ІНСТРУКЦІЯ для медичногозастосування препарату
ТИМОНІЛ® 200
(TIMONIL® 200)
Загальна характеристика:
міжнародна та хімічна назви: карбамазепін,5H-Дибенз[b,f]азепін-5-карбоксамід;
основні фізико-хімічні властивості: білі, круглі, плоскі грановані таблетки зкарбуванням “Т” з одного боку і хрестовою зарубкою для зламу з другого боку;
склад:
1 таблетка містить 200 мг карбамазепіну;
допоміжні речовини:
целюлоза мікрокристалічна, крохмаль кукурудзяний, кремнію діоксидпреципитований , желатина, тальк, магнію стеарат, натрій крохмаль гліколят (типА), вода очищена.
Форма випуску. Таблетки.
Фармакотерапевтична група. Протиепілептичний засіб. Код АТСN03AF01.
Фармакологічні властивості.
Фармакодинаміка.
Карбамазепін є похідним іміностільбену. За хімічною структурою активнаречовина близька до трициклічних антидепресантів, а за фармакологічнимивластивостями до фенітоїну. Механізм дії дотепер не відомий. Подібно фенітоїнукарбамазепін гальмує синаптичну передачу і тим самим зменшує поширення судомнихрозрядів. У високих концентраціях карбамазепін викликає зниженняпосттетанічного потенціювання. Полегшення болю при невралгії трійчастого нерваобумовлено, можливо, гальмуванням синаптичної передачі подразнення успінальному ганглії трійчастого нерва.
Фармакокінетика.
Всмоктування, рівень у плазмі крові.
Після прийому внутрішньо карбамазепін всмоктується відносно повільно імайже повністю.
Період напіввиведення становить у середньому 8,5 годин і має великііндивідуальні розходження (приблизно від 1,72 до 12 годин).
У дорослих максимальні концентрації в плазмі після одноразового прийомудосягаються (залежно від лікарської форми) через 4–16 годин (дуже рідко через35 годин), у дітей — приблизно через 4–6 годин. Рівні в плазмі залежатьнелінійно від дози і при високих дозах мають плоску криву.
Після прийому таблеток непролонгованої дії рівень карбамазепіну вплазмі вище, ніж після прийому пролонгованих форм препарату. Крім того,максимальний рівень карбамазепіну в плазмі досягається швидше при прийомінепролонгованої форми, ніж після прийому пролонгованих форм препарату.
У 1990 р. проведене дослідження біоеквівалентності на 22 здоровихдобровольцях (у віці 20–35 років), що одержували разову дозу 200 мг Тимонілу®або стандартного препарату. Результати представлені нижче в таблиці.
| | Тимоніл®
| Стандартний препарат
|
| Максимальна плазмоконцентрація (Cmax) мкг/мл /
| 2,62±0,42
| 2,32±0,28
|
| Час досягнення максимальної плазмоконцентрації (tmax) год
| 10,36±5,94
| 8,50±5,67
|
| Площа під кривою залежності плазмоконцентрації від часу (ППК) год×мкг/мл
| 169,32±36,99
| 163,01±30,31
|
Рівноважна концентрація досягається через 2–8 днів. Не існує тісноїкореляції між дозою карбамазепіну та рівноважною концентрацією в плазмі крові.При рівноважній концентрації коливання рівня карбамазепіну і його метаболітукарбамазепін-10,11-епоксиду в плазмі при інтервалах дозування 8 або,відповідно, 12 годин незначні.
Щодо терапевтичних і токсичних концентрацій карбамазепіну в плазмікрові, то зникнення нападів може відбутися при рівні його в плазмі крові 4–12мкг/мл. Концентрації лікарської речовини в плазмі крові, що перевищують 20мкг/мл, погіршують перебіг хвороби. При концентраціях активної речовини, щостановлять 5–18 мкг/мл, настає полегшення болю при невралгії трійчастого нерва.Гранична концентрація, при якій виникають побічні явища, перебуває в межахприблизно від 8 до 9 мкг/мл.
Розподіл, зв’язування з білками плазми.
Об’єм розподілу в людей коливається в межах між 0,8 і 1,9 л/кг.
Зв’язування карбамазепіну з білками плазми становить від 70 до 80%.Частина незв’язаного з білками карбамазепіну при концентрації його до 50 мкг/млзалишається постійною. Фармакологічно активний метаболіткарбамазепін-10,11-епоксид зв’язується з білками плазми на 48–53% (приблизно0,74 л/кг).
