ІНСТРУКЦІЯ
для медичного застосування препарату
ВІФЕНД
(VFEND(R))
Загальна характеристика:
міжнародна та хімічна назви: voriconazole; (2R,3S)-2-(2,4-дифлюорофеніл)-3-(5-флюоро-4-піримідил)-1-1Н-1,2,4-тріазол-1-іл)-2-бутанол;
основніфізико-хімічні властивості: біларечовина–ліофілізат у прозорому скляному флаконі;
склад: 1флакон містить 200 мг вориконазолу;
допоміжні речовини: натрію β-циклодекстринусульфобутиловий ефір.
Форма випуску. Порошок для приготування розчину для інфузій.
Фармакотерапевтична група. Протигрибковийпрепарат для системного застосування. Похідне триазолу. Код АТС J02A C03.
Фармакологічні властивості. Фармакодинаміка. Вориконазол in vitro маєширокий спектр антимікотичної активності проти видів Candida (включаючирезистентні до флуконазолу C.cruzei та резистентні штами C.Glabrata іC.ablicans), а також фунгіцидної активності проти всіх досліджених видівAspergillus. Крім того, вориконазол in vitro має фунгіцидну активність щодопатогенних грибків, включаючи Scedosporiun або Fusarium, які є малочутливими доіснуючих протигрибкових засобів. Механізм дії полягає в інгібуванні залежного відцитохрому Р450 14a-стерин-деметилювання, основної ланки біосинтезу ергостеринуу грибків.
Клінічна ефективність вориконазолу була доведена щодо видівAspergillus, включаючи A. ftavus, A. fumigatus, A. terreus, A. niger, A.nidulans; видів Candida, включаючи C. albicans, C. glabrata, C. krusei, C.parapsilosis, C. tropicalis та C. dubliniensis, C. inconspicua, C.guilliermondii, видів Scedosporium, включаючи S. apiospermum, S. Prolificans,та видів Fusarium.
Інші грибкові інфекції, в лікуванні яких ефективний вориконазол(часткова або повна ефективність), включають поодинокі випадки, що спричиненівидами Alternaria, Blastomyces depmatitidis, Blastoschizomyces capitatus,видами Cladosporium, Coccidioides immitis, Conidiobolus coronatus, Cryptococcusneoformans, Exserohilum rostratum, Exophiala spinifera, Fonsecaea pedrosoi,Madurella mycetomatis, Paecilomyces lilacinus, видами Penicillium, включаючи P.marneffei, Phialophora richardsiae, Scopulariopsis brevicaulis, та видамиTrichosporon, включаючи T. beigelli.
Була виявлена активність in vitro щодо патогенних штамів видівAcremonium, Alternaria, Bipolaris, Cladophialophora, Histoplasma capsulatum,причому більшість штамів пригнічувалася концентраціями вориконазолу 0,05–2мкг/мл.
Була виявлена активність in vitro щодо збудників видів Curvularia таSporothrix, але клінічне значення цієї активності нез’ясоване.
У дослідженнях виявлена кореляція між мінімальними інгібуючимиконцентраціями та ефективністю при експериментальних мікозах. Однак в клініцінаявність кореляції між мінімальними інгібуючими концентраціями і результатамилікування не встановлено. Крім того, не виявлена кореляція і між плазмовимиконцентраціями та результатами лікування. Це є типовим для антимікотичнихзасобів – похідних азолу.
Виявлені патогенні штами із зниженою чутливістю до вориконазолу. Протепідвищення мінімальних інгібуючих концентрацій не завжди корелює з результатамилікування, а ефективність терапії може спостерігатися у пацієнтів, інфікованихзбудниками, що резистентні до інших азолів.
Фармакокінетика. Фармакокінетика вориконазолу є нелінійною у зв’язку знасиченістю його метаболізму. При підвищенні дози спостерігається більш ніжпропорційне зростання його вмісту в організмі. При підвищенні дози з 200 мг 2рази на добу до 300 мг 2 рази на добу спостерігається збільшення AUCt в 2,5разу. При застосуванні рекомендованого дозового режиму плазмові концентраціїблизькі до рівновагових, досягаються протягом перших 24 годин після введення.Поза рамками цього режиму кумуляція досягається при застосуванні дози 2 рази надобу, а рівновагові концентрації вориконазолу в плазмі визначаються на 6 день вбільшості осіб.
