ІНСТРУКЦІЯ
для медичного застосуванняпрепарату
ЛІЗИНОПРИЛ-РАТІОФАРМ
(LISINOPRIL-RATIOPHARM)
Загальна характеристика:
міжнародна та хімічна назви: лізиноприл;N-[N-[(15)-1-карбокси-3-фенілпропіл]-L-лізил]- L-пролін;
основні фізико-хімічні властивості: таблетки по 5 мг – білі, круглі, двоопукліз рискою для розлому на одному боці, таблетки по 10 мг – світло-рожеві,неоднорідно забарвлені (з мармуровістю), круглі, двоопуклі, з рискою длярозлому на одному боці; таблетки по 20 мг – сіро-червоні, неодноріднозабарвлені (з мармуровістю), круглі, двоопуклі, з рискою для розлому на одномубоці;
склад: 1 таблетка по 5 мг містить 5,44 мг лізиноприлу дигідрату, щовідповідає 5 мг лізиноприлу; 1 таблетка по 10 мг містить 11,11 мг лізиноприлудигідрату, що відповідає 10 мг лізиноприлу; 1 таблетка по 20 мг містить 21,78мг лізиноприлу дигідрату, що відповідає 20 мг лізиноприлу;
допоміжні речовини: маніт, кальцію гідрогенфосфату дигідрат, крохмальпрежелатинізований кукурудзяний, натрію кроскармелоза, магнію стеарат,пігментні суміші: для таблеток по 10 мг - РВ-24823, для таблеток по 20 мг –РВ-24824, що містять заліза оксиди жовтий (Е 172), заліза оксиди чорний (Е172), заліза оксиди червоний
(Е 172).
Форма випуску. Таблетки.
Фармакотерапевтична група. Інгібітори ангіотензинперетворюючого ферменту(АПФ). Код АТС СО9А АО3.
Фармакологічні властивості. Фармакодинаміка. Лізиноприл-ратіофарм– інгібітор ангіотензинперетворюючого ферменту. Блокує утворенняангіотензину II та зменшує його судинозвужувальну дію. На фоні дії препаратувідбувається зниження артеріального систолічного та діастолічного тиску. Крімтого, Лізиноприл-ратіофарм знижує опір судин нирок та поліпшує кровообіг унирках.
У більшості пацієнтів антигіпертензивний ефект виявлявся через 1 – 2години після перорального прийому Лізиноприлу-ратіофарм, максимальний –приблизно через 6 – 9 годин. Стабілізація терапевтичного ефекту спостерігаєтьсячерез 3 – 4 тижні від початку лікування. Синдром відміни не реєструвався.
Фармакокінетика. Абсорбція препарату Лізиноприл-ратіофарм післяперорального введення становить приблизно 25 – 50%. Одночасний прийом їжі навсмоктування не впливає. Лізиноприл-ратіофарм практично не зв’язується збілками плазми крові. Час досягнення максимальної концентрації в плазмі крові –6 – 7 годин. Період напіввиведення – 12 годин, який збільшується при нирковійнедостатності. Лізиноприл-ратіофарм не метаболізується і виводиться із сечею внезміненому вигляді. У разі порушення ренальної функції виведення лізиноприлузнижується пропорційно ступеню функціональних порушень.
У пацієнтів літнього віку (старше 65 років), а також при серцевійнедостатності ренальний кліренс Лізиноприлу-ратіофарм знижується.
Лізиноприлвидаляється при гемодіалізі.
Показання для застосування.
Артеріальна гіпертензія.
Хронічна серцева недостатність.
Гострий інфаркт міокарда з елевацією сегмента ST за відсутностіартеріальної гіпотензії (артеріальний тиск вище 90 мм рт. ст.).
Початкова стадія нефропатії у хворих на цукровий діабет ІІ типу.
Спосіб застосування та дози.
Артеріальна гіпертензія.
Початкова дозаЛізиноприлу-ратіофарм дорівнює 5 мг – один раз на добу. Препарат рекомендуєтьсяприймати вранці. Якщо призначення цієї дози не дає достатнього терапевтичногоефекту, її можна збільшити до 10 – 20 мг один раз на добу залежно від клінічноїреакції пацієнта.
Рекомендовані терапевтичні дози Лізіноприлу-ратіофарм становлять 10 –20 мг, одноразово на добу.