Слід враховувати фармакокінетичні взаємодії.
Концентрація карбамазепіну в спинномозковій рідині становить 33%відповідної концентрації в плазмі крові. Концентрація карбамазепіну в слинівідповідає концентрації вільної вихідної речовини і перебуває в сприятливійкореляції з рівнем у плазмі крові (приблизно 20–30%). Збільшивши в 4 рази, цюконцентрацію можна використовувати для визначення активної речовини в плазмікрові.
Карбамазепін проникає крізь плацентарний бар’єр, потрапляє в організмплода, а також у материнське молоко (концентрація становить приблизно 58% уплазмі крові). У грудних дітей можуть виявлятися концентрації в плазмі крові,рівні таким у материнському молоці.
Метаболізм.
У печінці карбамазепін окислюється, дезамінується, гідроксилюється, апотім етерифікується з глюкуроновою кислотою.
У сечі людини дотепер були виявлені сім метаболітів. З них за кількістюнайвідомішим метаболітом є транс-10, 11-дигідрокси-10, 11-дигідро-карбамазепін;фармакологічної активності він, проте, не має. Метаболіт карбамазепін-10,11-епоксид виявляється приблизно на 0,1–2%; він виявляє протисудомну дію.
Період напіввиведення, виведення.
Після прийому одноразових доз карбамазепін виводиться з плазми крові зперіодом напіврозпаду, що становить приблизно 36 (18–65) годин.
При тривалому лікуванні період напіврозпаду знижується приблизно на 50%(10–20 годин) у зв’язку з ферментативною індукцією. При проведеннікомбінованого лікування з іншими протиепілептичними засобами періодинапіврозпаду є коротшими (у середньому 6–10 годин), ніж при монотерапії (11–13годин); у дітей вони коротше ніж у дорослих; у новонароджених вони довше ніж угрудних дітей.
Плазмовий кліренс у здорових становить приблизно 19,8±2,7 мл/год/кг, ухворих, що проходять монотерапію, — приблизно 54,6±6,7 мл/год/кг і у хворих, щопроходять комбіновану терапію, — приблизно 113,3±33,4 мл/год/кг.
Після одноразового прийому карбамазепіну внутрішньо 72% дози виводитьсяз організму нирками у вигляді метаболітів. Інші 28% виводяться з організмуразом із калом, при цьому частково у незміненому вигляді. Тільки 2–3%кількості, виведеної із сечею, являє собою карбамазепін у незміненому вигляді.
Показання для застосування.
Епілепсії: простіпарціальні напади (фокальні напади);складні парціальні напади (психомоторнінапади); великі напади, в основному фокального ґенезу (великі напади під чассну, дифузійні великі напади); змішані форми епілепсії.
Пароксизмальнийлицевий біль (невралгія трійчастого нерва).
Нападоподібні боліневідомої етіології у глотці (вроджена глософарингеальна невралгія).
Біль при ураженнінервів внаслідок цукрового діабету (діабетична нейропатія).
Неепілептичні нападипри розсіяному склерозі, тонічні напади, пароксизмальні порушення мови і рухів,сенсорні порушення (пароксизмальна дизартрія й атаксія, пароксизмальніпарестезії) і напади болю.
Запобігання нападампри синдромі алкогольної абстиненції.
Профілактикаманіакально-депресивних епізодів, особливо якщо терапія літієм буланеефективною, якщо хворі при лікуванні літієм мали швидкі зміни фаз, або їхвзагалі не можна лікувати літієм.
Психози (особливо приманіакально-депресивних станах, тривожно-ажитованих та іпохондричних депресіях,а також кататонічному збудженні).
Спосіб застосування та дози.
Лікування препаратом Тимоніл® 200 починають обережно, призначаючипрепарат у низьких дозах індивідуально для кожного хворого, залежно відхарактеру і тяжкості пербігу захворювання. Потім дозу повільно підвищують додосягнення найефективнішої підтримуючої дози.
Загальноприйнята межа доз становить від 400 до 1 200 мг карбамазепінуна добу. Загальну добову дозу 1 600 мг, як правило, не можна перевищувати,оскільки при високому дозуванні частішають побічні ефекти.
Терапевтичну дозу, зокрема при комбінованій терапії, варто визначатишляхом вимірювання рівня карбамазепіну в плазмі. Його терапевтичний рівень, якпоказує практика, становить 4–12 мкг/мл.
