ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосуванняпрепарату

ЛІНКОЦИН

(LINCOCIN(R))

Загальна характеристика:

міжнародна назва: lincomycin;

основні фізико-хімічні властивості: прозорий, безбарвний розчин;

склад: 1 мл містить лінкоміцину (у вигляді лінкоміцину гідрохлориду) 300 мг;

допоміжні речовини: бензиловий спирт, вода для ін’єкцій.

Форма випуску. Розчин для ін’єкцій.

Фармакотерапевтична група. антибактеріальні засоби для системногозастосування. Лінкозаміди. Код АТС J01F F02.

Фармакологічні властивості. Фармакодинаміка. Залежно відчутливості мікроорганізмів і концентрації антибіотика, лінкоміцин може виявлятияк бактеріостатичну, так і бактерицидну дію. Спектр активності in vitro включаєряд збудників:

Чутливі мікроорганізми (мінімальна подавляюча концентрація (МПК) <=2 мкг/мл):

анаеробні грампозитивні бактерії, які не утворюють спори, у т.ч.Propionibacterium spp., Eubacterim spp., а також Actinomyces spp.;

анаеробні і мікроаерофільні грампозитивні коки, у т.ч. Peptococcusspp., Peptostreptococcus spp. та мікроаерофільні стрептококи;

аеробні грампозитивні мікроорганізми, у т. ч. стафілококи, стрептококи(за винятком S. faecalis) та пневмококи.

Мікроорганізми з помірною чутливістю (МПК становить 2 - 4 мкг/мл):

анаеробні грамнегативні бактерії, що не утворюють спори, у т.ч.Bacteroides spp., Fusobacterium spp.;

анаеробні грампозитивні бактерії, що утворюють спори, у т.ч.Clostridium spp.

Резистентні мікроорганізми або мікроорганізми з низькою чутливістю (МПК=> 8 мкг/мл), у т.ч. Streptococcus faecalis, Neisseria, більшість штамівHaemophilus influenzae, Pseudomonas та інші грамнегативні мікроорганізми.

Хоча бактерії роду Shigella резистентні in vitro до лінкоміцину (МПКприблизно дорівнює 200 - 400 мкг/мл). Лінкоцин ефективний при цьомузахворюванні у зв’язку з тим, що в кишечнику досягається дуже високий рівеньлінкоміцину (приблизно 3000 - 7000 мкг/г випорожнень).

Спостерігалась перехресна резистентність дисоційованого типу in vitroміж лінкоміцином і кліндаміцином з одного боку і макролідами (еритроміцин,олеандоміцин і спіраміцин) - з іншого боку. Абсолютна перехресна резистентністьіснує між лінкоміцином і кліндаміцином. В експериментах in vitro та in vivo неспостерігалося швидкого розвитку резистентності мікроорганізмів до препаратуЛінкоцин. У стафілококів резистентність in vitro до лінкоміцину абокліндаміцину розвивається повільно, поступово.

Фармакокінетика.

Всмоктування

Внутрішньом’язове введення одноразової дози 600 мг дає змогу отриматимаксимальний рівень у сироватці, що дорівнює 12 – 20 мкг/мл, через 0,5 – 1годину, при цьому концентрація, що піддається визначенню, зберігається протягом24 годин. При внутрішньовенній інфузії препарату Лінкоцин по 600 мг тривалістю2 години вдається досягнути максимальної концентрації у сироватці, що дорівнює20 мкг/мл, протягом 30 хвилин і підтримувати концентрацію, яка дорівнює 1 –2мкг/мл, протягом 14 годин.

Розподіл

На підставіпрямих і непрямих ознак встановлено, що зв’язування з білками знижується припідвищенні концентрації у сироватці (насичуване зв’язування з білками плазми).

У крові плода, в перитонеальній і плевральній рідинах можуть досягатисяконцентрації, що становлять 25 - 50% від рівня у крові, у материнському молоціцей показник становить 50 - 100%, у кістковій тканині - близько 40% і внавколишніх м’яких тканинах - 75%.

