ІНСТРУКЦІЯ
для медичного застосуванняпрепарату
ЛІЗИНОПРИЛ-РАТІОФАРМ
(LISINOPRIL-RATIOPHARM)
Загальна характеристика:
міжнародна та хімічна назви: лізиноприл; N-[N-[(15)-1-карбокси-3-фенілпропіл]-L-лізил]-L-пролін;
основні фізико-хімічні властивості: таблетки по 5 мг – білі,круглі, двоопуклі з рискою для розлому на одному боці, таблетки по 10 мг –світло-рожеві, неоднорідно забарвлені (з мармуровістю), круглі, двоопуклі, зрискою для розлому на одному боці; таблетки по 20 мг – сіро-червоні,неоднорідно забарвлені (з мармуровістю), круглі, двоопуклі, з рискою длярозлому на одному боці;
склад: 1 таблетка по 5 мг містить 5,44 мглізиноприлу дигідрату, що відповідає 5 мг лізиноприлу; 1 таблетка по 10 мгмістить 11,11 мг лізиноприлу дигідрату, що відповідає 10 мг лізиноприлу; 1таблетка по 20 мг містить 21,78 мг лізиноприлу дигідрату, що відповідає 20 мглізиноприлу;
допоміжні речовини: маніт, кальцію гідрогенфосфатудигідрат, крохмаль прежелатинізований кукурудзяний, натрію кроскармелоза,магнію стеарат, пігментні суміші: для таблеток по 10 мг - РВ-24823, длятаблеток по 20 мг – РВ-24824, що містять заліза оксиди жовтий (Е 172), заліза оксидичорний (Е 172), заліза оксиди червоний
(Е 172).
Форма випуску. Таблетки.
Фармакотерапевтична група. Інгібіториангіотензинперетворюючого ферменту (АПФ). Код АТС СО9А АО3.
Фармакологічні властивості. Фармакодинаміка. Лізиноприл-ратіофарм – інгібіторангіотензинперетворюючого ферменту. Блокує утворення ангіотензину II та зменшуєйого судинозвужувальну дію. На фоні дії препарату відбувається зниженняартеріального систолічного та діастолічного тиску. Крім того,Лізиноприл-ратіофарм знижує опір судин нирок та поліпшує кровообіг у нирках.
У більшості пацієнтів антигіпертензивний ефект виявлявсячерез 1 – 2 години після перорального прийому Лізиноприлу-ратіофарм,максимальний – приблизно через 6 – 9 годин. Стабілізація терапевтичного ефектуспостерігається через 3 – 4 тижні від початку лікування. Синдром відміни нереєструвався.
Фармакокінетика. Абсорбція препарату Лізиноприл-ратіофармпісля перорального введення становить приблизно 25 – 50%. Одночасний прийом їжіна всмоктування не впливає. Лізиноприл-ратіофарм практично не зв’язується збілками плазми крові. Час досягнення максимальної концентрації в плазмі крові –6 – 7 годин. Період напіввиведення – 12 годин, який збільшується при нирковійнедостатності. Лізиноприл-ратіофарм не метаболізується і виводиться із сечею внезміненому вигляді. У разі порушення ренальної функції виведення лізиноприлузнижується пропорційно ступеню функціональних порушень.
У пацієнтів літнього віку (старше 65 років), а також присерцевій недостатності ренальний кліренс Лізиноприлу-ратіофарм знижується.
Лізиноприлвидаляється при гемодіалізі.
Показання для застосування.
Артеріальна гіпертензія.
Хронічна серцева недостатність.
Гострий інфаркт міокарда з елевацією сегмента ST завідсутності артеріальної гіпотензії (артеріальний тиск вище 90 мм рт. ст.).
Початкова стадія нефропатії у хворих на цукровий діабет ІІтипу.
Спосіб застосування та дози.
Артеріальна гіпертензія.
Початковадоза Лізиноприлу-ратіофарм дорівнює 5 мг – один раз на добу. Препаратрекомендується приймати вранці. Якщо призначення цієї дози не дає достатньоготерапевтичного ефекту, її можна збільшити до 10 – 20 мг один раз на добузалежно від клінічної реакції пацієнта.
Рекомендовані терапевтичні дози Лізіноприлу-ратіофармстановлять 10 – 20 мг, одноразово на добу.
