ІНСТРУКЦІЯ

 для медичногозастосування препарату

 РЕКСЕТИН

 (REXETIN)

Загальна характеристика:

міжнародна та хімічна назви: пароксетин;

основні фізико-хімічні властивості: таблетки по 20 мг: білі або майже білі,круглі, опуклі таблетки, вкриті оболонкою. На одному боці - риска, на другомувигравірувано х20;

таблетки по 30 мг: білі або майже білі, круглі, опуклі таблетки, вкритіоболонкою. На одному боці - риска, на другому вигравірувано х30;

склад: 1 таблетка містить 20 мг пароксетину, (22,76 мг у вигляді пароксетинугідрохлориду гемігідрату) або 30 мг пароксетину (34,140 мг у виглядіпароксетину гідрохлориду гемігідрату);

допоміжні речовини: ядро таблетки: магнію стеарат, кальцію гідрофосфатдигідрат, натрію крохмалю гліколат (тип А), гіпромелоза; оболонка: гіпромелоза,макрогол 400, макрогол 6000, полісорбат 80, титану діоксид, Е 171 .

Форма випуску. Таблетки, вкриті оболонкою.

Фармакотерапевтична група. Антидепресанти. Селективні інгібітори зворотногонейронального захвату серотоніну. Код АТС N06А В05.

Фармакологічні властивості. Пароксетин - селективний інгібітор зворотньогозахоплення 5-гідрокситриптаміну (5-ГТ, серотоніну). Механізм дії пароксетину влікуванні депресії, нав’язливих компульсивних станів та панічних розладівбазується на гальмуванні зворотного захоплення серотоніну нейронами. Захімічною структурою пароксетин відрізняється від трициклічних, тетрациклічнихта інших антидепресантів.

Фармакокінетика. Всмоктування. Після перорального прийомупароксетин добре всмоктується і піддається первинному метаболізму. Абсолютнабіологічна доступність різна через насичення первинного метаболізму. Одночаснийприйом їжі з препаратом не впливає на його всмоктування та фармакокінетику. Прирегулярному прийомі 20 мг препарату на добу, стабільна максимальна концетраціяпрепарату в плазмі крові 12-90 нг/мл (в середньому 41 нг/мл), а часдосягнення максимальної концентрації 3-7 (в середньому 5) год.

Розподілення. Пароксетин розподіляється в тканинах організмуекстенсивно, включаючи й ЦНС (середній об’єм розподілення 10-20 л/кг, в плазмікрові залишається всього 1 % препарату). Пароксетин потрапляє в грудне молокота проходить крізь плаценту.

Зв’язування з білками крові. Приблизно 93-95 % пароксетину зв’язуютьсяз білками плазми крові при концентрації у сироватці в межах від 100 до 400нг/мл.

Метаболізм. Після прийому внутрішньо метаболізм пароксетинувідбувається, в основному, в печінці. Головні метаболіти – поляризовані та асоційованіпродукти окислення та метилювання. Переважають форми, пов’язані з глюкуроновоюкислотою або сульфатною групою. Фармакологічна ефективність основногометаболіту становить приблизно 1/50 від самого препарату: таким чином,метаболіт практично не виявляє біологічної активності. Метаболізм пароксетинупов’язаний з системою цитохром P₄₅₀ IID_6. У окремих осіб,внаслідок генетичного дефекту, активність цього ізоферменту може бути зниженою.Нелінійність фармакокінетики пароксетину обумовлена наповненням системиферменту цитохром P₄₅₀ IID₆ . Взаємодія з іншимиферментами визначається метаболізмом пароксетину за участю ізоферменту цитохромCY P₄₅₀ IID_6.