В окремих випадках необхідна для лікування доза може значно відхилятисявід рекомендованої початкової і підтримуючої дози (наприклад, через прискоренийметаболізм внаслідок ферментативної індукції або через взаємодію лікарськихзасобів при комбінованій терапії).
Одна таблетка містить 200 мг карбамазепіну.
Добову дозу, як правило, приймають у декілька прийомів.
Рекомендуються нижченаведені дози:
Епілепсія.
Тимоніл® 200 застосовують для лікування епілепсії переважнобез комбінації з іншими засобами (монотерапія). За лікуванням повиненспостерігати лікар-спеціаліст (невролог, нейропедіатр).
При переході на лікування препаратом Тимоніл® 200 дозупопереднього протиепілептичного засобу варто зменшувати поступово.
Звичайно дорослим призначають початкову дозу 200–400 мг на добу (1–2таблетки), яку можна повільно довести до підтримуючої дози 800–1 200 мг на добу(4–6 таблеток).
Як правило, підтримуюча доза для дітей становить в середньому 10–20мг/кг маси тіла на добу.
Рекомендується така схема дозування:
Початкова доза Підтримуюча доза щодня в 1 прийомщодня в 1–2 прийоми
Дорослі 1 таблетка ввечері по 1–2 таблетки 3 рази
(200 мг 1 раз) (по 200–400 мг 3 рази)
Діти* див. вказівки
1–5 років по ½ таблетки 1–2рази по 1 таблетці 1–2 рази
(по 100 мг 1–2 рази) (по 200 мг 1–2 рази)
6–10 років по ½ таблетки 2 разипо 1 таблетці 3 рази
(по 100 мг 2 рази) (по 200 мг 3 рази)
11–15 років по ½таблетки 2–3 рази по 1–2 таблетки 3 рази
(по 100 мг 2–3 рази) або по 1 таблетці 3–5 разів
(по 200–400 мг 3 рази або по 200 мг 3–5 разів)
Вказівки:
Для дітей віком до 1 року особливо придатною є форма випуску з більшнизьким дозуванням: суспензія (Тимоніл® сироп).
* Лікування дітей віком до 4 років на підставі клінічного досвідурекомендується починати лікування добовою дозою 20–60 мг. Цю добову дозу можназбільшувати щодня 20–60 мг до досягнення терапевтично необхідної дози.Вищенаведені межі дозування, проте, не можна перевищувати.
У дітей старше 4 років початкова доза на підставі клінічного досвідуможе становити 100 мг на добу. Цю добову дозу кожний другий день або щотижняможна збільшувати не більш, ніж на 100 мг до досягнення терапевтично необхідноїдози. Вищенаведені межі дозування, проте, не можна перевищувати.
Хворим на серцево-судинні захворювання, із ураженнями печінки і нирок,а також особам літнього віку призначають більш низькі дози препарату.
Пароксизмальний лицевий біль(невралгія трійчастого нерва), нападоподібний біль невідомої етіології в глотці(вроджена глософарингеальна невралгія).
Початкову добову дозу 200–400 мг (1–2 таблетки) у 1–2 прийомизбільшують до повного зникнення болю у середньому до 400–800 мг (по 1 таблетціТимонілу® 200 2–4 рази).
Після цього у визначеної частини хворих лікування можна продовжувати збільш низькою підтримуючою дозою, що становить 400 мг на добу (по 1 таблетці 2рази на добу).
У літніх і чутливих хворих одноразова доза 200 мг (по ½ таблетки 2 рази на добу) єдостатньою початковою добовою дозою.
Біль при ураженні периферичнихнервів внаслідок цукрового діабету (діабетична нейропатія).
Середня добова доза становить 600 мг (по 1 таблетці 3 рази), увиняткових випадках—до 1 200 мг (по 2 таблетки Тимонілу® 200 3 разина добу).
Неепілептичні напади прирозсіяному склерозі.
Середня добова доза у дорослих становить 400–800 мг (по 1 таблетціТимонілу® 200 2–4 рази на добу).
Запобігання нападам при синдроміалкогольної абстиненції в стаціонарних умовах.
Середня добова доза становить 600 мг (по 1 таблетці Тимонілу®200 3 рази на добу).
У тяжких випадках у перші дні дозу можна збільшити до 1 200 мг (по 2таблетки 3 рази).
Лікування препаратом Тимоніл® 200 припиняють через 7–10 днівпоступовим зниженням дози.
Профілактикаманіакально-депресивних епізодів.
Початкова добова доза становить 200–400 мг (по 1 таблетці 1–2 рази надобу) і, як правило, є достатньою. При необхідності добову дозу можна підвищитидо 800 мг (4 таблетки) на добу, розподіляючи її на 3–4 прийоми.
