ІНСТРУКЦІЯ

для медичногозастосування препарату

СУЛЬПЕРАЗОН®

SULPERAZONE®

Загальна характеристика:

основні фізико-хімічні властивості: порошок кольору від білого з відтінком добілого, що не містить сторонніх часток;

склад: 1 флакон містить 500 мг + 500 мг або 1 000 мг + 1000 мг сульбактаму натрію та цефоперазону натрію відповідно (у співвідношенні1:1);

допоміжні речовини: відсутні.

Форма випуску. Порошок для приготування розчину для ін’єкцій.

Фармакотерапевтична група. Бета-лактамний антибіотик цефалоспоринової групи.Код ATC J01D A32.

Фармакологічні властивості. Фармакодинаміка. Антибактеріальнимкомпонентом сульбактаму/цефоперазону є цефоперазон – цефалоспорин третьоїгенерації, що діє проти чутливих мікроорганізмів у стадії активноїмультиплікації шляхом пригнічення біосинтезу мукопептиду клітинної мембрани.Сульбактам не має реальної антибактеріальної активності, крім дії протиNeisseriaceae та Acinetobacter. Однак біохімічні дослідження на безклітиннихбактеріальних системах виявили наявність у сульбактамі властивостейнеоборотного пригнічення найважливіших бета-лактамаз, що продукуютьсямікроорганізмами, резистентними до бета-лактамних антибіотиків.

Потенціал сульбактаму щодо попередження деструкціїпеніцилінів та цефалоспоринів резистентними мікроорганізмами підтверджений удослідженнях на цілісних штамах резистентних мікроорганізмів, в яких сульбактампродемонстрував виражений синергізм з пеніцилінами та цефалоспоринами. Оскількисульбактам також зв’язується з деякими пеніцилінзв’язуючими білками, чутливі мікроорганізмистають більш вразливими до дії сульбактаму/цефоперазону, ніж до дії одногоцефоперазону.

Комбінація сульбактаму та цефоперазону є активноюпроти всіх мікроорганізмів, чутливих до цефоперазону. Крім того, призастосуванні зазначеної комбінації спостерігається синергізм дії її компонентів(зниження мінімальних концентрацій комбінації, що пригнічують мікроорганізмиприблизно в 4 рази порівняно з такими концентраціями для кожного компонентаокремо) проти таких мікроорганізмів:

Haemophilus influenzae;

види Bacteroides;

Acinetabacter calcoaceticus;

Enterobacter aerogens;

Escherichia coli;

Proteus mirabilis;

Klebsiella pneumoniae;

Morganella morganii;

Citrobacter freundii;

Enterobacter cloacae;

Citrobacter diversus.

Сульбактам/цефоперазон проявляє in vitro активністьпроти широкого спектра клінічно значущих мікроорганізмів.

Грампозитивні мікроорганізми:

Staphylococcus aureus; штами, що продукують або непродукують пеніциліназу;

Staphylococcus epidermidis;

Streptococcus pneumoniae (переважно Diplococcuspneumoniaе);

Streptococcus pyogenes (бета-гемолітичний стрептококгрупи А);

Streptococcus agalactiae (бета-гемолітичнийстрептокок групи В);

більшість інших видів бета-гемолітичнихстрептококів;

багато видів Streptococcus faecalis (ентерококи).

Грамнегативні мікроорганізми:

Escherichia coli;

види Klebsiella;

види Enterobacter;

види Citrobacter;

Haemophilus influenzae;

Proteus mirabilis;

Proteus vulgaris;

Morganella morganii (переважно Proteus morganii);

Providencia rettgeri (переважно Proteus rettgeri);

види Providencia;

види Serratia (включаючи S. marcescens);

види Salmonella та Shigella;

Pseudomonas aeruginosa та деякі види Pseudomonas;

Acinetobacter calcoaceticus;

Neisseria gonorrhoeae;

Neisseria meningitidis;

Bordetella pertussis;

Yersinia enterocolitica.