Елімінація.Період напіввиведення пароксетину перебуває в межах від 6 до 71 год, але всередньому становить одну добу. Стабільна концентрація в плазмі досягаєтьсячерез 7-14 діб після початку терапії, у подальшому фармакокінетика при тривалійтерапії не змінюється. Приблизно 64 % пароксетину виводиться з сечею (2 % внезміненому вигляді, 62 % у вигляді метаболітів); приблизно 36 % виділяється зкалом (швидше за все з жовчю), переважно у вигляді метаболітів, менше 1 %виділяється з калом у незміненому вигляді.

Показання для застосування. Депресія: пароксетин показаний для лікуваннясимптомів та профілактики рецидивів депресії різної етіології, у т.ч. стану, щосупроводжується занепокоєнням.

Обсесивно-компульсивні розлади (синдром нав’язливості): лікуваннясимптомів та профілактики рецидивів обсесивно-компульсивних розладів (синдромунав’язливості).

Панічні розлади: лікування симптомів та профілактики рецидивів панічнихрозладів, у т.ч. зі страхом перебування в натовпі (агорафобією).

Синдром соціофобії.

Посттравматичні стресові розлади: лікування посттравматичних стресовихрозладів (тривожна відповідь на травматичні події, небезпечні для життяситуації та катастрофи).

Спосіб застосування та дози. Рексетин слід приймати один раз на добу,бажано вранці, під час їжі, не розжовуючи. Як і при терапії іншимиантидепресантами, залежно від клінічного стану хворого, через два-три тижнідозу препарату можна змінити.

При депресіях рекомендована добова доза у дорослих становить 20 мг. Які при застосуванні інших антидепресантів, ефект у більшості випадківрозвивається поступово. Деяким хворим може знадобитися підвищення дозипрепарату. Залежно від реакції хворого на терапію, добова доза може бутизбільшена на 10 мг кожного тижня (до досягнення ефекту); максимальна добовадоза для дорослих становить 50 мг.

При обсесивно-компульсивних розладах (синдром нав’язливості) початковадоза для дорослих становить 20 мг на добу. Доза може бути збільшена на 10 мгщотижня до досягнення необхідної терапевтичної відповіді. Максимальна добовадоза для дорослих становить, як правило, 40 мг, але не повинна перевищувати 60мг.

При панічних розладах рекомендована терапевтична доза для дорослихстановить 40 мг на добу. Терапію слід починати з невеликої (10 мг на добу)дози, з щотижневим збільшенням дози на 10 мг на добу до досягнення потрібногоефекту. Максимальна добова доза для дорослих не повинна перевищувати 60 мг.Рекомендована невисока початкова доза препарату обумовлена можливістютимчасового наростання інтенсивності симптомів захворювання на початку терапії.

При соціофобіях терапію у дорослих можна починати з дози 20 мг на добу.Якщо після двотижневого курсу лікування не відмічається суттєвого покращаннястану хворого, дозу препарату можна підвищувати щотижнево на 10 мг додосягнення бажаного ефекту. Максимальна добова доза у дорослих не повиннаперевищувати 50 мг.

При посттравматичних стресових розладах.

Рекомендована терапевтична доза для дорослихстановить 20 мг на добу. Залежно від реакції хворого на терапію, добова дозаможе бути збільшена на 10 мг, максимальна добова доза для дорослих становить 50мг.

Залежно від клінічного стану хворого, з метою попередження можливостірецидивів необхідно проводити підтримуючу терапію. Цей курс після зникненнясимптомів депресії може становити 6-8 місяців, а при обсесивних та панічнихрозладах і більше. Як і при застосуванні інших психоактивних препаратів, слідуникати раптового припинення курсу лікування.

У ослаблених та пацієнтів літнього віку може наростати (вище, ніжзвичайно) рівень препарату в сироватці крові, тому рекомендована початкова дозастановить 10 мг на добу. Цю дозу можна збільшити на 10 мг щотижня, залежно відстану хворого. Максимальная доза не повинна перевищувати 40 мг на добу.

