ІНСТРУКЦІЯ
для медичного застосуванняпрепарату
ДІАПІРИД
(DIAPIRIDE)
Загальна характеристика:
міжнародна та хімічна назви: glimepiride; 1-[[пара-[2-(3-етил-4-метил-2-оксо-3-піролін-1-карбоксамідо)етил]феніл]сульфоніл]-3-(транс-4-метилциклогексил)сечовина;
основні фізико-хімічні властивості: таблетки круглої форми з плоскою поверхнею,зі скошеними краями і рискою; на поверхні таблеток допускаються вкраплення.Діапірид 2 мг – таблетки від блідо-зеленого до зеленого кольору; Діапірид 3 мг– таблетки від блідо-жовтого до жовтого кольору; Діапірид 4 мг – таблетки відблідо-блакитного до блакитного кольору;
склад: 1 таблетка містить 2 мг, або 3 мг, або 4 мг глімепіриду;
допоміжні речовини: лактози моногідрат, целюлоза мікрокристалічна(102), натрію крохмальгліколят, повідон (25), магнію стеарат. Таблетки Діапірид2 мг додатково містять заліза оксид жовтий, індигокармін; Діапірид 3 мг –заліза оксид жовтий; Діапірид 4 мг – індигокармін.
Форма випуску. Таблетки.
Фармакотерапевтична група. Пероральні гіпоглікемізуючі засоби. Глімепірид.
Код АТС А10В В12.
Фармакологічні властивості.
Фармакодинаміка. Гіпоглікемічний засіб, похідне сульфанілсечовинипролонгованої дії. Цукрознижуючий ефект препарату зумовлений комплексниммеханізмом панкреатичної та екстрапанкреатичної дії.
Панкреатична дія полягає в стимуляції секреції інсуліну b-клітинамипідшлункової залози, що супроводжується мобілізацією і посиленням викиду ендогенногоінсуліну. Цей ефект зумовлений тим, що глімепірид з високою заміщуючоюшвидкістю з’єднується та від’єднується від білка b-клітин підшлункової залози,який асоціюється з АТФ-залежними калієвими каналами, але відрізняється відзвичайного місця зв’язування похідних сульфанілсечовини 1-го і 2-го покоління.В результаті інсулін вивільняється шляхом екзоцитозу, при цьому кількістьінсуліну, що секретується, значно менша, ніж при дії традиційних похіднихсульфонілсечовини. Такий відносно м’який стимулюючий вплив глімепіриду насекрецію інсуліну забезпечує і менший ризик розвитку гіпоглікемії.
Екстрапанкреатична дія глімепіриду характеризується різноманітністюефектів, провідними з яких є підвищення чутливості периферичних тканин (м’язовоїі жирової) до інсуліну зі збільшенням кількості та активності білків, щотранспортують глюкозу через клітинні мембрани, і пригнічення синтезу глюкози впечінці зі збільшенням внутрішньоклітинної концентрації фруктозо-2,6-біфосфату,який гальмує глюконеогенез. До інших екстрапанкреатичних ефектів глімепіридуналежить: зниження агрегації тромбоцитів у результаті вибіркового пригніченняциклооксигенази та перетворення арахідонової кислоти в тромбоксан А2, якийактивує агрегацію тромбоцитів; підвищення рівня ендогенного a-токоферолу іактивності антиоксидантних ферментів (каталази, глутатіонпероксидази,супероксиддисмутази), що сприяє зниженню вираженості окислювального стресу,який постійно присутній при цукровому діабеті; антиатерогенна дія в результатіактивації специфічної фосфоліпази С.
Глімепірид не чинить негативного впливу наздатність метаболичної адаптації міокарду до ішемії (на відміну відглібенкламіду).
Максимальний гіпоглікемічний ефект препаратувиявляється через 2-3 год після прийому, продовжується більше 24 год і єдозозалежним.
Фармакокінетика. При прийомі глімепіриду в добовій дозі 4 мгмаксимальна концентрація в сироватці крові досягається приблизно через 2,5 год істановить 309 нг/мл; існує лінійне співвідношення між дозою і максимальноюконцентрацією глімепіриду в крові, а також між дозою і площею під кривою“концентрація-час”. Глімепірид має абсолютну біодоступність. Прийом їжі значноне впливає на абсорбцію, за винятком незначного уповільнення швидкостіабсорбції.
