ІНСТРУКЦІЯ
для медичного застосування препарату
АДРИБЛАСТИН ШВИДКОРОЗЧИННИЙ
(ADRIBLASTINA(R) RAPID DISSOLUTION)
Загальна характеристика.
Міжнародна та хімічна назви: doxorubicin;5,12-нафтаценедіон,10-[(3-аміно-2,3,6-тридеокси-α-L-ліксо-гексопіраносил)окси]-7,8,9,10-тетрагідро-6,8,11-тригідрокси-8-(гідроксилацетил)-1-метокси-,гідрохлорид (8S-цис)-;
основні фізико-хімічні властивості: ліофілізований порошок червоного кольору;
склад: 1 флакон містить 10 мг або 50 мг доксорубіцину гідрохлориду;
допоміжні речовини: лактоза, метилпарагідрооксибензоат.
Форма випуску. Порошок ліофілізований для приготування розчинудля інфузій .
Фармакотерапевтична група. Протипухлинний препарат з групи антрацикліновихантибіотиків. Код ATC L01D B01.
Фармакологічні властивості. Фармакодинаміка. Доксорубіцин є цитотоксичнимантрацикліновим антибіотиком, виділеним із культури Streptomyces peucetius var.caesius.
Цитотоксичний ефект доксорубіцину на пухлинні клітини і його токсичнийвплив на різні органи може бути пов’язаний з його включенням в нуклеотиднуоснову і впливом на активність клітинних мембран до зв’язування ліпідів.Включення в нуклеотидну основу пригнічує реплікацію нуклеїнових кислот і діюДНК- і РНК-полімерази. Взаємодія доксорубіцину з топоізомеразою ІІ у формуванніДНК–cleavable комплексу вважається важливим механізмом цитотоксичного впливу напухлинні клітини.
У дослідженнях доксорубіцин виявився ефективним в комплекснійад’ювантній терапії ранніх стадій раку молочної залози з і без ураженняаксилярних лімфатичних вузлів.
Фармакокінетика. Розподіл. Після внутрішньовенного введення часнапіврозподілу доксорубіцину становить приблизно 5 хв., може свідчити прошвидкий розподіл препарату в тканинах. Виведення препарату із тканинвідбувається повільно, про що свідчить кінцевий час напівжиття 20-48 год. Об’ємрозподілу при досягненні стабільного рівня концентрації становить 809-1214 /м2,що свідчить про екстенсивне захоплення препарату тканинами. Зв’язуваннядоксорубіцину і його основного метаболіту доксорубіцинолу з білками плазмистановить 74-76% і не залежить від концентрації препарату в плазмі, доки вонане перевищує 1,1 мкг/мл.
Було досліджено, що доксорубіцин виділяється з грудним молоком здосягненням через 24 години пікової концентрації майже в 4,4 разу вищої, ніж вплазмі. Доксорубіцин визначався в грудному молоці через 72 години після15-хвилинної внутрішньовенної інфузії препарату в дозі 70 мг/м2 разомз 26-годинною інфузією цисплатини в дозі 100 м/м2. Піковаконцентрація 0,11 мкг/мл доксорубіцинолу в грудному молоці була досягнута через24 години, в цей самий час площа під кривою співвідношення концентрація/час(AUC) становила 9,0 мкг·год./мл, тоді як AUC доксорубіцину становила 5,4мкг·год./мл.
Доксорубіцин не проникає крізь гематоенцефалічний бар’єр.
Метаболізм. Ензиматична редукція в 7 позиціїі розщеплення цукру даунозаміну спричиняють утворення агліконів, щосупроводжується утворенням вільних радикалів, локальна поява яких можепояснювати кардіотоксичний ефект препарату. Розподіл доксорубіцинолу упацієнтів відбувається з обмеженою швидкістю, з кінцевим періодом напівжиттядоксорубіцинолу, подібним до доксорубіцину. Відносна експозиціядоксорубіцинолу, тобто співвідношення AUC доксорубіцинолу і AUC доксорубіцинустановить 0,4-0,6 AUC доксорубіцину.
Виділення. Плазмовий кліренс препаратустановить 324-809 мл/хв./м2 і в основному відбувається шляхомметаболізму і біліарної екскреції. Приблизно 40% препарату виділяється з жовчюпротягом 5 днів, за цей час з сечею виділяється лише 5-12% доксорубіцину і йогометаболітів. Протягом 7 днів менше 3% дози виділяється у вигляді доксорубіцинолу.