При печінковій та нирковій недостатності (кліренс креатиніну < 30 млна хвилину) зростає концентрація пароксетину в плазмі крові, тому рекомендованадобова доза препарату в таких випадках становить 20 мг. Цю дозу можназбільшувати залежно від стану хворого, але необхідно намагатись підтримуватидозу на мінімально можливому рівні.

Побічна дія. Частота проявів таінтенсивність побічних ефектів у процесі терапії зменшується, тому їх наявністьу більшості випадків дозволяє продовжити застосування препарату.

Побічна дія щодо органів та систем (у відсоткахвиявленого співвідношення від загальної кількості отриманих даних при лікуванніхворих).

З боку ШКТ, печінки: нудота (12 %); інколи запор,пронос, зниження апетиту. Рідко - підвищення печінкових функціональних проб;інколи тяжке порушення функції печінки. Між прийомом пароксетину та зміноюактивності ферментів печінки не доведений причинно-наслідковий зв’язок, але увипадку порушення функції печінки рекомендується припинити застосуванняпароксетину.

З боку ЦНС: сонливість (9 %); тремор (8 %); загальнаслабкість та підвищена втомлюваність (7 %); безсоння (6 %); в окремих випадках- головний біль, підвищена дратівливість, парестезії, епізоди запаморочення,сомнамбулізм. Рідко спостерігались екстрапірамідні порушення та орофаціальнадистонія. Екстрапірамідні порушення відмічаються переважно в тих випадках, колипорушення рухів є симптомами основного захворювання, або при попередньомуінтенсивному застосуванні нейролептиків. Рідко спостерігались епілептиформнінапади, що притаманно і для терапії іншими антидепресантами.

З боку вегетативної нервової системи: пітливість (9%), сухість у роті (7 %).

З боку органів чуття: в окремих випадках відміченіпорушення зору, мідріаз; рідко –напади гострої глаукоми.

З боку серцево-судинної системи: в окремихвипадках описані тахікардія, зміни на ЕКГ, вазодилятація, зміни артеріальноготиску, запаморочення.

З боку статевої сфери та сечовидільної системи:розлади еякуляції (13 %), в окремих випадках інші прояви сексуальноїдисфункції, рідко утруднене сечовиділення.

Порушення електролітного балансу: в окремих випадкахвідмічена гіпонатріємія з розвитком набряків, порушенням свідомості абоепілептиформної симптоматикою. Після відміни препарату рівень натрію в кровінормалізується. У деяких випадках цей стан розвивався внаслідок гіперпродукціїантидіуретичного гормону. Більшість подібних випадків спостерігались у хворихпохилого віку, які крім пароксетину отримували сечогінні та інші ліки.

Дерматологічні реакції та реакції гіперчутливості: вокремих випадках описані гіперемія шкіри, підшкірні крововиливи, набрякиобличчя та кінцівок, анафілактичні реакції (кропив’янка, бронхоспазм,ангіоневротичний набряк), свербіж.

Інші: в поодиноких випадках відмічались міопатії,міалгії, гіперглікемія, гіпоглікемія, гіперпролактинемія, галакторея,підвищення температури та розвиток грипоподібного стану. Рідко розвиваєтьсятромбоцитопенія, але причинно-наслідковий зв’язок з прийомом препарату недоведено. Прийом пароксетину може супроводжуватися збільшенням або зменшенняммаси тіла. Описано декілька випадків підвищеної кровоточивості.. Пароксетин,порівняно з трициклічиими антидепресантами, рідше спричиняє сухість у роті,запор та сонливість.

Протипоказання.

Підвищена чутливість до компонентів препарату.

Прийом у комбінації з інгібіторами моноаміноксидази(МАО).

Прийом в перші два тижні після закінчення курсу лікуванняінгібіторами МАО, тобто Рексетин можна призначати не раніше ніж через два тижніпісля припинення лікування інгібіторами МАО.

Одночасне застосування пароксетина з триптофаном.

Дітям та підліткам до 18 років.