Для глімепіриду характерні дуже низький об’єм розподілу (близько8,8 л), який приблизно дорівнює об’єму розподілу альбуміну, високий ступіньзв’язування з білками плазми (більше 99%) і низький кліренс (близько 48 мл/хв).Глімепірид виділяється з грудним молоком і проникає крізь плацентарний бар’єр.Погано проникає крізь гематоенцефалічний бар’єр. Глімепірид біотрансформуєтьсяв організмі на 2 метаболіти, які утворюються в результаті метаболізму глімепіридув печінці і являють собою гідроксильоване і карбоксильоване похіднеглімепіриду. Період напіввиведення глімепіриду при його плазмових концентраціяхв сироватці, які відповідають багаторазовому режиму дозування, становить 5-8год. Після прийому глімепіриду у високих дозах період напіввиведеннязбільшується. Після однократного прийому внутрішньо дози глімепіриду, якиймічений радіоактивною меткою, 58% її виявлялося в сечі і 35% - у калі.Незмінена активна речовина в сечі не виявляється. Період напіввиведеннягідроксильованого і карбоксильваного метаболіту глімепіриду становив близько3-6 год і 5-6 год відповідно.
У пацієнтів з порушенням функції нирок (низькийкліренс креатиніну) спостерігалася тенденція до підвищення кліренсу глімепіридуі до зниження його середньої концентрації в крові, що, цілком імовірно,зумовлено більш швидким виведенням препарату внаслідок більш низькогозв’язування з білками. Таким чином, у даної категорії пацієнтів немаєдодаткового ризику кумуляції глімепіриду.
Фармакокінетичні параметри глімепіриду подібні упацієнтів різної статі та різних вікових груп.
Показання для застосування. Цукровий діабет II типу (інсуліннезалежний)у дорослих як монотерапія або в комбінації з метформіном або інсуліном.
Спосіб застосування та дози. Призначають внутрішньо, перед рясним сніданком абоперед обідом. Таблетки ковтають не розжовуючи, запиваючи достатньою кількістюрідини (близько ½ склянки). Дуже важливо не пропускати прийом їжі післяприйому Діапіриду.
Початкова і підтримуюча дози, час прийому і розподіл добової дозивстановлюються індивідуально на підставі результатів регулярного визначеннярівня глюкози в крові і сечі. Початкова доза препарату становить 1 мгглімепіриду 1 раз на добу. За необхідності підвищення добової дози проводять прирегулярному контролі рівня глюкози в крові, поступово збільшуючи дозу кожні 1-2тижні за схемою: 1 мг – 2 мг – 3 мг – 4 мг – 6 мг. В окремих випадках добовадоза глімепіриду може бути збільшена до 8 мг. Звичайно добову дозу приймаютьодноразово.
Для хворих на добре компенсований цукровий діабет діапазон добових доззвичайно становить 1-4 мг глімепіриду; лише в окремих хворих необхідний ефектдосягається при прийомі добових доз 6 мг і більше. Максимальна добова доза – 6мг, в окремих випадках – 8 мг. Препарат застосовується тривало.
У випадку компенсації цукрового діабету підвищується чутливість тканиндо інсуліну, у зв’язку з чим потреба в глімепіриді може знизитися, що вимагаєтимчасового зниження дози або відміни препарату (на підставі результатів аналізурівня глюкози в крові і сечі). При зміні маси тіла або способу життя пацієнта,а також з появою факторів, які сприяють підвищенню ризику розвитку гіпо- абогіперглікемії, необхідно провести корекцію дози.
Застосування в комбінації з метформіном. Діапірид у комбінації зметформіном призначають при недостатній стабілізації концентрації глюкози вкрові у хворих, які знаходяться на монотерапії метформіном. При збереженні дозиметформіну на попередньому рівні лікування Діапіридом починають з мінімальноїдози 1 мг, поступово підвищуючи дозу залежно від бажаного рівня глікемічногоконтролю, аж до максимальної добової дози 6 мг.
Застосування в комбінації з інсуліном. Діапірид у комбінації зінсуліном призначають у випадку, коли не вдається досягти нормалізації концентраціїглюкози в крові прийомом максимальної дози Діапіриду як монотерапії або вкомбінації з максимальною дозою метформіну. При цьому на фоні останньоїпризначеної хворому дози Діапіриду лікування інсуліном починається з йогомінімальної дози, з можливим подальшим поступовим підвищенням дози інсуліну підконтролем концентрації глюкози в крові. Комбіноване лікування вимагаєобов’язкового лікарського контролю. При підтримці тривалого контролю глікеміїдана комбінована терапія може знизити потребу в інсуліні на 40%.