Рівноваговий об’єм розподілу вориконазолу дорівнює 4,6 л/кг, щосвідчить про екстенсивний розподіл в тканинах. Зв’язування з білками плазмистановить 58%. Проби спинномозкової рідини виявили наявність вориконазолу увсіх пацієнтів.
Дослідження in vitro свідчать, що вориконазол метаболізуєтьсяізоформами печінкового цитохрому Р450-CYP2C19, CYP2C9 та CYP3A4. Індивідуальніособливості фармакокінетики вориконазолу є значними.
Дослідження in vitro вказують, що CYP2C19 значною мірою бере участь убіотрансформації вориконазолу. Цей фермент зазнає генетичного поліморфізму.Гетерозиготні особи з екстенсивним метаболізмом мають в 2 рази вищіконцентрації вориконазолу, ніж їх гомозиготні родичі з екстенсивнимметаболізмом.
Основним метаболітом вориконазолу є N-оксид, що становить 72%радіомічених циркулюючих метаболітів в плазмі. Цей метаболіт має мінімальнупротигрибкову активність і не впливає на загальну ефективність вориконазолу.
Вориконазол виділяється шляхом печінкового метаболізму, менше 2%введеної дози виділяється у незмінному стані з сечею.
Термінальний період напіврозпаду вориконазолу є дозозалежним і становитьприблизно 6 годин при пероральній дозі 200 мг. У зв’язку з нелінійноюфармакокінетикою термінальний період напіврозпаду не прогнозує кумуляцію абоелімінацію вориконазолу.
Позитивної кореляції між середньою, максимальною або мінімальноюплазмовими концентраціями вориконазолу та ефективністю у клінічних дослідженняхне виявлено.
Фармакокінетично-фармакодинамічний аналіз результатів клінічнихвипробувань свідчить про позитивну кореляцію між плазмовими концентраціямивориконазолу та змінами функціональних печінкових проб і порушеннями зору.
При багаторазовому прийомі Cmax та AUCt уздорових молодих жінок були вище на 83% і 113% відповідно, ніж у здоровихмолодих чоловіків (18–45 років). Будь-яких достовірних відмінностей Cmax таAUCt між здоровими чоловіками та жінками похилого віку (=>65 років) не буловиявлено. При багаторазовому прийомі Cmax та AUCt у здорових чоловіків похилоговіку (=>65 років) були вище на 61% і 86% відповідно, ніж у здорових молодихчоловіків (18–45 років). Будь-яких достовірних відмінностей Cmax та AUCt міжжінками похилого (=>65 років) та молодого (18–45 років) віку не виявлено.
Було виявлено взаємозв’язок між плазмовими концентраціями та віком.Однак характеристики безпеки вориконазолу у пацієнтів молодого та похилого вікубули тотожними, і тому будь-яка корекція дози залежно від віку непотрібна.
В клінічній програмі випробувань будь-якої корекції дози залежно відстаті не проводилося. Характеристики безпеки та плазмові концентрації учоловіків та жінок були тотожними. Таким чином, корекція дози залежно від статінепотрібна.
Показання для застосування. Лікування:
інвазивного аспергільозу;
важких інвазивних форм кандидозу (включаючи спричинені C. crusei);
кандидозу стравоходу;
важких грибкових інфекцій, спричинених видами Scedosporium і Fusarium;
інших важких грибкових інфекцій у пацієнтів, що не переносять інші видитерапії або рефрактерні до них.
Профілактика спалахів грибкових інфекцій у пацієнтів з пропасницею тависоким ризиком виникнення грибкової інфекції (алогенна трансплантаціякісткового мозку, рецидив лейкозу).
Спосіб застосування та дози. Вiфенд, порошок для приготуванняінфузійного розчину, перед введенням внутрішньовенно потребує розчинення.Препарат не призначений для болюсного введення. Максимальна рекомендованашвидкість введення дорівнює 3 мг/кг протягом години; рекомендована тривалістьінфузії – 1–2 години.
Застосування для лікування дорослих. Терапію слідпризначати так, щоб обране дозування Віфенду внутрішньовенно забезпечувалодосягнення рівновагових плазмових концентрацій вже на 1 добу лікування.
