ІНСТРУКЦІЯ
для медичного застосуванняпрепарату
ОМЕПРАЗОЛ
(OMEPRAZOLE)
Загальна характеристика:
міжнародна та хімічна назви: Omeprazole; (RS)-5-метокси-2-[[(4-метокси-3,5-диметил-піридин-2-іл)метил]-сульфініл]-1Н-бензимідазол;
основні фізико-хімічні властивості: кишковорозчинні желатинові капсулибіло-зеленого кольору, вміст капсули білого або майже білого кольору;
склад: 1капсула містить 20 мг омепразолу;
допоміжні речовини: манітол, гіпролоза, целюлоза мікрокристалічна,лактоза безводна, натрію лаурилсульфат, натрію фосфат двоосновний, водаочищена, фосфат гіпромелози, спирт цетиловий, желатин, барвники хіноліновийжовтий, індигокармін, титану діоксид.
Форма випуску. Капсули кишковорозчинні.
Фармакотерапевтична група. Засоби для лікування пептичної виразки.
Інгібітори “протонного насоса”. Код АТС А02В С01.
Фармакологічні властивості. Омепразол пригнічує фермент Н+/К+-АТФазу,відповідальний за секрецію соляної кислоти кислотними клітинами шлунка. Черезтаку вибіркову внутрішньоклітинну дію, незалежну від мембранних рецепторів,омепразол належить до незалежного класу інгібіторів секреції соляної кислоти,які блокують кінцеву фазу секреторного процесу.
Завдяки своєму механізму дії, Омепразол зменшує не тільки базальнусекрецію кислоти, але й ту секрецію, яка може бути стимульована, незалежно відвиду стимулятора; він підвищує величину рН і зменшує секреторний об’єм. Якслабка основа омепразол забезпечує збагачення кислотного середовища кислотноїклітини і стає ефективним як інгібітор ферменту тільки після приєднанняпротону.
При рН<4 омепразол зазнає протонування з утворенням активнішоїсполуки, а саме омепразолу сульфенаміду. Час, доки він залишається в клітині, єтривалішим, ніж період напіввиведення основи омепразолу з плазми. Адекватнонизьку величину рН можна виявити тільки в кислотній клітині. Цим пояснюєтьсявисока специфічність омепразолу. Омепразол сульфенамід зв’язується з ферментомі у такий спосіб інгібує його активність.
Коли системаферменту блокується і величина рН зростає, менше препарату накопичується абоперетворюється на активний метаболіт, тому що накопичення омепразолу регулюєтьсямеханізмом типу зворотного зв’язку.
Фармакокінетика. Омепразол призначають у вигляді гранул зентеросолюбільним покриттям, що містяться у желатиновій капсулі. Післяперорального прийому омепразол всмоктується в тонкій кишці. Максимальні концентраціїв плазмі досягаються через 1-3 год після прийому. Кінцевий періоднапіввиведення з плазми становить приблизно 40 хв, а кліренс плазми – 0,3-0,6л/хв. У деяких пацієнтів спостерігалась зменшена елімінація: періоднапіввиведення зріс втричі, площа під фармакокінетичною кривою залежностіконцентрації в плазмі від часу (AUC) зросла у десять разів.
Омепразол має відносно невеликий об’єм розподілу (0,3 л/кг маси тіла),що відповідає об’єму позаклітинної води. Зв’язування з білками сягає приблизно90 %.
Як слабка основа, омепразол накопичується в кислотному середовищісистеми внутрішньоклітинних каналів парієтальної клітини. В цьому кислотномусередовищі омепразол приєднує протон і перетворюється на дійсно активну сполуку– сульфенамід. Ця активна сполука ковалентно зв’язується з протонним насосом (Н+/К+АТФазою) секреторної мембрани і пригнічує її активність. Таким чином, ефектблокування кислоти є значно тривалішим, ніж час присутності основи омепразолу вплазмі. Активність пригнічення кислоти не залежить від концентрації в плазмі вжодний момент, але корелює з площею під кривою залежності концентрації в плазмівід часу (AUC).
Омепразол майже виключно і повністю метаболізується в печінці. У сечінезмінений препарат не виявляється. У плазмі виявляються сульфон, сульфід ігідрокси омепразол. Жодний з цих метаболітів не має суттєвого впливу насекрецію кислоти. Приблизно 80 % введеної дози екскретується у виглядіметаболітів з сечею, а 20 % - з фекаліями. Двома головними метаболітами в сечіє гідрокси омепразол і відповідна карбонова кислота.
Кінетика омепразолу у пацієнтів з нирковою недостатністю є подібною докінетики у здорових людей. Проте, оскільки ниркова елімінація є найважливішимшляхом екскреції метаболітів омепразолу, швидкість їх елімінації спадаєпропорційно ступеню порушення функції нирок. Накопичення після прийомупрепарату один раз на добу можна виключити.
