ІНСТРУКЦІЯ

длямедичного застосування препарату

ВАЗАР

(VASAR)

Загальна характеристика:

міжнародна та хімічна назви: valsartan*;

N-(1-оксипентил)-N-[[2-(1Н-тетразол-5-іл)феніл]фенілметил]-L-валін;

основні фізико-хімічні властивості: Таблетки 40 мг: жовтогокольору, круглі, двоопуклі, покриті оболонкою, діаметром 6 мм, з лінійноюпозначкою на одному боці і позначенням “V” – на іншому;

таблетки 80 мг: рожевого кольору, круглі, двоопуклі,покриті оболонкою, з лінійними позначками з двох боків і позначенням “V” – наодному боці;

таблетки 160 мг: жовтого кольору, круглі, двоопуклі,вкриті оболонкою, з лінійною позначкою на одному боці і позначенням “V” – наіншому.

склад: 1 таблетка містить

допоміжні речовини: лактози моногідрат, мікрокристалічнацелюлоза, натрію кроскармелоза, повідон, тальк, магнію стеарат, кремнію діоксидколоїдний.

Барвник: для 40 мг - Opadry II 85G32407 Yellow, для80 мг - Opadry II 85G34643 Pink, для 160 мг - Opadry II 85G32408 Yellow.

Форма випуску. Таблетки, вкриті оболонкою.

Фармакотерапевтична група.

Антагоністи ангіотензину ІІ. Код АТС С09С A03.

Фармакологічні властивості. Фармакодинаміка. Активнимгормоном ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС) є ангіотензин ІІ, що утворюєтьсяз ангіотензину І внаслідок дії АПФ. Ангіготензин ІІ зв’язується зі специфічнимирецепторами, розміщеними на клітинних мембранах багатьох тканин. Він маєширокий спектр фізіологічних ефектів, що включають, як пряме, так і непрямезалучення в регуляції артеріального тиску. Як вазоконстриктор, ангіотензин ІІ

викликає прямий пресорний ефект. Також він знижуєвиведення натрію з організму і стимулює секрецію альдостерону.

Валсартан є пероральним активним специфічнимантагоністом рецепторів ангіотензину ІІ (Ang II). Вибірково впливає на підтипрецепторів АТ1, які відповідають за дію ангіотензину ІІ. Підвищена коцентраціяангіотензину ІІ в плазмі крові після блокади рецепторів АТ1 валсартаном можеспричинити до розблокування рецепторів АТ2, які, врівноважують ефектирецепторів АТ1. Кількість побічних ефектів, пов’язаних з брадикініном незбільшується. Валсартан впливає на серцево-судинну регуляцію, не зв’язується іне блокує інші гормональні рецептори чи іонні канали.

Антигіпертензивний ефект відмічається протягом 2-хгодин, і максимальне зниження артеріального тиску досягається протягом 4 – 6 годин після прийому разовоїдози. Антигіпертензивний ефект триває понад 24 години після застосуванняпрепарату. Під час повторного прийому максимальне зниження артеріальтного тискубудь-якою дозою, зазвичай досягається протягом 2 – 4 тижнів і утримуєтьсяпротягом тривалого лікування. Додаткове зниження артеріального тискудосягається поєднанням валсартану з гідрохлортіазидом.

Раптове припинення прийому валсартану несупроводжується симптомом рикошету або іншими небажаними клінічними явищами.

Зважаючи на коефіцієнт загальної смертності післяінфаркту міокарда ефективність валсартану така ж як і каптоприлу. Коефіцієнтзагальної смертності був подібний у групах пацієнтів, які отримували валсартан(19,9 %), каптоприл (19, 5%) і валсартан+каптоприл (19, 3%). Одночасневикористання каптоприлу і валсартану не призводило до додаткових позитивнихнаслідків порівняно з використанням тільки каптоприлу. Не виявлено ніяких відмінностейміж валсартаном і каптоприлом щодо індексу загальної смертності на основістаті, віку, раси, лікування, отриманого на початку інфаркту міокарда абоосновного захворювання.

Фармакокінетика. Після перорального застосуваннявалсартан швидко абсорбується, хоча кількість препарату, що всмоктується,коливається в широких межах. Середня абсолютна біодоступність для валсартану –23 %. Валсартан виявляє мультиекспоненційну кінетику розпаду (t1/2α< 1години і t1/2β близько

9 год.).