Максимальна доза – 40 мг на добу.
Хронічна серцева недостатність.
Лікування препаратом Лізиноприл-ратіофарм починають зпочаткової дози – 2,5 мг вранці (½ таблетки по 5 мг). Надалі дозупрепарату необхідно підвищувати поступово, залежно від індивідуальної реакціїпацієнта. Рекомендована “цільова” терапевтична доза для хворих з хронічноюсерцевою недостатністю становить 20 мг на добу, в 1 прийом.
Особлива обережність необхідна при призначенні лізиноприлу пацієнтам,які паралельно приймають/приймали діуретики. Якщо неможливо попередньоприпинити прийом діуретичних засобів, призначення лізиноприлу рекомендованопочинати з мінімальних доз під контролем артеріального тиску і функції нирок.
Гострий інфарктміокарда з елевацією сегмента ST.
ЛікуванняЛізиноприлом-ратіофарм слід починати в перші 24 години з моменту прояву симптомівзахворювання за умови відсутності гіпотензії. Початкова доза – 5 мгЛізиноприлу-ратіофарм (1 таблетка 5 мг або ½ таблетки по 10 мг). Цільовадоза Лізиноприлу-ратіофарм становить 10 мг на один прийом на добу (2 таблеткипо 5 мг або 1 таблетка по 10 мг).
Пацієнтам із систолічним тиском, що не перевищує 120 мм. рт. ст. передпочатком і під час терапії у перші 3 дні після інфаркту лікування слід починатиз дози 2,5 мг Лізиноприлу-ратіофарм (½ таблетки по 5 мг).
Пацієнтам з низьким тиском (систолічний тиск менше ніж 100 мм. рт. ст.)терапевтична добова доза не повинна перевищувати 5 мг на добу (1 таблеткаЛізиноприлу-ратіофарм по 5 мг). При необхідності зазначена доза може бутизнижена до 2,5 мг.
Якщо після прийому лізиноприлу в дозі 2,5 мг систолічний тискзалишається меншим ніж 90 мм рт. ст., необхідно припинити терапію препаратомЛізиноприл-ратіофарм.
Хворим з гостримінфарктом міокарда рекомендовано призначення Лізиноприлу-ратіофарм протягом 6тижнів. Пацієнти із симптомами серцевої недостатності можуть і надаліпродовжувати лікування препаратом Лізиноприл-ратіофарм (згідно наведених вищерекомендацій щодо лікування таких хворих).
Для лікування початкової стадії нефропатії у хворих на цукровий діабетII типу початкова доза становить 10 мг один раз на добу, а максимальна – 20 мг1 раз на добу.
При інсулінзалежному цукровому діабеті (у зв’язку з тенденцією догіперкаліємії) лікування лізиноприлом слід починати з низьких доз згідно зтаблицею і проводити під контролем лікаря.
| Кліренс креатиніну, мл/хв.
| Початкова доза, мг/добу
|
| 30 – 70
10 – 30
<10 (включаючи хворих, що перебувають на гемодіалізі)
| 5 – 10
2,5 – 5
2,5
|
Для хворих з нирковою недостатністю і кліренсом креатиніну 30 – 80мл/хв. початкова доза лізиноприлу становить 2,5 мг один раз на добу, вранці(½ таблетки по 5 мг). Терапевтична доза, 5 – 10 мг на добу (1 – 2таблетки по 5 мг, 1 таблетка по 10 мг або ½ таблетки по 20 мг)визначається індивідуальною реакцією пацієнта. Не слід перевищувати максимальнудобову дозу – 20 мг (2 таблетки по 10 мг або 1 таблетка по 20 мг); залежно відіндивідуальної чутливості деяким пацієнтам доцільно подовжувати інтервали міжприйомами препарату (один раз у 2 дні).
Для хворих з нирковою недостатністю і кліренсом креатиніну менше 30мл/хв. рекомендована початкова доза – 2,5 мг. Цільова добова доза визначаєтьсяіндивідуально; залежно від чутливості деяким пацієнтам доцільно подовжуватиінтервали між прийомами препарату (один раз у 2 дні).