У жінок з ожирінням (вага тіла більше 130%ідеальної) системний кліренс доксорубіцину значно менший. При порівнянні знормальними пацієнтами (вага тіла менше 115% ідеальної) значне зменшеннякліренсу у гладких пацієнтів відбувалося без змін об’єму розподілу.
Діти. Після введення 10-75 мг/м2доксорубіцину дітям і підліткам віком від 2 місяців до 20 років середнійкліренс препарату становив 1443 ± 114 мл/хв./м2. В іншихдослідженнях було встановлено, що у дітей віком від 2 років середній кліренспрепарату був більший, ніж у дорослих (1540 мл/хв./м2). Однаксередній кліренс препарату у дітей віком до 2 років був меншим (813 мл/хв./м2),ніж у старших дітей, і його значення наближалися до показників дорослих.
Літні хворі. Результати дослідженьфармакокінетики у літніх (старше 65 років) вказують на відсутність необхідностікорекції дози.
Стать. Порівняльні дослідження у чоловіків іжінок які раніше не отримували доксорубіцин виявили значно вищий кліренспрепарату у чоловіків, ніж у жінок (1088 мл/хв./м2 проти 433мл/хв./м2). Однак кінцевий період напівжиття доксорубіцину учоловіків був довший, ніж у жінок (54 години проти 35).
Раса. Особливості фармакокінетики упредставників різних рас не вивчалися.
Порушення функції печінки. Кліренсдоксорубіцину і доксорубіцинолу зменшується у пацієнтів з порушенням функціїпечінки.
Порушення функції нирок. Вплив функції нирокна фармакокінетику доксорубіцину детально не досліджували.
Показання для застосування. Лікування гострого лімфобластного лейкозу,гострого мієлобластного лейкозу, хронічних лейкозів, лімфогранулематозу(хвороби Ходжкіна) і неходжкінських лімфом, множинної мієломи, остеосаркоми,саркоми Юїнга, саркоми м’яких тканин, нейробластоми, рабдоміосаркоми, пухлиниВільмса, раку молочної залози (в тому числі як компонент ад’ювантної терапії ужінок із збільшенням аксилярних лімфатичних вузлів після резекції первинногораку молочної залози), раку ендометрія, яєчників, передміхурової залози,легень, шлунка, голови і шиї, щитоподібної залози, несеміноматозного раку яєчок,перехідного раку сечового міхура, первинного гепатоцелюлярного раку.
Спосіб застосування та дози. Адрибластин слід вводити виключно внутрішньовенно.Внутрішньоміхуровий і внутрішньоартеріальний шляхи введення застосовуються лишеза показаннями. Внутрішньоміхуровий шлях введення доцільний в лікуванніповерхневого раку сечового міхура і для профілактики рецидиву пухлини післятрансуретральної резекції. Внутрішньоартеріальний шлях ведення такожвикористовують для інтенсивного місцевого впливу з метою зменшення загальноїінтоксикації.
Внутрішньовенне застосування. Загальна доза Адрибластину на курслікування може різнитися відповідно до його застосування у специфічномулікувальному режимі (наприклад, як монотерапія або поєднуючи з іншимицитотоксичними засобами) і відповідно до показань. Адрибластин вводять шляхомвнутрішньовенної інфузії з вільним потоком рідини (на 0,9% розчині натріюхлориду або 5% розчині глюкози) протягом не раніше 3 хв. і не довше 10 хв., щобмінімізувати ризик тромбозу або перивенозної екстравазації. Введення шляхомін’єкції з нагнітанням не рекомендовано в зв’язку з ризиком екстравазації, якаможе спостерігатися навіть за наявності адекватного зворотного току крові приаспірації через голку.
Стандартна стартова доза. При використанні як монотерапії для дорослихрекомендується використовувати курсову дозу 60 – 90 мг/м2 поверхнітіла. Загальна стандартна стартова курсова доза може бути введена у виглядіразової дози або розподілятися на три щоденних введення, або вводиться за дварази в 1-й і 8-й день. За умови нормального відновлення стану організму післятоксичного впливу препарату (особливо після депресії кісткового мозку істоматиту) кожний наступний курс лікування може бути повторений кожні 3-4тижні.
Ефективно також призначати Адрибластин тижневим курсом в 10-20мг/м2.Якщо Адрибластин призначають в комбінації з іншими цитотоксичними препаратами зможливим потенціюванням їх токсичності, то рекомендована курсова дозаАдрибластину становить 30-60 мг/м2.