Разом з тим, лінкоміцин повільно проникає у спинномозкову рідину (1 -18% від рівня в крові); при захворюванні менінгітом рівень у лікворі досягає40% від рівня у крові.

Виведення

Значна частина препарату метаболізується, метаболізм відбуваєтьсяпереважно у печінці. У нормі сироватковий період напівжиття становить 5,4 ± 1годину. Однак цей період може подовжуватися при порушеннях функції печінкиі/або нирок. У зв’язку з цим слід взяти до уваги необхідність зменшення частотивведення лінкоміцину хворим з порушенням функції печінки або нирок.

Після внутрішньом’язового введення 600 мг екскреція бактеріологічноактивного препарату в сечу становить 1,8 – 24,8% (у середньому – 17,3%), а увипорожнення – 4 – 14%. Після внутрішньовенного введення 600 мг протягом 2годин екскреція бактеріологічно активного препарату в сечу становить 4,9 –30,3% (у середньому – 13,8%). Решта препарату виділяється у формібактеріологічно неактивних метаболітів. Гемодіаліз і перитонеальний діаліз невпливають на екскрецію лінкоміцину із крові.

Показання для застосування.

Лікування інфекцій, спричинених чутливими штамами грампозитивнихаеробів або анаеробних бактерій:

Інфекції верхніх дихальних шляхів, включаючи тонзиліт, фарингіт,середній отит, синусит, скарлатину, а також як допоміжна терапія при дифтерії.

Є підстави припускати, що лінкоміцин ефективний при мастоїдиті.

Інфекції нижніх дихальних шляхів, включаючи гострий бронхіт іпневмонію.

Інфекції шкіри і м’яких тканин, включаючи целюліт, фурункульоз,абсцеси, імпетиго, вугри і ранову інфекцію, а також такі стани, як бешиха,лімфаденіт, пароніхія (панарицій), мастит і гангрена шкіри, можуть бутиефективно вилікувані, якщо вони спричинені збудниками, чутливими долінкоміцину.

Інфекції кісток і суглобів, включаючи остеомієліт і септичний артрит.

Септицемія і ендокардит. В окремих випадках септицемія і/абоендокардит, що спричинені чутливими мікрорганізмами, добре піддаються терапіїлінкоміцином. Однак при цих захворюваннях віддається перевага використаннюбактерицидних препаратів.

Мікробна дизентерія.

Спосіб застосування та дози.

 ДОРОСЛІ

А. Внутрішньом’язові ін’єкції

Інфекції з тяжким перебігом: по 600 мг внутрішньом’язево кожні 24години.

Більш тяжкі інфекції: по 600 мг в/м кожні 12 годин (або частіше), щовизначається тяжкістю інфекції.

В. Внутрішньовенні ін’єкції

Інфекції з тяжким перебігом: по 600 мг – 1 г кожні 8 – 12 годин.

При більш тяжких інфекціях ці дози можуть бути збільшені.

При невідкладних станах можуть застосовуватися щоденні внутрішньовеннівведення у високих дозах, приблизно 8 г.

ДІТИ (старше 1 місяця)

А. Внутрішньом’язові ін’єкції

Інфекції з тяжким перебігом: 10 мг/кг на добу у вигляді однієївнутрішньом’язової ін’єкції.

2. Більш тяжкі інфекції: 10 мг/кг кожні 12 годин або частіше.

В. Внутрішньовенні ін’єкції

Дозу 10 – 20 мг/кг ваги тіла на добу, залежно від тяжкості інфекції,можна вводити шляхом декількох інфузій відповідно до описаних правил розведенняі швидкості інфузії.

Якщо виникає необхідність терапії лінкоміцином хворих з тяжкимпорушенням функції нирок, то доза, що вводиться, повинна становити 25 - 30% віддози, рекомендованої для хворих з нормальною функцією нирок.