Анаеробні мікроорганізми:

Грамнегативні бацили (включаючи Bacteroidesfragilis, інші види Bacteroides та види Fusobacterium).

Грампозитивні та грамнегативні коки (включаючи видиPeptococcus, Peptostreptococcus та Veillonella).

Грампозитивні бацили (включаючи види Clostridium,Eubacterium та Lactobacillus).

Для сульбактаму/цефоперазону встановлені такі діапазони ефективнихконцентрацій:

Мінімальні пригнічуючі концентрації (МПК) (виражені в мкг/мл якконцентрації цефоперазону)

Розміри диска зони чутливості (мм, Кірбі-Бауер)

Для визначення МПК слід застосовувати серійні розведеннясульбактаму/цефоперазону в співвідношенні 1:1 за допомогою методу розведенняагару. Рекомендовано застосування тесту чутливості диска, що містить 30 мкгсульбактаму та 75 мкг цефоперазону. Лабораторна відповідь “чутливий” означає,що на мікроорганізм – збудник інфекції, ймовірно, буде ефективно впливатитерапія сульбактамом/цефоперазоном, а відповідь “резистентний” означає, щотакий ефективний вплив є малоймовірним. Відповідь “проміжний” означає, щомікроорганізм може бути чутливим до сульбактаму/цефоперазону при застосуванніостаннього в більш високих дозах або інфекція розвилась у тих тканинах чирідинах організму, де очікується досягнення високих концентрацій антибіотика.

Рекомендовані величини діапазону якості для чутливихдо сульбактаму/цефоперазону 30 мкг/75 мкг дисків:

Фармакокінетика. Приблизно84% дози сульбактаму та 25% дози цефоперазону, отриманої при введенні препаратусульбактам/цефоперазон, виводиться через нирки. Більшість дози цефоперазонувиводиться з жовчю. Після введення сульбактаму/цефоперазону середній терміннапівжиття сульбактаму дорівнює 1 годині, а цефоперазону – 1,7 години.Концентрації в плазмі пропорційні введеній дозі. Ці дані відповідають ранішеопублікованим результатам фармакокінетичного дослідження цих компонентів при їхокремому застосуванні.

Середні значення максимальних концентраційсульбактаму та цефоперазону після введення 2 г сульбактаму/цефоперазону (1 гсульбактаму, 1 г цефоперазону) внутрішньовенно протягом 5 хвилин становлятьвідповідно 130,2 та 236,8 мкг/мл. Це свідчить про більший об’єм розподілусульбактаму (Vα=18,0-27,6Л) порівняно з розподілом цефоперазону (Vα =10,2-11,3Л).

І сульбактам, і цефоперазон підлягають інтенсивномурозподілу в тканинах і рідинах організму, включаючи жовч, жовчний міхур, шкіру,апендикс, фалопієви труби, яєчники, матку та інші.

У дітей середній термін напівжиття сульбактамуколивався від 0,91 до 1,42 години, а цефоперазону – від 1,44 до 1,88 години.

Дані щодо будь-якої фармакокінетичної взаємодії міжсульбактамом і цефоперазоном при їх сумісному застосуванні у формі препаратусульбактаму/цефоперазону відсутні.

Після багаторазового введення не виявлено будь-якихсуттєвих змін у фармакокінетиці компонентів сульбактаму/цефоперазону табудь-якої їх кумуляції при застосуванні через кожні 8-12 годин.

Цефоперазон значною мірою виділяється з жовчю.Період напівжиття цефоперазону в сироватці і виділення з сечею звичайно подовжуютьсяу пацієнтів з хворобами печінки та/або обструкцією жовчних шляхів. Навіть увипадках тяжкого порушення функції печінки кількість препарату в жовчі досягаєтерапевтичної концентрації в той час, як період напівжиття препарату всироватці збільшується лише в 2-4 рази.

Показання для застосування.

Монотерапія

Лікування нижчеперелічених інфекцій, щоспричинюються чутливими мікроорганізмами.