Враховуючи високу пероральну біодоступність,можливе переведення з внутрішньовенного на пероральне застосування зврахуванням клінічних показань.
Стартовий дозовий режим (протягом першої доби). Рекомендована дозастановить 6 мг/кг 2 рази на добу внутрішньовенно.
Підтримуючий дозовий режим (після першої доби). Попередження тяжкоїгрибкової інфекції – рекомендована доза становить 3 мг/кг 2 рази на добувнутрішньовенно; тяжкі форми кандидозу та інвазивний аспергильоз, інфекції, щоспричинені Scedosporium і Fusarium та інші тяжкі грибкові інфекції –рекомендована доза становить 4 мг/кг 2 рази на добу внутрішньовенно. Длялікування кандидозу стравоходу внутрішньовенне введення не рекомендовано.
З метою визначення етіологічного факторазахворювання збудники повинні бути виділені до початку лікування. Такожнеобхідне попереднє проведення лабораторних досліджень (серологічних,патогістологічних). Терапію можна розпочати і до отримання результатівмікробіологічних та лабораторних досліджень, проте в цьому випадку після їходержання лікування повинно бути відповідно скориговане.
Титрування дози. У разі відсутності адекватногоклінічного ефекту, підтримуюча доза може бути збільшена до 4 мг/кг 2 рази надобу (внутрішньовенно).
Якщо в пацієнтів відзначається непереносимістьвисоких доз (4 мг/кг 2 рази на добу), останні можуть становити 3 мг/кг 2 разина добу (підтримуюча доза).
Рифабутин та фенітоїн можезастосовуватися разом з вориконазолом, якщо підтримуюча доза вориконазолу збільшенадо 5 мг/кг 2 рази на добу (внутрішньовенно).
Тривалість лікування визначається клінічними і мікологічнимирезультатами.
Застосування для лікування літніх хворих (осіб похилого та старечоговіку). Для лікування осіб похилого та старечого віку, як правило, корекції дозинепотрібно.
Застосування для лікуванняпацієнтів з порушеннями функції нирок. У хворих з помірно вираженим і важкимпорушенням функції нирок (кліренс креатиніну <50 мл/хв.) відбуваєтьсякумуляція натрію β-циклодекстрину сульфобутилового ефіру. Рекомендуєтьсяпостійний контроль рівня креатиніну в сироватці. Для лікування таких хворих увипадку коли ризик переважає користь внутрішньовенного введення, та у випадкузбільшення рівня креатиніну в сироватці крові слід призначити препарат перорально.
Вориконазол піддається гемодіалізу з кліренсом 121мл/хв. При сеансігемодіалізу тривалістю 4 години виведення вориконазолу в кількостях, що вимагаєкорекції дози, не відбувається.
Застосування для лікування пацієнтів з порушеннями функції печінки. Корекціїв пацієнтів з гострими ураженнями печінки, що проявляються підвищеннямпоказників печінкових проб (АЛТ, АСТ), непотрібно. Однак рекомендуєтьсянаступний моніторинг динаміки печінкових проб.
У пацієнтів зі слабко і помірно вираженими проявами цирозу печінки(Чайлд-Пьюдж А і В), що одержують Віфенд, рекомендується стандартний стартовийдозовий режим, однак підтримуючі дози слід зменшити вдвічі.
Застосування Віфенду в пацієнтів з важкими формами цирозу печінки(Чайлд-Пьюдж С) не вивчалося.
Застосування Віфенду може бути пов’язано з підвищенням показниківпечінкових проб і клінічними проявами ураження печінки, зокрема жовтяниці, іможе здійснюватися в пацієнтів з важкими ураженнями печінки тільки у випадку,якщо користь перевищує можливий ризик. У пацієнтів з порушеннями функціїпечінки слід проводити ретельний моніторинг токсичності препарату.
Застосування у дітей. Безпека й ефективність у дітей у віці до 2 роківне встановлені. Отже, застосування вориконазолу в цій віковій групі нерекомендовано. У педіатричній популяції в цілому дані для вибору оптимальногодозового режиму обмежені. Однак можна рекомендувати наступну схему:
Діти віком від 2 до < 12 років. Стартовий дозовий режим (протягом першоїдоби) складає 6 мг/кг 2 рази на добу внутрішньовенно. Підтримуючий дозовийрежим (після першої доби) складає 4мг/кг 2 рази на добу внутрішньовенно.
