ІНСТРУКЦІЯ
длямедичного застосування препарату
ГЛІБЕНКЛАМІД-ЗДОРОВ’Я
(GLIBENCLAMID-ZDOROVYE)
Загальна характеристика:
міжнародна та хімічна назви: глібенкламід;5-хлор-N-[2-[4-[[[(циклогексил-аміно)карбоніл]аміно]-сульфоніл]феніл]етил]-2-метоксибензамід;
основні фізико-хімічні властивості: таблетки білого кольору, плоскоциліндричноїформи з фаскою;
склад: 1 таблетка містить глібенкламіду5 мг;
допоміжні речовини: манітол,крохмаль картопляний, повідон, кальцію стеарат.
Форма випуску. Таблетки.
Фармакотерапевтична група. Пероральні гіпоглікемізуючіпрепарати. Глібенкламід. Код АТС А10В В01.
Фармакологічні властивості. Фармакодинаміка.Гіпоглікемічний засіб, похідне сульфонілсечовини другого покоління.Цукрознижуючий ефект препарату зумовлений комплексним механізмом панкреатичноїта екстрапанкреатичної дії.
Панкреатична дія полягає в стимуляції секреції інсуліну b-клітинамипідшлункової залози, що супроводжується мобілізацією і посиленням викидуендогенного інсуліну. Цей ефект зумовлений взаємодією глібенкламіду зрецепторами, інтегрованими в структуру АТФ-залежних К+-каналівплазматичних мембран функціонуючих b-клітин підшлункової залози, деполяризацієюклітинної мембрани, активацією потенціалзалежних Са2+-каналів.Пригнічує вивільнення глюкагону клітинами підшлункової залози.
Екстрапанкреатична дія полягає в підвищенні чутливості периферичнихтканин до дії ендогенного інсуліну, пригніченні синтезу глюкози та глікогену впечінці.
Підвищення рівня інсуліну в крові і зниження рівняглюкози відбувається поступово, що зменшує ризик виникнення гіпоглікемічнихреакцій. Гіпоглікемічна дія розвивається через 2 год після прийому, досягаємаксимуму через 7–8 год і триває 8–12 год.
Глібенкламід підсилює секрецію панкреатичного ташлункового соматостатину (але не глюкагону), виявляє помірну діуретичну дію (зарахунок збільшення ниркового кліренса вільної води).
Зменшує ризик розвитку всіх ускладненьінсуліннезалежного цукрового діабету (судинних, ретинопатії, нефропатії,кардіопатії) та смертності, пов’язаної з цукровим діабетом. Виявляєкардіопротекторну та антиаритмічну дію.
Фармакокінетика. Після перорального прийому швидко і практично повністювсмоктується із шлунково-кишкового тракту. Одночасний прийом їжі можесповільнювати всмоктування.
Максимальна концентрація в крові після одноразового прийому досягаєтьсячерез 1–2 год. Зв’язування з білками крові – понад 98%. Погано проникає крізьплацентарний бар’єр.
Біотрансформується в печінці на два неактивних метаболіти (приблизно врівних кількостях), один з яких виводиться нирками, а інший – із жовчю. Періоднапіввиведення – 6–10 год. В організмі не кумулює.
Фармакокінетика в особливих клінічних випадках. Упацієнтів з порушенням функції нирок легкого та середнього ступеня клінічнозначущі відмінності у фармакокінетиці препарату відсутні; при тяжкій нирковійнедостатності (кліренс креатиніну менше 30 мл/хв) можлива кумуляція.
Показання для застосування. Цукровий діабет ІІ типу (інсуліннезалежний),у дорослих як монотерапія при недостатній ефективності дієтотерапії тапризначенні фізичних навантажень; комбінована терапія з інсуліном.
Спосіб застосування та дози. Призначають внутрішньо,за 20–30 хв до їди, не розжовуючи, запиваючи невеликою кількістю рідини(близько ½ склянки).
Початкова і підтримуюча дози, час прийому і розподілдобової дози встановлюються індивідуально на підставі результатів регулярноговизначення рівня глюкози в крові і сечі.
Початкова доза препарату становить 2,5 мг (1/2таблетки) 1 раз на добу. При необхідності, підвищення добової дози проводятьпри регулярному контролі рівня глюкози в крові, поступово збільшуючи дозу зінтервалом від декількох днів до 1 тижня на 2,5 мг (1/2 таблетки) до досягненнятерапевтично ефективної дози. Максимальна ефективна доза становить 15 мг (3таблетки). Дози вище 15 мг/добу не підвищують вираженість гіпоглікемічногоефекту.