Психози.
На початку лікування призначають до 1 200 мг на добу (6 таблеток).Підтримуюча доза, як правило, становить 600 мг на добу (3 таблетки), якурозподіляють на 3–4 разові дози. При гострій шизофренії карбамазепінзастосовують як допоміжний засіб при проведенні лікування нейролептиками. Придотриманні особливих запобіжних заходів карбамазепін можна призначати приманіакально-депресивних станах у сполученні з препаратами літію.
Спосіб і тривалість застосування.
Таблетки можна розподіляти. Їх приймають під час або після їжі,запиваючи невеликою кількістю рідини (наприклад, 1 склянкою води), абовипивають після розчинення (суспендування) у воді.
У деяких випадках особливо ефективним виявився розподіл добової дози на4–5 разових доз.
Тривалість застосування залежить від показання й індивідуальної реакціїхворого.
Протиепілептична терапія звичайно являє собою тривалу терапію. Питаннядозування, тривалість лікування і відміну карбамазепіну в кожному окремомувипадку вирішує досвідчений лікар-спеціаліст (невролог, нейропедіатр). Якправило, дозу медикаменту можна знизити або зовсім його відмінити не раніше ніжпісля 2–3-річної відсутності нападів.
Лікування припиняють поступовим зниженням дози препарату протягом 1–2років. Оскільки діти можуть “переростати” вікові дозування, у них слідвраховувати збільшення маси тіла. При цьому не повинні погіршуватися показникиЕЕГ.
При лікуванні невралгії виправдала себе терапія карбамазепіном, якийпризначається у підтримуючій дозі, достатній для купірування болю, протягомдекількох тижнів. Обережним зниженням дози необхідно з’ясувати, чи не насталаспонтанна ремісія. При повторній появі болючих атак лікування варто продовжитиколишньою підтримуючою дозою.
Вищесказане дійсне також для лікування болю при діабетичній нейропатіїі неепілептичних нападах при розсіяному склерозі.
Для запобігання нападам при лікуванні синдрому алкогольної абстиненціїтерапію препаратом Тимоніл® 200 припиняють через 7–10 днів шляхомпоступового зниження доз.
Побічна дія.
Побічні ефекти карбамазепіну при монотерапії спостерігалися рідше, ніжпри комбінованому прийомі з іншими протиепілептичними засобами. Залежно віддози й особливо на початку терапії можуть виникати такі побічні ефекти:
Центральна нервовасистема/психіка.
Часто спостерігаються порушення свідомості, втома, сонливість,запаморочення, порушення рівноваги з невпевненою ходою (атаксія), інодіголовний біль, у хворих літнього віку сплутаність свідомості і занепокоєння(ажитація). Спостерігалися випадки депресивної дисфорії, агресивної поведінки,загальмованості мислення, ослаблення спонукань, а також порушення сприйняття(галюцинації) і шум у вухах. При лікуванні карбамазепіном можуть активуватисялатентні психози.
Рідко виникають мимовільні рухи (наприклад, миготливий тремор,посмикування м’язів або ністагм). Крім того, в осіб літнього віку і хворих ізураженням головного мозку спостерігаються розлади руху, наприклад, мимовільнірухи у ділянці рота/обличчя, такі як гримасування (орофаціальні дискінезії),атетоїдні рухи (хореоатетоз). В окремих випадках повідомлялося про розладимови, помилкові відчуття, слабкість м’язів, запалення нервів (периферичнийневрит), а також про парез нижніх кінцівок і порушення смакових відчуттів.
Більшість цих явищ звичайно зникають самі собою через 8–14 днів абопісля тимчасового зниження дози. Тому дозу препарату треба по змозі збільшуватипоступово.
Очі.
В окремих випадках виникають кон’юнктивіти, іноді тимчасові розладизору (розпливчастість бачення, двоїння в очах). Повідомлялося про помутніннякришталика очей.
Руховий апарат.
У поодиноких випадках повідомлялося про біль у суглобах, м’язовий біль(артралгії і міалгії), а також про судоми м’язів. Після відміни карбамазепінуці явища зникали.
Шкіра, слизові оболонки, судиннасистема.
Повідомлялося про алергічні реакції шкіри з пропасницею і без неї,наприклад, кропивницю або свербіж, а також іноді про ексфоліативний дерматит,еритродермію, синдром Лайелла, фотосенсибілізацію, еритему ексудативнумультиформну і вузлувату, синдром Стівенса-Джонсона, дрібні шкірні геморагії ідисемінований червоний вовчак.
