ІНСТРУКЦІЯ
для медичного застосування препарату
АМІКС1
(AMYX®1)
АМІКС2
(AMYX®2)
АМІКС3
(AMYX®3)
АМІКС4
(AMYX®4)
Склад:
діюча речовина: glimepiride;
1 таблетка містить глімепіриду 1,2, 3 або 4 мг;
допоміжні речовини:
Амікс1:лактоза, целюлоза мікрокристалічна, повідон 25, полісорбат 80, кросповідон,кремнію діоксид колоїдний, магнію стеарат, заліза оксид червоний (Е 172);
Амікс 2: лактоза, целюлозамікрокристалічна, повідон 25, полісорбат 80, кросповідон, кремнію діоксидколоїдний, магнію стеарат, заліза оксид жовтий (Е 172), барвник індигокармін (Е132);
Амікс 3: лактоза, целюлозамікрокристалічна, повідон 25, полісорбат 80, кросповідон, кремнію діоксидколоїдний, магнію стеарат, заліза оксид жовтий (Е 172);
Амікс 4: лактоза, целюлозамікрокристалічна, повідон 25, полісорбат 80, кросповідон, кремнію діоксидколоїдний, магнію стеарат, барвник індигокармін (Е 132).
Лікарськаформа. Таблетки.
Фармакотерапевтичнагрупа. Антидіабетичні засоби. Пероральнігіпоглікемізуючі засоби. Код АТС A10BB12.
Клінічніхарактеристики.
Показання. Інсулінонезалежний цукровийдіабет II типу, коли рівень цукру в крові не можна адекватно підтримувати лишедієтою, фізичними вправами та зниженням маси тіла.
Протипоказання.Інсулінозалежний цукровий діабет I типу, діабетичний кетоацидоз, діабетичнапрекома та кома. Препарат не можна призначати хворим з гіперчутливістю доглімепіриду або до будь-якої допоміжної речовини, що входить до складупрепарату, до похідних сульфанілсечовини або інших сульфаніламідних препаратів.Вагітність і лактація.
Спосіб застосування тадози.Основою успішного лікування діабету є дотримання дієтичного режиму харчування,регулярні фізичні навантаження, а також регулярні аналізи крові та сечі. Прийомтаблеток інсуліну не дає бажаного ефекту, якщо пацієнт не дотримуєтьсярекомендованої дієти.
Дозу препарату визначаютьвідповідно до результатів аналізів крові та сечі на цукор.
Початкова доза та підбірдози
Початкова доза препарату становить1 мг глімепіриду 1 раз на добу.При досягненні належного контролю стану пацієнта цю дозу застосовують якпідтримуюче лікування.
Якщо задовільного контролю надстаном пацієнта досягти не вдається, дозу слід поступово підвищувати (напідставі результатів глікемічного контролю) до 2, 3 або 4 мг глімепіриду надобу кожні 1 – 2 тижні.
Прийом дози глімепіриду більше 4 мгна добу дає покращання лише у виняткових випадках. Максимальна рекомендованадоза становить 6 мг глімепіриду на добу.
У пацієнтів, у яких застосуваннямаксимальних щоденних доз метформіну не призвело до задовільної компенсаціївуглеводного обміну, можна почати конкомітантну терапію глімепіридом. Дозуметформіну слід зберігати на тому ж рівні, а лікування глімепіридом слідпочинати з низьких доз, які слід поступово підвищувати до максимальної щоденноїдози залежно від необхідного ступеня метаболічної компенсації. Таке комбінованелікування слід розпочинати під ретельним наглядом лікаря.
У пацієнтів, у яких не насталакомпенсація вуглеводного обміну навіть після прийому максимальних щоденних доз,у випадку крайньої необхідності можна почати конкомітантне лікування інсуліном.Таким пацієнтам слід продовжувати приймати попередню дозу глімепіриду іодночасно почати застосовувати малі дози інсуліну, які надалі поступовопідвищувати відповідно до ступеня метаболічної компенсації. Таке комбінованелікування слід розпочинати під ретельним наглядом лікаря.
Розподіл добової дози
Звичайно достатньою є одиничнащоденна дозу Аміксу. Слід приймати таку дозу незадовго до або під час поживногосніданку, або – якщо пацієнт не снідає – незадовго до або під час першогоприйому їжі, яка є достатньо поживною. У випадку, якщо пацієнт забуває прийнятидозу препарату, наступну дозу Аміксу не слід збільшувати відповідно до цього.