Переведення хворого на Діапірид з іншого пероральногогіпоглікемічного засобу. Точного співвідношення між дозами глімепіриду та іншихпероральних гіпоглікемічних препаратів не існує. При переведенні з такихпрепаратів (включаючи їх максимальне дозування) на Діапірид початкова дозаглімепіриду повинна становити 1 мг. Будь-яке підвищення дози Діапіриду слідпроводити поетапно, з урахуванням відповіді на глімепірид. Необхідно брати доуваги дозу, що застосовувалась, і тривалість ефекту попереднього пероральногогіпоглікемічного засобу. В деяких випадках, особливо при попередньому прийомігіпоглікемічних препаратів з великим періодом напіввиведення (наприкладхлорпропаміду), може виникнути необхідність у тимчасовому (на кілька днів)припиненні лікування, щоб уникнути аддитивного ефекту, який підвищує ризикрозвитку гіпоглікемії.
Переведення хворого з інсуліну на Діапірид. У винятковихвипадках, коли хворі на інсулинннезалежний цукровий діабет (ІІ тип) одержуютьінсулінотерапію, при компенсації захворювання і при збереженій секреторнійфункції b-клітин підшлункової залози їм може бути показано переведення зінсуліну на глімепірид. Переведення на Діапірид повинно проводитися підретельним спостереженням лікаря. При цьому початкова доза Діапіриду становить 1мг.
Тривалість лікування в кожному окремому випадку визначає лікар.
Досвід застосування препарату для лікування дітей відсутній.
Побічна дія. З боку обміну речовин: гіпоглікемія (головний біль,відчуття голоду, нудота, блювання). Рідко - відчуття втоми, сонливість,порушення сну, занепокоєння, агресивність, порушення концентрації уваги іреакції, депресія, сплутаність свідомості, мовні і зорові розлади, афазія,тремор, сенсорні порушення, запаморочення, порушення координації, втратасамоконтролю. Дуже рідко - делірій, церебральні судоми, втрата свідомості,кома, поверхневе дихання, брадикардія. Крім того, в результаті адренергічногомеханізму зворотного зв’язку інколи можуть виникати такі симптоми: холоднийлипкий піт, тахікардія, артеріальна гіпертензія, стенокардія, порушеннясерцевого ритму.
З боку травного тракту: нудота, блювання, відчуття тяжкості абодискомфорту в епігастрії, біль у животі, діарея, в рідких випадках можливіпідвищення активності печінкових трансаміназ, порушення функції печінки(холестаз і жовтуха), гепатит, печінкова недостатність.
З боку системи крові: тромбоцитопенія (від помірної до тяжкої),рідко – лейкоцитопенія, гемолітична або апластична анемія, еритроцитопенія,гранулоцитопенія, агранулоцитоз і панцитопенія (внаслідок мієлосупресії).
З боку органа зору: транзиторні порушення зору, зумовлені зміноюконцентрації глюкози в крові (особливо на початку лікування).
Алергічні реакції: шкірний свербіж, кропив’янка, висип; рідко -диспное, зниження артеріального тиску, алергічний васкуліт, фотосенсибілізація.Алергічні і псевдоалергічні реакції, як правило, - помірні, але можутьпрогресувати, супроводжуючись диспное та зниженням артеріального тиску аж дошоку. Можлива перехресна алергія з іншими похідними сульфанілсечовини, сульфаніламідами.
Інші: гіпонатріємія.
При появі значних побічних ефектів препаратвідміняють і проводять симптоматичну терапію.
Протипоказання. Інсулінзалежний цукровий діабет (І типу),діабетичний кетоацидоз, діабетична прекома і кома, індивідуальна гіперчутливістьдо глімепіриду і допоміжних компонентів препарату, до інших похіднихсульфанілсечовини або сульфаніламідних препаратів, вагітність, лактація,дитячий вік.
Передозування. При передозуванні глімепіриду розвиваєтьсягіпоглікемія тривалістю 12-72 год, яка може повторитися після первісноговідновлення концентрації глюкози в крові. Симптоми: посилення потовиділення,відчуття тривоги, тахікардія, підвищення артеріального тиску, відчуттясерцебиття, болі в області серця, аритмія, головний біль, різке підвищенняапетиту, нудота, блювота, апатія, сонливість, занепокоєння, агресивність,порушення концентрації уваги, депресія, сплутаність свідомості, тремор, парези,порушення чутливості, судоми центрального генезу. Іноді клінічна картинагіпоглікемії може нагадувати інсульт. Можливий розвиток коми.