Ад’ювантна терапія. У хворих на рак молочної залози з раннім ураженнямаксилярних лімфатичних вузлів під час широкого рандомізованого дослідження,проведеного NSABP (National Surgical Adjuvant Breast and Bowel Project),застосовували комбіновану хіміотерапію АЦ (Адрибластину 60 мг/м2 іциклофосфамід 600 мг/м2) з внутрішньовенним введенням препаратів вперший день кожного з чотирьох 21-денних циклів лікування.
Зміна дозування.
Порушення функції печінки. Рекомендується зменшувати дозу у пацієнтів знаступними показниками:
рівень загального білірубіну від 1,2 до 3 мг/дл (від 20,53 до 51,31мкмоль/л) – ½ рекомендованої стартової дози;
рівень загального білірубіну понад 3 мг/дл (понад 51,31 мкмоль/л) –¼ рекомендованої стартової дози.
Адрибластин не слід призначати хворим з важким порушенням функціїпечінки.
Інше. Рекомендується призначати препарат в нижчих дозах або з більшимиміжкурсовими інтервалами для хворих, які важко перенесли попередні курсилікування, дітям, літнім пацієнтам, хворим з ожирінням, хворим з неопластичноюінфільтрацією кісткового мозку.
Внутрішньоміхурові інстиляції. Адрибластин може застосовуватися длявнутрішньоміхурового введення для лікування поверхневого раку сечового міхураабо з метою профілактики чи зменшення ймовірності рецидиву раку післятрансуретральної резекції. Рекомендується проводити інстиляції 30-50 мгпрепарату, розчиненого в 25-50 мл фізіологічного розчину. Якщо виникаютьмісцеві прояви токсичності (хімічний цистит), вказану дозу слід розчиняти в50-100 мл фізіологічного розчину. Інстиляції можуть проводитися з тижневим абомісячним інтервалом.
Для інстиляції розчин Адрибластину вводять в сечовий міхур черезкатетер на 1-2 год. Під час інстиляції пацієнту слід змінювати положення тіла,щоб уся слизова сечового міхура контактувала з розчином. З метою уникненнянебажаного розведення розчину препарату сечею, слід попередити пацієнта про те,що небажано вживати будь-які напої протягом 12 год. до початку проведенняінстиляції. Після закінчення інстиляції пацієнт повинен випорожнити сечовийміхур.
Внутрішньоартеріальне введення. Адрибластин можна також вводитивнутрішньоартеріально з метою посилення локального впливу і зменшення системноїтоксичності у пацієнтів з гепатоцелюлярною карциномою. Оскільки ця технікавведення є потенційно небезпечною і може призвести до обширного некрозуперфузованої тканини, то внутрішньоартеріальне введення препарату повинноздійснюватися лише добре підготованим для цієї методики введення спеціалістом.Інфузія може здійснюватися в загальну печінкову артерію в дозі 30-150 мг/м2з інтервалом від 3 тижнів до 3 місяців, при цьому вищі дози застосовують приодночасному екстракорпоральному видаленні препарату. Нижчі дози застосовуютьпри введенні Адрибластину разом з йодованою рослинною олією.
Побічна дія. При лікуванні доксорубіцином спостерігалися такіпобічні прояви:
Інфекції та інфікування – інфекції, сепсис/септицемія.
Розвиток доброякісних і злоякісних пухлин – гострий лімфоцитарнийлейкоз, гострий мієлоїдний лейкоз.
Зміни крові і лімфатичної системи – лейкопенія, нейтропенія, анемія,тромбоцитопенія.
Зміна системи імунітету – анафілаксія.
Розлади метаболізму і обміну речовин – анорексія, дегідратація,гіперурикемія.
Розлади органа зору – кон’юнктивіт, кератит, сльозотеча.
Серцеві розлади – синусова тахікардія, тахіаритмія, блокадаатріовентрикулярна та ніжок пучка Гіса, застійна серцева недостатність.
Судинні розлади – припливи, флебіт, тромбофлебіт, тромбоемболія, шок.
Розлади травного тракту – нудота/блювання, мукозит/стоматит,гіперпігментація слизової ротової порожнини, езофагіт, біль в животі, ерозіяшлунка, шлунково-кишкова кровотеча, діарея, коліт.
