ІНСТРУКЦІЯ
для медичногозастосування препарату
ЛОСАКАР25
(LOSACAR 25)
ЛОСАКАР 50
(LOSACAR 50)
Склад:
Діюча(і) речовина(и): калію лозартан;
1 таблетка містить калію лозартану 25 мг (ЛОСАКАР25) або 50 мг (ЛОСАКАР 50);
допоміжні речовини: крохмаль пресований, целюлозамікрокристалічна, натрію крохмальгліколят, натрію лаурилсульфат, талькочищений, магнію стеарат, кремнію діоксид колоїдний, гідроксипропілметилцелюлоза,поліетиленгліколь 6000.
Лікарська форма. Таблетки, вкриті оболонкою.
Фармакотерапевтична група. Засоби, що гальмують ренін-ангіотензинову систему.Прості препарати антагоністів ангіотензину ІІ.
Код АТС C09C A01.
Клінічні характеристики.
Показання.
Артеріальна гіпертензія.
Профілактика інсультів у хворих на артеріальнугіпертензію.
Нефропатія у хворих на діабет II типу з артеріальноюгіпертензією в анамнезі.
Протипоказання. Підвищена чутливість до будь-якого компонента таблетки(див. “Склад лікарського засобу”). Період вагітності та годування груддю,дитячий вік до 6 років. Діти з рівнем гломерулярної фільтрації <30мл/хв/1.73 м2.
Спосіб застосування та дози. Для дорослих звичайна стартова доза препаратустановить 50 мг 1 раз на добу. Для пацієнтів із захворюваннями печінки ванамнезі та пацієнтів, що мають зменшений інтраваскулярний об''єм, початковадоза становить 25 мг 1 раз на добу. У разі недостатнього антигіпертензивногоефекту збільшення дози або прийом цієї самої добової дози у два прийоми можедати позитивний результат. Загальна добова доза лозартану може становити від 25мг до 100 мг (максимальна добова доза). Для пацієнтів літнього віку тапацієнтів з порушеннями функції нирок легкого та помірного ступеня корекціяпочаткової дози не потрібна. Лозартан може призначатися водночас з іншимигіпотензивними засобами. Лозартан приймають незалежно від прийому їжі.
Рекомендована доза для дітей від 6 років і старше -0,7 мг/кг маси тіла. Дозу необхідно коригувати відповідно до зміни кров’яноготиску. Безпека застосування дози, вищої за 1,4 мг/кг маси тіла, у дітей невивчалась.
Побічні реакції.
Зазвичай Лосакар добре переноситься. Серед побічнихефектів, пов''язаних з прийомом лозартану, відзначаються запаморочення (2,4%),астенія або підвищена втомлюваність (2,0%), гіперкаліємія (калій у сироватцікрові >5,5 ммоль/л) у 7% пацієнтів, хворих на діабет ІІ типу з нефропатією,що лікувалися лозартаном та у 3%, які приймали плацебо. Інші побічні реакції:гіпотензія після прийому першої дози (≥1%), ортостатичний синдром(<1%), тимчасове підвищення рівнів печінкових трансаміназ (<1%). Кашель,який може з''являтися під час лікування АПФ-інгібіторами, як правило, неспостерігається під час лікування лозартаном, оскільки він не впливає наметаболізм брадикініну. Проведені клінічні дослідження показали, що частотавиникнення кашлю в групах лозартану і плацебо була приблизно однаковою.Нижчевказані побічні реакції відзначалися рідко (≤1%): головний біль,анафілактичні реакції, ангіоневротичний набряк, включаючи набряк обличчя,гортані, губів та/або язика (у пацієнтів, які раніше переносилиангіоневротичний набряк, коли приймали інші препарати), свербіж, висипи,набряки, кропив’янка, синусит, судоми, біль у спині, мігрень, біль у грудях,васкуліт, гепатит, діарея, біль у животі, міалгія, безсоння, нудота, порушенняфункції печінки, анемія. Рідко може виникати підвищення активностіаланінамінотрансферази, що проходить після відміни препарату.
Передозування.
Найбільш ймовірними проявами передозування можутьбути гіпотензія та тахікардія; брадикардія може виникнути внаслідокпарасимпатичної (вагусної) стимуляції. При симптоматичній гіпотензії слідпроводити підтримуючу терапію. Лозартан та його активний метаболіт не можутьбути виведені за допомогою гемодіалізу.
Особливості застосування.
Слід дотримуватись обережності при застосуваннілозартану пацієнтам, які мають зменшений інтраваскулярний об''єм (наприклад,пацієнтам, які приймають діуретики або знаходяться на дієті з обмеженням солі),оскільки у таких пацієнтів на початку терапії може виникнути симптоматичнагіпотензія. Таким пацієнтам бажано зменшити стартову дозу або провести корекціюводно-сольового балансу до початку терапії.
Слід обережно застосовувати лозартан пацієнтам, щозалежать від ренін-ангіотензин-альдостеронової системи для адекватної функціїнирок та пацієнтам із стенозом ренальної артерії обох нирок або єдиної нирки. Утаких випадках прийом лозартану може супроводжуватись ефектами, аналогічнимиАПФ-інгібіторам. У зв''язку з можливістю виникнення гіперкаліємії під часлікування лозартаном слід контролювати рівень калію у плазмі, особливо упацієнтів з порушенням функції нирок, та уникати одночасного застосуваннякалійзберігаючих діуретиків.