Лікування: легка і помірна гіпоглікемія може бути швидко купірувананегайним прийомом вуглеводів (глюкози або цукру, наприклад у вигляді шматочківцукру, солодкого фруктового соку або чаю). У зв’язку з цим хворий повиннийзавжди мати при собі не менше 20 г глюкози (4 шматочки цукру). Цукрозамінникипри лікуванні гіпоглікемії є неефективними. У важких випадках гіпоглікеміїпацієнта необхідно госпіталізувати. Необхідноспровокувати блювання, призначитиприйом рідини (вода або лимонад з активованим вугіллям/адсорбентом і сульфатомнатрію/проносним). Негайно почати введення глюкози, за необхідності у виглядівнутрішньовенного струминного введення 50 мл 40% розчину з наступними інфузіямибільш розведеного (10%) розчину глюкози з ретельним моніторингом рівня глюкозив крові для підтримки легкої гіперглікемії 100 мг/дл, потім 1-2 мг глюкагонувнутрішньом’язово (для мобілізації печінкової глюкози), діазоксиду 300 мгвнутрішньовенно протягом 30 хв або 200 мг внутрішньо кожні 4 год примоніторингу рівня натрію і контролі артеріального тиску. Кожні 1-3 годпроводять моніторинг глікемії, визначення в крові рН, азоту сечовини,креатиніну, елекролітів. Надалі проводять симптоматичне лікування. При набрякумозку вводять маніт внутрішньовенно і дексаметазон, при гіпокаліємії –препарати калію. При лікуванні гіпоглікемії, що розвилася внаслідок випадковогоприйому глімепіриду грудними або маленькими дітьми, для запобіганнягіперглікемії слід контролювати дозу декстрози (50 мл 40% розчину) і безупиннопроводити моніторинг концентрації глюкози в крові. Необхідно враховувати, щопровокація гострої/надмірної гіперглікемії введенням гіпертонічного розчинуглюкози стимулює додатковий викид інсуліну, що посилює гіпоглікемію.
Особливості застосування. Якщо у пацієнта розвилася гіпоглікемічна реакціяпри прийомі глімепіриду в дозі 1 мг на добу, це вказує на можливістьнормалізації рівня глюкози в крові за допомогою однієї дієти.
Контроль лабораторних показників. При лікуванні препаратом необхіднопроводити регулярний контроль рівня глюкози в крові і сечі, а такожконцентрації глікозильованого гемоглобіну, що дозволить вчасно виявити первиннуабо вторинну резистентність до препарату. Крім того, необхідно контролюватифункцію печінки і картину периферичної крові (особливо кількість тромбоцитів ілейкоцитів).
Стани, що вимагають переведення хворого з глімепіриду наінсулінотерапію. Великі опіки, тяжка множинна травма, великі хірургічнівтручання, порушення всмоктування їжі та лікарських засобів у травному тракті,кишкова непрохідність, парез кишечнику, тяжкі порушення функції печінки інирок, у т.ч. перебування на гемодіалізі (досвід застосування глімепіридувідсутній). Необхідність тимчасового переведення на інсулін може виникнути встресових ситуаціях (травми, хірургічні втручання, інфекційні захворювання, якісупроводжуються пропасницею).
Лікування пацієнтів з недостатньо контрольованим цукровим діабетом ІІтипу. При приєднанні глімепіриду до монотерапії максимальними дозами метформінуспостерігається значне поліпшення метаболічного контролю. При недостатньомуефекті терапії максимальними дозами глімепіриду та метформіну може бутирозпочата комбінована терапія глімепіриду з інсуліном. При застосуванніі даноїкомбінації спостерігається також значне поліпшення метаболічного контролю.
Ризик розвитку гіпоглікемії на початку лікування глімепіридом. У першітижні лікування може підвищуватися ризик розвитку гіпоглікемії (особливо принерегулярному прийомі їжі або пропуску прийому їжі). Її розвитку можуть сприятитакі фактори:
- небажання або (особливо в літньому віці) недостатня здатність хворогоспівробітничати з лікарем;
- нерегулярне харчування, пропуск прийому їжі, недоїдання;
- дисбаланс між вживанням вуглеводів і фізичними навантаженнями ;
- зміни в дієті;
- вживання алкоголю, особливо при недостатньому харчуванні або пропускуприйому їжі;
- порушення функції нирок;
- виражене порушення функції печінки;
- передозування глімепіриду;
- некомпенсовані супутні захворювання ендокринної системи, що впливаютьна вуглеводний обмін або контррегуляція гіпоглікемії (в т.ч. порушення функціїщитовидної залози, гіпофізарна або адренокортикальна недостатність);
- одночасний прийом деяких інших лікарських засобів.