Зміни шкіри і підшкірної клітковини – алопеція, локальна токсичність,висипання, свербіння, зміни шкіри, гіперпігментація шкіри і нігтів,фотосенсибілізація, гіперчутливість шкіри до опроміненя, кропив’янка, акральна еритема, еритродизестезія долонь і підошов.
Розлади нирок і сечовидільної системи – червоне забарвлення сечі через1-2 дні після введення.
Розлади репродуктивної системи – аменорея, олігоспермія, азооспермія.
Загальні розлади і зміни в місці введення – хворобливість/астенія,підвищена температура, лихоманка.
Зміни результатів досліджень – зміни ЕКГ, безсимптомне зменшенняфракції викиду лівого шлуночка, зміни рівнів трансаміназ.
Побічні прояви у хворих, які отримують доксирубіцин в якостіад’ювантної терапії раку молочної залози. За результатами рандомізованоговідкритого дослідження застосування доксорубіцину і циклофосфаміду длялікування ранніх метастазів раку молочної залози в аксилярні лімфовузли найчастішимпобічним проявом була (окрім характерних для доксирубіцину) втрата ваги.
Протипоказання. Гіперчутливість до доксирубіцину або іншихкомпонентів препарату, інших антрациклінів чи антрацендіонів. Вагітність,лактація.
Внутрішньовенне введення – персистуюча мієлосупресія, важкі ураженняпечінки, важка серцева недостатність, недавно перенесений інфаркт міокарда,тяжка аритмія; хворим, що вже пройшли курс лікування кумулятивними дозамидоксорубіцину, даунорубіцину, епірубіцину, ідарубіцину та/або іншихантрациклінів і антрацендіонів.
Внутрішньоміхурове введення – інвазивні пухлини, які проростають встінку сечового міхура, інфекції сечовидільного тракту, запалення сечовогоміхура.
Передозування. Гостре передозування Адрибластину призводить дотяжкої мієлосупресії (в основному лейкопенії і тромбоцитопенії),гастроінтестинальних токсичних ефектів (мукозит) та до гострого ураженнясерцевого м’яза. Лікування гострого передозування у вигляді тяжкоїмієлосупресії проводиться в умовах стаціонару з використанням антимікробнихпрепаратів, трансфузії тромбоцитарної маси і симптоматичної терапії мукозитів.Може бути доцільним застосування гемопоетичного ростового фактора (G-CSF, GM-CSF).
Лікування застійної серцевої недостатності проводиться із застосуваннямпрепаратів наперстянки, діуретиків та інгібіторів ацитилхолінестерази.
Особливості застосування. Загальні. Адрибластин слід застосовувати лише піднаглядом лікаря, досвідченого в проведенні цитотоксичної терапії.
До початку лікування Адрибластином слід пролікувати такі гострітоксичні наслідки попереднього курсу лікування, як стоматит, нейтропенія,тромбоцитопенія та загальні інфекції.
У пацієнтів з ожирінням (тобто понад 130% “ідеальної” ваги) системнийкліренс доксорубіцину знижується.
Функція серця. Прояви кардіотоксичності внаслідок лікуванняантрациклінами можуть розвинутися в ранньому (гостра кардіотоксичність) абопізньому (відстрочена кардіотоксичність) періоді після застосування препарату.
Ранні (гострі) прояви кардіотоксичності. Ранні прояви кардіотоксичноговпливу препарату в першу чергу полягають в синусовій тахікардії та/або змінахелектрокардіограми, таких як неспецифічні зміни інтервалу та зубців ST-T.Суправентрикулярна тахіаритмія та вентрикулярна тахікардія, брадикардія, атакож можуть спостерігатися атріовентрикулярна і блокада ніжок пучка Гіса.Розвиток цих проявів в більшості випадків не зумовлюють виникнення пізньоїкардіотоксичності у подальшому, мають незначне клінічне значення і не стаютьпричиною припинення лікування Адрибластином.
Пізні (відстрочені) прояви кардіотоксичності. Відстроченакардіотоксичність звичайно розвивається в пізні строки курсу лікуванняАдрибластином або через 2-3 місяці після закінчення лікування, однак булиповідомлення про виникнення пізніх проявів в період від кількох місяців дороку. Відстрочена кардіоміопатія проявляється зменшенням фракції викиду лівогошлуночка (ФВЛШ) та/або симптомами застійної серцевої недостатності (ЗСН),такими як диспное, набряк легень, периферичний набряк, кардіомегалія ігепатомегалія, олігурія, асцит, гідроторакс і ритм галопу. Також зустрічалисяпідгострі прояви, такі як перикардит/міокардит. Фатальні прояви ЗСН є найважчоюформою антрациклініндукованої кардіоміопатії і визначають кумулятивнудозообмежуючу токсичність препарату.