Інфекції дихальних шляхів (верхніх і нижніхвідділів).

Перитоніт, холецистит, холангіт і інші інфекції черевноїпорожнини.

Інфекції сечовивідних шляхів (верхніх і нижніхвідділів).

Септицемія.

Менінгіт.

Інфекції шкіри і м’яких тканин.

Інфекції кісток і суглобів.

Запальні захворювання малого таза, ендометрити,гонорея та інші інфекції статевих органів.

Комбінована терапія

Зважаючи на широкий спектр антибактеріальноїактивності сульбактаму/цефоперазону, більшість інфекцій можливо адекватнолікувати монотерапією цим антибіотиком. Однак за певних показаньсульбактам/цефоперазон може застосовуватися сумісно з іншими антибіотиками.Якщо при цьому застосовуються аміноглікозиди, необхідно контролювати функціїнирок протягом усього курсу терапії.

Спосіб застосування і дози. Застосування для лікування дорослих. Длязастосування у дорослих рекомендований такий добовий дозовий режим Сульперазону^®:

Дози слід вводити кожні 12 годин у рівномірнорозподіленій дозі.

При тяжких або рефрактерних інфекціях добова дозаСульперазону^® може бути підвищена до 8 г при застосуванні 1:1 (тобтоактивність цефоперазону дорівнює 4 г). У пацієнтів, що отримують співвідношення1:1, може виникнути необхідність додаткового окремого введення цефоперазону.Дози слід вводити кожні 12 годин у рівномірно розподіленій дозі.

Рекомендована максимальна добова доза сульбактамудорівнює 4 г.

Застосування при порушеннях функції печінки.Корекція дози може бути необхідною у випадках тяжкої обструкційної жовтухи ітяжких захворювань печінки або коли ці обидві патології супроводжуютьсяпорушенням функції нирок. У пацієнтів з порушеннями функції печінки тасупутніми порушеннями функції нирок необхідний контроль концентраціїцефоперазону в плазмі і при потребі – відповідна корекція дози. У випадкахвідсутності ретельного контролю за концентрацією препарату в плазмі дозацефоперазону не повинна перевищувати 2 г на добу.

Застосування при порушеннях функції нирок. Дозовийрежим при застосуванні Сульперазону^® для лікування пацієнтів іззначним зниженням функцій нирок (кліренс креатиніну менше 30 мл/хв) підлягаєкорекції з метою компенсації зниженого кліренсу сульбактаму. Пацієнтам зкліренсом креатиніну 15-30 мл/хв слід призначати сульбактам у максимальній дозі1 г, яка вводиться кожні 12 годин (максимальна добова доза 2 г сульбактаму), апацієнтам з кліренсом креатиніну менше 15 мл/хв слід призначати сульбактам умаксимальній дозі 500 мг, яка вводиться кожні 12 годин (максимальна добова доза1 г сульбактаму). При тяжких інфекціях може виникнути необхідність додатковогопризначення цефоперазону.

Фармакокінетичний профіль сульбактаму суттєвопорушується при застосуванні гемодіалізу. Термін напівжиття цефоперазону вплазмі при гемодіалізі дещо зменшується. Таким чином, дозовий режим призастосуванні діалізу повинен підлягати корекції.

Застосування для лікування дітей.Для дітей рекомендований такий добовий дозовий режим Сульперазону:

Дози слід вводити кожні 6-12 годин у рівномірнорозподіленій дозі.

При тяжких або рефрактерних інфекціях добова доза можебути підвищена до 160 мг/кг при застосуванні співвідношення 1:1. Дозу слідвводити, розподіляючи її на 2-4 рівні дози.

Застосування для лікуваннянемовлят. Немовлятам 1-го тижня життя препарат слід вводити кожні 12 годин.Максимальна добова доза для немовлят не повинна перевищувати 80 мг/кг.