Фармакокінетика препарату у випробуваному діапазонідози лінійна. Немає жодних змін у кінетиці валсартану при повторномупризначенні, проте спостерігається незначна кумуляція при дозуванні один раз надобу. Концентрація препарату у плазмі чоловіків і жінок практично однакова.

Валсартан міцно зв’язується з білками сироваткикрові (94 – 97 %), здебільшого сироватковим альбуміном. Стійкий об’ємний режимпоширення становить приблизно 17 л. Кліренс плазми відносно низький (близько 2л/год) порівняно з печінковим кровотоком (близько 30 л/год). Валсартанвиводиться у незміненому стані в основному у жовчу та сечею. При нормальнійшвидкості клубочкової фільтрації (120 мл/хв) нирковий кліренс складає приблизно30 % загального кліренсу плазми. Гідроксильні метаболіти були ідентифіковані всироватці на низьких рівнях (менш ніж 10 % від AUC). Гідроксиметаболітфармакологічно не ефективний. Після перорального застосування 83 % препаратувиводиться з калом і 13 % – з сечею в основному в незміненому вигляді.

При одночасному прийомі препарату разом з їжеюіндекс AUC валсартану знижений на 48 %, але через 8 годин після застосування,рівень препарату в

плазмі відповідає рівню при застосуванні без їжі.Зниження показника AUC, не пов’язане з клінічно значимим зниженнямтерапевтичного ефекту.

Основні оцінки максимальної концентрації і часунапіввиведення валсартану в пацієнтів з серцевою недостатністю подібні довідповідних показників у здорових добровольців. Значення AUC і Сmax длявалсартану майже пропорційні дозі в діапазоні клінічного дозування (від 40 до160 мг двічі на добу). Коефіцієнт накопичення становить приблизно 1,7.Очевидний кліренс валсартану після перорального прийому становить близько 4,5л/год. Вік не впливає на кліренс у пацієнтів з серцевою недостатністю.

Особи літнього віку.

Вищу системну експозицію валсартану було виявлено вдеяких осіб літнього віку порівняно з молодими особами, проте клінічназначимість не була підтверджена.

Порушення функції нирок.

Як і очікувалось, при нирковому кліренсі лише 30 %загального кліренсу плазми для сполуки жодного зв’язку між функцією нирок ісистемною експозицією до валсартану не було виявлено. Тому коригування дози необов’язкове для пацієнтів з порушенням ниркової функції (кліренс креатиніну>10 мл/хв). Щодо пацієнтів з тяжким порушенням функції нирок (кліренскреатиніну <10 мл/хв) і пацієнтів на діалізі немає ніякої інформації. Протевалсартан міцно зв’язується з протеїнами – і виведення шляхом діалізумалоймовірне.

Порушення функції печінки.

У випробуванні фармакокінетики у пацієнтів з печінковоюдисфункцією від легкого (n=6) до середнього ступеня тяжкості (n=5) експозиціявалсартану була збільшена приблизно вдвічі порівняно із показниками у здоровихдобровольців. Інформації щодо пацієнтів з тяжким порушенням функції печінкинемає.

Показання для застосування.

Артеріальна гіпертензія.

Хронічна серцева недостатність.

Спосіб застосування та дози.

Артеріальна гіпертензія.

Рекомендована доза становить 80 мг один раз на добу.Максимальний терапевтичний ефект спостерігається після чотирьох тижнівлікування. Для пацієнтів, у яких артеріальний тиск відповідно не коригується,доза може бути збільшена до 160 мг.

Вазар також може бути застосований з іншимиантигіпертензивними агентами. Одночасне застосування діуретиків, наприклад,гідрохлортіазиду, знизить артеріальний тиск у таких пацієнтів.

Перенесений інфаркт міокарда.

Лікування клінічно стабільних пацієнтів може бутирозпочато вже через 12 годин після інфаркту міокарда. Після призначення початковоїдози, що становить 20 мг двічі на день, дозу слід підвищувати протягомнаступних тижнів до 40 мг, 80 мг або 160 мг двічі на день. Початкова дозаповинна бути призначена з використанням таблеток 40 мг, які можна розділити надві частини.

