ІНСТРУКЦІЯ
для медичного застосуванняпрепарату
ЛІЗИГЕКСАЛ®
(LISIHEXAL®)
Загальна характеристика:
міжнародна та хімічна назви: lisinopril;N-[N-[(15)-1-карбокси-3-фенілпропіл]-L-лізил]- L-пролін;
основні фізико-хімічні властивості: круглі таблетки з двоопуклою поверхнею,блідо-червоного кольору, з рискою на одному боці;
склад: 1 таблетка містить лізиноприлу дигідрату у кількості, що відповідає 5мг, або 10 мг, або 20 мг лізиноприлу;
допоміжні речовини: кальцію гідрофосфатдигідрат, натрію кроскармелоза,крохмаль кукурудзяний, манітол, магнію стеарат, заліза оксид червоний.
Форма випуску. Таблетки.
Фармакотерапевтична група. Інгібітор ангіотензинперетворюючого ферменту (АПФ).
Код АТС С09А А03.
Фармакологічні властивості.
Фармакодинаміка. ЛізиГЕКСАЛ® – інгібіторангіотензинперетворюючого ферменту. Препарат блокує утворення ангіотензину IIта зменшує його судинозвужувальну дію. На фоні дії препарату відбуваєтьсязниження артеріального систолічного та діастолічного тиску. ЛізиГЕКСАЛ® знижуєопір судин нирок та поліпшує кровообіг у них. Блокування дії АПФ призводить дозниження рівня ангіотензину ІІ в плазмі, наслідком чого є підвищення активностіреніну плазми (пов’язане з механізмом зворотного контролю вивільнення реніну)та зменшення секреції альдостерону. ЛізиГЕКСАЛ® виявляєантигіпертензивні властивості навіть у пацієнтів з гіпертензією, з низькимрівнем реніну. Лізиноприл здатний блокувати розпад брадикініну - потужного вазодепресорногопептиду, однак роль цього механізму в терапевтичних ефектах лізиноприлупотребує подальшого вивчення.
У більшості пацієнтів антигіпертензивний ефект виявлявся через 1 - 2год після перорального прийому ЛізиГЕКСАЛУ®, максимальний -приблизно через 6 - 9 год. Стабілізація терапевтичного ефекту спостерігаєтьсячерез 3 - 4 тижні від початку лікування. Синдром відміни не зареєстровано.
Фармакокінетика. Абсорбція препарату ЛізиГЕКСАЛ®після перорального прийому становить приблизно 25 - 50 %. Одночасний прийом їжіна всмоктування не впливає. Лізиноприл практично не зв’язується з білкамиплазми крові. Час досягнення максимальної концентрації у плазмі крові – до 7год після перорального прийому. У пацієнтів з гострим інфарктом міокарда,спостерігалась тенденція до відносно більшої тривалості часу досягненнямаксимальних концентрацій у плазмі. Лізиноприл практично не метаболізується івиводиться з сечею в незміненому вигляді. Період напіввиведення, в середньому,становить 12,6 год; показник зростає при нирковій недостатності, і набуваєклінічного значення при зниженні гломерулярної фільтрації менше, як 60 мл/хв. Упацієнтів похилого віку (старше 65 років), а також при серцевій недостатностіренальний кліренс лізиноприлу також знижується. Лізиноприл видаляється пригемодіалізі.
Показання для застосування.
Артеріальна гіпертензія.
Застійна серцева недостатність.
Гострий інфаркт міокарда з елевацією сегмента ST.
ЛізиГЕКСАЛ® може застосовуватися в перші 24 год від початкугострого інфаркту міокарда у пацієнтів зі стабільною гемодинамікою без проявівкардіогенного шоку (систолічний артеріальний тиск > 100 мм рт. ст.,концентрація креатиніну в сироватці < 177 мкмоль/л (2 мг/Дл) та протеїнурія< 500 мг/24 год). ЛізиГЕКСАЛ® можна призначати як супутню терапіюпри стандартному лікування інфаркту міокарда, що включає ацетилсаліциловукислоту, тромболітичні засоби, препарати бета-блокаторів та симптоматичнелікування нітратами.
Спосіб застосування та дози. ЛізиГЕКСАЛ® таблетки призначені дляперорального застосування і можуть прийматися незалежно від їжі, алеобов’язково з достатньою кількістю рідини. Таблетки слід приймати один раз надобу, бажано в один і той же час.