Внутрішньовенне застосування. Длякраплинної інфузії вміст кожного флакона, що містить Сульперазон^®,слід розчинити у відповідній кількості 5% розчину декстрози у воді, 0,9%розчину натрію хлориді або стерильної води для ін’єкцій, а потім передзастосуванням розвести до 20 мл аналогічним розчином з подальшим введеннямпротягом 15-60 хвилин.

Сульперазон^® є суміснимз водою для ін’єкцій, 5% розчином декстрози в 0,225% сольовому розчині та 5% декстрозоюв нормальному сольовому розчині в концентраціях від 10 мг цефоперазону та 10 мгсульбактаму на 1 мл і до 125 мг цефоперазону та 125 мг сульбактаму на 1 мл.

Розчин Рінгера лактата є прийнятним розчином длярозведення при внутрішньовенній інфузії, але не для первинного розведення.

Для внутрішньовенної ін’єкції вміст флаконарозводиться як описано вище та вводиться протягом щонайменше 3 хвилин.

Внутрішньом’язове застосування.Лідокаїну хлорид є прийнятним розчином для розведення при внутрішньом’язовомузастосуванні, але не для первинного розведення.

Побічна дія. Сульперазон^® загалом добре переноситься.Більшість побічних ефектів слабко або помірно виражені та не впливають напродовження лікування. При застосуванні виявлені нижченаведені побічні ефекти.

Травний тракт. Як і щодо інших антибіотиків,найчастішими побічними ефектами Сульперазону були прояви з боку травного трактуу вигляді діареї та нудоти і блювання.

Шкірні реакції. Як і у щодо всіх пеніцилінів іцефалоспоринів, гіперчутливість може виявлятись у вигляді макулопапульознихвисипів та кропив’янки. Розвиток зазначених реакцій найбільш імовірний упацієнтів з наявністю алергії, зокрема на пеніциліни, в анамнезі.

Система крові. Зустрічалися випадки незначногозменшення кількості нейротрофілів. Як і щодо інших бета-лактамних антибіотиків,при тривалому застосуванні можливий розвиток оборотної нейтропенії. У деякихосіб у ході лікування може виявитися позитивний прямий тест Кумбса. Можеспостерігатися зниження рівня гемоглобіну або гематокриту, випадки еозинофілії,тромбоцитопенії і гіпопротромбінемії.

Інші прояви. Головний біль, гарячка, біль у місціін’єкції, посмикування м’язів.

Зміни лабораторних показників. Відмічалося мінливепідвищення показників функціональних печінкових тестів АсАТ, АлАТ, рівня лужноїфосфатази в білірубіну.

Місцеві реакції. Сульперазон^® добрепереноситься при внутрішньом’язовому введенні. Зрідка може відмічатися біль умісці ін’єкції. Як і у щодо інших цефалоспоринів і пеніцилінів, при введенніСульперазону^® через внутрішньовенний катетер у деяких пацієнтів можерозвивинутися флебіт у місці інфузії.

Відмічалися також нижченаведені побічні ефекти.Загальні – анафілактична реакція (зокрема шок); серцево-судинні – гіпотензія,васкуліт; травний тракт – псевдомембранозний коліт; система крові – лейкопенія;шкіра – свербіж, синдром Стівенса–Джонсона; сечовидільна система – гематурія.

Протипоказання. Сульперазон^® протипоказаний пацієнтам залергією на пеніцилін, сульбактам, цефоперазон або будь-який цефалоспорин.

Передозування. Передозування препарату може спричинювати прояви, щоявляють собою посилення проявів його побічних ефектів. Слід брати до уваги, щовисокі концентрації бета-лактамних антибіотиків у спинномозковій рідині можуть спричинюватиневрологічні реакції, зокрема судоми. Оскільки цефоперазон і сульбактамвиділяються із системи циркуляції шляхом гемодіалізу, ця процедура можепосилювати елімінацію препарату з організму у випадку передозування у пацієнтівз порушенням функції нирок.

Особливості застосування.