Фармакокінетика і переносимість вищих доз у педіатричній популяції невизначалися.
Підлітки (вік 12–16 років). Дозовий режим аналогічний рекомендованомудля лікування дорослих.
Приготування розчину для інфузій. Віфендвипускається у флаконах для одноразового застосування. Порошок розчиняється іззастосуванням 19 мл води для приготування ін’єкційного розчину. Номінальнийоб’єм інфузійного розчину – 20 мл, при цьому номінальна концентрація активногоінгредієнта становить 10 мг/мл. Для підготовки інфузійного розчину може бутирекомендований стандартний шприц відповідного об’єму, який наповнюється 19 млводи для ін’єкцій. Розчин у шприці слід використовувати тільки 1 раз;невикористаний розчин слід утилізувати. Перед застосуванням слід контролюватипрозорість розчину – може бути використаний тільки прозорий розчин. Якщо тискповітря всередині флакона не дозволяє ввести розчинник, такий флакон слідвикинути.
Перед введенням інфузійного розчину необхідний об’ємконцентрованого розчину препарату слід додати до рекомендованого розчину дляінфузій; номінальна концентрація готового розчину – 2 – 5 мг/мл.
Розчинники, що можуть бути використані дляпідготовки інфузійного розчину:
розчин натрію хлориду 0,9% для інфузій;
комбінований розчин натрію лактату для інфузій;
розчин глюкози 5% та комбінований розчин натріюлактату для інфузій
розчин глюкози 5% та розчин натрію хлориду 0,45% дляінфузій.
розчин глюкози 5% для інфузій;
розчин глюкози 5% та 20 mEq калію хлориду дляінфузій.
розчин натрію хлориду 0,45% для інфузій;
розчин глюкози 5% та розчин натрію хлориду 0,9% дляінфузій.
Інші розчинники не можуть бути використані дляпідготовки інфузійного розчину.
Побічна дія. При застосуванні Віфенду найчастішими побічнимиефектами були порушення зору, лихоманка, висипання, нудота, блювання, діарея,головний біль, периферичні набряки та біль у животі. Вираженість побічних ефектівзагалом була слабкою та помірною. Будь-якої значущої залежності даних щодобезпеки від віку, раси або статі пацієнтів не встановлено.
Загальні прояви. Дуже часті – периферичні набряки; часті – пропасниця,астенія, біль у грудях, грипоподібний синдром; рідкі – алергічні реакції,анафілактичні реакції. Серцево-судинна система. Часті – гіпотензія,тромбофлебіт, флебіт, запальна реакція в місці введення; рідкі – передсерднааритмія, брадикардія, тахікардія, шлуночкова аритмія, фібриляція шлуночків,суправентрикулярна тахікардія, подовження інтервалу QT, лімфангоїт; дуже рідкі– повна атріовентрикулярна блокада, блокада ніжки пучка Гіса, синусова аритмія,вентрикулярна тахікардія (у тому числі тріпотіння/мерехтіння шлуночків).Травний тракт. Дуже часті – нудота, блювання, діарея, біль у животі; часті –підвищення печінкових функціональних проб (включаючи АсАТ, АлАТ, лужнуфосфатазу, ГГТ, ЛДГ, білірубін), жовтяниця, холестатична жовтяниця, хейліт,гастроентерит; рідкі – холецистит, холелітіаз, збільшення печінки, гепатит,печінкова недостатність, запор, дуоденіт, диспепсія, гінгівіт, глосит,панкреатит, набряк язика, перитоніт, печінкова кома; дуже рідкі –псевдомембранозний коліт. Ендокринна система. Рідкі – адренокортикальнанедостатність; дуже рідкі – гіпертиреоїдизм, гіпотиреоїдизм. Кров та лімфа.