Біодоступність омепразолу трохи зростає у пацієнтів похилого віку, тодіяк елімінація з плазми уповільнюється. Однак індивідуальні величинипогоджуються з величинами для здорових людей. Немає також свідчень стосовнозниженої переносимості препарату пацієнтами похилого віку при використаннірекомендованих доз.
Приблизно 50 % підвищення системної біодоступності було встановленопісля п’ятиденного внутрішньовенного введення 40 мг омепразолу, що можнапояснити зменшенням печінкового кліренсу.
У пацієнтів з порушеною функцією печінки кліренс омепразолу знижується,а період напіввиведення з плазми може сягати 3 год. Тоді біологічна доступністьможе перевищити 90 %. Лікування 20 мг омепразолу на добу впродовж 4 тижнівпереносилось добре. Ні омепразол, ні його метаболіти не накопичувались.
Омепразол має помірну здатність проникати через плаценту. Сумарна йогоконцентрація у фетальній плазмі становить приблизно 20% від материнськоїконцентрації. Препарат не накопичується у фетальних тканинах, оскільки секреціясоляної кислоти встановлюється безпосередньо перед народженням. Омепразол неможе накопичуватись і не активується у шлунку, а також не впливає на рівеньгастрину, який загалом є підвищеним у плода перед народженням (гастрин неперетинає плаценту). Ці дані дозволяють зробити висновок, що омепразол невпливає на слизові оболонки плода.
Показання для застосування. Дуоденальна виразка; виразка шлунка;рефлюкс-езофагіт; для ерадикації Helicobacter pylori (у складікомбінованої терапії), синдром Золінгера-Елісона; тривала профілактикарецидивів при тяжких формах рефлюкс-езофагіту; профілактика та лікуваннявиразок шлунка і дванадцятипалої кишки, спричинених нестероїднимипротизапальними препаратами (ацетилсаліцилова кислота, протиревматичніпрепарати).
Спосіб застосування та дози.
Дуоденальна виразка.
Як правило,призначають 1 капсулу Омепразолу на добу. У більшості пацієнтів симптоми дужешвидко минають. У більшості випадків виразка загоюється в межах 2 тижнів. Колидвотижневого лікування недостатньо, препарат призначають ще на 2 тижні.
Лікування дуоденальної виразки не повинно перевищувати 4 тижні.
Виразка шлунка.
Як правило, 1 капсула Омепразолу на добу. В більшості випадків виразказагоюється в межах 4 тижнів. Коли такого курсу лікування недостатньо, препаратпризначають ще на 4 тижні.
Рефлюкс-езофагіт.
Як правило, 1 капсула Омепразолу на добу. У більшості пацієнтівсимптоми швидко минають. Звичайно рефлюкс-езофагіт виліковується протягом 4тижнів. Коли чотиритижневого лікування недостатньо, препарат призначають ще на4 тижні.
При лікуванні виразки шлунка чи рефлюкс-езофагіту не слід перевищувати8-тижневу тривалість лікування, оскільки досвід довготермінової терапіїобмежений.
Для ерадикації Helicobacter pylori препарат призначають у складікомбінованої терапії:
Омзол по 20 мг 2 рази на добу, амоксицилін 1 г 2 рази на добу,кларитроміцин по 0,5 г 2 рази на добу протягом 7 діб або
Омзол по 20 мг 2 рази на добу, тетрациклін 0,5 г 4 рази на добу,метронідазол по 0,5 г 3 рази на добу, вісмуту субсаліцилат (субнітрат) по 120мг 4 рази на добу протягом 7 діб.
СиндромЗолінгера-Елісона.
Дозу необхідно регулювати індивідуально. Рекомендована початкова дозастановить
3 капсули (що відповідає 60 мг омепразолу на добу) один раз на день.Тривалість такого лікування визначається за клінічними показаннями. Більше 90 %пацієнтів з найтяжчими формами цієї хвороби, які демонстрували недостатнюреакцію на інші види терапії, успішно виліковувались при використанні доз від20 до 120 мг омепразолу на добу. В разі перевищення 80 мг на добу дозу слідподілити на два прийоми. Передбачити тривалість лікування у разі синдромуЗолінгера-Елісона неможливо.
Тривала терапія дляпрофілактики рецидиву при тяжких формах рефлюкс-езофагіту.
Для профілактики рецидиву у пацієнтів з тяжким рефлюкс-езофагітомпризначають 1 капсулу Омепразолу (що відповідає 20 мг препарату) на добу. Дозаможе бути збільшена до 2 капсул (що відповідає 40 мг препарату) на добу, якщоскарги поновлюються. Тривалість довготермінового лікування у пацієнтів з тяжкимрефлюкс-езофагітом обмежується одним роком, оскільки безпечність цьогопрепарату недостатньо вивчена при тривалішому застосуванні.
