ІНСТРУКЦІЯ
для медичного застосуванняпрепарату
ДОКСОРУБІЦИН “ЕБЕВЕ"
(Doxorubicin “Ebewe")
Загальна характеристика:
міжнародна назва: doxorubicin;
основні фізико-хімічні властивості: прозорий розчин криваво-червоного кольору;
склад: 1 мл розчину містить 2 мг доксорубіцину гідрохлориду;
допоміжні речовини: натрію хлорид, кислота соляна, вода для ін’єкцій.
Форма випуску. Концентрат для приготування розчину для інфузій.
Фармакотерапевтична група. Антинеопластичні засоби. Антрацикліни та спорідненісполуки. Код АТС L01D B01.
Фармакологічні властивості.
Фармакодинаміка. Експерименти на тваринах і клінічні дослідженнядовели антинеопластичну активність доксорубіцину, однак механізм його дії (як іінших антрациклінів) ще точно не з’ясований. Були висунуті припущення щодотрьох головних біохімічних механізмів дії доксорубіцину. Це інтеркаляція у ДНК,зв’язування з мембранами та метаболічна активація через відновлення.
Однією з головних причин неефективності лікування доксорубіцином таіншими антрациклінами є розвиток резистентності. Для подолання клітинноїрезистентності до доксорубіцину застосовуються антагоністи кальцію (наприкладверапаміл). Верапаміл інгібує повільні кальцієві канали і посилює клітиннийзахват доксорубіцину. На трьох клітинних лініях раку підшлункової залози булопродемонстровано, що верапаміл потенціює цитотоксичну дію доксорубіцину invitro. Слід зазначити, що при комбінованому застосуванні доксорубіцину іверапамілу спостерігаються тяжкі токсичні ефекти. Доксорубіцинол, головнийметаболіт доксорубіцину, не впливає на внутрішньоклітинну акумуляцію і утриманнядоксорубіцину.
Фармакокінетика. Після внутрішньовенного введення препаратуспостерігається швидкий кліренс доксорубіцину з плазми (період напіввиведення –10 хвилин) і значне зв’язування з тканинами. Тривалість періоду напіввиведеннятермінальної фази становить приблизно 30 годин.
Доксорубіцин метаболізується з утворенням доксорубіцинолу і агліконудоксорубіцину, а потім кон’югує до глюкуроніду і сульфату. Ескретуєтьсядоксорубіцин переважно з жовчю і фекаліями. Приблизно 10% дози виводиться нирками.Зв’язування доксорубіцину з протеїнами плазми становить 50-85%, об’єм розподілу– 800-3500 л/м2.
Доксорубіцин не абсорбується при пероральному вживанні. Він не проникаєкрізь гематоенцефалічний бар’єр.
При порушеннях функції печінки кліренс доксорубіцину і його метаболітівможе зменшуватися.
Показання для застосування. Саркома м’яких тканин, остеогенна саркома,хвороба Ходжкіна та неходжкінська лімфома, гостра лімфобластна лейкемія, гострамієлобластна лейкемія, рак щитовидної залози, рак молочної залози, рак яєчника,рак сечового міхура, дрібноклітинний рак легені, нейробластома.
Доксорубіцин також застосовується для лікування множинної мієломи, ракуендометрія, раку шийки матки, пухлин Вільмса, пухлин голови та шиї, ракушлунка, раку підшлункової залози, раку передміхурової залози, раку яєчка, ракупечінки.
Доксорубіцин може застосовуватися внутрішньоміхурово для лікуванняповерхневого раку сечового міхура.
Спосіб застосування та дози. Доксорубіцин може вводитися шляхомвнутрішньовенних ін’єкцій тривалістю 2-5 хвилин або шляхом тривалих вливаньпісля розбавлення 0,9% розчином хлориду натрію, 5% розчином глюкози або сумішшю0,9% розчину хлориду натрію і 5% розчину глюкози.
При введенні препарату шляхом ін’єкцій спостерігаються вищіконцентрації доксорубіцину у плазмі, що ймовірно збільшує ризик кардіотоксичнихефектів.