Часті – тромбоцитопенія, анемія (включаючи макроцитарну, мікроцитарну,нормоцитарну, мегалобластичну, апластичну), лейкопенія, панцитопенія; рідкі –лімфаденопатія, агранулоцитоз, еозинофілія, дисеміноване внутрішньосудиннезгортання крові, депресія кісткового мозку. Метаболізм та обмін речовин. Часті– гіпокаліємія, гіпоглікемія; рідкі – гіперхолестеринемія; дуже рідкі –гіпертиреоїдизм, гіпотиреоїдизм. Опорно-рухова система. Рідкі – біль в спині;дуже рідкі – артрит. Нервова система. Дуже часті – головний біль; часті –запаморочення, тремор, парестезії, галюцинації, сплутана свідомість, депресія,тривожність, збудження; рідкі – атаксія, набряк мозку, гіпертонія, гіпоестезії,ністагм, синкопе; дуже рідкі – синдром Гульєн-Барре, окуловестибулярний криз,екстрапірамідний синдром, безсоння, енцефалопатія. Дихальна система. Часті –респіраторний дистрес-синдром, набряк легенів, синусит. Шкіра та підшкірнаклітковина. Дуже часті – висипання; часті – набряк обличчя, свербіння,макулопапулярні висипання, шкірні реакції фоточутливості, алопеція,ексфоліативний дерматит, пурпура; рідкі – лущення, екзема, псоріаз, синдромСтівенса-Джонсона, кропив’янка; дуже рідкі – дискоїдний вовчаковий еритематоз,мультиформна еритема, токсичний епідермальний некроліз. Органи чуття. Дужечасті – порушення зору (включаючи порушення/підвищення зорової чутливості,затьмарення, зміни кольоросприйняття, фотофобія); рідкі – блефарит, невритзорового нерва, набряк диска зорового нерва, склерит, диплопія, порушеннясмакової чутливості, погіршення слуху, шум у вухах; дуже рідкі – крововиливи усітківку, помутніння рогівки, атрофія зорового нерва. Сечостатева система.Часті – збільшення рівня креатиніну, гостра ниркова недостатність, гематурія;рідкі – нефрит, альбумінурія, збільшення рівня азоту сечовини; дуже рідкі –нирковий тубулярний некроз.
Порушення зору. Порушення зору(порушення/підвищення зорової чутливості, затьмарення зору, зміникольоросприйняття або фотофобія) при лікуванні вориконазолом спостерігаютьсячасто. Порушення зору були минущі та повністю оборотні, більшість з нихспонтанно зникала протягом 60 хвилин. Існують дані про послаблення їх проявівпри подовженні лікування вориконазолом. Порушення зору загалом булислабковиражені, дуже рідко вони були приводом для припинення лікування та немали довготривалих наслідків. Порушення зору можуть бути пов’язані з вищимиконцентраціями в плазмі та/або збільшенням дози.
Механізм дії препарату в цьому випадку невідомий, хоча найбільшімовірним місцем дії є сітківка. В дослідженні впливу вориконазолу на функціїсітківки у здорових добровольців вориконазол викликав зменшення амплітуди хвильна електроретинограмі (ЕРГ). ЕРГ відображає електричні процеси в сітківці.Зміни ЕРГ не зазнавали прогресу протягом 29 днів лікування і повністю зникалипісля відміни вориконазолу.
Дерматологічні реакції. Дерматологічніреакції часто відзначалися у пацієнтів, що отримували вориконазол при клінічнихвипробуваннях, але у цих пацієнтів були важкі захворювання і вони отримувализначну кількість супутніх препаратів. У більшості випадків висипи були слабкоабо помірно виражені. Важкі шкірні реакції, включаючи синдромСтівенса-Джонсона, токсичний епідермальний некроліз та мультиформну еритему,під час лікування Віфендом зустрічалися дуже рідко.
При виникненні висипів пацієнтів слід постійно контролювати, а припрогресуванні симптомів необхідно відмінити лікування Віфендом.
Печінкові функціональні проби. Дослідженнятоксичності вориконазолу з використанням багаторазових доз свідчать про йогоосновний вплив на печінку. Загальна частота клінічно значущих змін трансаміназв клінічній програмі лікування вориконазолом становила 13,4% (200/1493) осіб,що отримували вориконазол. Зміни печінкових функціональних проб можуть бутипов’язані з високими концентраціями в плазмі та/або збільшенням дози. Більшістьз цих змін приходила до норми при продовженні лікування без будь-якої корекціїдози або після припинення лікування. Прийом вориконазолу зрідка пов’язаний ізвипадками важких токсичних уражень печінки у пацієнтів з наявністю іншої важкоїпатології. Ці випадки включають розвиток жовтяниці та дуже рідко – гепатиту іпечінкової недостатності, що призводить до летальних наслідків.
