ІНСТРУКЦІЯ для медичного застосування препарату

АМІОКОРДИН® (AMIOKORDIN®)

Загальна характеристика:

міжнародна назва: аміодарон;

основні фізико-хімічнівластивості: прозорий,трохи жовтуватий розчин без видимих механічних домішок;

Склад :1 мл розчину містить 50 мг аміодаронугідрохлориду (1 ампула - 3 мл розчину містить150 мг аміодарону гідрохлориду); Допоміжніречовини: бензиловий спирт, полісорбат 80, вода для ін''єкцій.

Форма випуску . Розчин для ін''єкцій.

Фармакотерапевтична група. Антиаритмічний препарат. Код АТС С01В D01.

Фармакотерапевтичнівластивості. Аміодарон маєантиаритмічну та атиангінальну дію.Аміокордин® є антиаритмічним препаратом IIIкласу за класифікацією Воган-Вільямса. Механізм дії препарату зумовленийблокуванням іонних каналів мембрани кардіоміцетів (головним чином калієвихканалів, меншою мірою натрієвих та кальцієвих каналів), а також неконкурентнимблокуванням альфа- та бета-адренорецепторів. Антиаритмічна дія Аміокордину®пов''язана із здатністю підвіщувати тривалість потенціалу дії (III фази) клітинміокарда і ефективного рефрактерного періоду, що супроводжується зниженнямавтоматизму синусового вузла ,уповільненням атріовентрикулярної провідності,зниженням збудливості міокарда. Антиангінальна дія аміодарону реалізується зарахунок зниження потреби міокарда в кисні (зменшення частоти скорочень та післянавантаження) та зниження опірності коронарних судин.

Фармакокінетика. Біодоступністьстановить приблизно 30-60 %. Швидке зменшення концетрації.у крові відбуваєтьсяв основному через розподіл у периферичні тканини. Об’єм розподілу змінюєтьсявід 40 до 130 л/кг. У серцевому м''язі максимальна концетрація досягається вжечерез кілька хвилин після внутрішньовенної ін''єкції. Рівні аміодарону усерцевому м''язі вищі, ніж у плазмі. Метаболізм аміодарону відбувається таксамо, як і після'' перорального прийому. Час напіввиведення аміодарону післяразової внутрішньовенної ін''єкції в середньому складає 3,2 - 20,7 години , апісля повторного призначення або внутрішньовенної інфузії - приблизно 50 діб.Аміодарон метаболізується переважно в печінці з утворенням основного активногометаболіту - дезетиламіодарону, який має подібні фармакодинамічні тафармакокінетичні властивості, частково - у кишечнику. Аміодарон виводиться зжовчю та сечею. Оскільки він майже повністю метаболізується, його реєструють уфекаліях та сечі у дуже незначних кількостях.

Показання для застосування.

Аміоркордин® застосовують, колинеобхідна швидка реакція на лікування або коли лікування таблетками неможливе.Аміокордин® застосовують для профілактики та лікування параксизмальних порушеньсерцевого ритму (синусової тахікардії, надшлуночкової тахікардії, в т.ч.тріпотіння та мерехтіння передсердь, шлуночкова тахіаритмія, шлуночкових танадшлуночкових екстрасистолій, WPW-синдромі) та зафіксованих симптоматичнихрозладів ритмів шлуночків.

Спосіб застосування та дози.

Доза завжди підбираєтьсявідповідно до умов і потреб кожного пацієнта.

Внутрішньовенна ін’єкція.

Звичайна доза становить 5 мг/кгваги тіла і повинна бути введена за період що найменше 3 хвилини. Наступнувнутрішньовенну ін''єкцію можна призначати не раніше, ніж через 15 хвилин післяпопередньої, навіть якщо лише частина вмісту однієї ампули була використана.Терапевтичний ефект з''являється з перших хвилин, а потім поступово зменшується.Таким чином, для підтримання ефекту необхідно застосувати інфузію.

Внутрішньовенна інфузія.

Початок лікування(навантажувальна доза):звичайна доза становить 5 мг/кг маси тіла. Таку дозу вводять розчиненою у 250мл 5% глюкози протягом періоду від 20 хвилин до 2 годин. Швидкість введеннякоригують відповідно до одержаного ефекту. Таку дозу можна повторити від двохдо трьох разів протягом доби. Максимальна добова доза не повинна перевищувати1200 мг.