Гіперчутливість. Існуютьповідомлення про розвиток тяжких, а інколи і фатальних анафілактичних реакцій упацієнтів, які отримували терапію бета-лактамами або цефалоспоринами.Виникнення таких реакцій більш імовірно в осіб з відомою гіперчутливістю добагатьох алергенів в анамнезі. При розвитку алергічних реакцій необхіднонегайно відмінити препарат та призначити відповідне лікування.

Тяжкі анафілактичні реакції потребують негайногозастосування невідкладної терапії, зокрема введення адреналіну. За показаннямиможливо застосування оксигенотерапії, внутрішньовенного введеннякортикостероїдів, забезпечення прохідності дихальних шляхів, включаючиінтубацію.

Загальні перестороги. Як і призастосуванні інших антибіотиків, лікування цефоперазоном у деяких пацієнтівможе призводити до розвитку дефіциту вітаміну К. Механізм цього явища,ймовірно, пов’язаний із пригніченням кишкової мікрофлори, що в нормі синтезуєданий вітамін. Таким чином, група ризику включає пацієнтів з обмеженимхарчуванням, порушенням всмоктування (наприклад при фіброзі жовчного міхура) таосіб, що тривалий час перебувають на парентеральному (внутрішньовенному)харчуванні. У таких пацієнтів треба контролювати протромбіновий час.Аналогічний контроль слід здійснювати у пацієнтів, що отримують терапіюантикоагулянтами. У зазначених випадках слід призначати прийом екзогенноговітаміну К.

Як і при застосуванні іншихантибіотиків, тривале лікування Сульперазоном^® може призвести допосиленого росту резистентної мікрофлори. У процесі лікування над пацієнтаминеобхідно встановити ретельний контроль. Слід бути готовими до періодичнихпроявів порушень діяльності нирок, печінки та кровотворної системи, аналогічнояк і при застосуванні інших системних засобів. Це особливо важливо стосовноновонароджених, зокрема недоношених, а також інших немовлят.

Застосування при порушенняхфункції нирок. У пацієнтів з порушеннями функції нирок різного ступеня призастосуванні Сульперазону^® загальний кліренс сульбактаму тіснокорелює з визначеним кліренсом креатиніну. У пацієнтів з тяжкими порушеннямифункції нирок відмічається суттєве збільшення терміну напівжиття сульбактаму.Гемодіаліз суттєво впливає на термін напівжиття, загальний кліренс та об’ємрозподілу сульбактаму. Будь-яких змін у фармакокінетиці цефоперазону у хворих знирковою недостатністю не виявлено.

Застосування при порушенняхфункції печінки. Цефоперазон значною мірою виділяється з жовчю. У пацієнтів ізхворобами печінки та/або обструкцією жовчовивідних шляхів період напівжиттяцефоперазону в плазмі звичайно подовжується, а виділення із сечею збільшується.Навіть при тяжких порушеннях функції печінки в жовчі виявляються терапевтичніконцентрації цефоперазону, а період напівжиття в плазмі збільшується в 2-4рази.

У випадках тяжкої обструкції жовчовивідних шляхів,тяжких хвороб печінки або при наявності супутніх порушень функції нирок можебути необхідною корекція дози.

Застосування в похилому тастаречому віці. При застосуванні як сульбактаму, так і цефоперазону,спостерігалося подовження терміну напівжиття, зниження загального кліренсу тазбільшення об΄єму розподілу порівняно з даними, отриманими у добровольцівмолодого віку. Фармакокінетика сульбактаму прямо корелювала з рівнем функційнирок, а фармакокінетика цефоперазону добре корелювала з порушеннями функційпечінки.

Застосування для лікування дітей.Дослідження в педіатричній популяції не виявили будь-яких змін уфармакокінетиці компонентів Сульперазону^® порівняно з дорослимиособами не має суттєвих відмінностей.

Застосування для лікуваннянемовлят. Сульперазону^® ефективно застосовується у немовлят. Однаквсебічних досліджень застосування у недоношених немовлят або новонароджених непроводилося. Тому перед початком лікування недоношених немовлят абоновонароджених слід ретельно оцінити потенціальну користь та можливий ризиктерапії. Цефоперазон не витискує білірубіну із місць зв’язування з білкамиплазми.