Тривалість лікування. В клінічних дослідженнях561 пацієнт отримував терапію вориконазолом довше, ніж 12 тижнів, а 136пацієнтів – довше 6 місяців.
Рутинні дослідження безпеки, генотоксичності чи канцерогенногопотенціалу не виявили будь-якого специфічного ризику для людини.
Протипоказання.
Віфенд протипоказаний у пацієнтів з відомою гіперчутливістю довориконазолу чи до будь-якого з наповнювачів.
Передозування. Випадкові передозування буливідзначені у дітей, які отримали п’ятикратну рекомендовану внутрішньовенну дозувориконазолу. При цьому було зафіксовано лише один побічний ефект – фотофобіютривалістю 10 хвилин.
Антидот до вориконазолу невідомий, у випадках передозуваннярекомендується проводити симптоматичну терапію.
Вориконазол підлягає гемодіалізу із кліренсом 121 мл/хв. При передозуваннігемодіаліз можна використовувати з метою виведення вориконазолу з організму.
Особливості застосування. Перед тим як розпочати застосуванняВіфенду, слід відкорегувати такі електролітні розлади, як гіпокаліємію,гіпомагнезіємію і гіпокальціємію.
Гіперчутливість. При призначенні Віфендупацієнтам з гіперчутливістю до інших азолових похідних слід бути обережними.
Вплив на функцію серця. Застосування деякихазолів, в тому числі Віфенду, може супроводжуватися подовженням інтервалу QT наЕКГ. Спостерігалися поодинокі випадки тріпотіння/мерехтіння шлуночків на фонізастосування Віфенду.
Реакції,спричинені інфузією препарату. Під час внутрішньовенної інфузії розчину Віфендуможуть виникати такі прояви, як припливи і нудота. Якщо такі прояви виражені значноюмірою, то слід припинити застосування препарату внутрішньовенно.
Токсичний впливна печінку. Приодноразовому пероральному прийомі (200 мг) AUCt у пацієнтів зцирозом печінки легкого та середнього ступеня (Чайлд-Пьюдж А і В) була на 233% вище,ніж в осіб з нормальною функцією печінки, зв’язування вориконазолу з білкамиплазми не змінювалося залежно від ступеня порушень функції печінки.
При багаторазовому пероральному прийомі у пацієнтів, що отримувалипідтримуючу дозу 100 мг 2 рази на день, з цирозом печінки середнього ступеня(Чайлд-Пьюдж В) показники AUCt були подібні як і в осіб, щоотримували 200 мг 2 рази на добу, з нормальною функцією печінки. Будь-якіфармакокінетичні дані у пацієнтів з цирозом печінки важкого ступеня(Чайлд-Пьюдж С) відсутні. У клінічних дослідженнях відзначені рідкі випадкирозвитку важких уражень печінки при застосуванні Віфенду (включаючи клінічновиражений гепатит, холестаз і фульмінантні форми печінкової недостатності, утому числі з летальним наслідком). Подібні реакції відзначалися переважно впацієнтів з наявністю важких супутніх захворювань (в основному злоякіснихзахворювань крові). Минущі ураження печінки, включаючи гепатит і жовтяницю,фіксувалися в пацієнтів без супутніх факторів ризику. Порушення функції печінкизвичайно нормалізувалися при припиненні лікування.
Моніторинг функцій печінки. Хворим, якіотримують Віфенд, рекомендується періодично визначати показники функції печінкиі рівень білірубіну. У разі появи проявів порушення функції печінки застосуванняВіфенду слід припинити.
Вплив на нирки. У тяжко хворих пацієнтів у процесі лікування Віфендомвідзначався розвиток гострої ниркової недостатності. Ці пацієнти до моментупочатку терапії вориконазолом отримували супутнє лікування нефротоксичнимипрепаратами і мали стан, що сприяє розвитку порушень функцій нирок.
Моніторинг функції нирок. Щоб запобігти розвитку порушень функційнирок, слід контролювати показники їх функції, включаючи лабораторну оцінку,особливо рівня сироваткового креатиніну.
