ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування препарату:

ФАРМОРУБІЦИН^®  ШВИДКОРОЗЧИННИЙ

(FARMORUBICIN^®  RAPIDDISSOLUTION)

Загальнахарактеристика:

міжнародната хімічна назви: epirubicin; (8S, 10S)-10-[(3-аміно-2,3,6-

тридеокси-α-L-арабіно-гексопіранозил)окси]-8-гілколоїл-7,8,9,10-тетрагідро-6,8,11-

тригідрокси-1-метокси-5,12-нафтаценедіонугідрохлорид;

основніфізико-хімічні властивості: червоний  пористий  ліофілізований порошок увигляді маси або коржа;

розчинник -прозорий, безбарвний розчин;

склад: 1 флакон місить епірубіцинугідрохлориду 10 або 50 мг;

допоміжніречовини: метилпарагідроксибензоат,лактоза;

розчинник: вода для ін''єкцій.

Формавипуску. Порошокліофілізований для приготування розчину для інфузій.

Фармакотерапевтичнагрупа. Цитотоксичніантибіотики та споріднені препарати. Код АТС L01D B03.

Фармакологічнівластивості.

Фармакодинаміка.Фарморубіциншвидкорозчинний є антрацикліновим цитотоксичним препаратом. Оскільки відомо, щоантрацикліни можуть впливати на чисельні біохімічні і біологічні функціїеукаріотичних клітин, точний механізм цитотоксичної і антипроліферативної діїпрепарату залишається не зовсім ясним.

Епірубіцинутворює комплекс з ДНК шляхом інтеркаляції плоских витків його молекули між параминуклеотидних основ з подальшим пригніченням нуклеїнових кислот (ДНК і РНК) ісинтезу протеїнів. Ця інтеркаляція запускає процес розщеплення ДНКтопоізомеразою ІІ, що виявляється цитоцидними ефектами. Епірубіцин такожпригнічує геліказну активність ДНК, що запобігає ензиматичній сепараціїподвійного ланцюга ДНК і впливає на реплікацію і транскрипцію. Епірубіцин такожбере участь в окисно-відновних реакціях шляхом утворення цитотоксичних вільнихрадикалів. Антипроліферативна і цитотоксична дія епірубіцину є результатом цихабо подібних механізмів.

Епірубіцин дієцитотоксично in vitro на різні клітинні лінії мишей і людей і первиннікультури пухлин людини. Він також активний in vivo проти різних пухлин умишей і пухлин людини (включно з пухлинами молочної залози), трансплантованихатимічним (після видалення тимуса) мишам.

Фармакокінетика.Фармакокінетикаепірубіцину в діапазоні доз 60-150 мг/м² є лінійною. Плазматичнийкліренс не залежить від тривалості інфузії чи способу введення.

Розподіл. Після внутрішньовенноговведення епірубіцин швидко і добре розподіляється в тканинах. Зв’язуванняепірубіцину з білками плазми, головним чином з альбуміном, становить приблизно77% і не залежить від концентрації препарату. Епірубіцин здатний накопичуватисяв еритроцитах, загальна концентрація препарату в крові майже вдвічі перевищуєконцентрацію препарату в плазмі.

Метаболізм. Епірубіцин екстенсивно ішвидко метаболізується в печінці та в інших органах і клітинах, включаючиеритроцити. Встановлено чотири основні шляхи метаболізму:

1.               ВідновленняС-13 кето-групи з утворенням 13(S)-дигідро похідного, епірубіцинолу.

2.               Кон’югація якнезміненого препарату, так і епірубіцинолу з глюкуроновою кислотою.

3.               Втратааміноцукрової групи шляхом гідролізу з утворенням доксорубіцину ідоксорубіцинолу аглікону.

4.               Втратааміноцукрової групи шляхом процесу відновлення з утворенням7-деокси-доксорубіцину аглікону і 7-деокси-доксорубіцинолу аглікону.

Епірубіцинол invitro виявляв цитотоксичну активність в десять разів меншу, ніж епірубіцин.Малоймовірно, що епірубіцинол накопичиться in vivo в концентрації,достатній для досягнення цитотоксичного ефекту, оскільки концентрація його вплазмі нижча, ніж  концентрація незміненого препарату. У решти метаболітівне виявлено значної активності або токсичності.