При введенні доксорубіцину слід запобігати паравенозній інфільтрації,яка може спричинити локальний некроз і тромбофлебіт.
Доксорубіцин не можна застосовувати інтратекально, внутрішньом’язовоабо підшкірно.
Доксорубіцин не слід змішувати з іншими лікарськими препаратами.
Дози для дорослих
Дози доксорубіцину визначаються з урахуванням виду пухлини, функціїпечінки пацієнта і супутньої хіміотерапії.
У разі монотерапії рекомендована доза доксорубіцину становить 60-75мг/м2 поверхні тіла при введенні шляхом внутрішньовенних ін’єкційодин раз на три тижні. Також доксорубіцин можна вводити внутрішньовенно у дозі20 мг/м2 три дні поспіль з повторенням курсів через три тижні.
Максимально припустима кумулятивна доза при монотерапії становить 550мг/м2 поверхні тіла.
Дослідження показали, що при щотижневому введенні препаратуефективність терапії така ж сама, як і при введенні доксорубіцину кожні тритижні, проте кардіотоксичні ефекти спостерігаються рідше. Рекомендована дозапри такій схемі лікування становить 20 мг/м2 щотижня, хочаоб’єктивний ефект відмічається вже при дозах 6-12 мг/м2 поверхнітіла.
При застосуванні доксорубіцину в поєднанні разом з іншимицитотоксичними препаратами зі схожим профілем токсичності дози слід зменшувати.
Після променевої терапії медіастинальної зони, лікування іншимикардіотоксичними неантрацикліновими протипухлинними препаратами, а також занаявності у пацієнта захворювань серця не рекомендується перевищуватимаксимальну кумулятивну дозу 450 мг/м2 поверхні тіла.
Корекція доз при лікуванні специфічних груп пацієнтів
При лікуванні хворих з порушеннями функції печінки дози доксорубіцинуслід знижувати. При підвищенні рівня білірубіну сироватки крові до 12-30 мгдози зменшують удвічі, а при рівні білірубіну понад 30 мг – у 4 рази.
За наявності у пацієнтів порушень функції нирок коригувати дозизвичайно немає потреби.
Пацієнти, які належать до групи підвищеного кардіологічного ризику
У разі підвищеної ймовірності кардіотоксичного ураження доксорубіциндоцільно вводити шляхом 24-годинних безперервних інфузій, а не ін’єкцій. Притакому способі введення кардіотоксичні ефекти спостерігаються рідше, аефективність лікування не зменшується. У таких пацієнтів перед початком кожногокурсу лікування слід вимірювати фракцію викиду. Ризик розвитку кардіоміопатіїпоступово зростає при збільшенні загальної дози. Не слід перевищуватикумулятивну дозу 550 мг/м2. Під час лікування доксорубіциномнеобхідний регулярний моніторинг ЕКГ, ЕхоКГ та пульсації сонної артерії. Призменшенні на 30% амплітуди зубців комплексу QRS або зменшенні на 5% фракціївкорочення лікування рекомендується припинити. За наявності хвороб серця або уразі попередньої променевої терапії ділянки серця слід уникати перевищеннякумулятивної дози доксорубіцину 400 мг/м2 поверхні тіла.
При застосуванні доксорубіцину разом з іншими протипухлиннимипрепаратами дози доксорубіцину зменшують до 50-75 мг/м2 поверхнітіла. У разі комбінованої хіміотерапії мієлосупресія може бути тяжчою внаслідокадитивних ефектів.
Лікування дітей
Дози для дітей можуть бути знижені, оскільки кардіотоксичні ураження(особливо через деякий час після закінчення лікування) у дітей спостерігаютьсячастіше. З цієї ж причини після закінчення курсу терапії рекомендуєтьсяпроводити регулярні кардіологічні обстеження пацієнтів.
У дітей, як і у дорослих, також спостерігається пригнічення функціїкісткового мозку. Кількість формених елементів крові знижується до мінімумучерез 10-14 діб від початку лікування, однак після цього гематологічніпоказники звичайно швидко повертаються до норми завдяки великим резервамкісткового мозку у дітей порівняно з такими резервами у дорослих.