Лікування пацієнтів похилого віку. У клінічних дослідженняхвідзначалися вікові відхилення параметрів ефективності і безпечностізастосування препарату. Підбір дози слід здійснювати відносно реакціїкров’яного тиску. При нирковій недостатності, підбираючи дозу, слідкористуватися вищенаведеною таблицею.
Побічна дія.
З боку серцево-судинної системи: спостерігались артеріальна гіпотензія(особливо після прийому першої дози препарату пацієнтами з дефіцитом натрію,дегідратацією, серцевою недостатністю), ортостатичні реакції, якісупроводжувались запамороченнями, слабкістю, порушеннями зору і втратоюсвідомості.
Є окремі повідомлення про розвиток тахікардії (прискореногосерцебиття), порушень серцевого ритму, болей за грудниною (звичайно пов’язанихз вираженою гіпотензією), церебрального інсульту.
З боку кровотворної та лімфатичної систем: украй рідко можливі проявианемії, тромбоцитопенії, лейкопенії, нейтропенії, агранулоцитозу, гемолітичноїанемії, лімфаденопатії, аутоімунних захворювань.
З боку сечостатевої системи:можливі порушення ренальної функції, в окремих випадках – гостра ниркованедостатність. У пацієнтів з ураженням ниркових артерій та у хворих, якіодночасно одержують діуретики, може спостерігатись підвищення рівня креатинінуі азоту сечовини в сироватці крові. Є окремі повідомлення про уремію, олігурію,анурію.
Вкрай рідко відзначається імпотенція. Є окремі повідомлення прогінекомастію.
З боку дихальної системи: сухийкашель, бронхіт, іноді – синусит, риніт, задишка. прояви бронхоспазму, глосит ісухість у роті. Є окремі повідомлення про еозинофільну пневмонію.
З боку шлунково-кишковоготракту/печінки: може виникнути нудота, блювання, біль в епігастрії тадиспепсія, анорексія, дисгевзія, запор, діарея. Зареєстровано поодинокі випадкигепатотоксичності лізиноприлу, найчастіше мав місце холестаз, протеспостерігались підвищення активності печінкових трансаміназ та вмістубілірубіну за рахунок порушення функції печінки з ураженням та некрозомгепатоцитів. Є окремі повідомлення про панкреатит, гепатит – гепатоцелюлярнийабо холестатичний.
При перших симптомах жовтухи під час лікування інгібіторами АПФлікування слід припинити.
Шкірні, алергічні та імунопатологічні реакції: відчуття жару, гіпереміяшкіри, свербіж. В окремих випадках інгібітори АПФ спричинюють ангіоневротичнийнабряк, що поширюється на губи, обличчя та/або кінцівки. Є окремі повідомленняпро значне виділення поту, пузирчатку, токсичний епідермальний некроліз,синдром Стівенса-Джонсона, поліморфну алопецію. Шкірні реакції (висипи) можутьсупроводжуватись підвищенням температури тіла, міалгією, артралгією/артритом,васкулітом, позитивним антинуклеарним фактором, підвищеною швидкістю зсіданняеритроцитів, еозинофілією і лейкоцитозом, світлочутливістю.
З боку центральної нервовоїсистеми та органів зору: іноді виникає головний біль, втомлюваність,запаморочення, депресія, порушення сну, парестезія, порушення рівноваги,дезорієнтація, сплутаність свідомості, суб’єктивне відчуття шуму у вухах тазниження гостроти зору, зміна смакових відчуттів, астенія.
З боку лабораторних показників: підвищення рівня креатиніну та азотусечовини у сироватці крові, гіперкаліємія. Є повідомлення про підвищеннясироваткового білірубіну, гіпонатріємію.
Протипоказання.
Гіперчутливість до Лізиноприлу-ратіофарм або інших інгредієнтівпрепарату;
ангіоневротичний набряк в анамнезі, у тому числі після застосуванняінгібіторів АПФ, ідіопатичний та спадковий набряк Квінке;
кардіогенний шок; гострий інфаркт міокарда за наявності гіпотензії (АТ< 90 мм. рт. ст.);
вагітність, лактація;
дитячий вік (до 12 років).
Передозування.