Якщо у пацієнта відзначаютьгіпоглікемічну реакцію при прийомі 1 мг глімепіриду на добу, це вказує на те,що стан пацієнта недостатньо контролювати тільки дієтою.
Вторинна корекція дози
Протягом лікування або якщопокращання діабету асоційоване зі зростанням чутливості до інсуліну, потреба углімепіриді може знизитись. Тому з метою уникнення гіпоглікемії слід зважити нанеобхідність своєчасного зниження дози або відміни лікування.
При змінах ваги тіла або стилюжиття пацієнта або при появі інших факторів, які підвищують ризик гіпо- чигіперглікемії, також можуть бути необхідними зміни дозування препарату.
Амікс слід приймати незадовго доабо під час прийому їжі. Таблетки слід ковтати цілими, запиваючи достатньоюкількістю рідини.
Перехід відінших пероральних гіпоглікемічних препаратів до Аміксу
Як правило, перехідвід інших пероральних гіпоглікемічних препаратів до Аміксу здійснити можливо.При переході від прийому інших гіпоглікемічних препаратів до Аміксу слідвраховувати ступінь їхньої дії на організм та період напіввиведення.
У деяких випадках, особливо припопередньому прийомі антидіабетичних препаратів з довгим періодом напівжиття(наприклад, хлорпропаміду), рекомендується починати лікування Аміксом післякількаденного періоду виведення, оскільки можливий адитивний ефект.
Рекомендована початкова доза становить1 мг глімепіриду на добу. Залежно від відповіді, дозу глімепіриду можнапоступово підвищувати у зазначений вище спосіб.
Перехід відінсуліну до Аміксу
У винятковихвипадках, коли стан пацієнтів з цукровим діабетом ІІ типу регулюють задопомогою інсуліну, можуть існувати показання для переходу на Амікс. Перехід наАмікс у таких пацієнтів слід здійснювати під ретельним наглядом лікаря.
Побічні реакції. Гіпоглікемія.Можливі симптоми гіпоглікемії: головний біль, «вовчий» апетит, нудота,блювання, апатія, сонливість, порушення сну, тривожність, агресивність,порушення концентрації уваги, зниження пильності та реакції, депресія,сплутаність свідомості, порушення мовлення, афазія, порушення зору, тремор,парези, порушення чутливості, запаморочення, безпорадність, втратасамоконтролю, делірій, судоми центрального генезу, сонливість і втратасвідомості аж до коми, поверхневе дихання та брадикардія. Крім того, можутьмати місце адренергічні реакції: потіння, відчуття тривоги, тахікардія,артеріальна гіпертензія, відчуття серцебиття, напад стенокардії та аритміїсерця.
Клінічна картина тяжкого нападугіпоглікемії може нагадувати інсульт. Всі перераховані симптоми майже завждизникають після нормалізації глікемічного стану.
Очі. Під час лікування(особливо на його початку) можуть спостерігатися транзиторні порушення зору,зумовлені зміною рівня цукру в крові.
Травний тракт. Іноді можутьспостерігатися такі шлунково-кишкові реакції, як нудота, блювання, відчуттятиску або переповнення в епігастрії, біль у животі та діарея; в окремихвипадках можливе підвищення активності ферментів печінки та порушення функціїпечінки (холестаз і жовтуха), а також гепатит, який може призводити допечінкової недостатності.
Кров. Можуть спостерігатисятяжкі порушення картини крові. Рідко можлива тромбоцитопенія та, у винятковихвипадках, лейкоцитопенія, гемолітична анемія або еритроцитопенія,гранулоцитопенія, агранулоцитоз і панцитопенія (внаслідок мієлосупресії).
Інші побічні дії. Іноді можуть мати місце алергічніабо псевдоалергічні реакції, наприклад свербіж, кропив’янка або висипи. Такіреакції бувають, як правило, помірними, але можуть прогресувати,супроводжуючись диспное та падінням артеріального тиску аж до шоку. Привиникненні кропивўянки слід негайно звернутися до лікаря.
У виняткових випадках можутьспостерігатися такі побічні ефекти: алергічний васкуліт, підвищена чутливість шкіри додії світла та зниження рівня натрію в сироватці крові.