Добову дозу до 10 мг (2 таблетки) приймають 1 раз надобу, перед сніданком. При більш високій добовій дозі її рекомендуєтьсярозділити на два прийоми у співвідношенні 2:1, вранці і ввечері.
У пацієнтів літнього віку лікування починають зполовинної дози, яку надалі підвищують не більше ніж на 2,5 мг/добу з тижневимінтервалом.
При зміні маси тіла або способу життя пацієнта, атакож з появою факторів, які сприяють підвищенню ризику розвитку гіпо- абогіперглікемії, необхідно провести корекцію дози.
Застосування в комбінації з інсуліном. Глібенкламіду комбінації з інсуліном призначають у випадку, коли не вдається досягтинормалізації концентрації глюкози в крові прийомом максимальної дозиглібенкламіду при монотерапії. При цьому на фоні останньої призначеної хворомудози глібенкламіду, лікування інсуліном починається з його мінімальної дози, зможливим наступним поступовим підвищенням дози інсуліну під контролемконцентрації глюкози в крові. Комбіноване лікування потребує обов’язковоголікарського контролю. При комбінуванні глібенкламіду з інсуліном дозаостаннього може бути знижена на 25–50%.
На даний час відсутня інформація щодо застосуванняпрепарату для лікування дітей.
Побічна дія. З боку обміну речовин. Гіпоглікемія, у тому числінічна (головний біль, відчуття голоду, нудота, відчуття втоми, порушення сну,кошмарні сновидіння, тривога, подібний до сп’яніння стан, тремтіння,сплутаність свідомості, мовні і зорові розлади; дуже рідко – судоми, кома).Крім того, у результаті адренергічного механізму зворотного зв’язку іноді можутьвиникати такі симптоми: холодний липкий піт, тахікардія. Підвищена чутливістьдо алкоголю, збільшення маси тіла, дисліпідемія, відкладення жирової тканини;після тривалого застосування – гіпофункція щитовидної залози.
З боку шлунково-кишкового тракту. Іноді – нудота, блювання, відчуттяважкості або дискомфорту в епігастрії, біль у животі, діарея, метеоризм, печія,втрата або збільшення апетиту; дуже рідко – порушення функції печінки,холестатична жовтяниця, порфірія, гепатит.
З боку системи крові. Дуже рідко – гемолітична або апластична анемія,агранулоцитоз, лейкопенія, панцитопенія, тромбоцитопенія, еозинофілія.
Алергічні реакції. Рідко – мультиформна еритема, ексфоліативнийдерматит, фотосенсибілізація. Можлива перехресна алергія з іншими похіднимисульфонілсечовини, сульфаніламідами та тіазидоподібними препаратами.
Інші. Гіпонатріємія, гіпоосмолярність або синдром неадекватної секреціїантидіуретичного гормону (депресія, запаморочення, летаргія, набряки обличчя,щиколоток і кистей рук, судоми, ступор, кома), минущий розлад акомодації.
Протипоказання. Інсулінзалежний цукровийдіабет (І типу), у т. ч. у дитячому і юнацькому віці, діабетичний кетоацидоз,діабетична прекома і кома, резекція підшлункової залози, гіперосмолярна кома,тяжка печінкова і/або ниркова недостатність (кліренс креатиніну менше 30 мл/хв,у т.ч. хворі, які перебувають на гемодіалізі), великі опіки, важка множиннатравма, великі хірургічні втручання, кишкова непрохідність, парез шлунка,стани, що супроводжуються порушенням всмоктування їжі та розвитком гіпоглікемії(інфекційні захворювання та ін.), лейкопенія, підвищена чутливість доглібенкламіду, інших похідних сульфонілсечовини або сульфаніламіднихпрепаратів, вагітність, годування груддю, дитячий вік до 14 років (ефективністьта безпечність застосування у дітей не доведена).
Пацієнтки в період вагітності та ті, що плануютьвагітність, повинні бути переведені на інсулін. Матері, що годують груддю,повинні бути переведені на інсулін або цілком відмовитися від годування груддю.
Передозування. При передозуванні глібенкламідом розвиваєтьсягіпоглікемія. Симптоми: посилення потовиділення, відчуття тривоги, тахікардія,підвищення артеріального тиску, відчуття серцебиття, біль в ділянці серця,аритмія, головний біль, різке підвищення апетиту, нудота, блювання, апатія,сонливість, занепокоєння, агресивність, порушення концентрації уваги, депресія,сплутаність свідомості, тремор, парези, порушення чутливості, судомицентрального генезу. Іноді клінічна картина гіпоглікемії може нагадувати інсульт.Можливий розвиток коми.
