ІНСТРУКЦІЯ
для медичного застосуванняпрепарату
ДЕКСОНА
(DEXONA)
Загальна характеристика:
міжнародната хімічна назви:dexamethasone;
прегна- 1,4 - дієн - 3,20 - діон, 9 - фторо - 11,17 - дигідрокси - 16 - метил – 21 –
(фосфоноокси)-, динатрієва сіль, (11β,16α )-;
основніфізико-хімічні властивості:прозорий, від безбарвного до світло-жовтого кольору розчин;
склад: 1 мл розчину містить дексаметазону натрію фосфату,
(еквівалентного дексаметазону фосфату) 4 мг;
допоміжні речовини: креатинін, натрію цитрат, натрію метабісульфіт,метилпарабен,
пропілпарабен, динатрію ЕДТА, натрію гідроксид, вода для ін’єкцій.
Форма випуску. Розчин для ін’єкцій.
Фармакотерапевтична група. Кортикостероїди для системного застосування.Дексаметазон. Код АТС Н02А В02.
Фармакологічні властивості. Дексаметазон є адренокортикостероїдом з вираженою протизапальною,антиалергійною та помірною імунсупресивною дією.
Фармакодинаміка. Дексаметазон проникає крізь клітинні мембрани йутворює комплекс із специфічними рецепторами цитоплазми. Ці комплекси потімпроникають у клітинні ядра, зв’язуються з ДНК і стимулюють транскрипціюінформаційної РНК (іРНК) і подальший синтез білків різноманітних ензимів,відповідальних за дві категорії дії системних адренокортикоїдів. Однак цізасоби можуть послаблювати транскрипцію іРНК у деяких клітинах (наприклад улімфоцитах).
Дексаметазонзменшує відповідь тканини на запальний процес. Він також інгібує фагоцитоз,вивільнення лізосомальних ензимів, синтез та/або вивільнення декількох хімічнихпосередників запалення.
Дексаметазон зменшує концентрацію тимусзалежних лімфоцитів(Т-лімфоцитів), моноцитів і еозинофільних лейкоцитів. Він також зменшуєзв’язування імуноглобуліну з рецепторами клітинних мембран і стримує синтезі/або вивільнення інтерлейкіну-1, що приводить до зменшення бластогенезуТ-лімфоцитів і зниження поширення первинної імунної відповіді.
Дексаметазон стимулює білковий катаболізм та індукує ензими, яківідповідають за метаболізм амінокислот. Він знижує синтез та збільшує розпадбілків у лімфоїдній тканині, сполучній тканині, м’язах і шкірі. Придовготривалому застосуванні може відбуватись атрофія цих тканин.
Дексаметазонзбільшує засвоюваність глюкози шляхом індукції печінкових ензимів, які берутьучасть у глюконеогенезі, стимулює білковий катаболізм (збільшує концентраціюамінокислот у печінці, необхідних для глюконеогенезу) і знижує периферичнуутилізацію глюкози. Ці дії приводять до збільшення накопичення глюкогену впечінці, підвищення концентрації глюкози в крові.
Дексаметазонзбільшує ліполіз і метаболізує жирні кислоти з жирових депо, приводячи допідвищення концентрації жирних кислот у плазмі. При довготривалому застосуванніможе відбуватись аномальний перерозподіл жиру.
Дексаметазонзменшує кісткоутворення та посилює кісткову резорбцію. Він зменшує концентраціюкальцію в плазмі, приводячи до вторинного гіперпаратиреозу та подальшогостимулювання остеокластів і прямого інгібування остеобластів.
Дексаметазон несправляє мінералокортикоїдної дії.
Фармакокінетика. Дексаметазону натрію фосфат є глюкокортикоїдомтривалої дії. Дексаметазон натрій фосфат швидко абсорбується післявнутрішньом’язової ін’єкції та починає швидко діяти. Період напіввиведення зплазми крові - приблизно 3-4,5 години. Максимальна концентрація дексаметазону влікворі визначається через 4 години після внутрішньовенного введення істановить 15 - 20 % від концентрації в плазмі крові. Дослідження на тваринахпоказали, що дексаметазон швидко видаляється з крові та розподіляється вм’язах, печінці, шкірі, кишечнику і нирках. Він проникає крізь плацентарнийбар’єр і може проникати в молоко. Період напіввиведення може бути подовжений ухворих на гіпотиреоз. Біотрансформація до неактивних метаболітів відбуваєтьсяголовним чином у печінці, виведення яких здійснюється в основному нирками.Приблизно 80 % введеного дексаметазону елімінується нирками у виглядіглюкуроніду протягом 24 годин.
Показання для застосування.