У випадках передозування можливі: різке зниження кров’яного тиску, зпогіршенням перфузії життєво важливих органів, шок, порушення балансуелектролітів крові, гостра ниркова недостатність, тахікардія, брадикардія,запаморочення, відчуття тривоги і кашель. Необхідно негайно припинитизастосування препарату. При інтоксикаціях, спричинених передозуванням,рекомендується промивання шлунка. При гіпотензії пацієнта слід покласти наспину з піднятими догори ногами. У випадках передозування пацієнт повиненперебувати у відділенні інтенсивної терапії. Для корекції артеріального тискупоказано внутрішньовенне введення фізіологічного розчину та/чиплазмозамінників. При необхідності внутрішньовенно вводять ангіотензин.Лізиноприл може бути видалений з організму за допомогою гемодіалізу, при цьомуслід уникати використання поліакрилонітрильних металосульфонатних високоплиннихмембран (наприклад “AN69”).
У випадку ангіоневротичного набряку призначають антигістамінніпрепарати. Якщо клінічна ситуація супроводжується набряком язика, голосовоїщілини, гортані необхідно в ургентному порядку почати лікування шляхомпідшкірного введення 0,3 – 0,5 мл розчину адреналіну (1:1000), для забезпеченняпрохідності дихальних шляхів показані інкубація чи ларинготомія. При наявностібрадикардії, що не реагує на проведену терапію, слід застосовуватиелектростимуляцію. Необхідний частий контроль параметрів життєво важливихфункцій, концентрації сироваткових електролітів і креатиніну.
Особливості застосування.
Пригострому інфаркті міокарда з елевацією сегмента ST Лізиноприл-ратіофарм можепризначатись усім пацієнтам за відсутності протипоказань; проте в першу чергупрепарат показаний хворим з клінічними ознаками серцевої недостатності наранніх етапах захворювання, зі зниженою фракцією викиду лівого шлуночка, зартеріальною гіпертензією, цукровим діабетом.
У пацієнтів з гіповолемією, дефіцитом натрію у зв’язку із застосуваннямдіуретиків, безсольової дієти, через блювання, діарею, після діалізу можливийрозвиток раптової тяжкої гіпотензії, гострої ниркової недостатності. В такихвипадках доцільно компенсувати втрати рідини і солей до початку лікуваннялізиноприлом та забезпечити адекватний медичний нагляд. Нерідко гіпотензія,особливо після першої дози, може розвинутись у хворих з тяжкими формамисерцевої недостатності, що слід враховувати, призначаючи терапію лізиноприлом.
З особливою обережністю (враховуючи співвідношення користь/ризик) слідпризначати препарат хворим з двостороннім стенозом ниркових артерій або стенозомниркової артерії єдиної нирки, після операції трансплантації нирки, а такожпацієнтам з порушеннями функції нирок, печінки, порушеннями кровотворення,аутоімунними захворюваннями, вираженими аортальним, мітральним стенозом,обструктивною гіпертрофічною кардіоміопатією. Всі перераховані патологічністани при застосуванні лізиноприлу вимагають відповідного медичного нагляду талабораторного контролю.
Є окремі повідомлення про випадки холестатичної жовтяниці, яка даліпрогресує у швидкоплинний некроз. Механізм цього синдрому невідомий. Якщо упацієнта, що приймає Лізиноприл-ратіофарм, спостерігається жовтяниця або значнепідвищення печінкових ферментів, прийом препарату слід припинити і призначитивідповідний медичний нагляд.
Під час лікування алергічних станів застосування інгібіторів АПФ нерекомендується.
При наявності інсулінзалежного цукрового діабету (тенденція догіперкаліємії) лікування лізиноприлом слід розпочинати з низьких доз іздійснювати під наглядом лікаря.
Для препаратів групи інгібіторів АПФ можлива перехреснагіперчутливість.
Хворі похилого віку можуть виявляти підвищену чутливість до лізиноприлу(ризик розвитку гіпотензії та ортостатичних реакцій), навіть на фоніпризначення звичайних доз препарату.
Під час лікування лізиноприлом може мати місце гіперкаліємія, рідко –підвищення рівня креатиніну, протеїнурія, особливо при нирковій і/або серцевійнедостатності, що вимагає обов’язкового лабораторного контролю. Слід зобережністю призначати лізиноприл пацієнтам з підвищеним рівнем креатиніну вкрові (до 150 – 180 мкмоль/л).
При первинному гіперальдостеронізмі інгібітори АПФ – неефективні, томуїх застосування не рекомендується.
