калійзберігаючими діуретиками, застосування препаратів, що містятькалій та його солі. Застосування калійзберігаючих діуретиків одночасно зАккузидом® 10, до складу якого входить діуретик, не рекомендується. І навпаки,при застосуванні тіазидних діуретиків може виникати гіпокаліємія, гіпонатрієміяі гіпохлоремічний алкалоз. Ці стани можуть мати такі прояви: сухість у роті,спрага, слабкість, кволість, сонливість, збудження, біль і судоми в м’язах,м’язова втома, гіпотензія, олігурія, тахікардія, нудота, дезорієнтація, нападиі блювання. Гіпокаліємія підвищує чутливість міокарда до наперстянки та посилюєїї токсичну дію. Ризик виникнення гіпокаліємії вищий у хворих на цироз печінки,з частим сечовиділенням, у разі недостатнього перорального заміщення втрателектролітів, у випадках одночасного застосування кортикостероїдів таадренокортикотропного гормону.

Протилежнийвплив квінаприлу і гідрохлортіазиду на калій сироватки досить рівноважний убільшості хворих, і змін вмісту калію не спостерігається. У деяких хворих одиніз препаратів може домінувати. Тому для своєчасного виявлення електролітногодисбалансу слід досліджувати електролітний склад сироватки до початку іпротягом застосування препарату.

Вториннийдефіцит хлоридів після терапії тіазидами найчастіше є помірним і вимагаєспецифічних лікувальних заходів лише у крайніх випадках (наприклад призахворюваннях печінки або нирок). Дилюційна гіпонатріємія може виникати ухворих з набряками в спекотну погоду, коли обмежено пиття води замістьпризначення солі, і в поодиноких випадках може становити загрозу для життя. Втаких випадках доцільно проводити замісну терапію.

Тіазидизменшують виділення кальцію. У кількох випадках тривалого застосування тіазидівспостерігалися гіперкальціємія і гіпофосфатемія та патологічні зміни впаращитоподібних залозах. Серйозніші ускладнення гіперпаратиреодизму (нирковийлітіаз, резорбція кісток і пептичні виразки) не виникали.

Занеобхідності визначити функцію паращитоподібних залоз слід припинитизастосування тіазидів.

Тіазидизбільшують виділення магнію із сечею, що може призвести до гіпомагнеземії(додаткова інформація наведена в розділах “Особливості застосування” і“Взаємодія з іншими лікарськими засобами”).

Іншіметаболічні розлади. Тіазидні діуретики можуть зменшувати толерантність доглюкози і підвищувати в сироватці крові рівень холестерину, тригліцеридів ісечової кислоти. Такі прояви найчастіше незначні, але у схильних до цьогохворих можуть виникати подагра та прояви діабету.

Гіпоглікеміяі діабет. Застосування інгібіторів АПФ може супроводжуватися гіпоглікемією ухворих на діабет, які приймають інсулін або пероральні гіпоглікемічні засоби.Тому слід ретельно спостерігати за станом таких хворих.

Кашель.У хворих, які застосовували інгібітори АПФ, включаючи квінаприл, інколи виникавкашель. Звичайно кашель був непродуктивний, постійний і зникав після припиненнятерапії. Кашель, індукований застосуванням інгібіторів АПФ, повиненрозглядатися при проведенні диференційного діагнозу кашлю.

Хірургія/ Анестезія. У разі необхідності серйозного хірургічного втручання сліддотримуватися перестороги, оскільки інгібітор ангіотензинперетворюючогоферменту може блокувати вторинне утворення ангіотензину ІІ при компенсаторномувикиді реніну. Це може спричинити розвиток гіпотензії, яку слід коригувативнутрішньовенним введенням розчинів у достатньому об’ємі.

Вагітністьі лактація.

Вагітність.При застосуванні вагітними інгібіторів АПФ останні можуть бути причиноюфетальної і неонатальної захворюваності і летальності. Якщо встановленонаявність вагітності, слід якнайшвидше припинити застосуванняквінаприлу/гідрохлортіазиду.

Призастосуванні інгібіторів АПФ протягом ІІ і ІІІ триместрів вагітності мали місцевипадки гіпотензії, ниркової недостатності, гіпоплазії черепа і/або смертіновонароджених. Також повідомлялося про олігогідрамніон, що, ймовірно, єнаслідком зниженої функції нирок у плода; у зв’язку з олігогідрамніономвідмічалися контрактури кінцівок, черепно-лицьові деформації, гіпопластичнийрозвиток легенів і затримка внутрішньоутробного росту. Ще протягом першоготриместру про це слід поінформувати жінок, у яких ембріон і плід протягомпершого триместру зазнали впливу препарату, навіть якщо не діагностовановиникнення побічних проявів. Якщо вагітність виникла під час лікуванняквінаприлом, слід якнайшвидше припинити застосування препарату.

Хворих,які протягом другого і третього періодів вагітності застосовували інгібіториАПФ, слід повідомити про потенційний ризик для плоду; для діагностикиолігоамніону слід виконувати часте ультразвукове дослідження. Хворі і лікаріповинні розуміти, що олігогідроамніон може не виникнути навіть після тривалогонеоборотного ушкодження. Якщо олігогідроамніон діагностовано, застосування квінаприлуслід припинити, лікування ним може бути продовжено лише за умови, що вінзастосовується для збереження життя матері.