Лікування: Легка і помірна гіпоглікемія може бути швидко купіровананегайним прийомом вуглеводів (глюкоза або цукор, наприклад, у вигляді шматочківцукру, солодкого фруктового соку або чаю). У зв’язку з цим хворий повинен завждимати при собі не менше 20 г глюкози (4 шматочки цукру). Цукрозамінники прилікуванні гіпоглікемії неефективні. У важких випадках гіпоглікемії, внаслідокпередозування, пацієнта необхідно госпіталізувати. Необхідно викликатиблювання, призначити прийом рідини (вода або лимонад з активованимвугіллям/адсорбентом і сульфатом натрію/проносним). Негайно почати введенняглюкози, при необхідності - у вигляді внутрішньовенного струминного введення 50мл 40% розчину з наступними інфузіями більш розведеного (10%) розчину зретельним моніторюванням рівня глюкози в крові для підтримки легкоїгіперглікемії 100 мг/дл, потім 1–2 мг глюкагону внутрішньом’язово (длямобілізації печінкової глюкози), діазоксид 300 мг внутрішньовенно протягом 30хв або 200 мг внутрішньо кожні 4 год при моніторюванні рівня натрію і контроліартеріального тиску. Кожні 1–3 год проводять моніторювання глікемії, визначенняв крові рН, азоту сечовини, креатиніну, електролітів. Надалі проводятьсимптоматичне лікування. При набряку мозку вводять маніт внутрішньовенно ідексаметазон, при гіпокаліємії – препарати калію. При лікуванні гіпоглікемії,що розвинулася внаслідок випадкового прийому глібенкламіду немовлятами абомаленькими дітьми, для того, щоб уникнути гіперглікемії, слід контролювати дозудекстрози (50 мл 40% розчину) і безупинно моніторювати концентрацію глюкози вкрові. Необхідно враховувати, що провокація гострої/надмірної гіперглікеміївведенням гіпертонічного розчину глюкози стимулює додатковий викид інсуліну, щозбільшує гіпоглікемію.
Особливості застосування. З обережністю застосовуютьпрепарат при пропасному синдромі, алкоголізмі, наднирковозалознійнедостатності, захворюваннях щитовидної залози (гіпо- або гіпертиреоз), упацієнтів похилого віку та у хворих з порушеннями функції печінки.
При тривалій монотерапії (більше 5 років) можливийрозвиток вторинної резистентності.
Контроль лабораторних показників. При лікуванніпрепаратом необхідно проводити регулярний контроль рівня глюкози в крові і сечі(у період підбору дози – кілька разів на тиждень), а також концентраціїглікозильованого гемоглобіну (не рідше 1 разу на 3 міс.), що дають змогу вчасновиявити первинну або вторинну резистентність до препарату. Крім того, необхідноконтролювати функцію печінки і картину периферичної крові (особливо кількістьтромбоцитів і лейкоцитів).
Стани, що вимагають переведення хворого зглібенкламіду на інсулінотерапію: великі опіки, тяжка множинна травма, великіхірургічні втручання, порушення всмоктування їжі та лікарських засобів ушлунково-кишковому тракті (кишкова непрохідність, парез кишечнику), важкіпорушення функції печінки і нирок, у т. ч. перебування на гемодіалізі.Необхідність тимчасового переведення на інсулін може виникнути в стресовихситуаціях (травми, хірургічні втручання, інфекційні захворювання, якісупроводжуються гарячкою).
Ризик розвитку гіпоглікемії на початку лікуванняглібенкламідом. У перші тижні лікування може підвищуватися ризик розвиткугіпоглікемії (особливо при нерегулярному прийомі їжі або пропусканні прийомуїжі). Її розвитку можуть сприяти такі фактори:
небажання або (особливо в літньому віці) недостатняздатність хворого до співробітництва з лікарем;
нерегулярне харчування, пропускання прийому їжі,недоїдання;
дисбаланс між фізичними навантаженнями і вживаннямвуглеводів;
зміни в дієті;
вживання алкоголю, особливо при недостатньомухарчуванні або пропусканні прийому їжі;
порушення функції нирок;
важкі порушення функції печінки;
передозування препарату;
некомпенсовані супутні захворювання ендокринноїсистеми, що впливають на вуглеводний обмін або контррегуляція гіпоглікемії (ут. ч. порушення функції щитовидної залози, гіпофізарна або адренокортикальнанедостатність);
одночасний прийом деяких інших препаратів (див. Взаємодіяз іншими лікарськими засобами).