Поверхневий рак сечового міхура та карцинома in situ
Рекомендована доза доксорубіцину при внутрішньоміхуровому застосуванністановить 50 мг у 50 мл ізотонічного розчину хлориду натрію. Препарат вводитьсячерез стерильний катетер спочатку щотижня, а потім щомісяця. Оптимальнатривалість лікування ще не визначена, вона може бути у межах 6-12 місяців.
Обмежень стосовно максимальної кумулятивної дози привнутрішньоміхуровому застосуванні (на відміну від внутрішньовенного) немає,оскільки в цьому випадку системна абсорбція доксорубіцину дуже незначна.
Інструкції медичному персоналу
Дозволяється лише одноразовий відбір препарату з флаконів.
При маніпуляціях з препаратом слід додержуватися правил роботи зцитостатиками.
Враховуючи токсичність препарату, рекомендуються такі запобіжні заходи:
Персонал має бути ознайомлений з правилами роботи з препаратом.
Вагітні жінки не повинні працювати з препаратом.
Маніпуляції з препаратом слід виконувати у захисному одязі: в халатах,захисних окулярах, одноразових рукавичках і масках.
Всі речі та матеріали, що контактували з доксорубіцином, включаючирукавички, складають у спеціальні високоміцні мішки для небезпечних відходівдля подальшого знищення при високій температурі (700°C).
У разі випадкового потрапляння розчину доксорубіцину на шкіру або в очіуражене місце слід негайно добре промити водою, водою з милом або розчиномбікарбонату натрію і звернутися за медичною допомогою.
У разі розбризкування або розливання розчину доксорубіцину забрудненемісце слід обробити (залити) розбавленим розчином гіпохлориту натрію (1% вперерахуванні на хлорит), бажано на тривалий час (на ніч), а потім промитиводою.
Всі матеріали, що використовувалися під час прибирання, маютьзнищуватися згідно з описаною вище процедурою.
Побічна дія. Дозолімітуючими факторами при терапії доксорубіциномє мієлосупресія і кардіотоксичність.
Гематологічна токсичність. Максимальне пригнічення функції кістковогомозку (що виявляється у вигляді транзиторної лейкопенії, анемії та тромбоцитопенії)спостерігається через 10-14 діб після введення доксорубіцину.
Зафіксовані випадки вторинної гострої мієлоїдної лейкемії (зпередлейкозною фазою або без неї) у пацієнтів, які лікувалися доксорубіцином упоєднанні з іншими антинеопластичними препаратами, що пошкоджують ДНК.Латентний період у таких випадках короткий (1-3 роки).
Кардіотоксичність. Кардіотоксична дія доксорубіцину може виявлятись увигляді аритмії одразу ж після введення препарату. Зміни ЕКГ (зокрема,вирівнювання зубця Т, депресія сегмента S-T) можуть спостерігатися до двохтижнів після введення доксорубіцину.
Ризик розвитку кардіоміопатії поступово зростає при збільшеннізагальної дози. Кумулятивна доза доксорубіцину не повинна перевищувати 550 мг/м2поверхні тіла. Необоротна застійна серцева недостатність може розвитися навітьпри загальній дозі 240 мг/м2. Ознаками застійної кардіоміопатіїможуть бути задишка і набряк ступень і гомілок.
Вік старше 70 або до 15 років слід розглядати як фактор ризику.Ймовірність розвитку кардіоміопатії також підвищується при попередньому абопаралельному лікуванні мітоміцином С, циклофосфамідом або дакарбазином.
Кардіотоксичні ефекти можуть виявлятися через декілька тижнів абонавіть місяців після припинення терапії доксорубіцином.
Гастроентеральна токсичність. Через 5-10 діб після введеннядоксорубіцину можуть спостерігатися нудота, блювання, запалення слизовихоболонок (стоматит і проктит). Ураження шлунково-кишкового тракту можепризводити до виразкоутворення, кровотеч і перфорації.