Виділення. Епірубіцин і його основніметаболіти виділяються шляхом біліарної екскреції і меншою мірою – з сечею.Дослідження мас-балансу в одного пацієнта виявили приблизно 60% загальноїрадіоактивної дози в калі (34%) і в сечі (27%). Ці дані були підтверджені утрьох хворих з позапечінковою обструкцією і черезшкірним дренажем жовчнихшляхів, у яких приблизно 35% і 20% введеної дози через 4 дні було знайдено вжовчі і сечі у вигляді епірубіцину і його основних метаболітів.

Печінкованедостатність.Епірубіцин виділяється шляхом метаболізму в печінці і біліарної секреції,кліренс його зменшується при порушенні функції печінки.

Ниркованедостатність.У пацієнтів з рівнем креатиніну в сироватці крові менше 5 мг/дл фармакокінетикаепірубіцину і його основного метаболіту епірубіцинолу суттєво не змінюється. У4 пацієнтів з рівнем креатиніну в сироватці крові понад 5 мг/дл відміченозменшення плазматичного кліренсу на 50%. Фармакокінетику у пацієнтів, якимпроводиться гемодіаліз, не досліджували.

Показаннядля застосування. Лікування перехідноклітинного раку сечового міхура, раку молочноїзалози (ранніх і пізніх стадій, метастазів), шлунка і стравоходу, голови і шиї,яєчників, підшлункової залози, прямої кишки, первинного гепатоцелюлярного раку,гострого лейкозу, дрібноклітинного і недрібноклітинного раку легенів,Ходжкінської і неходжкінської лімфоми, множинної  мієломи,гормонрефрактерного раку передміхурової залози, саркоми м''яких тканин і кісток.

Спосібзастосування та дози. Фарморубіцин швидкорозчинний найчастіше вводитьсявнутрішньовенно. Внутрішньоміхурове введення може бути доцільним в лікуванніповерхневого раку сечового міхура, а також для профілактики рецидиву пухлинипісля трансуретральної резекції. Внутрішньоартеріальний шлях введення доцільнозастосовувати з метою посилення локального ефекту з одночасним зменшеннямзагальної токсичності.

Внутрішньовеннезастосування.

Загальнакурсова доза препарату залежить від його застосування в різних лікувальнихсхемах (наприклад як монотерапія або в поєднанні з іншими цитотоксичнимипрепаратами).

Фарморубіциншвидкорозчинний слід вводити в трубку системи для внутрішньовенної інфузії звільним потоком рідини (0,9% розчин натрію хлориду або 5% розчин глюкози). Зметою зменшення ризику тромбозу або перивенозної екстравазації препарат вводятьпротягом 3-20 хв (залежно від дози і об’єму розчину). Введення шляхомвнутрішньовенної ін’єкції не рекомендовано через ризик екстравазації, яка можестатися навіть за умов вільного потоку крові при аспірації через голку.

Стандартнийстартовий дозовий режим. У разі монотерапії Фарморубіцином швидкорозчинним рекомендованастандартна стартова курсова доза для дорослих становить 60 - 120 мг/м²площі поверхні тіла. У разі застосування Фарморубіцину швидкорозчинного яккомпонента ад’ювантної терапії у хворих на рак молочної залози з ураженимиаксилярними лімфовузлами рекомендована стартова доза  препарату становить100‑120 мг/м² площі поверхні тіла. Загальна стартова курсовадоза може бути введена одноразово або за 2-3 послідовні доби. За умовинормального відновлення стану хворого після медикаментозно-індукованої інтоксикації(її основні прояви – депресія кісткового мозку і стоматит) наступні циклилікування слід повторювати через кожні 3-4 тижні. Якщо Фарморубіциншвидкорозчинний призначають у комбінації з іншими цитотоксичними препаратами,що може спричинити потенціювання їх токсичної дії, курсову дозу Фарморубіцинушвидкорозчинного слід зменшити.