Метою є досягнення максимальної дози, яка становить160 мг двічі на день. Пацієнтам слід застосовувати дозу 80 мг двічі на деньчерез два тижні після початку лікування і максимальну дозу 160 мг двічі на добу– через три місяці,

зважаючи наіндивідуальну переносимість. У випадку симптоматичної гіпотензії або нирковоїнедостатності необхідно знизити дозу.

Валсартан можна застосовувати пацієнтам, якіотримують інше медикаментозне лікування після перенесеного інфаркту міокарда,наприклад, антикоагулянти, ацетилсаліцилову кислоту, бета-блокатори, статини ідіуретики. Одночасне використання інгібіторів АПФ не рекомендується.

У пацієнтів з інфарктом міокарда в анамнезінеобхідно постійно контролювати функцію нирок.

Хронічна серцева недостатність.

Рекомендована стартова доза становить 40 мг двічі надобу. Дозу слід підвищити до 80 мг і 160 мг двічі на добу з не менш ніждвотижневими інтервалами до досягнення максимальної дози, враховуючиіндивідуальну переносимість пацієнтами препарату. У випадку одночасного прийомуслід зменшити дозу діуретика. Максимальна доза – 320 мг, за два прийоми.

Валсартан може використовуватись одночасно з іншимиліками, які застосовуються при серцевій недостатності. Проте супутнєвикористання інгібіторів АПФ або бета-блокаторів не рекомендується.

У пацієнтів із серцевою недостатністю потрібнопостійно контролювати функцію нирок.

Препарат можна застосовувати разом із їжею, або безнеї, запиваючи рідиною.

Порушення функції печінки та нирок.

Для пацієнтів з порушенням функції нирок (кліренскреатиніну >10 мл/хв) немає необхідності в корекції дози. Для пацієнтів ізпошкодженням функції печінки від легкого до середнього ступеня, без холестазу,доза валсартану не повинна перевищувати 80 мг.

Пацієнти літнього віку

Для старших і молодших пацієнтів можутьзастосовуватися ті ж самі дози.

Побічна дія. Побічні ефекти, виявлені вклінічних дослідженнях у пацієнтів із серцевою недостатністю, з частотою більшніж 1 % і ті, що виникають частіше по щодо валсартану, ніж до плацебо, наведенонижче.

Частота визначена як: дуже часто (≥1/10);часто (≥1/100, <1/10); нечасто (≥1/1000, <1/100); рідко (≥1/10000, <1/1000); дуже рідко (<1/10 000).

 Можливі такі небажані реакції:

- з боку кровоносної і лімфатичної системи: дужерідко: тромбоцитопенія;

- з боку імунної системи: рідко: гіперчутливість,включаючи сироваткову хворобу;

- з боку метаболізму: нечасто: гіперкаліємія;

- з боку психічного стану: нечасто: депресія,безсоння;

- з боку нервової системи: часто: ортостатичнезапаморочення, нечасті: втрата свідомості; рідко: запаморочення, невралгія;дуже рідко: головний біль;

- з боку органов зору: нечасто: кон’юнктивіт;

- з боку серцево-судинної системи: часто:ортостатична гіпотензія, нечасто: артеріальна гіпотензія; серцеванедостатність; рідко: васкуліт; дуже рідко; кровотеча.

- з боку дихальної системи: нечасто: кашель, носовікровотечі;

- з боку шлунково-кишкового тракту: нечасто: діарея,біль у животі; дуже рідко: нудота;

- з боку шкіри: дуже рідко: ангіоневротичний набряк,висип, свербіж;

- з боку опорно-рухового апарату: нечасто: біль успині, м’язові спазми, міалгія, артрит; дуже рідко; артралгія;

- з боку сечовивідної системи: дуже рідко:пошкодження функції нирок, гостра ниркова недостатність;

- інфекції: часто: вірусні інфекції; нечасті:інфекції верхніх дихальних шляхів, фарингіт, синусит; дуже рідко:гастроентерит, риніт.

- інше: нечасто: слабкість, астенія.