Максимальна доза – 40 мг на добу.
Хронічна серцева недостатність.
Лікування препаратом Лізиноприл-ратіофарм починаютьз початкової дози – 2,5 мг вранці (½ таблетки по 5 мг). Надалі дозупрепарату необхідно підвищувати поступово, залежно від індивідуальної реакціїпацієнта. Рекомендована „цільова” терапевтична доза для хворих з хронічноюсерцевою недостатністю становить 20 мг на добу, в 1 прийом.
Особлива обережність необхідна при призначенні лізиноприлупацієнтам, які паралельно приймають/приймали діуретики. Якщо неможливопопередньо припинити прийом діуретичних засобів, призначення лізиноприлурекомендовано починати з мінімальних доз під контролем артеріального тиску іфункції нирок.
Гострийінфаркт міокарда зелевацією сегмента ST.
ЛікуванняЛізиноприлом-ратіофарм слід починати в перші 24 години з моменту проявусимптомів захворювання за умови відсутності гіпотензії. Початкова доза – 5 мгЛізиноприлу-ратіофарм (1 таблетка 5 мг або ½ таблетки по 10 мг). Цільовадоза Лізиноприлу-ратіофарм становить 10 мг на один прийом на добу (2 таблеткипо 5 мг або 1 таблетка по 10 мг).
Пацієнтам із систолічним тиском, що не перевищує 120 мм.рт. ст. перед початком і під час терапії у перші 3 дні після інфаркту лікуванняслід починати з дози 2,5 мг Лізиноприлу-ратіофарм (½ таблетки по 5 мг).
Пацієнтам з низьким тиском (систолічний тиск менше ніж 100мм. рт. ст.) терапевтична добова доза не повинна перевищувати 5 мг на добу (1таблетка Лізиноприлу-ратіофарм по 5 мг). При необхідності зазначена доза можебути знижена до 2,5 мг.
Якщо після прийому лізиноприлу в дозі 2,5 мг систолічнийтиск залишається меншим ніж 90 мм рт. ст., необхідно припинити терапіюпрепаратом Лізиноприл-ратіофарм.
Хворимз гострим інфарктом міокарда рекомендовано призначення Лізиноприлу-ратіофармпротягом 6 тижнів. Пацієнти із симптомами серцевої недостатності можуть інадалі продовжувати лікування препаратом Лізиноприл-ратіофарм (згідно наведенихвище рекомендацій щодо лікування таких хворих).
Для лікування початкової стадіїнефропатії у хворих на цукровий діабет II типу початкова доза становить 10 мг один разна добу, а максимальна – 20 мг 1 раз на добу.
При інсулінзалежному цукровому діабеті (у зв’язку зтенденцією до гіперкаліємії) лікування лізиноприлом слід починати з низьких доззгідно з таблицею і проводити під контролем лікаря.
| Кліренс креатиніну, мл/хв.
| Початкова доза, мг/добу
|
| 30 – 70
10 – 30
<10 (включаючи хворих, що перебувають на гемодіалізі)
| 5 – 10
2,5 – 5
2,5
|
Для хворих з нирковою недостатністю і кліренсомкреатиніну 30 –80 мл/хв. початкова доза лізиноприлу становить 2,5 мг один раз на добу,вранці (½ таблетки по 5 мг). Терапевтична доза, 5 – 10 мг на добу (1 – 2таблетки по 5 мг, 1 таблетка по 10 мг або ½ таблетки по 20 мг)визначається індивідуальною реакцією пацієнта. Не слід перевищувати максимальнудобову дозу – 20 мг (2 таблетки по 10 мг або 1 таблетка по 20 мг); залежно відіндивідуальної чутливості деяким пацієнтам доцільно подовжувати інтервали міжприйомами препарату (один раз у 2 дні).
Для хворих з нирковою недостатністю ікліренсом креатиніну менше 30 мл/хв. рекомендована початкова доза – 2,5 мг. Цільова добова дозавизначається індивідуально; залежно від чутливості деяким пацієнтам доцільноподовжувати інтервали між прийомами препарату (один раз у 2 дні).
Лікування пацієнтів похилого віку. У клінічних дослідженняхвідзначалися вікові відхилення параметрів ефективності і безпечностізастосування препарату. Підбір дози слід здійснювати відносно реакціїкров’яного тиску. При нирковій недостатності, підбираючи дозу, слідкористуватися вищенаведеною таблицею.