Передозування. Після прийому надмірноїдози Аміксу може настати гіпоглікемія, що триватиме від 12 до 72 годин. Післяпочаткового одужання вона може рецидивувати. Симптоми гіпоглікемії можутьтривати до 24 годин після перорального прийому надмірної дози Аміксу.Рекомендується госпіталізація до лікарні загального типу. Можуть мати місценудота, блювання та біль в епігастральній зоні. Гіпоглікемію, викликанупередозуванням Аміксу, зазвичай супроводжують неврологічні симптоми, такі якзбудження, тремор, порушення зору, розлади координації, безсоння, сонливість,кома та конвульсії.
Лікування передозування складаєтьсяз профілактики подальшої абсорбції препарату через штучне сприяння блюванню.Потім необхідно випити питної води або лимонаду, та прийняти активоване вугілля(адсорбент) та сульфат натрію (послаблююче). При пероральному прийомі значноїнадмірної дози Аміксу показане промивання шлунка, після чого приймаютьактивоване вугілля та сульфат натрію. У тяжких випадках передозування показанагоспіталізація у відділення реанімації. Необхідно якомога раніше почати застосуванняглюкози. Дають болюсну внутрішньовенну ін’єкцію 50 мл 50 % розчину глюкози,після чого слід дати інфузію 10 % розчину глюкози при старанному моніторингурівня глюкози у крові. Подальше лікування повинно бути симптоматичним.
Зауваження. При лікуваннігіпоглікемії, викликаної передозуванням Аміксу, у дітей та підлітків дозувнутрішньовенної глюкози слід ретельно контролювати з тим, щоб перешкодитинебезпечній гіперглікемії. Слід здійснювати суворий моніторинг рівня глюкози вкрові.
Застосування у періодвагітності або годування груддю. Хворі жінки повинні інформувати свого лікаря прозаплановану або наявну вагітність. Для уникнення шкідливого впливу на дитинуАмікс не слід призначати вагітним жінкам: хвора повинна бути переведена наінсулін.
Одержанняглімепіриду разом з грудним молоком матері-годувальниці може бути шкідливим длядитини. Хвора повинна застосовувати інсулін або повністю відмовитися відгодування груддю.
Діти. Досвід застосуванняглімепіриду у дітей відсутній.
Особливості застосування. правильна дієта, регулярні і достатні фізичні вправи та, занеобхідності, зниження маси тіла мають таке ж важливе значення для досягненняоптимального контролю рівня цукру в крові, як і регулярний прийом Аміксу.Клінічними симптомами недостатнього зниження рівня цукру в крові(гіперглікемія) є збільшення частоти сечовиділення, сильна спрага, сухість уроті та суха шкіра.
На початку лікування хворий повиненбути інформованим про дію Аміксу і ризик, пов’язаний з його застосуванням, атакож про його ефекти у комбінації з дієтою та фізичними вправами. При цьомуповинна бути підкреслена важливість адекватної співпраці хворого з лікарем.
У перші тижні лікування у хворогоможе підвищитися ризик розвитку гіпоглікемії, що потребує особливо суворогоспостереження за хворим. До факторів, що сприяють розвитку гіпоглікемії,належать:
- небажання або(особливо в літньому віці) недостатня здатність хворого до співпраці з лікарем;
- недоїдання, нерегулярнехарчування, пропускання прийомів їжі;
- дисбаланс міжфізичним навантаженням та споживанням вуглеводів;
- зміни в дієті;
- вживанняалкоголю, особливо в поєднанні з пропуском прийому їжі;
- порушенняфункції нирок;
- тяжкепорушення функції печінки;
- передозуванняАміксу;
- певнідекомпенсовані захворювання ендокринної системи, які впливають на вуглеводнийобмін (наприклад, порушення функції щитоподібної залози та аденогіпофізарна абоадренокортикальна недостатність);
- одночаснезастосування деяких інших лікарських засобів (див. розділ «Взаємодія з іншимилікарськими засобами та інші види взаємодій»).