Підтримуюча доза становить від 10 до 20 мг/кг за добу (звичайно, від 600 до 800 мг задобу, але не більш ніж 1200 мг на добу) розчиненого у 250 мл 5% розчинуглюкози, Інфузійна терапія звичайно триває від 4 до 5 днів.

Призначення таблетованогоАміокордину® слід починати з першого дня інфузійної терапії.

Побічна дія. Найбільш поширеним небажаним ефектомлікування аміодароном, розчином для ін''єкцій, є гіпотензія. Частота розвиткугіпотензії становить приблизно 16 %. Можливість розвитку гіпотензії та колапсузалежить в основному від швидкості введення, а не від дози.

Місцеві: можливе запалення вен після внутрішньовеннихінфузій;

з боку серцево-судинноїсистеми: брадикардія,порушення провідності (синоаурикулярна блокада, атріовентрикулярна блокадарізного ступеня), посилення існуючої аритмії або розвиток нової, виникнення абозагострення серцевої недостатності;

 збоку дихальноїсистеми: інтерстиціальнапневмонія, фіброз легенів, плеврит або облітеруючий бронхіт, кашель тапрогресуюча задишка; з боку шлунково-кишкового тракту: нудота, блювання,запор, втрата апетиту, рідко - тимчасове порушення функції печінки (підвищенняактивності ферментів печінки), хронічне порушення функції печінки(псевдоалкогольний гепатит, цироз); щитоподібна залоза: гіпо- абогіпертиреоз;

з боку нервової системи: периферична невропатія, парестезія, тремор,церебральна атаксія, головний біль, невропатія і/або неврит очних нервів,поліневропатія,

заморочення, доброякіснепідвищення внутрішньочерепного тиску, нічні жахи та слухові галюцинації;

з боку органа зору: відкладення у рогівці ліпофусцину тапорушення зору (нечіткий зір, зменшення поля зору). Як правило, відкладення урогівці не створюють суб''єктивних проблем, у виняткових випадках вони можутьпроявлятись як кольорові ореоли, якщо людина дивиться на світло, або можез''явитися завіса перед очима; шкіра: фоточутливість відкритих частинтіла, висипання або сіро-синє забарвлення шкіри можуть спостерігатись під часлікування аміодароном або через кілька тижнів після його припинення;

інші побічні ефекти: ангіоневротичний набряк, анафілактичний шок,міопатія, епідидиміт, васкуліт, порушення функції нирок із підвищенням рівнівкреатиніну у сироватці, в окремих випадках нейтропенія, тромбоцитопенія.

Протипоказання. Аміодарон протипоказаний при: гіперчутливостідо будь-якого з компонентів препарату та йоду, синусовій брадикардії (якщо ЧССменше 50-55 скорочень/хв.) та синоаурикулярній блокаді, синдромі слабкостісинусового вузла, атріовентрикулярній блокаді, бі- і трифасцикулярній блокадіпучка Гіса (якщо тільки не застосовується кардіостимулятор), циркуляторномуколапсі, тяжкій гіпотензії, паралельній терапії ліками, які можуть спричинитиполіморфну вентрикулярну тахікардію типу тріпотіння-мерехтіння,захворюваннящитоподібної залози,вагітність (за винятком невідкладних випадків, колиочікуваний ефект переважає можливий ризик) і період лактації.

Внутрішньовенні ін''єкціїпротипоказані при гіпотензії, тяжкій дихальній недостатності, декомпенсованійкардіоміопатії та тяжкій серцевій недостатності.

Передозування.

Мало відомо про передозуванняаміодарону. Повідомлялось про окремі випадки синусової брадикардії, блокадісерця, вентрикулярної тахікардії, поліморфної вентрикулярної тахікардії типутріпотіння/мерехтіння, порушення кровообігу та функції печінки.

Призначають симптоматичнелікування. Можливу брадикардію можна лікувати атропіном, агоністамибета-рецепторів, глюкагоном або за допомогою тимчасового кардіостимулятора.Гіпотензію треба лікувати інотропними і/або вазопресорними засобами.

Гемодіаліз не є ефективнимметодом виведення аміодарону з організму.

Особливості застосування.