При інфекціях, спричинених b-гемолітичними стрептококами, тривалістьлікування повинна становити не менше 10 днів.

РОЗВЕДЕННЯ І ШВИДКІСТЬ ІНФУЗІЇ

Доза для введення у формі інфузії розраховується таким чином:

1 г лінкоміцину розводиться не менше, ніж 100 мл відповідного розчинудля розведення, при цьому тривалість інфузії повинна бути не менше однієїгодини.

Зазначені дози можуть вводитися повторно, частота введення визначаєтьсяза необхідності, при цьому добова доза не повинна перевищувати максимальнурекомендовану дозу лінкоміцину, що дорівнює 8 г.

Примітка. Можуть виникати тяжкі реакції з боку серцево-судинної ілегеневої систем, якщо цей препарат вводиться у більш високих, ніжрекомендовано, концентраціях і з більшою швидкістю.

Побічна дія.

З боку шлунково-кишкового тракту: нудота, блювання, дискомфорт уділянці живота і персистуюча діарея.

З боку кровотворної системи: відмічаються випадки нейтропенії,лейкопенії, агранулоцитозу і тромбоцитопенічної пурпури. Є окремі повідомленняпро апластичну анемію і панцитопенію, при яких не можна виключити впливлінкоміцину як причину побічної реакції.

Реакції гіперчутливості: повідомляється про такі реакціїгіперчутливості, як ангіоневротичний набряк, сироваткова хвороба таанафілаксія, деякі з них розвивались у хворих з гіперчутливістю до пеніциліну.Рідко були зареєстровані також випадки мультиформної еритеми, пов’язаної звведенням лінкоміцину, деякі випадки були схожі на синдром Стівенса–Джонсона.

З боку шкіри і слизових оболонок: свербіж, шкірний висип, кропив’янка,вагініт, рідко - ексфоліативний і везикуло-бульозний дерматит.

З боку печінки: жовтуха і зміна показників печінкових тестів (особливопідвищення рівня трансаміназ у сироватці) також можуть спостерігатися притерапії лінкоміцином.

З боку серцево-судинної системи: повідомляється про епізоди гіпотоніїпісля парентерального введення препарату, особливо при надто швидкому введенні.Рідко спостерігалися також епізоди пригнічення серцевої діяльності і функціїдихальної системи після надто швидкого внутрішньовенного введення.

Місцеві реакції: при внутрішньом’язових ін’єкціях можливо місцевеподразнення, болісність, утворення затвердіння і стерільного абсцесу. Привнутрішньовенному введенні можливий тромбофлебіт. Імовірність цих реакцій можебути зведеною до мінімуму при введенні препарату у формі глибокихвнутрішньом’язових ін’єкцій при відмові від використання постійнихвнутрішньовенних катетерів.

Протипоказання. Лінкоцин протипоказаний хворим, у яких ранішевідмічалась гіперчутливість до лінкоміцину або кліндаміцину.

Особливості застосування. Лінкоміцин у формі розчину для ін’єкцій міститьбензиловий спирт. Є повідомлення про те, що бензиловий спирт може спричинюватирозвиток смертельного синдрому Gasping (порушення з боку дихальної системи, яківиявляються у вигляді задухи) у недоношених новонароджених.

Як і при застосуванні майже всіх антибіотиків, при застосуваннілінкоміцину може розвитися коліт з можливим летальним кінцем. Симптоми колітуможуть варіювати від мізерного водявого випорожнення до тяжкої тривалої діареї,що супроводжується лейкоцитозом, пропасницею, сильним переймоподібним болем уживоті, наявністю крові і слизу в калі, а при прогресуванні цих симптомів можерозвитися перитоніт, шок і токсичний мегаколон.

Діагноз пов’язаного з антибіотикотерапією коліту звичайно ставиться напідставі клінічних симптомів. Діагноз підтверджується даними ендоскопічногодослідження, при якому виявляється псевдомембранозний коліт, а в подальшомуможе бути підтверджений культуральним дослідженням калу на наявністьClostridium difficile з використанням селективних середовищ, а такождослідженням проби калу на наявність токсинів, що виробляються C. difficile.