Лікар повинен бути інформованим прозазначені вище фактори та про епізоди гіпоглікемії, оскільки вони потребуютьособливо суворого спостереження за хворим. За наявності факторів, що підвищуютьризик розвитку гіпоглікемії, слід скорегувати дозу Аміксу або всю схемулікування. Це необхідно зробити також у випадку інтеркурентного захворюванняабо зміни способу життя пацієнта. Симптоми гіпоглікемії, що відображаютьадренергічну контррегуляцію, можуть бути згладженими або зовсім відсутніми втих випадках, коли гіпоглікемія розвивається поступово у літніх хворих, ухворих на вегетативну невропатію або в тих, хто одночасно отримує лікуванняблокаторами b-адренорецепторів, клонідином, резерпіном, гуанетидином або іншимизасобами. Майже завжди гіпоглікемія може бути швидко купірувана негайнимприйомом вуглеводів (глюкози або цукру, наприклад у вигляді шматочка цукру,підсолодженого цукром фруктового соку або чаю). У зв’язку з цим хворий повинензавжди мати при собі не менше 20 грамів глюкози. Штучні солодкі речовининеефективні в лікуванні гіпоглікемії. З досвіду застосування інших препаратівсульфанілсечовини відомо, що, незважаючи на початковий успіх вжитих лікувальнихзаходів, можливі рецидиви гіпоглікемії. У зв’язку з цим необхідно безперервнета ретельне спостереження за хворим. Тяжка гіпоглікемія вимагає негайноголікування під наглядом лікаря, а за певних обставин і госпіталізації хворого.Якщо хворого на цукровий діабет лікують різні лікарі (наприклад, під часперебування в лікарні після нещасного випадку, при занедужанні у вихідні дні),він повинен обов’язково повідомити їх про своє захворювання та про попереднєлікування.
У стресових ситуаціях (наприклад,при травмі, хірургічному втручанні, інфекційному захворюванні з високоютемпературою) рівень цукру в крові може бути порушений і може виникнутинеобхідність у тимчасовому переведенні хворого на інсулін.
Поки що немає досвіду застосуванняАміксу для лікування хворих з тяжкими порушеннями функції печінки та хворих,які знаходяться на гемодіалізі. Хворим з порушеннями функції печінки може бутипоказано переведення на інсулін, принаймні до досягнення оптимальноїкомпенсації порушень обміну речовин.
Здатністьвпливати на швидкість реакцій при керуванні автотранспортом або іншимимеханізмами. На початку лікування, при переході з одного лікарського засобу наінший або при нерегулярному прийомі Аміксу може мати місце зумовлене гіпо- абогіперглікемією зниження пильності та реактивної здатності хворого. Це моженегативно впливати на діяльність, що вимагає високої швидкості психічних іфізичних реакцій, прийняття швидкого рішення (наприклад, керуваннятранспортними засобами, обслуговування машин і механізмів, робота на висотітощо).
Взаємодія з іншимилікарськими засобами та інші види взаємодій. Якщо приймати Амікс одночасно здеякими іншими медичними препаратами, можуть мати місце як небажане посилення,так і небажане послаблення гіпоглікемічної дії глімепіриду. З цієї причини іншіпрепарати слід приймати тільки після консультації (або за призначенням) лікаря.
Цей факт слід взяти до уваги, якщо глімепіридзастосовують одночасно з індукторами CYP2C9 (наприклад, рифампіцином), чиінгібіторами CYP2C9 (наприклад, флуконазолом).
Наявний досвід лікуванняглімепіридом чи іншими похідними сульфанілсечовини свідчить про можливістьтаких видів взаємодій: потенціювання ефекту зниження рівня глюкози у крові, якийу деяких випадках призводить до гіпоглікемії при одночасному прийомі одного зтаких препаратів: фенілбутазону, азапропазону та оксифенбутазону, інсуліну тапероральних антидіабетичних засобів, метформіну, саліцилатів таp-аміносаліцилової кислоти, анаболічних стероїдів та чоловічих статевихгормонів, хлорамфеніколу, кумаринових антикоагулянтів, фенфлураміну, фібратів,інгібіторів АПФ, флуоксетину, алопуринолу, симпатолітиків, цикло-, три- таіфосфамідів, сульфінпіразону.
Послаблення ефекту Аміксу (послабленнязниження рівня глюкози у крові) та підвищення глюкози у крові викликаєодночасний прийом одного з таких препаратів: естрогенів та прогестрогенів,салуретиків та тіазидних діуретиків, тиреостимулюючих препаратів,глюкокортикоїдів, похідних фенотіазину, хлорпромазину, адреналіну тасиматоміметиків, нікотинової кислоти (у великих дозах) та похідних нікотиновоїкислоти, проносних (довготривалого застосування), фенітоїну, діазоксиду,глюкагону, барбітуратів, рифампіцину, ацетозоламіду.