Артеріальна гіпертензія.
Початковадоза ЛізиГЕКСАЛу® дорівнює 5 мг - 1 раз на добу. Якщо призначенняцієї дози не дає достатнього терапевтичного ефекту, її можна збільшити до 10 мг- 20 мг 1 раз на день залежно від клінічної реакції пацієнта .
Рекомендована терапевтична доза ЛізиГЕКСАЛу® звичайностановить 10 - 20 мг препарату на добу.
Максимальна доза – 40 мг на добу.
Застійна серцева недостатність.
Лікування препаратом ЛізиГЕКСАЛ®починають з дози - 2,5 мг. Надалі дозу препарату необхідно підвищуватипоступово, залежно від індивідуальної реакції пацієнта. Рекомендована “цільова”терапевтична доза для хворих з застійною серцевою недостатністю становить 20 мгна добу за 1 прийом.
Особлива обережність необхідна при призначенні лізиноприлу пацієнтам,які одночасно приймають/приймали діуретики. Якщо діуретичні засоби відмінитинеможливо, рекомендовано терапію лізиноприлом починати з мінімальних доз тазабезпечити адекватний контроль артеріального тиску і функції нирок.
Гострийінфаркт міокарда з елевацією сегмента ST.
ЛікуванняЛізиГЕКСАЛом® слід починати в перші 24 год з моменту появи симптомівзахворювання за умови відсутності протипоказань (гіпотензії, гіповолемії,ниркової недостатності). Початкова доза - 5 мг ЛізиГЕКСАЛу®.“Цільова” доза ЛізиГЕКСАЛу® становить 10 мг за один прийом на добу.
Пацієнтам з систолічним тиском, що не перевищує 120 мм рт.ст.,лікування слід починати з дози 2,5 мг ЛізиГЕКСАЛу®. У випадкурозвитку гіпотензії (систолічний артеріальний тиск нижче 100 мм рт.ст.) не слідперевищувати добову підтримуючу дозу 5 мг, а за необхідності зменшити її до 2,5мг. Якщо після прийому лізиноприлу в дозі 2,5 мг систолічний тиск протягом 1години залишається менше за 90 мм рт.ст., необхідно відмінити терапіюпрепаратом ЛізиГЕКСАЛ®. При подальшому розвитку гіпотензії(систолічний артеріальний тиск нижче 90 мм рт.ст.), незважаючи на зменшеннядобової дози лізиноприлу до 2,5 мг, лізиноприл слід відмінити.
Лікування ЛізиГЕКСАЛом® підтримуючою дозою 10 мг на добу маєтривати 6 тижнів, надалі потрібно оцінити необхідність подальшого прийомупрепарату. У випадках порушення функції лівого шлуночка лікування слідпродовжити з використанням дози 10 - 20 мг.
Дозування упацієнтів з порушеннями функції нирок має ґрунтуватися на показниках кліренсукреатиніну, як наведено в таблиці:
| Кліренс креатиніну (мл/хв)
| мг/добу
|
| 31 – 70 мл/хв
| 5 - 10 мг
|
| 10 – 30 мл/хв
| 2,5 - 5 мг
|
| Менше 10 мл/хв
| 2,5 мг
|
Не слідперевищувати максимальну добову дозу – 20 мг, а хворим з кліренсом креатиніну менше30 мл/хв – 10 мг на добу. Деяким пацієнтам, залежно від переносимості, доцільноподовжувати інтервали між прийомами препарату (1 раз на 2 дні). ЛізиГЕКСАЛ®підлягає діалізу, і тому пацієнти, які знаходяться на діалізі, можуть прийматистандартну дозу лізиноприлу в дні проведення процедури діалізу. У дні, вільнівід діалізу, доза лізиноприлу має підлягати титруванню з метою досягненняконтролю рівня артеріального тиску .
Побічна дія.
З боку серцево-судинної системи: спостерігались артеріальна гіпотензія(особливо після прийому першої дози препарату пацієнтами з дефіцитом натрію,дегідратацією, серцевою недостатністю); ортостатичні реакції, якісупроводжувались запамороченням, слабкістю, порушеннями зору і втратоюсвідомості. Є окремі повідомлення про розвиток тахікардії (прискореногосердцебиття), порушень серцевого ритму, болей за грудниною (звичайно пов’язанихз вираженою гіпотензією), церебрального інсульту.