Першими проявами запалення слизових оболонок звичайно є печіння у ротіта горлі через 5-10 діб після введення доксорубіцину. У подальшому можливовиразкоутворення та розвиток вторинної інфекції. Також можуть мати місцезапалення слизових оболонок піхви, прямої кишки та стравоходу.
Дерматологічна токсичність. Оборотна алопеція розвивається у більшостіпацієнтів. Можливі гіперпігментація нігтьових лож і шкірних складок,оніхолізис.
Доксорубіцин спричинює сильне подразнення тканин, при екстравазації вмісці ін’єкції можливі біль, запалення, тромбофлебіт і навіть виразкоутвореннята некроз тканин.
Є повідомлення про поодинокі випадки реакцій гіперчутливості (щовиявляються у вигляді висипань, свербежу, кропив’янки, ангіоневротичногонабряку, пропасниці та анафілаксії).
Доксорубіцин потенціює реакцію нормальних тканин на опромінення. У разізастосування доксорубіцину через деякий час після закінчення курсу променевоїтерапії також можливі пізні реакції (повернення симптомів радіаційногоураження).
Інші ефекти. Можливі кон’юнктивіт, сльозоточивість.
Доксорубіцин може потенціювати токсичні ефекти, спричинені променевоютерапією або терапією іншими протипухлинними препаратами (стрептозоцином,метотрексатом, циклофосфамідом).
У разі занадто швидкого введення можуть спостерігатися припливи кровідо обличчя.
Є повідомлення про розвиток тромбофлебіту під час терапіїдоксорубіцином.
Зафіксовані випадки незначного транзиторного підвищення рівнівпечінкових ферментів. Якщо терапія доксорубіцином супроводжується променевоютерапією на ділянку печінки, можливі тяжкі гепатотоксичні ефекти, що можутьпризвести до цирозу печінки.
При внутрішньоміхуровому застосуванні доксорубіцину можливі такіпобічні ефекти, як гематурія, подразнення сечового міхура та уретри,странгурія, полакіурія. Звичайно вони посередньої інтенсивності та нетривалі.
Внутрішньоміхурове застосування доксорубіцину інколи може спричинитигеморагічний цистит, що може призвести до зменшення місткості сечового міхура.
Доклінічні дані щодо безпеки.
Показники LD50 для пацюків, мишей та кроликів при введеннідоксорубіцину шляхом одноразових внутрішньовенних ін’єкцій становлятьвідповідно 12,6; 9,4 і 6 мг/кг маси тіла.
У старих і молодих пацюків було відмічено зменшення маси тіла ітривалості життя після введення доксорубіцину відповідно у дозах 2,5 і 5 мг/кгмаси тіла шляхом одноразових внутрішньовенних ін’єкцій.
Експерименти на тваринах продемонстрували, що доксорубіцин є більштоксичним для старих пацюків.
Доксорубіцин мутагенний (спричинює пошкодження хромосом людськихлімфоцитів in vitro), канцерогенний, тератогенний і ембріотоксичний, щозумовлено його взаємодією з ДНК і цитотоксичними властивостями. Хоча привнутрішньовенному і внутрішньоочеревному введенні мишам і пацюкам доксорубіцинув дозі 1 мг/кг маси тіла в 7-13-й дні вагітності тератогенні ефекти не буливідмічені, після введення доксорубіцину в дозі 2 мг/кг у плодів спостерігалисьатрезія стравоходу та кишечнику і дефекти серцево-судинної системи. Післявнутрішньовенного введення кроликам доксорубіцину в дозі до 0,6 мг/кг маси тілав 16-18-й дні вагітності відмічались викидні, однак вади розвитку у плодівзафіксовані не були. Доксорубіцин у дозі 1-1,5 мг/кг маси тіла в 6-9-й або10-12-й дні вагітності спричинював постнатальне пошкодження нирок у пацюків.
