ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосуванняпрепарату

 МАНІНІЛ(R)3,5

 MANINIL(R)3,5

Загальна характеристика:

міжнародна назва: глібенкламід;

1-{4-[2-(5-хлор-2-етоксибензамідо)етил]фенілсульфоніл}-3-циклоксигексилсечовина;

основні фізико-хімічні властивості: таблетки плоскоциліндричноїформи, рожевого кольору, зі скошеними краями і рискою для поділу з одного боку;

склад: 1 таблетка містить 3,5 мг глібенкламіду;

допоміжні речовини: лактози моногідрат, крохмаль картопляний,метилгідроксиетил-целюлоза, кремнію діоксид осаджений, магнію стеарат, кошенільчервона А (барвник Е 124).

Форма випуску. Таблетки.

Фармакотерапевтична група. Пероральні гіпоглікемізуючіпрепарати. Сульфонаміди, похідні сульфанілсечовини. Код АТС А10ВВ01.

Фармакологічні властивості. Фармакодинаміка. Глібенкламідчинить гіпоглікемізуючу дію як у хворих на цукровий діабет ІІ типу, так і уздорових людей, оскільки він підвищує секрецію інсуліну з b-клітин підшлунковоїзалози за рахунок їх стимуляції. Цей ефект підсилюється під впливом глюкози.

Фармакокінетика. Після перорального прийому у людининастає швидке й практично повне всмоктування Манінілу^(R) 3,5 утравному тракті. Одночасний прийом їжі може приводити до пониження концентраціїу плазмі порівняно із застосуванням натще. Зв’язування глібенкламіду зальбуміном плазми становить більше 98%. У печінці глібенкламід практичноповністю перетворюється на два основних метаболіти: 4-трансгідроксиглібенкламіді 3-цис-гідроксиглібенкламід. Обидва метаболіти однаковою мірою виводяться зорганізму через нирки та печінку. Середній період напіввиведення глібенкламідуз плазми становить 1,5-3,5 год. Тривалість дії, однак, не відповідає періодунапіввиведення з плазми. У пацієнтів з обмеженою функцією печінки виведення зплазми є уповільненим. За помірної недостатності нирок (кліренс креатиніну 30мл/хв) виведення вихідної субстанції й обох основних метаболітів залишаєтьсябез змін; при тяжкій нирковій недостатності є можливою кумуляція.

Показання для застосування. Манініл^(R) 3,5 показанийпри інсуліннезалежному цукровому діабеті ІІ типу (діабет дорослих), якщовідповідною дієтою і фізичною активністю обмін речовин не компенсуєтьсядостатньою мірою та якщо немає необхідності у проведенні інсулінотерапії. Завідсутності реакції на вторинне проведення терапії глібенкламідом можнаспробувати провести комбіновану терапію з інсуліном. При повному припиненніендогенної секреції інсуліну при цукровому діабеті ІІ типу тривалих ефектів,перевищуючих дію монотерапії інсуліном, комбінована терапія з інсуліном негарантує.

Спосіб застосування та дози. При початковому лікуванні й, відповідно, при переведенні хворого наданий препарат з інших пероральних протидіабетичних засобів рекомендуютьзастосовувати повільно підвищувані дози. Лікування доцільно розпочинати з 1,75мг глібенкламіду на добу (1/2 таблетки Манінілу^(R) 3,5 один раз надень). Це дозування можна поступово підвищувати з інтервалом від кількох днівдо приблизно одного тижня доти, поки не буде досягнута необхідна терапевтичнадоза. Максимальна ефективна доза становить 10,5 мг глібенкламіду на день (3таблетки Манінілу^(R) 3,5 на день). У пацієнтів з масою тіла до 50 кгтерапію розпочинають з найнижчої, за можливості, добової дози глібенкламіду:1,75 мг на день (1/2 таблетки Манінілу^(R) 3,5 на день). Добові дозидо 2 таблеток Манінілу^(R) 3,5 приймають не розжовуючи, з невеликоюкількістю рідини, перед сніданком як одноразову дозу. При більш високих добовихдозах сумарну дозу рекомендують приймати у співвідношенні 2:1 вранці та ввечері.