Розвиток пов’язаного з антибіотикотерапією коліту відбувається в періодлікування або через 2 - 3 тижні після закінчення лікування антибіотиками.

Це ускладнення найбільш імовірне при тяжких захворюваннях у людейпохилого віку, а також в ослаблених хворих.

Якщо на фоні терапії розвивається нетяжкий коліт, то введеннялінкоміцину рекомендується припинити. Рекомендується провести лікування звикористанням холестирамінових і холестиполових смол, оскільки in vitro ціречовини зв’язують токсини. Холестирамін рекомендується застосовувати по 4 г 3 -4 рази на добу, а холестипол - по 5 г 3 рази на добу.

Якщо розвивається пов’язаний з антибіотикотерапією коліт, то показанолікування введенням рідини, електролітів і білка.

Дослідження також показують, що токсини, які продукуються Clostridium(особливо C. difficile), є основною прямою причиною коліту, пов’язаного зантибіотикотерапією. Для лікування може застосовуватися бацитрацин внутрішньопо 25 000 МО 4 рази на добу протягом 7 - 10 днів.

Не можна застосовувати лікарські засоби, які спричинюють кишковий стаз.

Лінкоміцин слід призначати з обережністю пацієнтам із захворюваннямишлунково-кишкового тракту в анамнезі, особливо з колітом.

Хоча встановлено, що лінкоміцин проникає крізь гематоенцефалічнийбар’єр, рівень лінкоміцину в спинномозковій рідині може бути недостатнім длялікування менінгіту. Тому даний препарат при лікуванні менінгіту застосовуватине слід.

При проведенні тривалої антибіотикотерапії лінкоміцином слід регулярнопроводити дослідження функції печінки і нирок. При застосуванні лінкоміцинуможливий надмірний ріст нечутливих до цього антибіотика мікроорганізмів,особливо дріжджів.

Лінкоміцин не слід вводити у вигляді внутрішньовенних ін’єкцій у формінерозведеного болюса, інфузія повинна тривати не менше 60 хвилин, як зазначенов розділі “Спосіб застосування та дози”. Лінкоміцин слід призначати зобережністю хворим з атопією.

Хворим з тяжкими захворюваннями печінки і/або нирок, що супроводжуютьсясерйозними порушеннями метаболізму, добір дози треба проводити з обережністю, апри терапії високими дозами слід здійснювати моніторинг рівня лінкоміцину всироватці.

Вагітність і лактація. Безпека застосування препарату при вагітності доцього часу не встановлена. Зважаючи на це, при призначенні препарату під часвагітності слід ретельно зважити співвідношення очікуваного терапевтичногоефекту від застосування препарату та можливого ризику ушкодження плоду.Доведено, що лінкоміцин виявляється у материнському молоці в концентрації 0,5 -2,4 мкг/мл, тому під час застосування лінкоміцину годування материнськиммолоком слід тимчасово припинити.

Вплив на здатність керувати автомобілем іпрацювати з технікою

При відсутності тяжких небажаних реакцій – малоймовірний.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами.

Було встановлено, що in vitro виявляється антагонізм між лінкоміцином іеритроміцином. Оскільки цей антагонізм може бути клінічно значущим, ці дваантибіотики не слід вводити одночасно.

Встановлено, що лінкоміцин має властивості нейром’язового блокатора,отже він може посилювати дію інших нейром’язових блокаторів. Тому він повиненпризначатися з обережністю хворим, які отримують препарати даної групи.

Такі лікарські засоби, як новобіоцин і канаміцин, фізично несумісні злінкоміцином.

Виявлена перехресна резистентність між кліндаміцином і лінкоміцином.

Умови та термін зберігання. зберігати в сухому, захищеному від світла,недоступному для дітей, місці, при температурі 15 – 25°С.

Термін придатності – 5 років.