Підсиленийстартовий  дозовий режим. Підсилений дозовий режим може бути рекомендований длялікування раку молочної залози або легенів. У разі монотерапії Фарморубіцином швидкорозчиннимрекомендована підвищена стартова курсова доза епірубіцину для дорослих (до 135мг/м² площі поверхні тіла) вводиться в 1-й день курсу одноразово абов 1, 2 і 3-й день кожні 3-4 тижні. У разі проведення комбінованої хіміотерапіїрекомендована підвищена стартова доза (до 120 мг/м² площі поверхнітіла) вводиться в 1-й день курсу кожні 3-4 тижні.

Добірдози. 

Ниркованедостатність.Хоча специфічні рекомендації щодо добору дози для хворих з порушенням функціїнирок в зв’язку з недостатнім досвідом застосування відсутні, хворим з тяжкоюнирковою недостатністю (креатинін у сироватці крові більше 5 мг/дл) слідзменшувати стартову дозу.

Печінкованедостатність.Слід зменшити дозу за таких показників:

-        білірубін1,2-3 мг/дл або активність АсАТ у 2-4 рази перевищує верхню межу норми –призначають половину рекомендованої стартової дози;

-        білірубінпонад 3 мг/дл або активність АсАТ більше ніж у 4 рази перевищує верхню межунорми – призначають четвертину рекомендованої стартової дози.

Інше. Зменшення стартової дозиабо подовження інтервалу між циклами може бути необхідним для хворих, які тяжкоперенесли попередні курси лікування або у разі неопластичної інфільтраціїкісткового мозку. Для лікування літніх хворих можуть застосовуватися стандартністартові дози і режими.

Інтравезикальнезастосування.Фарморубіцин швидкорозчинний вводять у сечовий міхур за допомогою катетера,тривалість інстиляції – 1 год. Під час процедури пацієнту слід змінюватиположення тіла так, щоб тазова частина поверхні слизової міхура найбільшінтенсивно контактувала з розчином препарату. Щоб уникнути небажаногорозведення розчину препарату сечею, пацієнта слід попередити про заборону питибудь-яку рідину протягом 12 год, що передують процедурі. По завершенніінстиляції пацієнт повинен спорожнити сечовий міхур.

Поверхневийрак сечового міхура. Одноразова інстиляція. Одноразову інстиляцію 80-100 мгпрепарату рекомендується здійснювати одразу після трансуретральної резекції.

4-8–тижневийкурс з подальшими щомісячними інстиляціями. Курс складається з 8 щотижневихінстиляцій по 50 мг Фарморубіцину швидкорозчинного (в 25-50 мл фізіологічногорозчину натрію хлориду), які починають з 2‑7-го дня після виконаннятрансуретральної резекції. У разі виникнення проявів локальної токсичності(хімічний цистит) дозу препарату зменшують до 30 мг. Пацієнту також може бутипризначено курс, що складається з 4 щотижневих інстиляцій по 50 мг препарату зподальшими інстиляціями такої ж дози щомісячно протягом 11 місяців.

Інтраартеріальневведення.Хворим на гепатоцелюлярний рак препарат вводять у вигляді болюсних інфузій взагальну артерію печінки в дозі 60-90 мг/м² з інтервалом від 3тижнів до 3 місяців або в дозі 40-60 мг/м² з інтервалом 4 тижні.

Побічнадія. Підчас застосування препарату в клінічних дослідженнях відмічали нижченаведенісерйозні побічні прояви.

Інфекції таінфікування– інфекції.

Доброякісніі злоякісні новоутворення – гострий лімфолейкоз, гострий мієлолейкоз.

Порушення всистемі крові і лімфи – лейкопенія, нейтропенія, анемія, тромбоцитопенія.

Метаболізмі обмін речовин – анорексія.

Розладиоргана зору– кон’юнктивіт, кератит.

Розладифункції серця– хронічна серцева недостатність.

Судиннірозлади –припливи.

Розладитравного тракту – нудота, блювання, мукозит, стоматит, діарея.

Розладишкіри і підшкірної клітковини – алопеція, локальна токсичність, висипання, свербіж,зміни шкіри.

Розладирепродуктивної системи і молочних залоз – аменорея.

Загальнірозлади –слабкість, астенія, гарячка.

Змінирезультатів дослідження – безсимптомне зменшення фракції викиду лівого шлуночка,зміни активності трансаміназ.

Упостмаркетинговий період відмічали нижченаведені прояви.

Розладиімунної системи – анафілаксія.