Побічна дія. Глібенкламід може призводити до пониженняконцентрації глюкози у крові аж до тяжких, іноді затяжних форм гіпоглікемії зкомою та летальним кінцем. Причинами цього можуть бути передозування препарату,помилкове показання для застосування, знижена функція печінки та нирок,алкоголізм, нерегулярне харчування (особливо пропуск прийомів їжі), незвичнефізичне навантаження, ендогенні порушення вуглеводного обміну (наприклад урезультаті захворювань щитовидної залози, передньої долі гіпофіза і коринадниркових залоз). Симптоми адренергічної протирегуляції можуть бутивідсутніми або ж бути слабко вираженими при гіпоглікемії, що дуже повільнорозвивається, при автономній невропатії або симпатолітичній супутній терапії(переважно блокаторами бета-адренорецепторів). На початку курсу лікуванняможуть розвиватися минаючі порушення зору. Іноді спостерігаються розлади з бокуШКТ, такі як нудота, печія, розлади смакових відчуттів, відчуття тиску йповноти у шлунку, блювання, болі у шлунку і пронос. Тяжкі генералізуючігіперсенсивні (гіперчутливість) реакції (у тому числі й Erythema multiforme –синдром Стівенса – Джонсона), синдром Лайєлла, ексфоліативний дерматит,еритродермія і Erythema nodosum, а також холестаз, гепатит і підвищенняпечінкових ферментів – були описані тільки у поодиноких випадках. Також рідкозустрічаються порушення кровотворення (тромбоцитопенія – іноді з пурпурою) і,відповідно, дуже рідко – лейкоцитопенія, еритроцитопенія, панцитопенія ігранулоцитопенія до агранулоцитозу. У поодиноких випадках розвиваютьсягемолітичні анемії, васкуліти. Спостерігався слабкий діуретичний ефектглібенкламіду, може настати і збільшення маси тіла. Після тривалогозастосування можливий розвиток гіпофункції щитовидної залози. Необхідновраховувати можливість появи перехресної алергії з іншими похіднимисульфанілсечовини, з похідними сульфонамідів і з пробенецидом. Терапіяцукрового діабету глібенкламідом потребує проведення регулярного лікарськогоконтролю. Сам по собі глібенкламід не впливає на здатність керувати машинами.Але здатність брати активну участь у вуличному русі, керувати транспортнимизасобами, а також безпека виконання деяких видів робіт у надзвичайних ситуаціях(на високій драбині, на стовбах тощо) внаслідок гіпоглікемії може бути обмеженоюабо взагалі відсутньою. До встановлення оптимального дозування і, відповідно,при заміні препарату, а також через нерегулярний прийом глібенкламіду здатністьбрати активну участь у вуличному русі, керувати машинами тощо може бутипониженою.

Протипоказання. При інсулінзалежному цукровому діабеті І типу і приповній відсутності реакції на вторинне проведення терапії глібенкламідом прицукровому діабеті ІІ типу лікування препаратами сульфанілсечовинипротипоказано, зокрема, при декомпенсації ацидотичного метаболізму, прекомі абодіабетичній комі, декомпенсації обміну речовин при інфекційних захворюваннях іпри операціях, а також при резекції підшлункової залози. До інших протипоказаньналежать тяжкі розлади функції печінки, тяжкі форми обмеження функції нирок зкліренсом креатиніну нижчим за 30 мл/хв, відома підвищена чутливість доглібенкламіду або до одного з інших інгредієнтів препарату. Не дозволяєтьсязастосування препарату у періоди вагітності та лактації.

Передозування. Явнегостре передозування глібенкламіду, як і прийом незначно підвищених дозпротягом тривалого часу, може призводити до тяжкої пролонгованої та небезпечноїдля життя гіпоглікемії. Гіпоглікемія може розвиватись і через пропуск прийомівїжі, виконання незвичної фізичної праці та взаємодії між лікарськими засобами.

До симптомів гіпоглікемії можуть належати такі:

відчуття сильного голоду, нудота, блювання, слабкість;

неспокій, пітливість, тахікардія, тремор, мідріаз,гіпертонус;

головні болі, розлади сну, ендокринний психосиндром (явна змінаповедінки): як, наприклад, дратівливість, агресивність, пригнічення волі,депресивний настрій, слабка концентрація, сплутаність свідомості, розладикоординації (невпевненість рухів, невпевненість при керуванні машинами),примітивний автоматизм (кривляння, хапальні рухи, чавкання), конвульсії,фокальні симптоми (геміплегії, афазії, роздвоєння зору), сонливість, кома,церебральні розлади дихання і судинної системи.