Мікроскопічні дослідження сердець пацієнтів, які лікувалисядоксорубіцином, виявили наявність тяжкої кардіоміопатії. Більшість порушень,зафіксованих у людини, були відтворені на експериментальних моделях – у мишей,пацюків, кроликів, собак і мавп. Розвиток і характер уражень у пацюків ікроликів дуже нагадують порушення, відмічені у людей. У пацюків кардіоміопатіярозвивається при дещо нижчій загальній дозі доксорубіцину порівняно з дозамидля кроликів. Патогенез цих явищ з’ясувати важко через велику кількістьскладних біохімічних процесів, що відбуваються в серці.
Протипоказання.
Виражена мієлосупресія (наприклад унаслідок попередньої хіміотерапії).
Гостра серцева недостатність (наявна або в анамнезі).
Попереднє лікування доксорубіцином або даунорубіцином з введенняммаксимально припустимої кумулятивної дози.
Виразковий стоматит (йому може передувати відчуття печіння у роті).Повторення курсів лікування за наявності таких симптомів не рекомендується.
Вагітність і лактація.
Гіперчутливість до доксорубіцину, споріднених речовин або іншихінгредієнтів препарату.
Доксорубіцин не можна застосовувати внутрішньоміхурово для лікуванняраку сечового міхура у пацієнтів зі стенозом уретри, які не можуть бутикатетеризовані.
Доксорубіцин також не слід застосовувати внутрішньоміхурово занаявності у пацієнтів інвазивних пухлин, що проникли крізь стінку сечовогоміхура, при інфекціях сечового тракту або запальних процесах у сечовому міхурі.
Передозування. При передозуванні спостерігаються ті ж симптоми, що іпри терапевтичному застосуванні доксорубіцину, однак інтенсивність їх вища.Одноразова доза 250-500 мг доксорубіцину є летальною. Протягом 24 годин післяпередозування може розвинутися гостра дегенерація міокарда. Можлива тяжкамієлосупресія зі зниженням кількості формених елементів крові до мінімуму через10-15 діб після введення доксорубіцину. Серцева недостатність може розвинутисяпротягом 6 місяців після передозування.
У разі передозування слід вживати симптоматичних підтримуючих заходів.
Якнайскоріше слід призначати серцеві глікозиди і діуретики.
Оскільки внаслідок тяжкої мієло- та імуносупресії можуть виникатикровотечі та розвиватися інфекції, слід вживати відповідних заходів. Можутьстати необхідними переливання крові та ізоляція хворих у стерильних лікарнянихбоксах.
Гемодіаліз у разі передозування доксорубіцину неефективний.
Особливості застосування. Лікування доксорубіцином має здійснюватися підконтролем лікаря, який має досвід застосування хіміотерапевтичних засобів. Притерапії цитотоксичними препаратами, особливо комбінованій, порушуєтьсядіяльність імунної системи і зростає ризик розвитку вторинних неопластичнихзахворювань (таких як вторинна гостра лейкемія з передлейкозною фазою або безнеї).
Рекомендується, щоб принаймні перша фаза лікування доксорубіциномпроходила в умовах стаціонару, оскільки в цей час пацієнти мають перебувати підретельним наглядом. До початку лікування доксорубіцином і в процесі лікуваннянеобхідно контролювати результати функціональних печінкових тестів і головнігематологічні показники.
Нудота, блювання і запалення слизових оболонок часто мають дуже тяжкийхарактер і потребують відповідного лікування. Доксорубіцин не можна вводитивнутрішньом’язово або підшкірно.
Екстравазація
Екстравазація доксорубіцину спричинює тяжкий і прогресуючий некрозтканин. Ознаками екстравазації є біль або печіння у місці внутрішньовенноговведення препарату. У разі екстравазації слід негайно припинити введення ізробити ін’єкцію в іншу вену. До ураженого місця необхідно прикласти пакет зльодом. Є інформація про вживання з різним успіхом інших заходів (промиванняфізіологічним розчином хлориду натрію, локальна інфільтрація кортикостероїдівабо розчину бікарбонату натрію (8,4%), аплікації диметилсульфоксиду або 1%гідрокортизонового крему). У разі екстравазації слід проконсультуватися зфахівцем з пластичної хірургії стосовно необхідності широкого розтину ураженоїділянки.