Метаболізмі обмін речовин – дегідратація.

Судиннірозлади –флебіт, тромбофлебіт, шок.

Розладитравного тракту – біль або печія, еритема, ерозії, утворення виразки, кровотеча,гіперпігментація слизової ротової порожнини.

Розладишкіри і підшкірної клітковини – припливи, гіперпігментація шкіри і нігтів,фоточутливість, гіперчутливість до опромінювання (реакція шкіри післяопромінення), кропив’янка.

Розладинирок і сечовидільної системи –забарвлення сечі у червоний колір на 1-2-гу добу післявведення препарату.

Загальнірозлади і зміни в місці введення – гарячка, озноб.

Протипоказання.Гіперчутливістьдо епірубіцину, інших компонентів препарату, інших антрациклінів таантраценедіонів.

Внутрішньовеннезастосування– персистуюча мієлосупресія, тяжкі ураження печінки, тяжка серцеванедостатність, нещодавно перенесений інфаркт міокарда,  тяжка аритмія,раніше проведене лікування максимальними кумулятивними дозами епірубіцинута/або іншими антрациклінами чи антраценедіонами.

Внутрішньоміхуровезастосування– інвазивна пухлина, що проростає товщу стінки сечового міхура, інфекціїсечовивідних шляхів, цистит.

Передозування.Гострепередозування епірубіцину може спричинити тяжку мієлосупресію (найчастішелейкопенію і тромбоцитопенію), токсичні прояви з боку травного тракту(найчастіше мукозит) і гострі порушення серцевої діяльності.

Особливостізастосування. Фарморубіцин швидкорозчинний слід застосовувати лише під наглядомкваліфікованого лікаря, який має досвід проведення цитотоксичної терапії.

Слідвилікувати прояви гострої інтоксикації (такі як стоматит, нейтропенія,тромбоцитопенія і генералізована інфекція) попереднього курсу цитотоксичноїтерапії до початку застосування епірубіцину.

Лікуваннявисокими дозами Фарморубіцину швидкорозчинного (наприклад більше 90 мг/м²кожні 3-4 тижні) спричиняє побічні прояви, загалом подібні до тих, що виникаютьпри застосуванні стандартних доз (менше 90 мг/м² кожні 3-4 тижні),тоді як тяжкість нейтропенії і стоматиту/мукозиту може бути більшою. У зв’язкуз можливістю клінічних ускладнень унаслідок глибокої мієлосупресії лікуваннявисокими дозами Фарморубіцину швидкорозчинного вимагає особливої уваги.

Вплив нафункцію серця.Кардіотоксичність є ризиком лікування антрациклінами і може виявлятись увигляді ранніх (гострих) або пізніх (відстрочених) проявів.

Рання(гостра) токсичність. Ранні прояви кардіотоксичного впливу епірубіцинувиявляються головним чином синусовою тахікардією та/або змінами наелектрокардіограмі, такими як неспецифічні зміни хвиль і інтервалу ST-T. Такожможуть виникати тахіаритмія, з передчасним скороченням шлуночків включно,вентрикулярна тахікардія і брадикардія, а також блокада атріовентрикулярна ініжок пучка Гіса. Найчастіше ці прояви не супроводжуються виникненнямвідстроченої кардіотоксичності, рідко мають клінічне значення і звичайно невимагають припинення лікування Фарморубіцином швидкорозчинним.

Пізня(відстрочена) кардіотоксичність. Відстрочена кардіотоксичність звичайно виникає в пізнійперіод застосування епірубіцину або через 2-3 місяці після завершеннялікування. Також повідомлялося про розвиток пізніх проявів у період кількамісяців – рік після завершення лікування. Відстрочена кардіоміопатіявиявляється зменшенням фракції викиду лівого шлуночка та/або симптомамихронічної серцевої недостатності, такими як диспное, набряк легенів, ортостатичнийнабряк, кардіомегалія і гепатомегалія, олігурія, асцит, гідроторакс і ритмгалопу. Найважчою і небезпечною для життя формою антрациклін-індукованоїкардіоміопатії є хронічна серцева недостатність, яка є кумулятивнимдозообмежуючим виявом токсичності препарату.