Дерматологічні реакції. У процесі лікування Віфендом зрідкаспостерігалися ексфоліативні шкірні реакції, зокрема синдром Стівенса-Джонсона.З появою висипів необхідно проводити моніторинг, а при прогресуванні ураженьлікування Віфендом слід припинити.
Застосування Віфенду може бути пов’язано з розвитком реакцій шкірноїфоточутливості, особливо при тривалій терапії. Слід рекомендувати пацієнтамуникати прямих сонячних променів у процесі лікування.
Застосування в педіатрії. Безпека й ефективність у дітей у віці до 2 роківне встановлена.
Вагітність та лактація.Відповідні дослідження застосування Віфенду у вагітних жінок відсутні. ТомуВіфенд не слід застосовувати під час вагітності, якщо тільки користь дляматері, безумовно, не перевищує ризик для плоду.
Жінки дітородного віку повинні завжди застосовувати ефективні засобиконтрацепції під час лікування.
Екскреція вориконазолу з грудним молоком не досліджувалася. Годуваннягруддю повинно бути припинене з початком лікування Віфендом.
Вплив на можливості керувати автомобілем тапрацювати з технікою. Вориконазол може викликати минущі та оборотнізміни зору, включаючи затьмарення, порушення/підвищення зорової чутливостіта/або фотофобію. Пацієнтам слід уникати виконання потенційно небезпечноїдіяльності, зокрема керування автомобілем та роботи з механізмами під часпрояву зазначених симптомів. Пацієнтам, які приймають Віфенд, не слід керуватиавтомобілем у нічний час.
Взаємодія з іншими лікарськими засобами. Гіперчутливість. При призначенні Віфендупацієнтам з гіперчутливістю до інших азолових похідних слід бути обережними.
Вплив на функцію серця. У хворих, які малитакі фактори ризику, як застосування хіміотерапевтичних препаратів зкардіотоксичної дією, кардіоміопатією, гіпокаліємією, або застосуванняпрепаратів, що здатні спричинити гіпокаліємію, ці прояви призводили досерйозних порушень. Тому застосовувати Віфенд для лікування хворих звищеназваними факторами ризику слід з обережністю.
Моніторинг функцій печінки. Хворим, якіотримують Віфенд, рекомендується періодично визначати показники функції печінкиі рівень білірубіну. У разі появи проявів порушення функції печінкизастосування Віфенду слід припинити.
Побічні ефекти з боку нирок. При одноразовому пероральному прийомі (200мг) в осіб з нормальною фукцією нирок та у пацієнтів з порушеннями функціїнирок середнього (кліренс креатиніну 41–60 мл/хв.) та важкого (кліренскреатиніну <20мл/хв.) ступеня фармакокінетика вориконазолу залежно відступеня порушень функції нирок достовірно не змінювалася, зв’язуваннявориконазолу з білками плазми було однаковим у пацієнтів з різним ступенемпорушень функції нирок.
Фенітоїн (субстрат CYP2C9 і потужний індуктор CYP450). При спільномузастосуванні фенітоїну і вориконазолу потрібен ретельний моніторинг рівнівфенітоїну в плазмі. Спільний прийом вориконазолу і фенітоїну повинен бутивиключений, якщо тільки користь не перевищує ризик.
Рифабутин (індуктор CYP450). При спільномузастосуванні рифабутину і вориконазолу потрібний ретельний моніторинг гемограмиі можливого розвитку побічних ефектів рифабутину (наприклад увеїту). Спільнийприйом вориконазолу і рифабутину повинен бути виключений, якщо тільки користьне перевищує ризик.
Несумісність. Віфенд не можна вводитись водній інфузійній системі разом з іншими лікарськими засобами, за виняткомпрепаратів для парентерального харчування (наприклад Амінофузин 10%). Віфенднесумісний з розчином натрію бікарбонату для інфузій, і цей розчин не може бутирекомендований до використання як розчинник. Сумісність з розчинами іншихконцентрацій бікарбонату натрію для інфузій не досліджувалась.
Віфенд несумісний з препаратами крові,розчинами для корекції електролітного балансу.
Умови та термін зберігання. Зберігати в недоступному для дітей, сухому,захищеному від світла місці при температурі 15 – 25°С.
Термін придатності – 2 роки.
Приготований розчин зберігати не більше 24 годин притемпературі 2 – 80 С.