Симптоми гіпоглікемії можуть бути слабковираженими або навітьвідсутніми при поступовому її розвитку у хворих літнього віку, а також упацієнтів з вегетативною дисфункцією, або у тих, хто одночасно лікуєтьсяблокаторами b-адренорецепторів, резерпіном, клонідином, гаунетидином або іншимисимпатолітиками.
Особливостіприйому препарату. Препарат слід приймати тільки впризначених дозах і увизначений час доби. Час прийому та розподілдобовоїдозипрепарату визначає лікар з урахуванням особливостей режиму дня пацієнта.Звичайно достатньо приймати добову дозу одноразово.
Для досягнення оптимального контролю рівня гликемії при призначенніДіапіриду необхідно додатково дотримуватися відповідної дієти і, у разінеобхідності, зменшувати масу тіла.
Помилки в прийомі препарату. Помилки в прийомі глімепіриду (пропускприйому дози через забутливість) ні в якому разі не можна виправляти шляхомнаступного прийому більш високої дози. Лікар і пацієнт повинні попередньообговорити заходи, які слід прийняти у випадку помилок в прийомі препарату(пропуск прийому дози, пропуск прийому їжі) або в ситуаціях, коли неможливийприйом препарату у встановлений час. При пропуску прийому добової дози увстановлений час її необхідно прийняти безпосередньо перед першим прийомом рясноїїжі. Пацієнт повинен негайно інформувати лікаря про випадковий прийом занадтовисокої або зайвої дози препарату.
Вплив на здатність керувати автотранспортом і працювати з механізмами.На початку лікування, при переведенні з одного гіпоглікемізуючого препарату наінший або при нерегулярному прийомі глімепіриду може відмічатися зумовленегіпо- або гіперглікемією зниження концентрації уваги і швидкості психомоторнихреакцій хворого. У таких ситуаціях слід утримуватися від занять потенційнонебезпечними видами діяльності, що вимагають підвищеної уваги і швидкостіпсихомоторних реакцій.
Пацієнтки в період вагітності та ті, що планують вагітність, повиннібути переведені на інсулін. Жінкі, які годують груддю, повинні бути переведеніна інсулін або цілком відмовитися від годування груддю.
У хворих з вираженими порушеннями функції печінки або нирок (у т.ч. утих, що знаходяться на гемодіалізі) досвід застосування препаратів глімепіридувідсутній, внаслідок чого може бути рекомендовано переведення на інсулінотерапію,яка повинна тривати до досягнення повної компенсації порушень обміну речовин.
З обережністю застосовують препарат при гарячковому синдромі,алкоголізмі, наднирковій недостатності, захворюваннях щитоподібної залози(гіпо- або гіпертиреоз).
Взаємодія з іншими лікарськими засобами.
Посилення гіпоглікемічної дії глімепіриду може спостерігатися приодночасному застосуванні з інсуліном або іншими гіпоглікемізуючими засобами,інгібіторами АПФ, алопуринолом, анаболічними стероїдами та чоловічими статевимигормонами, з хлорамфеніколом, похідними кумарину, цикло-, тро- таізофосфамідом, фенфлураміном, фенірамідолом, фібратами, флуоксетином,гуанетидином, інгібіторами МАО, міконазолом, пентоксифіліном (припарентеральному введенні у високих дозах), з фенілбутазоном, азапропазоном,оксифенбутазоном, пробенецидом, хінолонами, саліцилатами, сульфінпіразоном,сульфаніламідами тривалої дії, тетрациклінами, тритокваліном.
Послаблення гіпоглікемічної дії глімепіриду можливо при одночасномузастосуванні з ацетазоламідом, барбітуратами, глюкокортикостероїдами,діазоксидом, салуретиками, тіазидними діуретиками, епінефрином (адреналіном) таз іншими симпатоміметиками, глюкагоном, проносними засобами (при триваломузастосуванні), з нікотиновою кислотою (у високих дозах) та її похідними,естрогенами і прогестагенами, фенотіазином, фенітоїном, рифампіцином, гормонамищитовидної залози, солями літію, хлорпромазином.
Як посилення, так і послаблення гіпоглікемічної дії глімепіриду можеспостерігатися при одночасному застосуванні з блокаторами гістамінних Н2-рецепторів,клонідином і резерпіном, при одноразовому або хронічному вживанні алкоголю. Нафоні прийому глімепіриду може спостерігатися посилення або послаблення діїпохідних кумарину.
Умови та термін зберігання. Зберігати в сухому, захищеному від світла інедоступному для дітей місці при температурі не вище 25 °С.
Термін придатності - 2 роки.