Побічна дія.
З боку серцево-судинної системи: спостерігалисьартеріальна гіпотензія (особливо після прийому першої дози препарату пацієнтамиз дефіцитом натрію, дегідратацією, серцевою недостатністю), ортостатичніреакції, які супроводжувались запамороченнями, слабкістю, порушеннями зору івтратою свідомості.
Є окремі повідомлення про розвиток тахікардії (прискореногосерцебиття), порушень серцевого ритму, болей за грудниною (звичайно пов’язанихз вираженою гіпотензією), церебрального інсульту.
З боку кровотворної та лімфатичноїсистем: украйрідко можливі прояви анемії, тромбоцитопенії, лейкопенії, нейтропенії,агранулоцитозу, гемолітичної анемії, лімфаденопатії, аутоімунних захворювань.
З боку сечостатевої системи: можливі порушенняренальної функції, в окремих випадках – гостра ниркова недостатність. Упацієнтів з ураженням ниркових артерій та у хворих, які одночасно одержуютьдіуретики, може спостерігатись підвищення рівня креатиніну і азоту сечовини всироватці крові. Є окремі повідомлення про уремію, олігурію, анурію.
Вкрай рідко відзначається імпотенція. Є окремі повідомленняпро гінекомастію.
З боку дихальної системи: сухийкашель, бронхіт, іноді – синусит, риніт, задишка. прояви бронхоспазму, глосит ісухість у роті. Є окремі повідомлення про еозинофільну пневмонію.
З боку шлунково-кишкового тракту/печінки: може виникнути нудота,блювання, біль в епігастрії та диспепсія, анорексія, дисгевзія, запор, діарея.Зареєстровано поодинокі випадки гепатотоксичності лізиноприлу, найчастіше мавмісце холестаз, проте спостерігались підвищення активності печінковихтрансаміназ та вмісту білірубіну за рахунок порушення функції печінки зураженням та некрозом гепатоцитів. Є окремі повідомлення про панкреатит,гепатит – гепатоцелюлярний або холестатичний.
При перших симптомах жовтухи під час лікування інгібіторамиАПФ лікування слід припинити.
Шкірні, алергічні та імунопатологічніреакції:відчуття жару, гіперемія шкіри, свербіж. В окремих випадках інгібітори АПФспричинюють ангіоневротичний набряк, що поширюється на губи, обличчя та/абокінцівки. Є окремі повідомлення про значне виділення поту, пузирчатку,токсичний епідермальний некроліз, синдром Стівенса-Джонсона, поліморфнуалопецію. Шкірні реакції (висипи) можуть супроводжуватись підвищеннямтемператури тіла, міалгією, артралгією/артритом, васкулітом, позитивнимантинуклеарним фактором, підвищеною швидкістю зсідання еритроцитів,еозинофілією і лейкоцитозом, світлочутливістю.
З боку центральної нервової системи таорганів зору: іноді виникає головний біль, втомлюваність, запаморочення,депресія, порушення сну, парестезія, порушення рівноваги, дезорієнтація,сплутаність свідомості, суб’єктивне відчуття шуму у вухах та зниження гостротизору, зміна смакових відчуттів, астенія.
З боку лабораторних показників: підвищення рівня креатиніну таазоту сечовини у сироватці крові, гіперкаліємія. Є повідомлення про підвищеннясироваткового білірубіну, гіпонатріємію.
Протипоказання.
Гіперчутливість до Лізиноприлу-ратіофарм або іншихінгредієнтів препарату;
ангіоневротичний набряк в анамнезі, у тому числі післязастосування інгібіторів АПФ, ідіопатичний та спадковий набряк Квінке;
кардіогенний шок; гострий інфаркт міокарда за наявностігіпотензії (АТ < 90 мм. рт. ст.);
вагітність, лактація;
дитячий вік (до 12 років).
Передозування.