Функцію серця слід визначити до початку лікування Адрибластином і вподальшому слід регулярно спостерігати за її станом, щоб зменшити ризик важкогомедикаментозного ураження серця. Регулярний моніторинг ФВЛШ протягом курсулікування з припиненням застосування Адрибластину при перших ознаках погіршенняфункції дозволяє зменшити ризик токсичної кардіоміопатії. Оптимальними методамидля регулярної оцінки функції серця (зокрема, оцінки ФВЛШ) є багатоканальнарадіонуклідна ангіографія та ехокардіографія. До початку лікуваннярекомендується виконувати ЕКГ разом з багатоканальною радіонуклідноюангіографією або ехокардіографією, що особливо важливо для хворих з наявністюфакторів ризику кардіотоксичності. Рекомендовано регулярно контролювати ФВЛШметодами багатоканальної радіонуклідної ангіографії або ехокардіографії, що маєособливе значення у разі застосування високих кумулятивних доз антрациклінів.Регулярний контроль функції серця з використанням вказаних методик слідпроводити протягом усього курсу лікування.
Ймовірність розвитку застійної серцевої недостатності, що виникає зчастотою 1-2% при застосуванні кумулятивної дози 300 мг/м2, дещозростає зі збільшенням загальної кумулятивної дози до 450-550 мг/м2.При подальшому збільшенні дози ризик розвитку застійної серцевої недостатностізростає стрімко, і тому рекомендовано не перевищувати максимальну кумулятивнудозу 550 мг/м2.
Фактори ризику кардіотоксичності включають активні або прихованісерцево-судинні захворювання, попередня або супутня радіотерапія медіастинально/перикардіальноїзони, попередня терапія антрациклінами або антраценедіонами, супутнєзастосування препаратів, здатних пригнічувати скорочувальну функцію серця.Хворим, яким призначено високі кумулятивні дози і які мають вказані факториризику, слід ретельно контролювати функцію серця. Однак слід пам’ятати, щодоксорубіцин може спричинити кардіотоксичний ефект навіть при застосуваннінизьких кумулятивних доз або за відсутності факторів ризику.
Ризик відстроченої кардіотоксичності при застосуванні доксорубіцину длялікування дітей і підлітків вищий. Також вищим може бути ризик застосуванняпрепарату для лікування жінок ніж чоловіків. Для контролю за можливим розвиткомпроявів кардіотоксичності рекомендовано регулярний контроль функції серця.
Існує ймовірність аддитивного ефекту токсичності доксорубіцину та іншихантрациклінів або антраценедіонів.
Гематологічна токсичність. Як і решта цитотоксичних препаратів,доксорубіцин може спричиняти мієлосупресію. Тому до початку лікування іпротягом кожного курсу лікування доксорубіцином слід досліджувати розгорнутуформулу крові (з лейкоцитарною формулою включно). Дозозалежна оборотналейкопенія та/або гранулоцитопенія (нейтропенія) є осовними проявамигематологічної токсичності і найчастішою дозообмежувальною токсичністюпрепарату. Лейкопенія і нейтропенія у більшості випадків досягає мінімальногорівня через 10 – 14 днів після введення препарату. Нормалізація кількостілейкоцитів і нейтрофілів звичайно спостерігається до 21 дня. Можуть такожспостерігатися тромбоцитопенія і анемія. Тяжка мієлосупресія клінічнопроявляється підвищенням температури, розвитком інфекцій, сепсису/септицемії,септичного шоку, геморагіями, тканинною гіпоксією і навіть може призвести досмерті хворого.
Вторинний лейкоз. При застосуванні антрациклінів (в тому числі –доксорубіцину) спостерігалися випадки вторинного лейкозу з попередньоюпрелейкемічною фазою або без неї. Найчастіше вторинний лейкоз розвивається приспільному застосуванні цих препаратів з ДНК-токсичними антинеопластичними засобами,в комбінації з радіотерапією, у випадках ускладнень попереднього лікуванняцитотоксичними засобами або у випадках значного збільшення дози антрациклінів.Такий лейкоз має латентний період від 1 до 3 років.