Вагітність і лактація. Сульбактам і цефоперазонпроникають крізь плацентарний бар’єр. Однак всебічних досліджень з відповіднимконтролем у вагітних жінок не проводилося. Препарат можна застосовувати під часвагітності лише в разі нагальної потреби.

З грудним молоком виділяється тільки невелика часткавведеної дози сульбактаму та цефоперазону. Хоча обидва препарати проникають угрудне молоко незначною мірою, при призначенні Сульперазону^® жінкам,які годують груддю, слід виявляти обережність.

Вплив на здатністькерувати автомобілем і працювати з технікою. Вплив препарату на здатністькерувати автомобілем і працювати з технікою є малоймовірним.

Взаємодія з лікарськими засобами.

Алкоголь

При вживанні алкоголю під часкурсу лікування та протягом 5 днів після лікування цефоперазоном відмічалисятакі реакції, як почервоніння обличчя, пітливість, головний біль, тахікардія. Аналогічніреакції спостерігались і при застосуванні інших цефалоспоринів. Пацієнтам слідбути обережними при вживанні алкогольних напоїв при застосуванні Сульперазону^®.При використанні штучного харчування (перорального або парентального) розчини,що містять етанол, використовувати не слід.

Взаємодія з речовинами, щовикористовуються при лабораторних аналізах

Хибно позитивна реакція на глюкозу в сечі може бутивиявлена при застосуванні розчину Бенедикта або Фелінга.

Несумісність Розчини Сульперазону^® та аміноглікозидівне слід безпосередньо змішувати, оскільки між ними існує фізична несумісність.Якщо комбінована терапія Сульперазону^® та аміноглікозидами єнеобхідною, слід застосовувати їх послідовну роздільну краплинну інфузію ззастосуванням окремої вторинної внутрішньовенної трубкової системи, при цьомупервинна внутрішньовенна трубкова система повинна бути ретельно промитавідповідним розчином у перерві між інфузіями зазначених препаратів. Такождоцільно, щоб протягом доби інтервали між введеннями Сульперазону^®та аміноглікозидів були по можливості якнайтривалішими.

Первинне розведення розчином Рінгера лактата нерекомендовано, оскільки ця суміш є несумісною. Однак застосування двоетапногопроцесу розведення, при якому первинним розчинником є вода для ін’єкцій,дозволяє уникнути несумісності при подальшому розведенні розчином Рінгералактата. Для розчинення слід використовувати стерильну воду для ін’єкцій. Приподальшому розведенні слід застосовувати двоетапний процес, при якому стерильнавода для ін’єкцій (таблицю наведено в розділі “Спосіб застосування і дози”) вподальшому розводиться розчином Рінгера лактата до концентрації сульбактаму 5мг/мл (використовується розведення 2 мл первинного розчину в 50 мл або 4 млпервинного розчину в 100 мл розчину Рінгера лактата).

Первинне розведення 2% розчином лідокаїну нерекомендовано, оскільки ця суміш є несумісною. Однак застосування двоетапногопроцесу розведення, при якому первинним розчинником є вода для ін′єкцій,дозволяє уникнути несумісності при подальшому розведенні 2% розчином лідокаїнухлориду. Для розчинення слід застосовувати стерильну воду для ін′єкцій.Для досягнення концентрацій цефоперазону 250 мг/мл або вище при подальшомурозведенні слід застосовувати двоетапний процес, при якому стерильна вода дляін΄єкцій у подальшому розводиться 2% розчином лідокаїну для отриманнярозчину, що містить до 250 мг цефоперазону та 125 мг сульбактаму на 1млприблизно в 0,5% розчині лідокаїну хлориду.

Умови та термін зберігання. Зберігати в недоступному для дітей, сухому,захищеному від світла місці при температурі 15 – 25 °С.

Термін придатності – 2 роки.