Ризик розвиткухронічної серцевої недостатності швидко зростає разом із зростанням загальноїкумулятивної дози епірубіцину при перевищенні рівня 900 мг/м².Цю  кумулятивну дозу можна перевищувати лише у виняткових випадках.

Функцію серцяслід оцінювати до початку застосування епірубіцину і контролювати її протягомкурсу лікування з метою зменшення ризику невиліковних тяжких уражень серця.Ризик може зменшитися при регулярному моніторингу фракції викиду лівогошлуночка протягом курсу лікування з припиненням застосування препарату приперших ознаках погіршення функції серця. Для регулярної оцінки функції серця(величини фракції викиду лівого шлуночка) слід застосовувати такі методикількісної оцінки, як багатоканальна радіоізотопна ангіографія або ехокардіографія.До початку лікування у хворих, зокрема у пацієнтів, які мають фактори ризикурозвитку кардіотоксичності, слід оцінити функцію серця за допомогою ЕКГ ібагатоканальної радіоізотопної ангіографії або ехокардіографії. Регулярневизначення фракції викиду лівого шлуночка за допомогою багатоканальноїрадіоізотопної ангіографії або ехокардіографії особливо важливо призастосуванні високих кумулятивних доз антрациклінів і за наявності факторівризику розвитку кардіотоксичності.

Фактори ризикурозвитку кардіотоксичності включають серцево-судинні захворювання в активній фазі або в період ремісії, раніше проведену або супутню променевутерапію середостіння чи перикардіальної зони, раніше проведену терапію іншимиантрациклінами або антраценедіонами, одночасне застосування препаратів, щомають здатність пригнічувати скоротливу функцію серця. Слід пам’ятати, щоепірубіцин може спричинити виникнення проявів кардіотоксичності і призастосуванні низьких кумулятивних доз за наявності чи навіть відсутності зазначенихфакторів ризику.

Існуєймовірність того, що токсичний вплив епірубіцину та інших антрациклінів абоантраценедіонів може додаватися.

Гематологічнатоксичність.Як і решта цитотоксичних препаратів, епірубіцин може спричиняти мієлосупресію. Гематологічнийпрофіль, включаючи лейкоцитарну формулу, слід оцінювати перед кожним цикломтерапії епірубіцином. Дозозалежна оборотна лейкопенія та/або гранулоцитопенія(нейтропенія) є основними проявами гематологічного токсичного впливуепірубіцину і найчастішою гострою дозообмежуючою токсичністю препарату.Лейкопенія і нейтропенія є особливо тяжкими у випадках застосування схемлікування з високими дозами і досягають найбільшого вираження на 10-14-й деньпісля введення препарату. Ці явища звичайно мають транзиторний характер звідновленням лейкоцитарної формули до 21-ї доби в більшості випадків. Такожможе виникати тромбоцитопенія і анемія. Клінічними проявами тяжкоїмієлосупресії є гарячка, інфекції, сепсис/септицемія, септичний шок, геморагія,тканинна гіпоксія або смерть.

Вториннийлейкоз.Вторинний лейкоз з або без прелейкемічною фазою спостерігався у деяких хворих,які отримували антрацикліни, у тому числі епірубіцин. Вторинний лейкоз виникавчастіше тоді, коли епірубіцин застосовувався в комбінації з ДНК-ушкоджуючимиантинеопластичними засобами, коли пацієнти раніше пройшли лікування високимидозами цитотоксичних препаратів або при застосуванні антрациклінів у високихдозах. Вторинний лейкоз може мати 1-3-річний латентний період.

Вплив натравний тракт.Епірубіцин має еметогенну дію. Вже на початку застосування препарату можерозвинутися мукозит або стоматит, які в деяких випадках за кілька днів можутьпрогресувати до утворення виразок. У більшості хворих цей побічний ефект зникаєна третьому тижні лікування.

Вплив нафункцію печінки. Основним шляхом виведення епірубіцину є гепатобіліарна система. Томудо початку і під час застосування епірубіцину слід контролювати загальнийбілірубін і активність АсАТ в сироватці крові. У хворих з підвищеним рівнембілірубіну та збільшеною активністю АсАТ спостерігається сповільнення кліренсупрепарату з подальшим зростанням загальної токсичності. У таких випадкахрекомендовано зменшення дози препарату. Хворим з тяжкою печінковоюнедостатністю епірубіцин призначати не слід.