Іноді відзначалися випадки випадіння волосся, потіння (діафорез),васкуліт.
Кровотворна і лімфатична система.
Можуть виникати зміни картини крові, такі як лейкоцитоз, еозинофіліяабо лейкопенія або тромбоцитопенія. Як повідомлялось, з перелічених явищнайчастіше спостерігається доброякісна лейкопенія, у 10% випадків минуща, а в2% випадків тривала.
Зрідка повідомлялося про ураження крові, іноді небезпечні для життя,такі як агранулоцитоз, апластична анемія разом з іншими формами анемії(гемолітична, мегалобластична), про збільшення лімфатичних вузлів і селезінки.
При появі вищезазначених змін картини крові (лейкоцитопеній, найчастішенейтропеній, тромбоцитопенії) у поєднанні з алергічним шкірним висипом(екзантема) і пропасницею, лікування карбамазепіном варто припинити.
Шлунково-кишковий тракт.
Іноді можлива втрата апетиту, сухість у роті, нудота, блювання, рідше —пронос або запор. Повідомлялося про окремі випадки болю у животі і запаленьслизової оболонки у ділянці ротоглотки (стоматит, гінгівіт, глосит). Ці явищазвичайно проходять самі через 8–14 днів або після тимчасового зниження дозипрепарату. Їх можна уникнути за рахунок поступового збільшення дози.
Повідомлялось про те, що карбамазепін може іноді викликати панкреатит.
Печінка і жовч.
Іноді спостерігаються зміни показників функції печінки, рідкожовтяниця, у поодиноких випадках гепатит (холестатичний, гепатоцелюлярний,гранульоматозний, змішаний).
Обмін речовин (водяний і сольовийбаланс), гормональний статус.
Внаслідок дії карбамазепіну, що пригнічує виділення сечі(антидіуретичний ефект), рідко спостерігалося зниження вмісту натрію всироватці крові (гіпонатріємія) з блюванням, головним болем, іноді зісплутаністю свідомості. Повідомлялося про поодинокі випадки накопичення води(набряки) і збільшення ваги тіла.
Внаслідок прискореного метаболізму 25-ОН-холекальциферолу карбамазепінможе знизити концентрацію кальцію у сироватці крові. В окремих випадках цепризводить до остеомаляції.
Спостерігалися окремі випадки гінекомастії у чоловіків або галактореї.
Карбамазепін може впливати на параметри функції щитовидної залози T3,T4, TSH і FT4, особливо при комбінуванні його з іншимипротиепілептичними засобами.
Спостерігали два випадки гострої інтермітуючої порфірії.
Органи дихання.
Були описані випадки реакцій гіперчутливості до препарату, щосупроводжувалися пропасницею, задишкою, запаленням легень і фіброзом легень.
Сечостатева система.
Рідко виникають порушення функції нирок, як, наприклад, протеїнурія,гематурія, олігурія, в окремих випадках аж до розвитку ниркової недостатності,а також ускладнення при сечовипусканні (дизурія, полакіурія, затримка сечі). Ціпорушення часто пояснюються антидіуретичним ефектом карбамазепіну. Крім того,відомі випадки порушень сексуальних функцій, як, наприклад, імпотенція йослаблення статевого потягу.
Серцево-судинна система.
Рідко, в основному у людей похилого віку або хворих з відомимипорушеннями функції серця, можуть спостерігатися брадикардія, аритмії, а такожпогіршення перебігу ішемічної хвороби серця.
Рідко з’являються порушення серцевої провідності (атріовентрикулярнаблокада), які в окремих випадках супроводжуються втратою свідомості, а такожпідвищений або знижений кров’яний тиск. Крім того, спостерігалися тромбофлебіті тромбоемболія.
Алергічні реакції.
Рідко спостерігалися реакції гіперчутливості уповільненого типу із залученнямрізних органів і систем, що супроводжувалися пропасницею, шкірним висипом,васкулітом, збільшенням лімфатичних вузлів, болем у суглобах, зміною кількостілейкоцитів, збільшенням печінки і селезінки, зміною параметрів функції печінки.Ці реакції можуть з’являтися в різних комбінаціях і поширюватися також на іншіоргани, такі як легені, нирки, підшлункова залоза, серцевий м’яз.
Відзначалися окремі випадки гострої загальної алергічної реакції йасептичного запалення мозкової оболонки, що супроводжувалися м’язовим клонусомі еозинофілією.