У випадках передозування можливі: різке зниження кров’яноготиску, з погіршенням перфузії життєво важливих органів, шок, порушення балансуелектролітів крові, гостра ниркова недостатність, тахікардія, брадикардія,запаморочення, відчуття тривоги і кашель. Необхідно негайно припинитизастосування препарату. При інтоксикаціях, спричинених передозуванням,рекомендується промивання шлунка. При гіпотензії пацієнта слід покласти наспину з піднятими догори ногами. У випадках передозування пацієнт повиненперебувати у відділенні інтенсивної терапії. Для корекції артеріального тискупоказано внутрішньовенне введення фізіологічного розчину та/чиплазмозамінників. При необхідності внутрішньовенно вводять ангіотензин.Лізиноприл може бути видалений з організму за допомогою гемодіалізу, при цьомуслід уникати використання поліакрилонітрильних металосульфонатних високоплиннихмембран (наприклад “AN69”).
У випадку ангіоневротичного набряку призначаютьантигістамінні препарати. Якщо клінічна ситуація супроводжується набрякомязика, голосової щілини, гортані необхідно в ургентному порядку початилікування шляхом підшкірного введення 0,3 – 0,5 мл розчину адреналіну (1:1000),для забезпечення прохідності дихальних шляхів показані інкубація чиларинготомія. При наявності брадикардії, що не реагує на проведену терапію,слід застосовувати електростимуляцію. Необхідний частий контроль параметрівжиттєво важливих функцій, концентрації сироваткових електролітів і креатиніну.
Особливості застосування.
При гострому інфаркті міокарда з елевацією сегментаST Лізиноприл-ратіофарм може призначатись усім пацієнтам за відсутностіпротипоказань; проте в першу чергу препарат показаний хворим з клінічнимиознаками серцевої недостатності на ранніх етапах захворювання, зі зниженоюфракцією викиду лівого шлуночка, з артеріальною гіпертензією, цукровимдіабетом.
У пацієнтів з гіповолемією, дефіцитомнатрію узв’язку із застосуванням діуретиків, безсольової дієти, через блювання, діарею,після діалізу можливий розвиток раптової тяжкої гіпотензії, гострої нирковоїнедостатності. В таких випадках доцільно компенсувати втрати рідини і солей допочатку лікування лізиноприлом та забезпечити адекватний медичний нагляд.Нерідко гіпотензія, особливо після першої дози, може розвинутись у хворих зтяжкими формами серцевої недостатності, що слід враховувати, призначаючитерапію лізиноприлом.
З особливою обережністю (враховуючи співвідношеннякористь/ризик) слід призначати препарат хворим з двостороннім стенозомниркових артерій або стенозом ниркової артерії єдиної нирки, після операціїтрансплантації нирки, а також пацієнтам з порушеннями функції нирок,печінки, порушеннями кровотворення, аутоімунними захворюваннями, вираженимиаортальним, мітральним стенозом, обструктивною гіпертрофічною кардіоміопатією.Всі перераховані патологічні стани при застосуванні лізиноприлу вимагаютьвідповідного медичного нагляду та лабораторного контролю.
Є окремі повідомлення про випадки холестатичної жовтяниці,яка далі прогресує у швидкоплинний некроз. Механізм цього синдрому невідомий.Якщо у пацієнта, що приймає Лізиноприл-ратіофарм, спостерігається жовтяниця абозначне підвищення печінкових ферментів, прийом препарату слід припинити іпризначити відповідний медичний нагляд.
Під час лікування алергічних станів застосуванняінгібіторів АПФ не рекомендується.
При наявності інсулінзалежного цукрового діабету(тенденція до гіперкаліємії) лікування лізиноприлом слід розпочинати з низькихдоз і здійснювати під наглядом лікаря.
Для препаратів групи інгібіторів АПФ можлива перехреснагіперчутливість.
Хворі похилого віку можуть виявляти підвищенучутливість до лізиноприлу (ризик розвитку гіпотензії та ортостатичних реакцій),навіть на фоні призначення звичайних доз препарату.
Під час лікування лізиноприлом може мати місцегіперкаліємія, рідко – підвищення рівня креатиніну, протеїнурія, особливо принирковій і/або серцевій недостатності, що вимагає обов’язкового лабораторного контролю.Слід з обережністю призначати лізиноприл пацієнтам з підвищеним рівнемкреатиніну в крові (до 150 – 180 мкмоль/л).
При первинному гіперальдостеронізмі інгібітори АПФ –неефективні, тому їх застосування не рекомендується.