Травний тракт. Доксорубіцин має еметогенні властивості. Вже на початкузастосування препарату можуть виникати мукозит або стоматит, які в тяжкихвипадках протягом кількох діб можуть прогресувати до виразок на слизовихоболонках. У більшості випадків ці прояви зникають вже на 3 тиждень лікування.
Функція печінки. Основний шлях елімінації доксорубіцину пролягає крізьгепатобіліарну систему. Тому до початку і протягом лікування слід визначатирівень білірубіну в сироватці крові. Хворим з підвищеним рівнем білірубінувластивий повільніший кліренс препарату і збільшення загальної токсичності. Длялікування таких хворих рекомендовані менші дози препарату. У випадках тяжкогоураження функції печінки доксорубіцин призначати не слід.
Реакції в місці введення. У випадках виконання ін’єкції в судини малогодіаметра або у випадках повторних ін’єкцій в одну й ту ж саму вену можерозвинутися флебосклероз. Дотримання рекомендацій з техніки введення препаратудопомагає мінімізувати ризик флебіту/тромбофлебіту в місці ін’єкції.
Екстравазація. Екстравазація доксорубіцину під час внутрішньовенноїін’єкції може спричинити локальний біль, тяжке ураження тканин (утворенняпухирчастих висипів, тяжкий целюліт) і некроз. Якщо під час внутрішньвенноговведення препарату з’являються прояви екстравазації, то інфузію слід негайноприпинити.
Інше. Доксорубіцин може потенціювати токсичність інших протипухлиннихпрепаратів. Спостерігалися випадки посилення проявів циститу, індукованогоциклофосфамідом, посилення гепатотоксичної дії 6-меркаптопурину, а такожтоксичний вплив променевої терапії на міокард, слизову, шкіру і печінку.
При застосуванні цитотоксичних засобів (в тому числі доксорубіцину)інколи можуть виникати тромбофлебіти і тромбоемболії, в тому числі фатальної вдеяких випадках емболії легеневих судин.
Доксорубіцин може спричинити гіперурикемію як результат екстенсивногопуринового катаболізму, який супроводжує швидкий медикаментозно індукованийлізис неопластичних клітин (синдром лізису пухлини). Тому після початкулікування в сироватці крові слід контролювати рівень сечової кислоти, калію,фосфату кальцію і креатиніну. Щоб попередити розвиток гіперурикемії імінімізувати можливі ускладнення синдрому лізису пухлини рекомендуєтьсяпроведення гідратації, алкалізації сечі і профілактичне застосуванняалопуринолу.
Особливості застосування при інтравезикальному введенні.Інтравезикальне введення доксорубіцину може бути причиною симптомів (таких якдизурія, поліурія, ніктурія, утруднене сечовиділення, гематурія, дискомфорт вділянці сечового міхура, некроз стінки сечового міхура) хімічного циститу іспазму сечового міхура. Особливу увагу слід приділити проблемам прикатетеризації, таким як обструкція уретри внаслідок розростання пухлини.
Особливості застосування при інтраартеріальному введенні. Інтраартеріальневведення доксорубіцину (транскатетерна артеріальна емболізація) може бутивикористане з метою локальної або регіональної терапії первинноїгепатоцелюлярної карциноми або метастазів в печінці. Інтраартеріальне введенняпрепарату може спричинити (окрім проявів системної токсичності, які подібні дотих, що спостерігаються при внутрішньовенному введенні препарату)гастродуоденальні виразки (можливо, як результат рефлюксу препарату в артеріюшлунка) і зменшення просвіту жовчної протоки як наслідок медикаментозноіндукованого склерозуючого холангіту. При цьому способі введення можутьвиникнути обширні некрози тканини в зоні перфузії.
Особливості зберігання. Зберігання розчину для ін’єкцій в холодильникуможе спричинити желатинізацію розчину. Цей желатинізований розчин може бутивідновлений до помірно в’язкого або рідкого стану після 2-4 годин зберіганняпри контрольованій кімнатній температурі (15-25ºС).
Приготування розчину для внутрішньовенної інфузії із ліофілізованогопорошка. Розчиніть порошок в розчині натрію хлориду чи воді для ін’єкцій. Вмістфлакона знаходиться під від’ємним тиском. Під час розчинення слід уникатиутворення аерозолю, будьте особливо уважні під час введення голки у флакон.Уникайте вдихати аерозоль препарату під час розведення.