Протипоказання.
Карбамазепін протипоказаний при:
наявності ураженькісткового мозку;
порушеннях серцевоїпровідності (атріовентрикулярна блокада);
відомійгіперчутливості до карбамазепіну або інших компонентів лікарського засобу;
відомійгіперчутливості до трициклічних антидепресантів;
гострій інтермітуючійпорфірії.
Карбамазепін не можна застосовувати одночасно з інгібіторами МАО або увипадках, якщо минуло менше ніж 14 днів після терапії останніми.
Карбамазепін не можна застосовувати одночасно з препаратами літію.
Оскільки карбамазепін може викликати нові або посилювати існуючіабсанси, його не варто призначати хворим, що страждають на ці форми нападів.
Передозування.
При оцінці інтоксикації слід враховувати також можливість прийомудекількох лікарських засобів, наприклад, із суїцидальним наміром.
Інтоксикація карбамазепіном настає звичайно при дуже високих дозах(4–20 г), причому рівень карбамазепіну в плазмі завжди перевищує 20 мкг/мл.
Про смертельні випадки дотепер не повідомлялось. Після випадковогоприйому карбамазепіну або із суїцидальним наміром, що призводило до підвищенняконцентрації карбамазепіну в плазмі до 38 мкг/мл, постраждалі особи вижили.
Симптоми.
При передозуванні карбамазепіну можуть більшою мірою проявитисясимптоми, описані в розділі “Побічна дія”: запаморочення, атаксія, затьмареннясвідомості, ступор, нудота, блювання, занепокоєння, сплутаність свідомості,мимовільні рухи, мідріаз, ністагм, гіперемія обличчя, затримка сечі, ціаноз,опістотонус, аномалії рефлексів (ослаблені або підвищені рефлекси). Додатковоможуть з’явитися такі симптоми: тремор, збудження, тоніко-клонічні судоми, атакож порушення з боку дихального апарату і серцево-судинної системи, щосупроводжуються звичайно зниженням кров’яного тиску (або також йогопідвищенням), тахікардією й атріовентрикулярною блокадою, розлади свідомості аждо апное і зупинки серця.
Можуть з’являтися порушення ритму ЕЕГ і зміни ЕКГ (аритмії, порушеннясерцевої провідності). В окремих випадках спостерігалися зміни лабораторнихпараметрів: лейкоцитоз, лейкопенія, нейтропенія, глюкозурія, ацетонурія.
Терапевтичні заходи припередозуванні.
Специфічного антидота при гострій інтоксикації карбамазепіном немає.
Передозування карбамазепіну лікують симптоматично, тобто якнайшвидшевидаляють токсичну речовину з організму шляхом викликання блювання і/абопромивання шлунка, а також затримкою всмоктування активної речовини, наприклад,своєчасним багаторазовим застосуванням активованого вугілля або проносногозасобу.
Життєві функції хворого відновлюють у клінічних умовах: вартоперевірити концентрацію карбамазепіну в плазмі і функцію серця, у разі потребикоригувати порушення в складі електролітів.
При судомних нападах можна застосовувати відповідні протисудомнізасоби. За існуючими даними, не рекомендується призначати барбітурати у зв’язкуз тим, що вони мають пригнічувальний ефект на дихання, особливо у дітей.
Форсований діурез, а також гемодіаліз і перитонеальний діаліз у зв’язкуз високим зв’язуванням з білками малоефективні.
Особливості застосування.
Карбамазепін можна призначати тільки після ретельної оцінкиспіввідношення користі лікування з ризиком і при відповідних запобіжних заходахпацієнтам із:
гематологічнимизахворюваннями (захворювання кровотворних органів);
порушеннямиметаболізму натрію;
тяжкими порушеннямифункції серця, печінки і нирок.
Якщо при лікуванні карбамазепіном з’являються пропасниця, біль у горлі,алергічні реакції шкіри, такі як шкірний висип зі збільшенням лімфатичнихвузлів і/або грипоподібними симптомами, варто негайно перевірити картину крові.При тяжких алергічних реакціях лікування карбамазепіном слід негайно припинити.
При появі ознак ураження печінки або порушення її функції (млявість,відсутність апетиту, нудота, пожовтіння шкіри, збільшення печінки) вартонегайно відмінити препарат.