Кардіотоксичність
Доксорубіцин є кардіотоксичною сполукою. Можливі тахікардія, зміни ЕКГ.Серцева недостатність може розвиватися раптово без попередніх ознак на ЕКГ якпід час лікування доксорубіцином, так і через декілька тижнів після закінченнятерапії. Вона може не піддаватися лікуванню.
Ризик розвитку кардіоміопатії поступово зростає при збільшенні доз.
Не рекомендується, щоб загальна кумулятивна доза доксорубіцину, якупацієнт отримує протягом життя, перевищувала 450-550 мг/м2 поверхнітіла. При більших дозах значно зростає ризик розвитку необоротної застійноїсерцевої недостатності. При визначенні припустимої кумулятивної дозидоксорубіцину слід враховувати попереднє або паралельне лікування іншимицитотоксичними препаратами (циклофосфамідом у високих дозах, іншими антрациклінами),а також променеву терапію медіастинальної зони.
Вік старше 70 або до 15 років, а також супутні хвороби серця слідрозглядати як фактори ризику при визначенні доцільності терапії доксорубіцином.
При лікуванні доксорубіцином на ЕКГ можуть спостерігатися зменшенняамплітуди зубців комплексу QRS, пролонгація систолічного інтервалу, а такожзменшення фракції викиду.
У пацієнтів, які раніше лікувалися іншими антрациклінами абоциклофосфамідом, мітоміцином С або дакарбазином, а також отримували променевутерапію медіастинальної зони, кардіотоксичні ефекти можуть виявлятися придозах, менших за рекомендовану максимальну кумулятивну.
Є повідомлення про виникнення гострих тяжких аритмій під час або черездекілька годин після введення доксорубіцину.
Особлива обережність необхідна при лікуванні доксорубіцином пацієнтів,які мають хвороби серця (які нещодавно перенесли інфаркт міокарда, за наявностісерцевої недостатності, кардіоміопатії, перікардиту або аритмій), а такожпацієнтів, які лікувалися іншими кардіотоксичними препаратами, наприкладциклофосфамідом.
До, під час і після введення доксорубіцину необхідно оцінювати функціюсерця (за допомогою ЕКГ, ехокардіографії та вимірів фракції викиду).
Мієлосупресія
Оскільки при терапії доксорубіцином часто спостерігається пригніченняфункції кісткового мозку, необхідний регулярний моніторинг гематологічнихпоказників. Частіше за все розвивається нейтропенія, рідше – тромбоцитопенія таанемія. Мінімальна кількість формених елементів крові спостерігається через10-14 діб після введення доксорубіцину. Гематологічні показники звичайноповертаються до норми через 21 добу після введення препарату. Терапіюдоксорубіцином не можна починати або продовжувати, якщо кількістьполінуклеарних гранулоцитів менша за 2000 клітин/мм3. При лікуваннігострих лейкозів ця межа, залежно від обставин, може бути нижчою.
У результаті тяжкої мієлосупресії можуть виникати кровотечі аборозвиватися суперінфекція, що є свідченням необхідності зниження доз абоприпинення терапії доксорубіцином.
Оскільки доксорубіцин діє як імуносупресор, слід вживати заходів длязапобігання вторинним інфекціям.
Гіперурикемія
Як і при лікуванні іншими антинеопластичними препаратами, при терапіїдоксорубіцином лізис пухлин може спричинити гіперурикемію з розвитком гостроїподагри або уратної нефропатії.
Порушення функції печінки
Оскільки доксорубіцин екскретується переважно з жовчю, при порушенніфункції печінки або печінковій недостатності виведення доксорубіцину можеуповільнюватися, а токсичні ефекти посилюватися. Тому перед початком і впроцесі терапії рекомендується виконувати функціональні печінкові тести(визначати рівні аланінамінотрансферази (ALT), аспартатамінотрансферази (AST),лужної фосфатази і білірубіну).