При застосуванні лізиноприлу у пацієнтів з гостримінфарктом міокарда можливі, особливо в перші 24 год, атріовентрикулярна блокадаІІ - ІІІ ст., тяжка гіпотензія, та/або порушення функції нирок ( в 0,1 - 1%випадків), у поодиноких випадках (0,01 - 0,1%) – кардіогенний шок.
З боку сечостатевої системи:можливі порушення ренальної функції, в окремих випадках, - гостра ниркованедостатність. У пацієнтів з ураженням ниркових артерій та хворих, якіодночасно одержують діуретики, може спостерігатися підвищення рівня креатинінута азоту сечовини у сироватці крові.
З боку дихальної системи: сухийкашель, бронхіт, іноді – синусит, риніт, задишка, прояви бронхоспазму, глосит ісухість у роті.
З боку шлунково-кишковоготракту/печінки: може виникнути нудота, блювання, біль в епігастрії тадиспепсія, анорексія, дисгевзія, запор, діарея. Зареєстровано поодинокі випадкигепатотоксичності лізиноприлу, найчастіше мав місце холестаз, спостерігалисьпідвищення активності печінкових трансаміназ та вмісту білірубіну за рахунокпорушення функції печінки з ураженням та некрозом гепатоцитів.
При перших симптомах жовтяниці під час лікування інгібіторами АПФ їхприйом слід припинити. Описані окремі випадки порушень функцій печінки,гепатиту, печінкової недостатності, панкреатиту та непрохідності кишечникупов’язані з терапією інгібіторами АПФ.
Алергічні таімунопатологічні реакції: відчуття жару, гіперемія шкіри, свербіж. В окремихвипадках інгібітори АПФ спричиняють ангіоневротичний набряк, що поширюється нагуби, обличчя та/або кінцівки. Описані окремі випадки тяжких шкірних реакцій,зокрема, пухирчатка, мультиформна еритема, ексфоліативний дерматит, синдромСтивенса-Джонсона та токсичний епідермальний некроліз. Шкірні реакції можутьсупроводжуватись підвищенням температури тіла, міалгією, артралгією/артритом,васкулітом, еозинофілією, лейкоцитозом та/або підвищенням титру ANA. У випадкахтяжких шкірних реакцій слід забезпечити негайну консультацію відповідноголікаря-фахівця, та припинити лікування лізиноприлом. У поодиноких випадках(< 0,01%) при терапії інгібіторами АПФ спостерігаються псоріазоподібні змінишкіри, фоточутливість, почервоніння, діафорез, алопеція, оніхолізис тапогіршення перебігу хвороби Рейно.
З боку центральної нервовоїсистеми та органів зору: іноді виникає головний біль, втомлюваність,запаморочення, депресія, порушення сну, парестезія, порушення рівноваги,дезорієнтація, суб’єктивне відчуття шуму у вухах та зниження гостроти зору.
З боку лабораторних показників:підвищення рівня креатиніну та азоту сечовини у сироватці крові, гіперкаліємія.Іноді спостерігались зниження гемоглобіну, рівня гематокриту, тромбоцитопенія,нейтропенія/агранулоцитоз (гематологічні порушення частіше мали місце ухворих з нирковою недостатністю та аутоімунними захворюваннями).
Протипоказання. Гіперчутливість до лізиноприлу або іншихінгредієнтів препарату; ангіоневротичний набряк в анамнезі, в тому числі післязастосування інгібіторів АПФ, ідіопатичний та спадковий набряк Квінке;кардіогенний шок; гострий інфаркт міокарда за наявності гіпотензії (АТ <=100 мм рт ст); вагітність, лактація; діти до 12 років.