Одночасне застосування антагоністівH2-рецепторів, b-блокаторів, клонідину та резерпіну може призвести до потенціювання абодо послаблення зниження рівня глюкози у крові, викликаного прийомом Аміксу.
Симпатолітики, такі як b-блокатори, клонідин, гаунетидин тарезерпін можуть маскувати або усувати симптоми адренергічного розладу, щопризводить до гіпоглікемії.
Одночаснийприйом алкоголю може посилити або послабити гіпоглікемічну дію глімепіриду унепередбачуваний спосіб.
Глімепірид може посилювати абопослаблювати ефекти похідних кумарину.
Фармакологічні властивості. Фармакодинаміка. глімепірид – активна речовина, являєсобою пероральний гіпоглікемізуючий препарат – похідне сульфанілсечовини.Стимулює секрецію інсуліну b-клітинами підшлункової залози, збільшує вивільнення інсуліну, підвищуєчутливість периферичних тканин до інсуліну.
Фармакокінетика. Абсорбція: післяперорального застосування біодоступність глімепіриду становить 100 %. Прийомїжі не впливає на всмоктування, а тільки трохи знижує швидкість абсорбції.Максимальні концентрації у сироватці крові (Cmax) досягаютьсяприблизно через 2,5 години після перорального прийому (середня концентрація усироватці становить 0,3 мкг/мл при прийомі множинних доз по 4 мг на добу).Існує лінійне співвідношення між дозою та Cmax, а також між дозою таAUC (площа під кривою «концентрація – час»).
Розподіл: глімепіридхарактеризується дуже низьким об’ємом розподілу (приблизно 8,8 літра), який приблизно дорівнює об’єму розподілудля альбуміну, високим ступенем зв’язування з протеїнами плазми (> 99 %) танизьким кліренсом (приблизно 48 мл/хв.).
Біотрансформація таелімінація:середній плазматичний напівперіод для глімепіриду становить від 5 до 8 годин.Це значення важливе для визначення концентрацій глімепіриду у сироватці післяприйому множинних доз. Після прийому великих доз відзначали деяке подовженняплазматичного напівперіоду для глімепіриду.
Після одиничної дози радіоактивноміченого глімепіриду 58 % радіоактивності виявляли у сечі і 35 % у калі.Глімепіриду у незмінній формі у сечі не виявляли. Як у калі, так і в сечівиявляли два метаболіти глімепіриду – які, щонайвірогідніше, є результатомпечінкового метаболізму: гідроксильоване похідне та карбоксильоване похідне.Після перорального застосування глімепіриду кінцевий період напівжиття цихметаболітів становив, відповідно, 3 – 6 годин та 5 – 6 годин.
Порівняння одиничних та множиннихдоз (що застосовували раз на добу) не виявило значимої різниці уфармакокінетиці, і міжіндивідна варіабельність була дуже низькою. Значимогонакопичення препарату не відбувається.
Фармакокінетика глімепіриду у чоловіків та жінок, атакож у пацієнтів молодого та літнього віку (старше 65 років) була однаковою.Упацієнтів з низьким креатиніновим кліренсом відзначали тенденцію до підвищеннякліренсу глімепіриду та зниження середньої концентрації глімепіриду усироватці, що найвірогідніше, було результатом швидшої елімінації Аміксувнаслідок менш інтенсивного зв’язування з протеїнами плазми. Виведення обохметаболітів глімепіриду нирками було порушеним. В цілому у таких пацієнтів неслід очікувати додаткового ризику розвитку кумуляції.
Фармацевтичніхарактеристики.
Основні фізико-хімічнівластивості:
Амікс 1: світло-рожеві, мармуровіовальні таблетки з розподілювальною рискою з обох боків;
Амікс 2: майже білі (іззеленкуватим відтінком), мармурові овальні таблетки з розподілювальною рискою зобох боків;
Амікс 3: із жовтуватим відтінком,мармурові овальні таблетки з розподілювальною рискою з обох боків;
Амікс 4: світло-голубі, мармуровіовальні таблетки з розподілювальною рискою з обох боків.
Несумісність. Невідома.
Термін придатності. 2 роки.
Умови зберігання. Зберігати в недоступномудля дітей місці при температурі до 30 °С.