Запобіжні заходи. З огляду на токсичність препарату слід дотримуватисязапобіжних заходів:
персонал повинен добре володіти технікою розведення і застосуванняпрепарату;
вагітним не слід працювати з цим препаратом;
персонал, який працює з доксорубіцином, повинен використовуватизапобіжні засоби – захисні окуляри, халат, одноразові рукавички і маску;
для розчинення слід використовувати підготовлену поверхню (краще підламінарним потоком повітря). Робоча поверхня повинна бути вкрита одноразовим,на пластиковій основі, абсорбуючим папером;
всі матеріали, що використовуються для розчинення, введення абоприбирання, у тому числі рукавички, слід зібрати в пакети, призначені длявисокотоксичних відходів, з метою подальшої високотемпературної утилізації;
розчин, що витік або був розлитий, слід розвести розчином натріюгіпохлориту (з 1% активного хлору), потім промокнути і промити водою;
всі матеріали, використані для прибирання, слід утилізувати як вказановище;
у випадку контакту препарату зі шкірою забруднену ділянку слід реальнопромити милом з водою або розчином натрію бікарбонату. Однак при цьому не слідвикористовувати щітку;
у випадку контакту препарату з очима тримайте повіки і промийте око(очі) великою кількістю води протягом 15 хвилин щонайменше. Потім зверніться долікаря для оцінки стану очей;
завжди мийте руки після знімання рукавичок.
Вплив на фертильність. У жінок застосування доксорубіцину може зумовитинефертильний стан. Доксорубіцин може спричинити аменорею. Овуляція і місячнівідновлюються після закінчення курсу лікування, однак якщо лікуваннярозпочиналося на фоні менопаузи, то після закінчення лікування місячні непоновлюються.
У чоловіків доксорубіцин може виявляти мутагенну дію і ушкоджувати хромосомив сперматозоїдах. Олігоспермія або азооспермія можуть набувати перманентногохарактеру, однак інколи, через кілька років після завершення лікування,показники спермограми можуть повертатися до норми. Чоловікам, які отримуютьлікування доксорубіцином, слід використовувати ефективні методи контрацепції.
Вагітність і лактація. Ембріотоксичний вплив доксорубіцинупідтверджений як in vitro, так in vivo. Коли доксорубіцин призначали пацюкам доі після запліднення, в період лактації, препарат був токсичним і для тварини, ідля плода.
Застосування доксорубіцину у вагітних може завдати шкоди плоду. Жінок,які починають лікування доксирубіцином під час вагітності або у яких вагітністьнастає на фоні лікування, слід попереджувати про потенційний ризик для плода.
Доксорубіцин виділяється з грудним молоком. Жінкам слід утримуватисявід годування груддю протягом лікування доксорубіцином.
Вплив на здатність керувати автомобілем чи працювати з механізмами.Вплив доксирубіцину на здатність керувати автомобілем чи працювати змеханізмами детально не досліджувався.
Взаємодія з іншими лікарськими засобами. Адрибластин найчастіше застосовується вкомбінації з іншими цитотоксичними засобами. Адитивний токсичний ефектнайчастіше виявляється проявами з боку кісткового мозку та інших кровотворнихорганів, а також травного тракту. Застосування Адрибластину в комбінованійхіміотерапії разом з іншими потенційно кардіотоксичними препаратами, а такожспільне застосування з іншими кардіоактивними засобами (наприклад, блокаторамикальцієвих каналів) вимагає моніторингу функції серця протягом усього періодулікування. Зміни функції печінки під впливом супутньої терапії можутьпогіршувати метаболізм, фармакокінетику, терапевтичну ефективність та/аботоксичність доксирубіцину.
Несумісність. Доксорубіцин не слід змішувати з іншими препаратами. Слідуникати контакту з лужними розчинами, щоб уникнути гідролізу доксорубіцину.Доксорубіцин не слід змішувати з гепарином, оскільки хімічна несумісність можепризвести до преципітації.
Умови та термін зберігання. Порошок Адрибластину швидкорозчинного слідзберігати при температурі (15 - 25°С) у недоступних для дітей місцях. Урозчиненому вигляді Адрибластин швидкорозчинний можна зберігати у захищеномувід світла місці протягом 24 годин при температурі (15 - 25°С) або протягом 48годин при температурі від 4 до 10°С.
Термін придатності – 4 роки.