При застосуванні Омепразолу довше 8 тиж. слід очікувати розвиткугіперплазій аргірофільних клітин слизової оболонки шлунка. Можлива подальшатрансформація цих змін на рак шлунка. Таким чином, необхідно ретельно зважуватикористь від такого лікування з можливим ризиком.
Профілактика та лікування виразок шлунка ідванадцятипалої кишки, спричинених нестероїдними протизапальними препаратами.
При лікуванні приймають, як правило, 1 капсулу Омепразолу на добу (щовідповідає 20 мг препарату) впродовж 4 тижнів. Коли чотиритижневого лікуваннянедостатньо, препарат призначають ще на 4 тижні. З метою профілактики виразокшлунка і дванадцятипалої кишки, що можуть бути спричинені нестероїднимипротизапальними препаратами, рекомендується приймати 1 капсулу (відповідає 20мг препарату).
Добову дозу (20 мг Омепразолу) не слід перевищувати пацієнтам зпорушеною функцією нирок чи дисфункцією печінки, а також пацієнтам похилоговіку (за виключенням лікування синдрому Золінгера-Елісона).
Капсули слід ковтати, не розжовуючи, з достатньою кількістю рідиниперед їдою (вранці чи ввечері). У разі необхідності другого прийому (наприклад,коли доза понад 80 мг використовується при лікуванні синдромуЗолінгера-Елісона), це слід робити перед вечерею.
Побічна дія.
Кров.
Повідомлялося про окремі випадки зміни картини крові, оборотноїтромбопенії, та/або лейкопенії чи панцитопенії, а також агранулоцитозу.Причинний зв’язок з прийомом Омепразолу не встановлено.
Шлунково-кишковий тракт.
Інколи можливі діарея, запор, метеоризм (можливо з абдомінальним болем)або нудота і блювання. У більшості випадків ці симптоми зменшуються припродовженні лікування.
Дуже рідко повідомлялося про сухість у роті, запалення слизовоїоболонки рота, кандидоз чи панкреатит. Причинний зв’язок з прийомом Омепразолуне встановлено.
У разі одночасного прийому кларитроміцину інколи спостерігалосьзабарвлення язика в коричнево-чорний колір. Після закінчення курсу лікування цеявище зникало.
Спостерігались надзвичайно рідкісні випадки формування кістизалозистого тіла. Вона була доброякісною і зникала після припинення лікування.
Шкіра, волосся, нігті наруках і ногах.
Інколи спостерігалися свербіж, висипання на шкірі, випадіння волосся,багатоформна еритема, фоточутливість, а також гіпергідроз.
Зрідка спостерігались синдром Стівенса-Джонсона або токсичнийепідермальний некроліз.
Печінка.
Інколи можуть мати місце тимчасові зміни показників функції печінки,які минають після закінчення лікування.
В окремих випадках у пацієнтів з вже існуючою хворобою печінкиспостерігалися гепатит з жовтяницею або без неї, печінкова недостатність, атакож енцефалопатія.
Ограни чуття.
Інколи можуть траплятися розлади зору (туман перед очима, нечіткебачення, втрата гостроти зору і дефекти поля зору) і слухові розлади(наприклад, шум у вухах) або зміна смакових відчуттів. Як правило, ці розлади єоборотними.
Реакції гіперчутливості.
Спостерігались в окремих випадках: кропив’янка, підвищення температури,ангіоневротичний набряк, констрикція дихальних шляхів, анафілактичний шок,алергічний васкуліт і лихоманка.
Центральна та периферичнанервові системи.
Інколи спостерігались підвищена стомлюваність, розлади сну,запаморочення і головний біль. Як правило, ці симптоми зменшувались припродовженні лікування.
В окремих випадках повідомлялося про сплутаність свідомості ігалюцинації, здебільшого у тяжкохворих пацієнтів або пацієнтів похилого віку, ав дуже поодиноких випадках – також про депресивні чи агресивні реакції.
Інші побічні ефекти.
Під час лікування інколи спостерігались периферичні набряки, але вонизникали після закінчення терапії.
Слабкість м’язів та/або біль у м’язах чи суглобах, а також онімінняспостерігались зрідка.
Описані окремі випадки гіпонатріємії, інтерстиціального нефриту тагінекомастії.
Протипоказання. Омепразол не слід приймати у випадках відомоїгіперчутливості до активного інгредієнта омепразолу чи будь-якого з неактивнихінгредієнтів.