Передозування. Відповідні дані щодо передозування у людинивідсутні. У разі передозування можливі: значне зниження кров’яного тиску зпогіршенням перфузії життєвоважливих органів, шок, порушення балансуелектролітів крові, гостра ниркова недостатність. Необхідно негайно припинитизастосування препарату. При інтоксикаціях, спричинених передозуванням,рекомендується промивання шлунка. У випадках передозування пацієнт повинензнаходитись у відділенні інтенсивної терапії. При цьому необхідно забезпечитиконтроль концентрації електролітів і креатиніну у сироватці крові. Надаліпоказано внутрішньовенне введення фізіологічного розчину та/чиплазмозамінників. За необхідності внутрішньовенно вводять ангіотензин.Необхідно контролювати та коригувати життєвоважливі функції. Лізиноприл можебути видалений з організму за допомогою гемодіалізу. При цьому слід уникативикористання поліакрилонітрильних металосульфонатних мембран високоїпроникності (наприклад “AN69”).
У випадку ангіоневротичного набряку призначають антигістамінніпрепарати. Якщо клінічна ситуація супроводжується набряком язика, голосовоїщілини, гортані необхідно, в ургентному порядку треба розпочати лікуванняшляхом п/ш введення 0,3 - 0,5 мл розчину адреналіну (1 : 1000), длязабезпечення прохідності дихальних шляхів показані інкубація чи ларинготомія.
Особливостізастосування. При гостромуінфаркті міокарда з елевацією сегмента ST лізиноприл може призначатись всімпацієнтам за відсутності протипоказань; проте, в першу чергу, це стосується хворихз клінічними ознаками серцевої недостатності на ранніх етапах захворювання, зізниженою фракцією викиду лівого шлуночка, з артеріальною гіпертензією, цукровимдіабетом.
Лізиноприл може використовуватись для лікування початкових стадійнефропатії пацієнтів з інсулін-залежним та інсулін-незалежним діабетом знормальним рівнем тиску або гіпертензією та з проявами мікроальбумінурії (30 -300 мг/24год). За наявності інсулінозалежного цукрового діабету (у зв’язку зтенденцією до гіперкаліємії) лікування лізиноприлом слід розпочинати з низькихдоз і здійснювати під наглядом лікаря.
У пацієнтів з гіповолемією, з дефіцитом натрію у зв’язку іззастосуванням діуретиків, безсольової дієти, через блювання, діарею, післядіалізу, можливий розвиток раптової тяжкої гіпотензії, гострої нирковоїнедостатності. В таких випадках доцільно компенсувати втрати рідини і солей допочатку лікування лізиноприлом та забезпечити адекватний медичний нагляд.Доцільно припинити або зменшити дозове навантаження призначеної терапії діуретикамиза 2 - 3 дні до початку лікування інгібіторами АПФ, якщо це неможливо, то слідрозпочинати терапію лізиноприлом з найменшої одноразової дози - 2,5 мг.
Нерідко гіпотензія, особливо після першої дози, може розвинутись ухворих з тяжкими формами серцевої недостатності, що слід враховувати,призначаючи терапію лізиноприлом. При розвитку гіпотензії необхідно зменшитидозу або припинити лікування лізиноприлом. Виникнення гіпотензіі внаслідокприймання лізиноприлу не виключає його подальше застосування, але потребуєзменшення стартової та поступової корекції підтримуючої дози. З особливоюобережністю (враховуючи співвідношення користь/ризик) слід призначати препаратхворим з двостороннім стенозом ниркових артерій або стенозом ниркової артеріїєдиної нирки, після операції трансплантації нирки, а також пацієнтам зпорушеннями функції нирок, печінки, порушеннями кровотворення, аутоімуннимизахворюваннями, вираженим аортальним чи мітральним стенозом, іншимизахворюваннями з обструкцією шляхів відтоку з лівого шлуночка. Всівищезазначені патологічні стани при застосуванні лізиноприлу вимагаютьвідповідного медичного нагляду та лабораторного контролю.
Для препаратів групи інгібіторів АПФ можлива перехреснагіперчутливість.
Хворі похилого віку можуть виявляти підвищену чутливість до лізиноприлу(ризик розвитку гіпотензії та ортостатичних реакцій), навіть на фоніпризначення звичайних доз препарату.
У пацієнтів із злоякісною гіпертензією слід починати лікування такоригувати дози в умовах стаціонару.