Терапія інтоксикацій. Легку гіпоглікемію (без втрати свідомості)пацієнт здатний усунути самостійно, прийнявши приблизно 20 г глюкози, цукру абобагату на цукор їжу (фруктовий сік, колу). Після акарбози є можливим лишепероральне лікування гіпоглікемії глюкозою! При тяжкій формі гіпоглікемії (звтратою свідомості) необхідно негайно провести катетеризацію вени. Терапія:внутрішньовенна ін’єкція 40-100 мл 20% розчину глюкози і/або (й у тих випадках,коли катетеризація вени є неможливою) внутрішньом’язова або підшкірна ін’єкції1-2 мл глюкагону. Для профілактики рецидивів після відновлення свідомостіпротягом наступних 24-48 год дають перорально вуглеводи (20-30 г вуглеводіввідразу і через кожні 2-3 год) або проводять тривале вливання глюкози (5-20%).Можна вводити протягом 48 год через кожні 6 год по 1 мл глюкагонувнутрішньом’язово. Регулярний контроль вмісту цукру в крові протягом не менше,ніж 48 год після закінчення тяжкого гіпоглікемічного стану. У тих випадках,коли за наявності інтоксикації високого ступеня (як у випадках суїцидальнихнамірів) зберігається втрата свідомості, проводять тривале вливання 5-10%глюкози, бажана концентрація глюкози в крові має становити приблизно 200 мг/дл.Після закінчення 20 хв можливо повторне вливання розчину висококонцентрованоїглюкози. Якщо клінічна картина не змінюється: необхідно шукати інші причини втратисвідомості, окрім цього проводити терапію набряку мозку (дексаметазон, сорбіт),інтенсивне спостереження за хворим і терапію. При гострих отруєннях можутьпроводитися, за обставин, поряд з вищенаведеними заходами також загальні заходиз усунення отрут (промивання шлунка, викликання блювання), а також призначенняактивованого вугілля. Глібенкламід не виводиться з організму гемодіалізом.

Особливості застосування. У пацієнтів з розладами функції печінки існує підвищений ризик розвиткугіпоглікемії. Тривалі проміжки часу між прийомом їжі, неадекватний прийомвуглеводів, незвичне фізичне навантаження, вживання великої кількості алкоголю,а особливо поєднання всіх цих факторів є високим ризиком розвитку гіпоглікемії.Прийом ліків, які впливають на ЦНС, і блокаторів бета-адренорецепторів, можемаскувати сиптоми гіпоглікемій. Через те що у похилому віці гіпоглікемія єособливо великим ризиком, у цій віковій групі надають перевагу застосуваннюсульфанілсечовини з більш низьким вмістом активної речовини. Необхідно приділятиособливу увагу дозуванню для пацієнтів похилого віку. Хворі на діабет з явнимиознаками церебрального склерозу й погано контактуючі хворі в цілому піддаютьсябільшій небезпеці розвитку гіпоглікемії.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами. Манініл^(R) 3,5можна приймати у сполученні з інсуліном, метформіном, акарбозою і гуармелем.Додатково призначена медикаментозна терапія може змінювати встановлену дозу упацієнтів, які проходять тривалий курс лікування глібенкламідом. Після відмінидодаткової терапії обмін речовин може також змінюватися. Гіпоглікемізуюча діяглібенкламіду може підсилюватися при застосуванні речовин, що уповільнюють йоговиведення з організму. До них у тому числі належать сульфонамідні засоби,хлорамфенікол, фенілбутазон, оксифенбутазон, азопропанон, сульфінпіразон,похідні кумаринової кислоти, міконазол. Підсилення гіпоглікемізуючої діїглібенкламіду слід очікувати при супутньому застосуванні лікарських засобів, щосамі по собі спричинюють зниження вмісту цукру в крові або підвищуютьчутливість до інсуліну. Поряд з інсуліном до них належать й інші пероральніпротидіабетичні засоби, як, наприклад, метформін та акарбоза, а такожсаліцилати, фенілбутазон, парааміносаліцилова кислота, інгібітори МАО,фенфлурамін, пентоксифілін (парентерально, у високих дозах), окситетрациклін,анаболічні речовини, інгібітори ангіотензинконвертуючого ферменту, похідніклофібринової кислоти, флюоксетин, тритоквалін і фосфаміди (циклофосфамід,іфосфамід, трофосфамід). Симпатолітичні засоби, як, наприклад,бета-адреноблокатори, резерпін, клонідин і гуанетидин, можуть сприяти – припостійному застосуванні – пониженню вмісту цукру в крові. З клінічної точкизору, більш важливою обставиною є, однак, той факт, що дані речовини понижуютьтакож гормональну та нервову протирегуляцію й тим самим погіршують здатністьсприймати попереджувальні симптоми гіпоглікемії. Барбітурати, фенітоїн ірифампіцин прискорюють процес виведення глібенкламіду з організму і врезультаті цього здатні послаблювати його цукрознижувальну дію.Гіпоглікемізуюча дія глібенкламіду може бути послаблена глюкагоном, адреналіномта іншими симпатикоміметичними засобами, кортикостероїдами, гормонамищитовидної залози, діуретиками, включаючи ацетазоламід, нікотинову кислоту (увисоких дозах), фенотіазини, діазоксид і статеві гормони. Антагоністи Н₂-рецепторівможуть як послабляти, так і посилювати гіпоглікемізуючу дію. Гостре абохронічне вживання алкоголю може непередбачено посилювати або послаблятигіпоглікемізуючу дію глібенкламіду.

Умови та термін зберігання. Зберігати при температурі не вище25° С та у захищеному від дії світла місці (останнє стосується скляноїупаковки)! Лікарський засіб зберігати у недоступному для дітей місці! Термінпридатності - 3 роки.