Іншийпотенційний ризик для плода і новонародженого при застосуванні інгібіторів АПФстановить затримка внутрішньоутробного росту, недоношеність і незрощенняартеріальної протоки; можливо також настання смерті плоду. Однак залишаєтьсяневідомим, що спричинює розвиток таких побічних проявів – застосуванняпрепарату чи супутні захворювання матері. Невідомо також, який фактор у першомутриместрі може спричинити пошкодження плоду.

Немовлят,які in utero зазнали впливу інгібіторів АПФ, слід ретельно спостерігати нанаявність гіпотензії, олігурії і гіперкаліємії. Якщо має місце олігурія, слідзвернути увагу на підтримку артеріального тиску і ниркової перфузії.

Тіазидиздатні проникати крізь плацентарний бар’єр. Нетератогенний вплив на плід можемати прояви жовтухи плоду або новонародженого, тромбоцитопенії, також можутьспостерігатися інші побічні прояви, що мають місце у дорослих.

Адекватніі добре контрольовані дослідження застосування квінаприлу/гідрохлортіазидувагітними не проводилися.

Лактація.Інгібітори АПФ, включаючи квінаприл, в обмеженій кількості виділяються ізжіночим молоком. Тіазид також виявляється у грудному молоці. Оскільки існуєризик серйозних побічних проявів у немовлят, які вигодовуються груддю, слідприйняти рішення або про припинення застосування квінаприлу/гідрохлортіазиду,або про припинення вигодовування. Рішення повинно грунтуватися на важливостілікування препаратом матері.

Впливна здатність керувати автомобілем і користуватися технікою.

Здатністькерувати механізмами або автомобілем може бути порушеною, особливо на початкузастосування квінаприлу/гідрохлортіазиду.

Взаємодіяз іншими лікарськими засобами.

Тетрацикліні інші препарати, що взаємодіють з магнезією. Застосування тетрацикліну разом зквінаприлом зменшує абсорбцію тетрацикліну у хворих приблизно на 28-37%.Зменшена абсорбція зумовлена присутністю карбонату магнію як наповнювача упрепараті. Слід мати на увазі можливість такої взаємодії при одночасномупризначенні квінаприлу/гідрохлортіазиду і тетрацикліну або з іншимипрепаратами, що реагують з магнієм.

Літій.Звичайно літій не застосовують разом з діуретиками. Сечогінні засоби зменшуютьнирковий кліренс літію і підвищують ризик токсичного впливу літію. Збільшенняконцентрації літію в сироватці і симптоми отруєння літієм як результат втратинатрію під дією квінаприлу/гідрохлортіазиду зустрічалися у хворих, якіодночасно застосовували літій та інгібітори ангіотензинперетворюючого ферменту.При застосуванні квінаприлу/гідрохлортіазиду ризик літієвої інтоксикації можезбільшуватися. Одночасне застосування цих препаратів повинно проводитися зобережністю; рекомендовано частий контроль рівнів літію у сироватці крові.Супутнє застосування діуретика може збільшити ризик літієвої токсичності.

Іншіпрепарати. При застосуванні квінаприлу з пропранололом, гідрохлортіазидом,дигоксином або циметидином не спостерігалося ніяких клінічно важливихфармакокінетичних взаємодій.

Антикоагулянтнийефект одноразової дози варфарину (оцінений за протромбіновим часом) суттєво незмінився при одночасному введенні квінаприлу двічі на день.

Одночаснезастосування з тіазидними діуретиками

Алкоголь,барбітурати або наркотики: може виникнути ортостатична гіпотензія.

Протидіабетичнізасоби (пероральні гіпоглікемічні засоби та інсулін): можлива необхідністьзбільшення дози протидіабетичних засобів.

Іншіантигіпертензивні засоби: адитивний ефект або потенціювання.

Кортикостероїди,адренокортикотропний гормон: збільшення втрати електролітів, особливо –гіпокаліємія.

Пресорніаміни (наприклад норепінефрин): можливо зменшення відповіді на застосування цихпрепаратів, але недостатнє, щоб бути причиною їх незастосування.

Недеполяризуючіміорелаксанти (наприклад тубокурарин): можливо збільшення відповіді назастосування міорелаксантів.

Нестероїдніпротизапальні засоби: у деяких хворих застосування нестероїдних протизапальнихзасобів може зменшувати діуретичну, натрійуретичну і антигіпертензивну дію петльових,калійзберігаючих і тіазидних діуретиків. Тому при одночасному застосуванніквінаприлу/гідрохлортіазиду і нестероїдних протизапальних засобів хворіпотребують ретельного нагляду для отримання бажаного ефекту від застосуванняАккузиду® 10.

Препарати,які підвищують калій у сироватці крові. Квінаприл є інгібіторомангіотензинперетворюючого ферменту і здатний зменшувати рівень альдостерону,який у свою чергу може спричинити затримку калію. Тому одночасне застосуванняквінаприлу і препаратів калію або препаратів, що містять солі калію, повиннобути обережним, з відповідним контролем концентрації калія в сироватці(додаткова інформація наведена в розділі “Особливості застосування”). Оскількидо складу Аккузиду® 10 входить діуретик, додаткове застосуваннякалійзберігаючих діуретиків не рекомендовано.

Аніонообміннісмоли: всмоктування гідрохлортіазиду погіршується під впливом аніонообміннихсмол, таких як холестирамін і холестипол. Одне застосування аніонообмінноїсмоли зв’язує гідрохлортіазид і зменшує його всмоктування із травного тракту до85% і 43% відповідно.

Умовита термін зберігання. Зберігати в сухому, захищеному від світла, недоступномудля дітей місці при температурі 15 – 25°С.

Термінпридатності - 3 роки.