Вплив нафункцію нирок.До початку і під час застосування епірубіцину слід контролювати рівеньсироваткового креатиніну. Для хворих з рівнем сироваткового креатиніну більше 5мг/дл слід зменшити дозу препарату.

Зміни умісці введення. Введення препарату в судину дрібного калібру або повторні введення водну й ту ж вену можуть спричинити флебосклероз. У разі дотримання рекомендаційщодо процедури введення ризик флебіту/тромбофлебіту в місці введення значнозменшується.

Екстравазація. Екстравазація епірубіцинупід час внутрішньовенного введення може спричинити локальний біль, тяжкеураження тканин (утворення пухирів, тяжкий целюліт) і некроз. У разі появинайменших ознак екстравазації слід негайно припинити внутрішньовенне введенняпрепарату.

Інше. Як і при застосуванніінших цитотоксичних препаратів, при застосуванні епірубіцину  інколиможуть спостерігатися тромбофлебіт і тромбемболія, в тому числі інколи фатальнатромбемболія легеневих артерій.

Синдромлізису пухлини. Епірубіцин може спричинити гіперурикемію як результат екстенсивногокатаболізму пуринів, що супроводжує швидкий медикаментозно індукований лізиснеопластичних клітин (синдром лізису пухлини). Тому після початку лікування вкрові слід визначити рівень сечової кислоти, калію, фосфату кальцію ікреатиніну. Гідратація, алкалізація сечі і профілактика гіперурикеміїалопуринолом можуть зменшити ймовірність ускладнень цього синдрому.

Внутрішньоміхуровевведення.Внутрішньоміхурове введення епірубіцину може спричинити появу симптомів хімічногоциститу (таких як дизурія, поліурія, ноктурія, утруднення сечовипускання,гематурія, дискомфорт у ділянці сечового міхура, некроз стінки сечового міхура)і спазм сечового міхура. Особливу увагу слід звернути на проблеми катетеризації(наприклад обструкція уретри при масивних інтравезикальних пухлинах).

Інтраартеріальневведення.Інтраартеріальне введення епірубіцину (транскатетерна емболізація артерій зметою локальної чи реґіонарної первинної гепатоцелюлярної карциноми чиметастазів у печінку) може спричинит (окрім загальнотоксичних проявів, якісноподібних до тих, що виникають після внутрішньовенного застосування препарату)локальні або реґіонарні прояви у вигляді гастродуоденальних виразок (ймовірнопов’язаних з рефлюксом препарату в артерії шлунка) і стриктури жовчних протоківу результаті медикаментозно індукованого склерозуючого холангіту. Цей шляхвведення може призвести до великих некрозів перфузованих тканин.

Приготуваннярозчину.

Фарморубіцин швидкорозчинний слід розводити у фізіологічному розчині натріюхлориду або стерильній воді для ін''єкцій. Вміст флакона знаходиться підвід’ємним тиском. З метою запобігання утворенню аерозолю під час розчиненняслід дотримуватися обережності після введення голки у флакон. Слід запобігативдиханню аерозолю препарату під час приготування розчину.

Препарат слідвикористати протягом 24 год після першого проколювання пробки флакона.Невикористаний розчин слід знищити.

При зберіганнірозчину для ін’єкцій в холодильнику препарат може желатинізуватися. Відновленняконсистенції відбувається через 2-4 год за умов кімнатної температури іпохитування флакону з розчином (15-25ºС).

Запобіжнізаходи. Зогляду на токсичну природу препарату слід дотримуватися певних запобіжнихзаходів.

-        Персоналповинен мати хорошу підготовку з техніки розведення і введення.

-        Вагітних неслід допускати до роботи з препаратом.

-        Персонал, якийпрацює з епірубіцином, повинен використовувати захисний одяг: захисні окуляри,захисний халат, одноразові рукавички і маску.

-        Робочаповерхня повинна бути пристосована для розчинення препарату (бажано підсистемою з ламінарним потоком повітря); робоча поверхня повинна бути захищенаодноразовим абсорбуючим папером на пластиковій основі.