Під час лікування лізиноприлом може мати місце гіперкаліємія, рідко –підвищення рівня креатиніну, протеїнурія, особливо за наявності ниркової та/абосерцевої недостатності, що вимагає обов’язкового лабораторного контролю. Слід зобережністю призначати лізиноприл пацієнтам з підвищеним рівнем креатиніну вкрові (до 150 - 180 мкмоль/л). У деяких пацієнтів без ознак існуючої нирковоїпатології може спостерігатися підвищення рівнів сечовини і креатиніну всироватці при одночасному застосуванні лізиноприлу та діуретиків. У такійситуації слід зменшити дозу або відмінити лікування лізиноприлом/діуретиками тарозглянути можливість існування стенозу ниркової артерії.
За наявності первинного гіперальдостеронізму інгібітори АПФ -неефективні, тому їх застосування не рекомендується.
Препарат протипоказаний жінкам під час вагітності та лактації.Ефективність і безпечність застосування лізиноприлу у дітей до 12 років невивчалась.
У пацієнтів афро-карібського походження можливе зниження гіпотензивногоефекту лізиноприлу.
Заумови проведення хірургічних втручань необхідно попередити лікаря стосовноприймання лізиноприлу.
Вплив на здатність керувати автомобілем та працювати з технікою.
На початку терапії, при зміні дозування, за умови вживання алкоголю,інших лікарських засобів можливий розвиток артеріальної гіпотензії та іншихсимптомів, що може впливати на здатність керувати автомобілем та працювати зтехнікою.
Взаємодія з іншими лікарськими засобами.
Діуретики та інші антигіпертензивні засоби (бета-адреноблокатори,альфа-адреноблокатори, антагоністи кальцію та інші) потенціюють гіпотензивнийефект лізиноприлу.
Одночасний прийом з калійзберігаючими діуретиками (спіронолактон,амілорид, триамтерен) може призвести до гіперкаліємії. Тому за умовиодночасного призначення названих засобів необхідно контролювати концентраціюкалію в плазмі крові. Гіперкаліємія також може бути спровокована одночаснимприйомом циклоспорину, препаратів калію, харчових добавок, які містять калій,що особливо актуально за наявності ниркової недостатності, цукрового діабету.
Нестероїдні протизапальні препарати, особливо індометацин, протидіютьантигіпертензивному ефекту лізиноприлу. Крім того, можливі порушення функціїнирок та підвищення вмісту калію в сироватці.
Антигіпертензивний еффект лізиноприлу зменшується на фоні надмірноговживання солоної їжі.
При застосуванні лізиноприлу з препаратами літію можлива затримкавиведення літію з організму і, відповідно, підвишення ризику його побічноїтоксичної дії.
Засоби, які пригнічують функцію кісткового мозку разом з лізиноприломпідвищують ризик нейтропенії та/або агранулоцитозу. Алопуринол, цитостатики,імунодепресанти, кортикостероїди, прокаїнамід при одночасному застосуванні злізиноприлом можуть призвести до зменшення кількості лейкоцитів у крові,розвитку лейкопенії.
Естрогени, за рахунок затримки рідини в організмі, при одночасномупризначенні з лізиноприлом можуть зменшити його антигіпертензивну ефективність.
Симпатоміметики – можливе ослаблення антигіпертензивної діїлізиноприлу.
Лізиноприл можна призначати одночасно з гліцеролтринітратом, якийвводиться внутрішньовенно або трансдермально.
З обережністю лізиноприл слід призначати хворим з гострим інфарктомміокарда протягом 6 - 12 годин після введення стрептокінази (ризик розвиткугіпотензії).
Лізиноприл посилює прояви алкогольної інтоксикації. На фоні діїалкоголю можливе посилення гіпотензивної дії лізиноприлу. Наркотики,анестетики, снодійні у поєднанні з лізиноприлом спричиняють посиленнягіпотензивного ефекту.
При проведенні діалізу на фоні терапії препаратом лізиноприл існуєризик розвитку анафілактоїдних реацій за умови застосуванняполіакрилонітрильних металосульфонатних мембран високої проникності (наприклад“AN69”).
Антидіабетичні засоби, що приймаються перорально (наприкладпохідні сульфонілсечовини, такі як метформін, бігуаніди, такі як глібенкламідтощо), та інсулін при прийомі разом з інгібіторами АПФ можуть посилитигіпотензивний ефект у перші тижні комбінованої терапії.
Прийом антацидних засобів може зменшити гіпотензивний ефектлізиноприлу.
Умови та термін зберігання. Зберігати у недоступному для дітей місці притемпературі не вище 25°С. Термін придатності - 4 роки.