Протипоказання. Підвищена чутливість доактивної або будь-якої з допоміжних речовин. Тяжкі порушення функції печінки,міліарний цироз і холестаз. Тяжке порушення функції нирок (кліренс креатинінунижче 10 мл/хв). препарат протипоказаний пацієнтам, які перебувають нагемодіалізі. Вагітність, період годування груддю.

Передозування.

Немає досвіду щодо передозування валсартаном.Головною ознакою передозування може бути артеріальна гіпотензія ззапамороченням.

Лікування залежить від часу, що минув після прийомупрепарату і природи та тяжкості симптомів, проте стабілізація гемодинаміки найбільшважливо. Пацієнт повинен отримати достатню кількість активованого вугілля. Привиникненні гіпотензії пацієнта слід перевести в горизонтальне положення іякомога швидше забезпечити введення сольових розчинів. Валсартан не виводитьсяшляхом діалізу через сильне зв’язування з білками плазми.

Особливості застосування.

Пацієнти, які мають втрату рідини або порушеннянатрієвого обміну.

У пацієнтів і зменшеним об’ємом циркулюючої крові тазниженим рівнем натрію, наприклад, у тих, що отримують високі дози діуретиків,після початку лікування валсартаном у поодиноких випадках може виникатисимптоматична гіпотензія. Нестача натрію або об’єму крові повинна бутивідкоригована до початку лікування валсартаном, наприклад, шляхом зниження дозидіуретика.

Стеноз ниркової артерії.

У пацієнтів з двобічним стенозом ниркової артерії іу пацієнтів з єдиною ниркою та стенозом ниркової артерії безпечністьвикористання валсартану не доведено.

Короткочасне застосування валсартану у дванадцятипацієнтів з вторинною реноваскулярною гіпертензією, внаслідок стенозу нирковоїартерії, не призвело до будьяких значимих змін ниркової гемодинаміки,сироваткового креатиніну або азоту сечовини крові (АСК, BUN). Проте якзапобіжний захід рекомендовано спостереження. Адже інші препарати, що діють наренін-ангіотензин-альдостеронову систему, можуть підвищувати рівень азотусечовини крові і сироваткового креатиніну у пацієнтів з стенозом нирковихартерій.

Трансплантація нирки.

Немає даних про безпечність застосування валсартану пацієнтамиз нещодавно проведеною трансплантацією нирки.

Первинний гіперальдостеронізм.

Валсартан не слід застосовувати пацієнтам зпервинним гіперальдостеронізмом, адже захворювання вражаєренін-ангіотензин-альдостеронову систему.

Аортальний і мітральний стеноз, обструктивнагіпертрофічна кардіоміопатія

Як і з іншими вазодилятаторами, слід бути особливоуважним при застосуванні препарату для пацієнтів з аортальним і мітральнимстенозом або обструктивною гіпертрофічною кардіоміопатією.

Порушення функції нирок.

Для пацієнтів з порушеною функцією нирок з кліренсомкреатиніну більше

10 мл/хв в корекції дози немає потреби.

Порушення функції печінки.

Слід бути обережним при застосуванні валсартанупацієнтам з нехолестатичним пошкодженням печінки від легкого до середньогоступеня. Доза валсартану не повинна перевищувати 80 мг.

Нещодавно перенесений інфаркт міокарда.

Клінічні переваги одночасного використаннякаптоприлу і валсартану не підтверджено. Проте ризик побічних ефектів вищійпорівняно з лікуванням препаратами окремо. Тому одночасне застосування данихпрепаратів не рекомендується.

Слід бути обережним, починаючи лікування пацієнтів зінфарктом міокарда. Оцінка пацієнтів з інфарктом міокарда в анамнезі повинназавжди включати аналіз функції нирок.

Застосування валсартану пацієнтами з інфарктомміокарда часто супроводжується деяким зниженням артеріального тиску, але, немаєпотреби припиняти лікування через симптоматичну гіпотензію, що виникла післявикористання рекомендованих доз препарату.

Серцева недостатність.

 Клінічні переваги потрійної комбінаціїінгібітора АПФ, бета-блокатора і валсартану не були підтверджені у пацієнтів ізсерцевою недостатністю. Дане поєднання препаратів може підвищувати ризиквиникнення побічних ефектів і тому не показано.