Передозування. Терапія пароксетином безпечна у великому діапазонідоз. Пароксетин має високий поріг токсичності. Ознаки передозування з’являлисяпри одномоментному застосуванні 2000 мг пароксетину, або при застосуваннівеликої дози пароксетину з іншими препаратами, або з алкоголем. Ознаки передозування:нудота, блювання, тремор, розширення зіниць, сухість у роті, загальнезбудження, пітливість, сонливість, запаморочення, почервоніння шкіри обличчя;не відмічались коматозний стан або конвульсії. Летальний кінець при цьомувідмічався рідко, як правило, при передозуванні пароксетину та іншогопрепарату, який стає причиною несприятливої взаємодії. Специфічного антидотунемає. При передозуванні необхідно забезпечити прохідність дихальних шляхів, занеобхідності - оксигенацію, промивання шлунка або викликати блювання, дати20-30 г активованого вугілля кожні 4-6 год у період перших 24-48 год.Рекомендується постійний контроль серцевої та інших життєво важливих функцій.Форсований діурез, гемодіаліз або гемоперфузія мало ефективні, якщо велика дозапароксетину надійшла з крові в тканини.

Особливості застосування.

Після закінчення курсу лікуванняінгібітором моноаміноксидази (МАО) курс терапії пароксетином потрібно починатиобережно, з початково низьких доз, поступово підвищуючи дозу до досягнення оптимальногоефекту.

Наявність маніакального стану ванамнезі: як і при прийомі інших антидепресантів, якщо хворий раніше знаходивсяу маніакальному стані, під час прийому пароксетину може виникнути рецидив.

Захворювання серця: пароксетин неспричиняє достовірних змін артеріального тиску, пульсу та параметрів ЕКГ; алепри порушенні серцевої функції його слід застосовувати з обережністю.

Епілепсія: як і іншіантидепресанти, пароксетин слід застосовувати з обережністю за наявностіепілепсії в анамнезі. За клінічними спостереженнями, пароксетин у 0,1% хворихвикликає епілептиформні напади. Необхідно перервати курс лікування хворих, уяких виникли подібні розлади!

Електросудомна терапія (ЕСТ):немає достатнього досвіду одночасного застосування ЕСТ та терапії пароксетином.

Суїцидальні тенденції: схильністьдо самогубства також характерна для хворих депрасією, тому цих хворих необхіднотримати під суворим лікарським контролем під час терапії.

Гіпонатріємія: в багатьохвипадках була відмічена гіпонатріємія, особливо у гіповолемічних хворихпохилого віку, які отримують діуретики. Після відміни пароксетину рівень натріюв крові нормалізується.

Підвищена кровоточивість: удеяких випадках курс пароксетину супроводжувався патологічними кровотечами (восновному екхімози та пурпура). У цих хворих виявили патологічну агрегаціютромбоцитів. Хоча причина явища незрозуміла, патологічна агрегація тромбоцитівможе бути пов’язана з утилізацією серотоніну тромбоцитами.

Глаукома: як і інші селективніінгібітори зворотного захоплення серотоніну, пароксетин спричиняє мідріаз, томуза наявності глаукоми його слід застосовувати з обережністю.

Рідко відмічався гіперглікемічнийстан під час застосування пароксетину.

Раптова відміна препарату може викликатизапаморочення, порушення чутливості (наприклад, парестезії), почуття страху,порушення сну, ажитацію, тремор, нудоту, пітливість та сплутаність свідомості,тому зупинення терапії препаратом необхідно здійснювати поступово або доцільнобуло б зменшувати дозу через день.

Застосуванняпароксетину під час вагітності та годування груддю можливе тільки у випадкузавчасно відомої переваги лікувального ефекту над можливою небезпекою. Як іінші ліки, пароксетин проникає в материнське молоко, тому потрібна обережністьпри його призначенні під час лактації.

Жінкамдітородного віку під час терапії пароксетином рекомендується контрацепція. (Якописано в літературі, при застосуванні селективних інгібіторів зворотногозахоплення серотоніну, в останній третині вагітності збільшилась частотапередчасних пологів та інших перинатальних ускладнень, що можливо і призастосуванні пароксетину.)