Лікування розчином для ін''єкційповинно проводитись і контролюватися тільки лікарем, у якого є належні знання йдосвід у лікуванні порушень серцевого ритму. Пацієнтів бажано лікувати розчиномдля ін''єкцій лише у палатах інтенсивної терапії, у яких є можливістьбезперервно відстежувати дію ліків та можливі небажані ефекти. При порушенійгемодинаміці (тяжка гіпотензія, недостатність кровообігу) внутрішньовенніін''єкції не рекомендуються. їх можна призначати тільки у невідкладних випадках,коли інше лікування виявилось неефективним. Доза повинна бути введена за періодщонайменше 3 хвилини. Наступну внутрішньовенну ін''єкцію можна призначати нераніше ніж через 15 хвилин після попередньої, навіть якщо лише частина вмістуоднієї ампули була використана (через можливий колапс). Там, де можливо, розчиндля ін''єкції необхідно призначати у вигляді внутрішньовенної інфузії. Під часінфузійної терапії може спостерігатись гіпотензія, брадикардія йатріовентрикулярна блокада, тому за швидкістю вливання слід уважно спостерігатиі

чітко додержуватисьрекомендацій щодо дозування. Інфузії слід обережно призначати пацієнтам ізгіпотензією, дихальною недостатністю, кардіоміопатією або недостатністю серця.Оскільки під час інфузійної терапії може розвинутись флебіт, рекомендуєтьсяробити вливання крізь центральний венозний катетер.

 Перед початком лікуваннярекомендується зняти електрокардіограму, дослідити функцію щитоподібної залозита визначити рівень калію у сироватці крові кожного пацієнта. Частота татяжкість небажаних ефектів залежать від дози, тому пацієнтам слід призначитимінімальну ефективну підтримуючу дозу .

Фармакологічна дія аміодаронуможе вплинути на результати ЕКГ:подовжується період QT (завдяки уповільненнюреполяризації) та можуть з''явитися U зубці. Такі зміни не свідчать прокардіотоксичність ліків. Якщо спостерігається синоаурикулярна блокада, абоатріовентрикулярна блокада другого або третього ступеня, або біфасціальнаблокада пучка Гіса, лікування треба припинити.

Прогресуюче диспное танепродуктивний кашель можуть бути ознаками легеневої токсичності, тому слідпроводити рентгенологічне дослідження грудної клітки і функціональні пробилегенів кожні 6 місяців.

Аміодарон може викликатипорушення функції щитоподібної залози, особливо упацієнтів, які маютьзахворювання щитоподібної залози у власному або сімейному анамнезі.

У пацієнтів, які перебувають налікуванні аміодароном, після хірургічного втручання може розвинутись гострий респіраторнийдистрес-синдром, тому потрібен постійний нагляд за пацієнтами при використаннікисневої терапії в післяопераційний період.

Пацієнти, які приймаютьаміодарон, повинні уникати прямого сонячного проміння.

Влітку необхідно захищативідкриті частини тіла за допомогою відповідного одягу та сонцезахисного крему.

Лабораторні тести

Аміодарон містить йод, тому вінможе впливати на результати аналізу функції щитовидної залози, особливо нарівні ТЗ, Т4 та тиреотропний гормон.

Під час лікування аміодароном требарегулярно перевіряти активність ферментів печінки, зокрема активністьамінотрансфераз.

Пацієнти похилого віку тадіти

Необхідно бути обережними прилікуванні пацієнтів похилого віку. Функція печінки та нирок, а також функціясерця у таких пацієнтів може бути послабленою. У деяких пацієнтів також можутьбути й інші захворювання, і вони можуть приймати й інші ліки. Тому починатилікування необхідно з найменшої ефективної та підтримуючої дози. Ефективністьта безпечність аміодарону для лікування дітей не встановлена.

Вагітність та годуваннягруддю

Категорія D щодо вагітності.Аміодарон проходить крізь плацентарний бар''єр і потрапляє у плід. Він можезашкодити плоду, спричинити гіпотиреоз та зоб у новонароджених, тому його використанняпід час вагітності протипоказане. Ці ліки можна призначати під час вагітності,тільки якщо вони абсолютно необхідні (інші засоби проти аритмії виявилисьнеефективними), якщо очікувана користь переважає можливий ризик.