Застосування валсартану для пацієнтів із серцевоюнедостатністю часто спричиняє зниження артеріального тиску, але, немає потребив припиненні лікування через тривалу симптоматичну гіпотензію, що виникає післяприйому рекомендованої дози препарату.

У пацієнтів зі зниженою нирковою функцією,пов’язаною з дією ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (наприклад,пацієнти з тяжкою серцевою недостатністю), лікування інгібіторами АПФсупроводжувалось олігурією і/або прогресивним підвищенням азоту сечовини крові,в поодиноких випадках – гострою нирковою недостатністю. Через те що валсартан єантагоністом рецепторів ангіотензину ІІ, він інгібуєренін-ангіотензин-альдостеронову систему і, таким чином, не можна виключитизв’язок між вживанням валсартану і порушенням функції нирок.

Не слід застосовувати даний препарат пацієнтам зрідкими вродженими, проблемами непереносимості галактози, недостатності лактазиабо глюкозо-галактозної мальабсорбції.

Діти і підлітки до 18 років.

Безпечність й ефективність валсартану для дітей та підлітківне встановлені. Вагітність та лактація.

Блокатори ангіотензину ІІ можуть викликати вадирозвитку плода, дія яких подібна до дії інгібіторів АПФ на плід. Повідомлялось,що інгібітори АПФ спричинюють вади розвитку і смерть плода при застосуванні в другомуі третьому триместрі вагітності. Валсартан не слід застосовувати вагітнимжінкам. У випадку, якщо жінка завагітніла у період лікування, вживаннявалсартану слід припинити якнайшвидше.

Невідомо, чи валсартан виділяється з грудниммолоком. Валсартан виділявся з молоком у щурів. Матерям у період годуваннягруддю не слід застосовувати валсартан.

Вплив на здатність керувати автомобілем і працюватиз технікою.

Дослідження щодо впливу на здатність керуватиавтомобілем і працювати з механізмами не проводилися. Під час керуванняавтомобілем і використання механізмів слід зважати на можливість виникненнязапаморочення і сонливості.

Взаємодія з іншими лікарськимизасобами.

Під час одночасного застосування калієвих добавок, калійзберігаючихдіуретиків, сольових добавок, що містять калій, або інших лікарськихпрепаратів, які можуть підвищувати рівень калію (гепарин та ін.), слід бутиобережними і часто вимірювати концентрації калію.

Не спостерігалося жодних взаємодій, що мали клінічнузначимість, при використанні препаратів, які часто застосовуються для лікуванняпацієнтів з гіпертензією: циметидину, варфарину, фуросеміду, дигоксину,атенололу, індометацину, гідрохлортіазиду, амлодипіну і глібенкламіду.

Під час одночасного використання калієвих добавок,калійзберігаючих діуретиків, сольових добавок, що містять калій, або іншихпродуктів, що можуть підвищувати концентрацію калію (гепарин та інші) сліддіяти з обережністю і часто проводити вимірювання концентрації калію в крові.

Інші антигіпертензивні агенти можуть підвищуватиантигіпертензивні ефекти валсартану.

Під час одночасного використання інгібіторів АПФбуло повідомлено про оборотне підвищення концентрації літію в сироватці крові ітоксичні ефекти. Досвід щодо одночасного застосування валсартану і літіювідсутній. У випадку конкурентного використання рекомендується моніторингконцентрації літію у сироватці крові.

Нестероїдні протизапальні засоби (НПЗЗ) у тому числіацетилсаліцилова кислота ≥ 3 г на добу.

Тривале застосування НПЗЗ може зменшитиантигіпертензивну дію антагоністів ангіотензину ІІ. НПЗЗ та антагоністиангіотензину ІІ мають адитивний ефект на підвищення рівня сироваткового калію іможуть призвести до порушення функції нирок. Цей ефект зазвичай має оборотнийхарактер. Рідко можливий розвиток гострої ниркової недостатності, зокрема ухворих з уже порушеною функцією нирок – зневоднених пацієнтів та осіб літньоговіку.

Умови та термін зберігання. Зберігати в недоступних длядітей місцях, в сухому, захищеному від світла місці, при температурі не вище 25ºС.

Не застосовувати після закінчення термінупридатності, зазначеного на упаковці!

Термін придатності –2 роки.