Бронхіальна астма, включаючи астматичний статус, реакції підвищеноїчутливості до ліків, сироваткова хвороба, набряк гортані, анафілактичний шок,контактний дерматит, гострий дерматит. Геморагічний, кардіальний, травматичний,хірургічний або септичний шок. Набряк мозку, який пов’язаний з первинною абометастатичною пухлиною мозку, інсульти з поширенням на кору головного мозку.Також при передопераційної підготовці хворих з підвищеним внутрішньочерепнимтиском унаслідок пухлини мозку та для тимчасового полегшення при неоперабельнихабо рецидивуючих новоутвореннях мозку, енцефаліті, менінгіті, променевомуураженні. Первинна і вторинна адренокортикальна недостатність, уроджена адреналовагіперплазія, негнійний тиреоїдит, хіміотерапія міліарного туберкульозу,нефротичний синдром; гострі гематолітичні анемії, тромбоцитопенія, гостриймієлобластний лейкоз, плазмоцитома, агранулоцитоз; тяжкі інфекційнізахворювання в комплексі з антибіотиками; ревматичні захворювання: псоріатичнийта ревматоїдний артрит, остеоартрит, захворювання суглобів (эпікондиліт,стилоїдіт, бурсит, тендовагініт); колагенові захворювання: системний червонийвовчак, гострий ревмокардит; шкірні захворювання: бульозний дерматит, тяжкаполіморфна еритема, грибоподібний мікоз, ексфоліативний дерматит, тяжкийпсоріаз, тяжкий себорейний дерматит; гострий круп у дітей.
Спосіб застосування та дози. Шляхом повільної внутрішньовенної (від 4 до5 хв), внутрішньом’язової ін’єкції або пролонгованої внутрішньовенної інфузії,дозування і тривалість курсу лікування залежить від клінічного перебігу. Привнутрішньовенному та внутрішньом’язовому введенні добова доза для дорослихстановить від 4 до 20 мг. Максимальна добова доза становить 80 мг: від 4 до 20мг може вводитись 3–4 рази протягом 24 годин. Після первинного покращання дозузменшують на протягу декілька днів до підтримуючої (в залежності відзахворювання в середньому 3-6 мг на добу). Частота ін’єкцій: від 1 ін’єкціїкожні 3–5 днів до 1 ін’єкції кожні 2–3 тижні.
Для дорослих
Набряк мозку: початкова доза 10 мг одноразово внутрішньовенно, потім 4мг 4 рази на добу внутрішньовенно або внутрішном’язово до досягнення ефекту.
Колагенові захворювання, внутрішньом’язово або внутрішньовенно: 0,75–9мг на добу за 2–4 введення.
Гострий мієлобластний лейкоз, внутрішньовенно: 2 мг/кв.м кожні 8 годин,усього 12 доз.
Дози, які вводяться інтраартикулярно або в м’які тканини чи за допомогоюмісцевої ін’єкції – від 0,1 мл до 2 мл, з інтервалами від 2–3 днів до 1–2тижнів. Добова доза для інтрасиновіального застосування: 2–4 мг для великихсуглобів і 0,8-1 мг – для малих. Для інфільтрації м’яких тканин призначаютьдозу від 2 до 6 мг, для інтраплеврального введення призначають і більші дози.Для ін’єкції в синовіальні сумки призначають 2–3 мг, в сухожилля – 0,4–1мг надобу.
Для дітей:
Набряк мозку, внутрішньовенно: початкова доза – 1 мг/кг на добуодноразово, підтримуюча доза – 1 мг/кг на добу, яку розподіляють на 4–6введень, максимальна доза – 16 мг на добу.
Недостатність надниркових залоз, внутрішньом’язово або внутрішньовенно:30–150 мкг/кг на добу або 600–750 мкг/м2 на добу, дозу розділяють на2–4 введення.
Екстубація, внутрішньом’язово або внутрішньовенно: 0,5–1 мг/кг на добуза 4 введення, застосовують за добу до екстубації та продовжують протягом 24–30годин після екстубації.
Бактеріальний менінгіт, внутрішньовенно: 150 мкг/кг 4 рази на добу 4доби поспіль.
Побічна дія. У разі введення високих доз або при триваломузастосуванні препарату слід враховувати можливість виникнення певних побічнихефектів.
З боку ендокринної системи: при тривалій терапії можливий розвитоксиндрому Іценко-Кушинга, гіперглікемія до розвитку латентного цукровогодіабету, недостатність надниркових залоз, особливо в період стресу (при травмі,хірургічній операції, супутніх захворюваннях), розлади менструального циклу.
З боку обміну речовин: гіперліпопротеїнемія, гепатомегалія, утримуваннярідини і натрію, негативний баланс азоту через білковий катаболізм.
З боку серцево-судинної системи: при короткій терапії – брадикардія,артеріальна гіпотензія, аритмії, при швидкому введенні великих доз є ризикзупинки серця, при тривалій терапії можлива дистрофія міокарда.
З боку ЦНС: при тривалій терапії можливі порушення настрою, психози,підвищення внутрішньочерепного тиску з набряком диска зорового нерва,запаморочення, головний біль, судоми.