Оскільки значна кількістьаміодарону виділяється у грудне молоко, годування груддю протипоказане. Якщомати, яка годує груддю, не може уникнути вживання Аміокордину®, їйрекомендується припинити годування груддю.

Вплив на здатність керуватиавтомобілем та іншими механізмами.

Немає повідомлень про впливаміодарону на здатність керувати автомобілем та використовувати технічніпристрої.

Взаємодія з іншимилікарськими засобами.

Навіть через кілька місяцівпісля припинення лікування аміодарон може впливати на дію інших ліків.

При одночасному призначенніаміодарону із антиаритмічними засобами (бепридил, препарати І класу, хінідин,соталол), а також з вінкаміном, сультропідом, еритроміцином (внутрішньовенно)та пентамідином (внутрішньовенно) збільшується ризик розвитку поліморфної вентрикулярноїтахікардії типу тріпотіння/мерехтіння. Не рекомендовано одночасно призначтиаміодарон та антагоністи кальцію (дилтіазем верапаміл) і бета-блокатори,оскільки вони підвищують ризик брадикардії та атріовентрикулярної блокади.

Не рекомендовано одночаснопризначати аміодарон із стимулюючими проносними засобами, оскільки вонипідвищують ризик гіпокаліємії та вентрикулярної аритмії. Слід виявлятиобережність при паралельному використанні аміодарону з ліками, які можутьспричинити гіпокаліемію (діуретики, кортикостероїди, амфотеріцин В(внутрішньовенно), синтетичний кортикотропін (тетракозактид)). Гіпокаліеміяможе спричинити додаткове подовження інтервалу QT і підвищити ризиквентрикулярної аритмії, включаючи тріпотіння/мерехтіння. Якщо не можна уникнутиодночасного призначення аміодарону та зазначених вище ліків, треба контролюватиінтервал QT і виправляти можливу гіпокаліемію введенням калію.

При одночасному використанніаміодарону із антикоагулянтами для перорального застосування (варфарин)збільшується ризик кровотечі, тому необхідно контролювати рівень протромбіну ікорегувати дозування антикоагулянтів (зменшення дози варфарину на 1/3 або на1/2 дози під час та після лікування аміодароном). При одночасному використанніаміодарону і трициклічних антидепресантів, фенотіазину, астемізолу татерфенадину може з''явитися додаткове подовження інтервалу QT і підвищитисяризик вентрикулярної аритмії, включаючи тріпотіння/мерехтіння.

Під час паралельногопризначення з серцевими глікозидами можуть спостерігатись порушення автоматизму(у вигляді значної брадикардії) та порушення атріовентрикулярної провідності, атакож підвищення концентрації дигоксину у сироватці (через зменшення йоговиведення). При прийомі аміодарону необхідно слідкувати за рівнем дигоксину в крові,контролювати ЕКГ і при необхідності зменшити дозу дигоксину (на1\2) абозовсім його відмінити.

При одночасному використанніаміодарону з фенітоїном, циклоспорином можливе підвищення рівня останніх уплазмі крові через зменшення їх виділення, тому треба контролювати рівеньфенітоїну і циклоспорину в крові та при необхідності дозування. Через ризикбрадикардії (резистентної до атропіну), гіпотензії, порушення провідності тазменшення ударного об''єму у пацієнтів, які приймають Аміокордин®, слід бути обережнимипри загальній анестезії та використанні кисневої терапії у післяопераційнийперіод.

У літературі є лише дваповідомлення про взаємодію під час інфузії аміодарону. В одного пацієнтаспостерігались судоми при одночасному призначенні аміодарону та лідокаїну черезпідвищений рівень лідокаїну у сироватці. В іншого пацієнта спостерігалосьпорушення функції нирок при паралельному призначенні аміодарону та циклоспоринучерез зменшення виділення циклоспорину (на 50 %). Таким чином, під часпаралельного лікування інфузіями аміодарону та циклоспорином необхідно частішеконтролювати рівні циклоспорину у сироватці.

Умови та термін зберігання. Аміокордин® не слід використовувати післязакінчення строку придатності, вказаного на упаковці. Термін зберігання - 2 роки.

Зберігати при температурі до 25°С, у захищеному від світла та недоступному для дітей місці.