Керуванняавтомобілем: на початку курсу терапії (протягом індивідуально встановленоготерміну) рекомендується утримуватися від потенційно небезпечних видівдіяльності, які вимагають підвищеної уваги та швидких психомоторних реакцій

Взаємодія з іншими лікарськими засобами.

Їжа, антациди: їжа та антацидні препарати не впливають на всмоктуваннята фармакокінетику пароксетину.

ІнгібіториМАО: Після закінчення курсу Рексетину протягом двох тижнів неприпустимозастосовувати інгібітори МАО. Паралельно лікування хворих пароксетином таінгібітором МАО або відсутність необхідного проміжку між їх курсами загрожуєнебезпекою розвитку серотонінергічних реакцій: нудота, блювання, діарея,судоми, тремор, гіперрефлексія, порушення координації рухів, ряснепотовиділення, гіперемія, зміни (в більшості випадків підвищення) артеріальноготиску, загальмованість, сонливість, які в окремих випадках можуть бути яскравовираженими, навіть до летального кінця. У поодиноких випадках зазначені ознакиподібні до злоякісного нейролептичного синдрому. В дослідах на тваринахвстановлено, що одночасне введення пароксетину та інгібітора МАО синергічнопідвищує артеріальний тиск та загальне збудження.

Триптофан:у хворих при одночасному застосуванні триптофану та пароксетину були відміченіголовний біль, нудота, підвищена пітливість, запаморочення, тому потрібноуникати сумісного застосування пароксетину та триптофану.

Варфарин: між пароксетином та варфарином передбачаєтьсяфармакодинамічна взаємодія (при незмінному протромбіновому часі відміченапідвищена кровоточивість). Тому пароксетин необхідно обережно призначатихворим, які приймають пероральні антикоагулянти.

Суматриптан: у поодиноких випадках одночасного застосування відмічалисьслабкість, гіперрефлексія, інкоординація. За необхідності одночасногозастосування суматриптану та інгібітора зворотного захоплення серотоніну,останнє потрібно здійснювати під суворим лікарським контролем.

Галоперидол, амілобарбітон, оксазепам: при сумісномузастосуванні пароксетину та вказаних препаратів даних про посиленняхарактерного для них седативного ефекту (сонливості) не відмічено.

Трициклічні антидепресанти (ТЦА): небажана взаємодія зтрициклічними антидепресантами характерна для всіх інгібіторів зворотньогозахоплення серотоніну. Як і при сумісному застосуванні інших інгібіторівзворотного захоплення серотоніну з препаратами ТЦА, необхідна обережність,оскільки пароксетин може гальмувати метаболізм ТЦА, який здійснюється за участюферменту цитохром P₄₅₀ IID₆. Тому дозу ТЦА необхіднозменшити (див.: застосування разом з препаратами, що індукують та інгібуютьметаболічну ферментативну систему).

Нейролептики: мало досвіду про сумісне застосування пароксетину з нейролептиками,тому в цих випадках слід застосовувати препарат з обережністю.

Препарати літію: достатній досвід спільного застосування літію зпароксетином або з іншими інгібіторами зворотного захоплення серотоніну ще ненакопичено, тому застосовують з обережністю, під регулярним контролем рівнялітію в крові.

Спільне застосування з препаратами, що індукують та інгібуютьметаболічну ферментативную систему: препарати, які посилюють або гальмуютьактивність ферментних систем печінки, можуть впливати на метаболізм тафармакокінетику пароксетину. При застосуванні разом з інгібіторами метаболічнихферментів печінки необхідно застосовувати найменшу ефективну дозу пароксетину.При застосуванні одночасно з індукторами печінкових ферментів не потрібнокоригувати початкову дозу пароксетину: подальша зміна доз залежить відклінічного ефекту (ефективності та переносимості).