Здатність впливати на швидкість реакції прикеруванні автотранспортом або іншими механізмами.
Загалом не впливає на здатність керуватиавтотранспортом або іншими механізмами. Окремим групам пацієнтів (див.“Особливості застосування”) необхідно перевірити власну реакцію на прийомЛосакару на початку терапії перед тим, як керувати автомобілем або механізмами.
Взаємодія з іншими лікарськими засобами таінші форми взаємодій.Антигіпертензивний ефект лозартану посилюється діуретиками, підвищенимвиведенням солей, одночасним застосуванням інших гіпотензивних засобів.Лозартан не слід застосовувати водночас з препаратами калію такалійзберігаючими діуретиками із-за ризику розвитку гіперкаліємії. Нестероїдніпротизапальні засоби можуть зменшити гіпотензивний ефект лозартану, тому бажаноуникати їх одночасного застосування. Не було помічено взаємодії лозартану зварфарином та дигоксином. Застосування лозартану з циметидином призводить допідвищення АUС (площі під кривою плазматичної концентрації) лозартану на 18%,але не впливає на фармакокінетику активного метаболіту. Застосування лозартануз фенобарбіталом призводить до зменшення на 20% АUС лозартану та його активногометаболіту. Кетаконазол, інгібітор цитохрому Р450, може гальмуватиформування активного метаболіту лозартану. Проте ця взаємодія не має істотногоклінічного значення.
Фармакологічні властивості.
Фармакодинаміка.
Лозартан калію – антагоніст рецепторів ангіотензинуII типу АТ1. Ангіотензин II, що утворюється з ангіотензину I під часреакції за участю ангіотензинперетворюючого ферменту (АПФ, кінінази II), єпотужним вазоконстриктором, первинним вазоактивним гормономренін-ангіотензинової системи та важливим компонентом патофізіологічнихмеханізмів гіпертензії. Він також стимулює секрецію альдостерону корою наднирковихзалоз. Лозартан та його активний метаболіт блокують вазоконстрикторний ефект тастимуляцію секреції альдостерону ангіотензином II шляхом селективногоблокування взаємодії ангіотензину II з АТ1-рецепторами,розташованими в багатьох тканинах (таких як гладкі м''язові волокна судин,надниркові залози). У багатьох тканинах також виявляються АТ2-рецептори,але, за існуючими даними, вони не асоціюються з кардіоваскулярним гомеостазом.Лозартан та його активний метаболіт мають набагато більшу (в 1000 разів) спорідненістьз АТ1-рецепторами, ніж з АТ2-рецепторами. Дослідженнязв''язування in vitro показали, що лозартан є зворотним, конкурентнимінгібітором АТ1-рецепторів. Активний метаболіт має у 10-40 разівбільшу активність, ніж лозартан, та є зворотним, неконкурентним інгібітором АТ1-рецепторів.
Лозартан та його активний метаболіт не єінгібіторами АПФ (кінінази II – ферменту, що перетворює ангіотензин I вангіотензин II та сприяє розпаду брадикініну ). Вони не блокують іншігормональні рецептори або іонні канали, що є важливими для кардіоваскулярноїрегуляції. Лозартан знижує загальний периферичний судинний тиск, зменшуєпіслянавантаження, системний АТ.
Фармакокінетика.
Після перорального прийому лозартан добре абсорбується та зазнаєметаболічних перетворень першого проходження цитохром-Р450 ферментами. Системнабіодоступність препарату приблизно дорівнює 33%. Майже 14 % пероральної дозилозартану перетворюється на активний карбоксильний метаболіт Е3174, щовідповідає за більшу частину ефекту ангіотензин II-антагонізму під часлікування лозартаном. Максимальна концентрація лозартану та його активногометаболіту реєструється через одну годину та 3-4 години відповідно. Лозартан таактивний метаболіт інтенсивно зв''язуються з білками плазми, головним чином зальбуміном, вільні фракції в плазмі становлять 1,3% та 0,2% відповідно. Періоднапіврозпаду лозартану дорівнює 2 годинам, активного метаболіту – 6-9 годинам.Фармакокінетика лозартану та активного метаболіту є лінійною для пероральнихдоз лозартану до 200 мг і не змінюється з часом. Лозартан та активний метаболітне акумулюють у плазмі в разі повторного прийому дози 1 раз на добу. Приблизно4% дози виводиться у незміненому стані із сечею і майже 6% виводиться у виглядіактивного метаболіту. Біліарна екскреція препарату становить певну частинуелімінації лозартану та його активного метаболіту – приблизно 35% дозипотрапляє у сечу і майже 65% – у кал. Достовірних змін фармакокінетичниххарактеристик у пацієнтів літнього віку та пацієнтів з кліренсом креатинінубільше 30 мл/хв помічено не було. Але у пацієнтів з помірним або тяжкимпорушенням функції нирок та у пацієнтів з недостатністю функції печінки єдоцільним зменшення стартової дози препарату.
Фармацевтичні характеристики:
Основні фізико-хімічні властивості: від білого до майже білого кольору, плоскі,вкриті оболонкою таблетки у формі серця, зі скошеними краями, з витиснутиминаписами “Z” на одному боці та “25” (ЛОСАКАР 25) або “50” (ЛОСАКАР 50) наіншому боці;
Термін придатності. 2 роки.
Умови зберігання. Зберігати при температурі нижче 25ºС в місцях,захищених від світла і недоступних для дітей.