З боку травної системи: при короткочасній терапії можливі нудота,блювання, розвиток стероїдної виразкової хвороби; при тривалій терапії можливіерозивно-виразкові ураження ШКТ, панкреатит.
З боку системи кровотворення: при тривалій терапії можливо підвищеннятромбоутворення.
Дерматологічні реакції: при тривалій терапії можливі еритема обличчя,витончення та подразливість шкіри, петехії, панікуліт, уповільнення загоюванняран.
Побічні ефекти, пов’язані з імуносупресивною дією: при короткочаснійтерапії можливо пониження імунитету; при тривалій терапії можливо більш частевиникнення інфекції та більш тяжкий її перебіг.
Протипоказання. Системна грибкова інфекція, активна форматуберкульозу, цукровий діабет, системні інфекції, гострий психоз, виразковеураження шлунка та/або кишечнику, вірусні захворювання (простий герпес, вітрянавіспа, герпес зостер, офтальмогерпес), лімфаденіт після вакцинації БЦЖ,остеопороз, синдром Кушинга, підвищена чутливість до компонентів препарату.
Передозування.
Можливо посилення наведених вище побічних дій. Лікування – симптоматичне.
Анафілактичні і алергічні реакції можуть лікуватися за допомогоюадреналіну, амінофіліну, штучної вентиляції легенів при позитивному тиску.
Особливості застосування. Вторинна адренокортикальна недостатність, спричиненалікарськими препаратами, може відбуватись через раптову відмінукортикостероїдів і бути зведена до мінімуму поступовим зменшенням дози. Приінтеркурентних інфекціях, септичному стані і туберкульозі потрібно одночаснезастосування антибіотиків. Кортикостероїди можуть маскувати деякі симптомиінфекцій, і під час їх застосування можуть виникати нові інфекційнізахворювання. Кортикостероїди можуть активізувати латентний амебіаз. Томурекомендовано, щоб латентний або активний амебіаз був ліквідований до терапіїкортикостероїдами в будь-якого хворого з нез’ясованою діареєю. При цукровомудіабеті, туберкульозі, бактеріальній і амебній інфекції, артеріальнійгіпертензії, тромбоемболіях, серцевій і нирковій недостатності застосовуватидексаметазон слід обережно і за умови, що можна одночасно проводити лікуванняосновної хвороби. Довготривале застосування кортикостероїдів може спричинитипідкапсулярну катаракту і глаукому з можливим ушкодженням зорових нервів іпризвести до вторинних очних інфекцій, спричинених грибами або вірусами.Оскільки з кортикостероїдами не проводилися адекватні репродуктивні дослідженняв людей, застосовувати ці препарати в період вагітності, жінкам, які годуютьгруддю, і жінками під час пологів у формі ін’єкцій можна лише тоді, колиочікуваний результат лікування виправдовує потенційний ризик для плоду танемовляти. Щоб уникнути порушень росту при довготривалому лікуванні дітей до 14років, через кожні три дні необхідно переривати терапію на чотири дні.
Лікування за допомогою ін’єкцій дексаметазону при шокових станах допоміжнеі не може бути заміною специфічних підтримуючих заходів, необхідних хворому,таких як відновлення циркулюючого об’єму крові, корекція водного іелектролітного балансу кисню, а також хірургічних заходів.
Взаємодія з іншими лікарськими засобами. Одночасний прийом з барбітуратами,карбамазепіном, фенітоїном, пірамідоном або римфампіцином може посилюватиметаболізм і зменшувати дію кортикостероїдів. При одночасному застосуваннідексаметазону із серцевими глікозидами можливо посилення дії глікозидів і погіршенняпереносимості останніх через дефіцит калію; з діуретиками – можливо посиленнявиведення калію; із салуретиками – можливо збільшення виведення калію; зпротидіабетичними засобами – необхідно проводити контроль вмісту глюкози вкрові; з похідними кумарину – можливо послаблення антикоагулянтного ефекту; згормональними контрацептивами – можливо посилення дії дексаметазону; знестероїдними протизапальними препаратами – можливо посилення ризику утворенняерозивно-виразкових уражень і кровотеч з шлунково-кишкового тракту; зпразиквантелом – можливо зменшення концентрації останнього в крові. Зменшенняперіоду напіввиведення і збільшення кліренсу дексаметазону може відбуватисьпісля взаємодії з ефедрином. Аміноглютетимід знижує концентрації дексаметазону.
Якщодексаметазон застосовують протягом восьми тижнів до і два тижні післяпроведення активної імунізації, ефект імунізації буде знижений або повністюнейтралізований.
Спостерігається фізико-хімічна несумісність розчину дексаметазону натріюфосфату з даунорубіцину гідрохлоридом, доксорубіцину гідрохлоридом, ванкоміцинугідрохлоридом, прохлорперазину едисилатом.
Умови та термін зберігання. Зберігати при температурі від +15 до +30°С взахищеному від світла, недоступному для дітей місці. Термін придатності – 3роки.