-        Усі засоби, щовикористовуються при приготуванні розчину, введенні препарату чи прибиранні,включаючи рукавички, слід зібрати в одноразові пакети для токсичних відходів зметою подальшої утилізації високою температурою.

-        Розлитий аборозбризканий розчин слід прибирати з використанням розчину натрію гіпохлориду(1% активного хлору) шляхом промокування і змивання водою.

-        Усі матеріали,використані для прибирання, знищують, як вказано вище.

-        У разіконтакту шкіри слід промити уражену ділянку водою з милом або розчином натріюбікарбонату. Однак не слід при цьому використовувати щітку.

-        У разіконтакту з оком (очима) утримуйте повіку ураженого ока (очей) і промивайте очівеликою кількістю води протягом щонайменше 15 хвилин. Потім зверніться долікаря.

-        Завжди мийтеруки після зняття рукавичок.

Застосуваннядля лікування дітей. Ефективність і безпечність застосування препарату для лікування дітейне досліджували.

Вагітністьі лактація.

Епірубіцинможе спричинити ушкодження хромосом сперматозоїдів. Чоловіки, які отримуютьлікування епірубіцином, повинні використовувати засоби ефективної контрацепції.

Епірубіцинможе спричинити аменорею або передчасне настання менопаузи у жінокпередменопаузного віку.

Експериментальнідані дають підставу припускати, що при застосуванні у вагітних епірубіцин можеспричиняти ушкодження плода. Якщо епірубіцин застосовують під час вагітностіабо вагітність настає під час застосування препарату, слід попередити пацієнтокпро можливий ризик для плоду.

Дослідженнязастосування препарату для лікування вагітних не проводили. Епірубіцин можезастосовуватися в період вагітності лише тоді, коли потенційна користьпереважає потенційний ризик для поду.

Чи виділяєтьсяепірубіцин з материнським молоком – залишається невідомим. У зв''язку з тим, щобагато препаратів, у тому числі й антрацикліни, виділяються з материнськиммолоком, а також у зв’язку з можливістю серйозних побічних проявів, спричиненихепірубіцином у немовлят, яких годують груддю, матерям слід припинити годуваннягруддю до початку застосування препарату.

Вплив наздатність керувати автомобілем і працювати з механізмами. Вплив епірубіцину наздатність керувати автомобілем і працювати з механізмами детально недосліджували.

Взаємодія зіншими лікарськими засобами. Фарморубіцин швидкорозчинний не слід змішувати з іншимипрепаратами. Слід уникати контакту з будь-якими лужними розчинами, оскільки цеможе сричинити гідроліз препарату. Фарморубіцин швидкорозчинний не слідзмішувати з гепарином через їх хімічну несумісність, що може призвести допреципітації.

Фарморубіциншвидкорозчинний можна застосовувати з іншими протипухлинними засобами. Адитивнатоксичність особливо негативно впливає на кістковий мозок, інші органикровотворення і травний тракт. Застосування епірубіцину в комбінованійхіміотерапії одночасно з іншими кардіотоксичними препаратами, а також суміснезастосування кардіоактивних препаратів (наприклад блокаторів кальцієвихканалів) вимагає ретельного контролю функції серця протягом усього курсулікування.

Епірубіцинекстенсивно метаболізується печінкою. Пригнічення функції печінки внаслідоксупутньої терапії може погіршити метаболізм, фармакокінетику, терапевтичнуефективність та/або токсичність епірубіцину.

Циметидинзбільшує площу під кривою співвідношення «концентрація/час» для епірубіцину на50% і тому його застосування слід припинити при лікуванні епірубіцином.

Якщопаклітаксель застосовували до початку лікування епірубіцином, у подальшомувідмічали збільшення концентрації епірубіцину та його метаболітів у плазмі безтоксичних проявів. Одночасне застосування паклітакселю чи доцетакселю не змінюєфармакокінетику епірубіцину, якщо його застосовували до застосування таксану.

Умови татермін зберігання. Зберігати у недоступному для дітей місці, при температурі15 – 25°С.

У розчиненомувигляді Фарморубіцин  швидкорозчинний можна зберігати узахищеному від світла місці протягом 24 год при температурі 15 – 25°С або протягом 48 год притемпературі 2 – 8 °С.

Термінпридатності - 4 роки.