Оскільки Лізиноприл-ратіофарм не вимагає печінковоїбіотрансформації, він може бути препаратом вибору серед інших інгібіторів АПФдля пацієнтів з вадами функції печінки.
Вагітність і лактація. Застосування препаратуЛізиноприл-ратіофарм суворо протипоказано у першому триместрі вагітності. Удругому і третьому триместрах вагітності лікування лізиноприлом також нерекомендується, але якщо прийом лізиноприлу під час другого триместру вкрайнеобхідний, рекомендується ультразвуковий контроль функціональних показників.Немовлят, матері яких приймали лізиноприл, слід ретельно перевіряти нанаявність гіпотензії, олігурії та гіперкаліємії.
Прийом препарату під час лактації не рекомендується.
Вплив на здатність керувати автомобілемта працювати з технікою.
Напочатку лікування лізиноприлом можливий розвиток артеріальної гіпотензії, щонеобхідно враховувати особам, які керують автотранспортом та працюють зпотенційно небезпечними технічними засобами.
Взаємодія з іншими лікарськими засобами.
Алкоголь, діуретики та інші антигіпертензивнізасоби (α-адреноблокатори, β-адреноблокатори, антагоністи кальцію таінші)потенціюють гіпотензивний ефект лізиноприлу.
Одночасний прийом з калійзберігаючими діуретиками(спіронолактон, амілорид, триамтерен) може призвести до гіперкаліємії. Тому заумови паралельного призначення вказаних засобів необхідно контролюватиконцентрацію калію в плазмі крові. Гіперкаліємія також може бути спровокованаодночасним прийомом циклоспорину, препаратів калію, харчових добавок, якімістять калій, що особливо актуально при нирковій недостатності, цукровомудіабеті.
Нестероїдні протизапальні препарати, особливо індометацин,протидіють антигіпертензивному ефекту лізиноприлу. Аналогічну дію викликаєзастосування натрію хлориду.
При застосуванні з препаратами літію можливазатримка виведення літію з організму і, відповідно, підвищення ризику йогопобічної та токсичної дії особливо при одночасному прийомі тіазиднихдіуретиків. Тому прийом лізиноприлу разом з літієм не рекомендується, а прийого крайній потребі слід забезпечити ретельний контроль рівнів літію в крові.
Засоби, які пригнічують функцію кісткового мозку, разом злізиноприлом підвищують ризик нейтропенії і/чи агранулоцитозу. Алопуринол,цитостатики, імунодепресанти, кортикостероїди, прокаїнамід при одночасномузастосуванні з Лізиноприлом-ратіофарм можуть призвести до зменшення кількостілейкоцитів у крові, розвитку лейкопенії.
Естрогени – за рахунок затримки рідини в організмі– при одночасному призначенні можливе зменшення антигіпертензивної ефективностілізиноприлу.
Симпатоміметики – можливе ослаблення антигіпертензивноїдії лізиноприлу.
Лізиноприл-ратіофарм можна призначати одночасно згліцерилтринітратом, який вводиться внутрішньовенно або трансдермально.
З обережністю лізиноприл слід призначати хворим з гостримінфарктом міокарда протягом 6 – 12 годин після введення стрептокінази (ризикрозвитку гіпотензії).
Лізиноприл-ратіофарм посилює прояви алкогольноїінтоксикації. Наркотики, анестетики, снодійні, трициклічні антидепресантиу поєднанні з Лізиноприлом-ратіофарм спричиняють посилення гіпотензивногоефекту.
При проведенні діалізу на фоні терапії препаратомЛізиноприл-ратіофарм існує ризик розвитку анафілактоїдних реакцій за умовизастосування поліакрилонітрильних металосульфонатних високоплинних мембран(наприклад “AN69”).
Антидіабетичні засоби, що приймаються перорально(наприклад, похідні сульфонілсечовини, такі як метформін, бігуаніди, такі якглібенкламід тощо), та інсулін при прийомі з інгібіторами АПФ можуть посилюватигіпотензивний ефект, особливо на початку лікування.
Прийом антацидних засобів може зменшити гіпотензивнийефект Лізиноприлу-ратіофарм.
Умови та термін зберігання.
Зберігати при температурі, що не перевищує 25 °С, у місцях,недоступних для дітей.
Термін придатності – 4 роки.