Симптоми гіпоглікемії можуть бути слабко вираженимиабо навіть відсутніми при поступовому її розвитку у хворих літнього віку, атакож у пацієнтів з вегетативною дисфункцією або тих, які одночасно одержуютьлікування блокаторами b-адренорецепторів, клонідином, резерпіном, гуанетидиномабо іншими симпатолітиками.
Особливості застосування препарату. Препарат слідприймати тільки в призначених дозах і у визначений час доби.
Час прийому та розподіл добової дози препаратувизначається лікарем з урахуванням особливостей режиму дня пацієнта.Обов’язковим є прийом їжі не пізніше, ніж через 1 год після прийому препарату.
Для досягнення оптимального контролю рівня глікеміїпри призначенні глібенкламіду необхідно додатково дотримуватися відповідноїдієти, виконувати фізичні вправи і, у разі потреби, зменшувати масу тіла. Слідвідмовитися від тривалого перебування на сонці та обмежити вживання жирної їжі.
Помилки в застосуванні глібенкламіду (пропусканняприйому дози через забування) ні в якому разі не можна виправляти шляхомнаступного прийому більш високої дози. Лікар і пацієнт повинні попередньообговорити заходи, які слід прийняти у випадку помилок в застосуванні препарату(пропускання прийому дози, пропускання прийому їжі) або в ситуаціях, колизастосування препарату неможливе у встановлений час.
Пацієнт повинен негайно інформувати лікаря у разівипадкового прийому занадто високої або зайвої дози препарату.
Переведення хворого на глібенкламід з іншихпрепаратів сульфонілсечовини (за винятком хлорпраміду) та інсуліну (добова доза– понад 40 ОД). При переведенні пацієнта на глібенкламід рекомендуєтьсяпідвищувати дозу поступово. При інсулінотерапії в перший день призначаютьполовинну дозу інсуліну та 5 мг глібенкламіду.
Вплив на здатність керувати автотранспортом іпрацювати з механізмами. На початку лікування або при нерегулярномузастосуванні глібенкламіду може відзначатися обумовлене гіпо- абогіперглікемією зниження концентрації уваги і швидкості психомоторних реакційхворого. У таких ситуаціях слід утримуватися від занять потенційно небезпечнимивидами діяльності, що вимагають підвищеної уваги і швидкості психомоторнихреакцій.
Взаємодія з іншими лікарськими засобами.
Посилення гіпоглікемічної дії глібенкламіду можеспостерігатися при одночасному застосуванні з інсуліном або іншимигіпоглікемічними препаратами, інгібіторами ангіотензинперетворюючого ферменту,алопуринолом, анаболічними стероїдами та чоловічими статевими гормонами,хлорамфеніколом, циметидином, похідними кумарину, цикло-, тро- таізофосфамідом, фенфлураміном, фенірамідолом, фібратами, флуоксетином,гуанетидіном, інгібіторами МАО, міконазолом, флуконазолом, пентоксифіліном,фенілбутазоном, оксифенбутазоном, азапропаноном, пробеніцидом, саліцилатами,сульфінпіразоном, сульфаніламідами тривалої дії, тетрациклінами, тритокваліном.
Послаблення гіпоглікемічної дії глібенкламідуможливе при одночасному застосуванні з ацетазоламідом, барбітуратами, глюкокортикостероїдами,діазоксидом, салуретиками, тіазидними діуретиками, епінефрином (адреналіном) таіншими симпатоміметиками, глюкагоном, проносними засобами (при триваломузастосуванні), нікотиновою кислотою (у високих дозах) та її похідними,естрогенами і прогестагенами, фенотіазином, фенітоїном, рифампіцином, гормонамищитовидної залози, солями літію, хлорпромазином.
Як посилення, так і послаблення гіпоглікемічної діїглібенкламіду може спостерігатися при одноразовому застосуванні з блокаторамигістамінових Н2-рецепторів, клонідином і резерпіном, однократномуабо хронічному вживанні алкоголю.
На фоні прийому глібенкламіду може спостерігатисяпосилення або послаблення дії похідних кумарину.
Умови та термін зберігання. Зберігати в захищеному від світла місці притемпературі від
8 °С до 25 °С. Зберігати в недоступному для дітей місці. Термінпридатності – 3 роки.