Слід стежити за рівнем сечової кислоти у крові. Пацієнти повиннівживати достатню кількість рідини (мінімум 3 л/м2 поверхні тілащодня). За необхідності можна застосовувати інгібітори ксантиноксидази(алопуринол).
І чоловіки, і жінки повинні вживати ефективних контрацептивних заходівпід час і щонайменше протягом 3 місяців після закінчення терапіїдоксорубіцином.
Зміна забарвлення сечі
Пацієнтів слід попереджати, що доксорубіцин може забарвлювати сечу учервоний колір, особливо невдовзі після введення. Це не повинно викликати у нихтривогу.
Внутрішньоміхурове застосування
Доксорубіцин не слід застосовувати внутрішньоміхурово за наявностіінвазивних пухлин, що проросли крізь стінку сечового міхура, а також занаявності інфекцій сечового тракту та запальних процесів у сечовому міхурі.
Вагітність і лактація
Дослідження репродуктивної токсичності на тваринах показали, щодоксорубіцин має тератогенні та ембріотоксичні властивості. Він виводиться зматеринським молоком. Доксорубіцин не слід застосовувати в період вагітності тапід час годування груддю.
Вплив на здатність керувати транспортними засобами та механізмами
Залежно від індивідуальної чутливості доксорубіцин може негативновпливати на здатність керувати транспортними засобами та механізмами.
Взаємодія з іншими лікарськими засобами. При застосуванні доксорубіцину після абоспільно з іншими кардіотоксичними або протипухлинними (особливомієлотоксичними) препаратами необхідна обережність.
Максимальні концентрації доксорубіцину в тканинах, тривалістьтермінального періоду напіввиведення і об’єм розподілу можуть збільшуватися приодночасному застосуванні верапамілу.
Доксорубіцин може спричинювати загострення геморагічного циститу,спричиненого попередньою терапією циклофосфамідом.
Оскільки доксорубіцин швидко метаболізується у печінці і виводитьсяпереважно з жовчю, при одночасному застосуванні гепатотоксичних хіміопрепаратів(наприклад метотрексату) токсичність доксорубіцину потенційно можепідвищуватися внаслідок зниження печінкового кліренсу препарату.
При комбінуванні циклофосфаміду у високих дозах і доксорубіцинуконцентрації обох сполук у сироватці крові підвищуються. Це може призвести донадмірної мієлосупресії та імуносупресії і посилення небажаних побічнихефектів.
Інгібітори ферментів групи цитохром Р‑450 (наприклад циметидин іранітидин) можуть уповільнювати метаболізм доксорубіцину, що призводить допосилення токсичних ефектів. Індуктори ферментів цитохром Р‑450 можутьприскорювати метаболізм доксорубіцину, зменшуючи ефективність терапії.
Доксорубіцин потенціює дію опромінення і може, навіть через деякий часпісля закінчення курсу променевої терапії, спричинювати тяжкі симптоми вопроміненій ділянці.
Несумісність
Не можна допускати контакту препарату з будь-якими лужними розчинами,оскільки це спричинює гідроліз доксорубіцину. Доксорубіцин не слід змішувати згепарином і 5‑фторурацилом, оскільки при цьому може утворюватись осад. Нерекомендується змішувати доксорубіцин з іншими препаратами.
Умови та термін зберігання. Зберігати при температурі 2-8°C в упаковцівиробника (для захисту від світла), у недоступному для дітей місці.
Термін придатності – 2 роки.
Набирати розчин з флаконів слід безпосередньо перед використанням. Змікробіологічної точки зору, розведений розчин слід використовувати негайно.Якщо розчин для інфузій не використовується відразу ж, за терміном і умовамийого зберігання має стежити відповідальна особа. Період зберігання розчинузвичайно не повинен перевищувати 24 години при температурі 2-8°C. Дослідженняпоказали відсутність помітних змін у розведеному розчині доксорубіцину післязберігання його протягом 24 годин при температурі 2-8°C у захищеному абонезахищеному від світла місці.