Оскільки Лізиноприл-ратіофарм не вимагає печінкової біотрансформації,він може бути препаратом вибору серед інших інгібіторів АПФ для пацієнтів звадами функції печінки.
Вагітність і лактація. Застосування препарату Лізиноприл-ратіофармсуворо протипоказано у першому триместрі вагітності. У другому і третьомутриместрах вагітності лікування лізиноприлом також не рекомендується, але якщоприйом лізиноприлу під час другого триместру вкрай необхідний, рекомендуєтьсяультразвуковий контроль функціональних показників. Немовлят, матері якихприймали лізиноприл, слід ретельно перевіряти на наявність гіпотензії, олігуріїта гіперкаліємії.
Прийом препарату під час лактації не рекомендується.
Вплив на здатність керувати автомобілем та працювати з технікою.
На початкулікування лізиноприлом можливий розвиток артеріальної гіпотензії, що необхідно враховуватиособам, які керують автотранспортом та працюють з потенційно небезпечнимитехнічними засобами.
Взаємодія з іншими лікарськими засобами.
Алкоголь, діуретики та інші антигіпертензивні засоби(α-адреноблокатори, β-адреноблокатори, антагоністи кальцію та інші)потенціюють гіпотензивний ефект лізиноприлу.
Одночасний прийом з калійзберігаючими діуретиками (спіронолактон,амілорид, триамтерен) може призвести до гіперкаліємії. Тому за умовипаралельного призначення вказаних засобів необхідно контролювати концентраціюкалію в плазмі крові. Гіперкаліємія також може бути спровокована одночаснимприйомом циклоспорину, препаратів калію, харчових добавок, які містять калій,що особливо актуально при нирковій недостатності, цукровому діабеті.
Нестероїдні протизапальні препарати, особливо індометацин, протидіютьантигіпертензивному ефекту лізиноприлу. Аналогічну дію викликає застосуваннянатрію хлориду.
При застосуванні з препаратами літію можлива затримка виведення літію зорганізму і, відповідно, підвищення ризику його побічної та токсичної діїособливо при одночасному прийомі тіазидних діуретиків. Тому прийом лізиноприлуразом з літієм не рекомендується, а при його крайній потребі слід забезпечитиретельний контроль рівнів літію в крові.
Засоби, які пригнічують функцію кісткового мозку, разом з лізиноприломпідвищують ризик нейтропенії і/чи агранулоцитозу. Алопуринол, цитостатики,імунодепресанти, кортикостероїди, прокаїнамід при одночасному застосуванні зЛізиноприлом-ратіофарм можуть призвести до зменшення кількості лейкоцитів укрові, розвитку лейкопенії.
Естрогени – за рахунок затримки рідини в організмі – при одночасномупризначенні можливе зменшення антигіпертензивної ефективності лізиноприлу.
Симпатоміметики – можливе ослаблення антигіпертензивної дії лізиноприлу.
Лізиноприл-ратіофарм можна призначати одночасно з гліцерилтринітратом,який вводиться внутрішньовенно або трансдермально.
З обережністю лізиноприл слід призначати хворим з гострим інфарктомміокарда протягом 6 – 12 годин після введення стрептокінази (ризик розвиткугіпотензії).
Лізиноприл-ратіофарм посилює прояви алкогольної інтоксикації.Наркотики, анестетики, снодійні, трициклічні антидепресанти у поєднанні зЛізиноприлом-ратіофарм спричиняють посилення гіпотензивного ефекту.
При проведенні діалізу на фоні терапії препаратом Лізиноприл-ратіофарміснує ризик розвитку анафілактоїдних реакцій за умови застосуванняполіакрилонітрильних металосульфонатних високоплинних мембран (наприклад“AN69”).
Антидіабетичні засоби, що приймаються перорально (наприклад, похіднісульфонілсечовини, такі як метформін, бігуаніди, такі як глібенкламід тощо), таінсулін при прийомі з інгібіторами АПФ можуть посилювати гіпотензивний ефект,особливо на початку лікування.
Прийом антацидних засобів може зменшити гіпотензивний ефектЛізиноприлу-ратіофарм.
Умови та термін зберігання.
Зберігати при температурі, що не перевищує 25 °С, у місцях, недоступнихдля дітей.
Термін придатності – 4 роки.