Препарати, метаболізм яких здійснюється за участю ізоферменту цитохромP₄₅₀ IID₆: як і інші антидепресанти, що метаболізуютьсяза участі ізоферменту цитохром P₄₅₀ IID₆, пароксетингальмує активність цього ферменту. Тому особливо обережно потрібнозастосовувати його спільно з препаратами, в метаболізмі яких бере участьізофермент цитохром P₄₅₀ IID₆, у т.ч.: деякіантидепресанти (наприклад, нортриптилін, амітриптилін, іміпрамін, дезипрамін тафлуоксетин), фенотіазини (наприклад, тіоридазин), антиаритмічні препарати групи1С (наприклад, пропафенон, флекаїнід та енкаїнід), або які блокують його дію(наприклад, хінідин, циметидин, кодеїн).

Препарати, метаболізм яких здійснюється за участю ізоферменту цитохромP₄₅₀ IID₆: достовірних клінічних даних про те, щопароксетин інгібує ізофермент CY P₄₅₀ IIIA₄ немає, тому зпрепаратами, які інгібують цей фермент (наприклад, терфенадін), швидше за всепароксетин можна застосовувати.

Циметидин: циметидин інгібує деякі ізоферменти цитохрому Р_450.Внаслідок цього, при одночасному застосуванні підвищується стабільнийрівень концентрації пароксетину в плазмі крові.

Фенобарбітал: фенобарбітал підвищує активність деяких ізоферментівцитохрому Р₄₅₀. При одночасному застосуванні одноразово зменшуєтьсяконцентрація пароксетину в плазмі крові, а також скорочується періоднапіввиведення.

Фенітоїн, антиконвульсанти: при одночасному застосуванні пароксетину тафенітоїну зменшується концентрація пароксетину в плазмі крові, можуть наростатипобічні ефекти. При застосуванні інших антиепілептичних препаратів також можепідсилюватися клінічний прояв побічних ефектів. У клінічних дослідах на хворихна епілепсією, які лікувалися тривалий час карбамазепіном, фенітоїном абовальпроатом натрію, початок терапії пароксетином не спричиняв змін уфармакокінетичних та фармакодинамічних показниках антиконвульсивних препаратів;підвищення пароксизмальної готовності не відзначалося.

Лікарські препарати, які зв’язуються з білками плазми:пароксетин значною мірою зв’язується з білками плазми. При застосуванніодночасно з препаратами, які також зв’язуються з білками плазми, на фоніпідвищення концентрації пароксетину в плазмі крові ймовірне посилення побічнихефектів.

Дигоксин: оскільки достатній клінічний досвід одночасного застосуваннявідсутній, рекомендується обережність при їх спільному застосуванні.

Діазепам: постійний рівень діазепаму в крові не впливає нафармакокінетику пароксетину.

Проциклідин: пароксетин достовірно збільшує концентрацію проциклідину вплазмі, тому при появі антихолінергічних побічних ефектів необхідно зменшитидозу проциклідину.

 Бета-блокатори: в клінічних дослідах пароксетин не впливав напостійний рівень пропранололу в крові.

Теофілін: у деяких випадках відмічено підвищення концентрації теофілінув крові. Незважаючи на те, що під час клінічних досліджень взаємодія міжпароксетином та теофіліном не доведена, рекомендується регулярний контрольрівня теофіліну в крові.

Пероральна антикоагулянтна терапія: хворим, що застосовуютьпероральний антикоагулянт, можна призначати пароксетин тільки з великоюобережністю.

Алкоголь: посилення дії алкоголю на розумові здібності та функції рухупри одночасному застосуванні з пароксетином не виявлено. Але внаслідок впливупароксетину на ферментні системи печінки необхідно виключити застосуванняспиртних напоїв під час лікування пароксетином.

Умови та термін зберігання. Зберігати при температурі 15-30°С.

Зберігати у недоступному для дітей місці.

Термін придатності – 2 роки.