Враховуючи можливість виникнення вищезгаданих побічних ефектів іреакцій гіперчутливості, особливо при тривалій терапії, слід регулярноконтролювати картину крові, функцію нирок і печінки. При комбінованій терапіїтреба також регулярно перевіряти концентрацію карбамазепіну й іншихпротиепілептичних засобів у плазмі, у разі потреби добові дози варто знизити.
Загальний і біохімічний аналіз крові рекомендується проводити першийраз перед початком лікування карбамазепіном, потім у перший місяць терапіїщотижня, а після цього щомісяця. Після шестимісячного лікування достатньоконтролювати кров 2–4 рази на рік.
У хворих на глаукому необхідно регулярно контролювати внутрішньоочнийтиск. Якщо потрібно перевести хворих на епілепсію, що проходять терапіюкарбамазепіном, на інший протиепілептичний засіб, то це варто робити нераптово, а шляхом поступового зниження його дози.
Слід враховувати те, що побічні ефекти карбамазепіну можуть бути схожііз явищами при синдромі алкогольної абстиненції і тому можуть бути прийняті заних.
Дітям молодше 6 років карбамазепін можна застосовувати тільки післяретельної оцінки співвідношення користі лікування з ризиком.
Запобігання нападам при синдроміалкогольної абстиненції.
Для запобігання нападам при синдромі алкогольної абстиненції Тимоніл®200 можна застосовувати тільки в стаціонарних умовах.
Не рекомендується комбінувати Тимоніл® 200 ізседативно-гіпнотичними засобами. Проте у випадку клінічної необхідності Тимоніл®200 можна комбінувати з іншими препаратами, які застосовують для терапіїалкогольної абстиненції.
Варто регулярно контролювати рівень карбамазепіну в плазмі крові. Черезпобічні ефекти з боку ЦНС і вегетативні побічні дії екомендується проводитиретельне клінічне спостереження.
Застосування в період вагітностіі лактації
У період вагітності карбамазепін призначається тільки після ретельноїоцінки співвідношення користі лікування з ризиком.
Підчас вагітності, особливо між 20-м і 40-м днями вагітності,карбамазепін варто призначати в мінімально можливих дозах. Добову дозу, зокремав період дошкульної фази, варто розподілити на декілька невеликих доз протягомдня (рекомендується спостереження за рівнем карбамазепіну в плазмі крові).
Повідомлялося про поодинокі випадки аномалій розвитку плода, щовикликаються карбамазепіном, включаючи розщеплення хребта. По змозі вартоуникати комбінованого застосування карбамазепіну з іншими протиепілептичнимизасобами й іншими медикаментами в період вагітності, тому що при комбінованійтерапії з іншими протиепілептичними засобами збільшується ризик аномалійрозвитку плода.
У зв’язку з цим, що карбамазепін має властивість індукувати ферменти,перед початком і в період вагітності доцільно приймати фолієву кислоту. Матерямв останні тижні вагітності рекомендується також приймати вітамін K1або, відповідно, давати його новонародженим.
Якщо жінка, яка лікується карбамазепіном, бажає завагітніти, їйпотрібно обов’язково порадитись з лікарем щодо подальшого прийому препарату.
Активна речовина карбамазепін проникає у материнське молоко, проте втаких незначних кількостях, що в терапевтичних дозах вони, як правило, нестворюють небезпеки для дитини. Тільки якщо в немовлят спостерігається поганийприріст ваги або підвищення потреби в сні (седація), годування груддю вартоприпинити.
Вплив на здатність керуватитранспортними засобами та обслуговувати механізми.
У зв’язку з виникненням побічних ефектів Тимоніл(R) моженастільки змінити швидкість психічних та фізичних реакцій, що обмежуєтьсяздатність керувати транспортними засобами, обслуговувати механізми абовиконувати роботи без надійної опори.
Взаємодія з іншими лікарськими засобами.
Не менше ніж за 2 тижні до початку терапії карбамазепіном вартоприпинити лікування інгібіторами МАО.
Вплив карбамазепіну наконцентрацію інших медикаментів у плазмі.
Карбамазепін може підвищувати активність визначених ферментів печінки іза рахунок цього знижувати концентрацію інших медикаментів у плазмі.
Дія деяких інших, одночасно застосовуваних медикаментів, щорозкладаються таким же чином, як і карбамазепін, може бути ослаблена або навітьприпинена.
Нижче наводяться активні речовини, дози яких у разі потреби приодночасному прийомі карбамазепіну слід коригувати відповідно до клінічнихвимог: клобазам, клоназепам, етосуксимід, примідон, вальпроєва кислота,альпразолам, кортикостероїди (напр., преднізолон, дексаметазон), циклоспорин,дигоксин, тетрацикліни (напр., доксициклін), фелодипін, нейролептики (напр.,галоперидол), іміпрамін, ламотриджин, метадон, теофілін, антикоагулянти такі якварфарин, фенпрокумон, дикумарол, гормональні протизаплідні засоби. При прийоміпероральних контрацептивів, через послаблення дії гормональних протизапліднихзасобів, можуть раптово з’явитися міжменструальні кровотечі. Тому вартообміркувати застосування інших, негормональних протизаплідних методів.
Концентрацію фенітоїну в плазмі карбамазепін може як підвищувати, так ізнижувати, внаслідок чого у виняткових випадках може настати сплутаністьсвідомості аж до коми.
Знижена концентраціякарбамазепіну в плазмі.
Концентрацію карбамазепіну в плазмі можуть знижувати: фенобарбітал,фенітоїн, примідон, вальпроєва кислота, теофілін. З іншого боку, концентраціюфармакологічно активного метаболіту (продукту обміну речовин карбамазепіну)карбамазепін-10,11-епоксиду в плазмі можуть підвищувати вальпроєва кислота іпримідон.
У зв’язку з взаємним впливом, зокрема при одночасному застосуваннідекількох протиепілептичних засобів, рекомендується контролювати їхконцентрацію в плазмі та у разі потреби коригувати дозування карбамазепіну.
Підвищена концентраціякарбамазепіну в плазмі.
Перелічені нижче активні речовини можуть підвищувати концентраціюкарбамазепіну в плазмі: антибіотики групи макролідів (напр., еритроміцин,джозаміцин), ізоніазид, антагоністи кальцію (напр., верапаміл, дилтіазем),ацетазоламід, декстропропоксифен/пропоксифен, вілоксазин, даназол, нікотинамід(у високих дозах у дорослих), можливо, що також циметидин і дезіпрамін.Підвищена концентрація карбамазепіну в плазмі може викликати появу симптомів,наведених у розділі “Побічна дія” (напр., запаморочення, втома, невпевненахода, подвоєння в очах). Тому при появі подібних симптомів варто перевіритиконцентрацію карбамазепіну в плазмі й у разі потреби знизити дозу.
Інші взаємодії.
Одночасне застосування карбамазепіну і нейролептиків або метоклопрамідуможе сприяти появі неврологічних побічних ефектів. Крім того, хворим, якихлікують нейролептиками, варто звернути увагу на те, що карбамазепін можезнижувати рівень цих медикаментів у плазмі і цим погіршувати картину хвороби.Може виникнути потреба в корекції дози відповідного нейролептика.
Відзначається, що одночасне застосування літію і карбамазепіну можепосилювати нейротоксичну дію обох активних речовин. Тому потрібне ретельнеспостереження за їх рівнем у плазмі. Варто звертати увагу на такі ознакинейротоксичних симптомів: невпевнена хода, атаксія, горизонтальний ністагм,посилення пропріоцептивних м’язових рефлексів, посмикування м’язів.
Карбамазепін може посилювати дію ізоніазиду, що вражає печінку.
Комбінований прийом карбамазепіну і деяких сечогінних засобів(гідрохлоротіазид, фуросемід) може зменшувати вміст натрію в сироватці крові.
Карбамазепін може знизити ефективність медикаментів для м’язовоїрелаксації (напр., панкуроніум). Внаслідок цього можливе більш швидкеприпинення нейром’язової блокади. Тому варто спостерігати за хворими, щоприймають міорелаксанти, і в разі потреби підвищити дозування цих медикаментів.При одночасному застосуванні ізотретиноїну (активна речовина для лікуваннявугрів, висипки) і карбамазепіну варто контролювати рівень карбамазепіну вплазмі. Одночасний прийом антидепресантів типу інгібіторів зворотногозахоплення серотоніну (напр., флуоксетин) може призвести до виникненнятоксичного синдрому серотоніну.
Карбамазепін може посилювати виділення (елімінацію) гормонів щитовидноїзалози і збільшувати потребу в них у хворих зі зниженою функцією щитовидноїзалози. Тому в хворих, що проходять замісну терапію, на початку і в кінцілікування карбамазепіном слід перевіряти параметри щитовидної залози. Принеобхідності варто коригувати дозування гормональних препаратів щитовидної залози.
Умови і термін зберігання.
Препарат не потребує особливих умов зберігання.
Зберігати в недоступному для дітей місці! Термін придатності — 5 років.