Досвіду стосовно лікування дітей немає; тому Омепразол протипоказанийдітям.
Діагноз рефлюкс-езофагіту має бути підтверджений ендоскопічно.Омепразол слід використовувати для довготривалого лікування рефлюкс-езофагітутільки у пацієнтів, схильних до частих рецидивів і ускладнень своєї хвороби, атакож у тих, у кого ця хвороба не лікується адекватно курсами, що проводятьсячерез певний час.
До початку лікування Омепразолом слід виключити наявність злоякісноїпухлини шлунка, оскільки лікування може замаскувати симптоми і правильнийдіагноз.
У пацієнтів з тяжкими дисфункціями печінки під час лікуванняОмепразолом слід контролювати рівень печінкових ферментів через регулярніінтервали часу.
До початку лікування виразки, яка виникла внаслідок застосуваннянестероїдних протизапальних засобів, слід відмінити препарат, що спричинив це.
Профілактика виразок, спричинених нестероїдними протизапальнимипрепаратами, має бути обмежена відповідними групами ризику.
Особливості застосування. Омепразол не є показаним при незначних шлунково-кишковихскаргах, наприклад, у разі “синдрому подразненого шлунка”.
У пацієнтів з виразкою шлунка чи дванадцятипалої кишки необхідновстановити статус Helicobacter pylori. Для Helicobacter pylori-позитивнихпацієнтів лікування має бути сфокусованим на знищення цієї бактерії у всіхвипадках, коли це можливо.
У тяжкохворих пацієнтів, особливо з нестабільним циркуляторним станом,тяжкі, незворотні розлади зору аж до сліпоти і слуху аж до повної його втрати,повідомлялись в окремих випадках, коли Омепразол застосовувався у виглядіболюсної ін’єкції. Поки що причинний взаємозв’язок для таких випадків невстановлений.
Тим не менше, особлива увага повинна приділятися суворому дотриманнюсхвалених показань і рекомендованих доз при лікуванні тяжкохворих пацієнтівтакож і тоді, коли Омепразол приймається перорально. Наскільки це можливо,функції зору і слуху, а також очне дно повинні контролюватись у таких хворих доі під час прийому препарату. Омепразол необхідно відмінити відразу ж післявстановлення якихось змін чи порушень.
Застосування при вагітності та лактації.
При вагітності і під час лактації Омепразол слід застосовувати тільки вразі постановки точного діагнозу відповідно до переліку показань. Наявний –досить обмежений – досвід застосування препарату у вагітних жінок не виявивбудь-яких ознак токсичних ефектів у ще ненародженої дитини.
Вплив на здатність керувати транспортним засобом івикористовувати механізми.
Під час лікування цим препаратом необхідний регулярний медичний нагляд.Спроможність керувати автомобілем чи працювати з технікою може бути порушеною –ця реакція є дуже індивідуальною. Більшою мірою це стосується початковогоперіоду лікування, заміни препаратів, а також випадків одночасного вживанняалкоголю.
Передозування. Симптоми. Інформація щодо симптомів передозування Омепразолу у людини відсутня.Високі одноразові (до 160 мг) і добові (до 360 мг) дози препарату, а такожвнутрішньовенні дози (одноразові до 80 мг і добові - до 200 мг або 520 мг затри доби) не спричиняли побічних ефектів.
Лікування. Крім моніторингу дихання і стану циркуляції крові згідно із загальнимиправилами лікування інтоксикації, немає особливих рекомендацій щодотерапевтичних заходів.
Взаємодія з іншими лікарськими засобами. Омепразол метаболізується головним чиномчерез ізоензими групи 2С цитохрому-Р450 (S-мефенітоїн гідроксилаза).Екскреція діазепаму, R-варфарину і фенітоїну (активних речовин, які такожметаболізуються ізоензимами групи 2С) затримується. Рекомендується передбачатирегулярний моніторинг пацієнтів, які приймають антикоагулянти типу варфарину чифенітоїн. Може статись, що необхідним буде зниження дози цих препаратів.
Не можна виключити взаємодію також з іншими лікарськими препаратами,які метаболізуються через ізоензими групи 2С цитохрому-Р450 (наприклад,гексобарбітал).
За результатами тестів, які проводились досі, омепразол не впливає наметаболізм таких речовин: алкоголь, амоксицилін, будезонід, хінідин, кофеїн,циклоспорин, диклофенак, естрадіол, лідокаїн, метопролол, метронідазол,напроксен, фенацетин, піроксикам, пропранолол, S-варфарин, теофілін.
Одночасний прийом омепразолу та кларитроміцину призводить до підвищенняконцентрації у плазмі обох препаратів; це також стосується й інших макроліднихантибіотиків.
При одночасному застосуванні омепразолу і кларитроміцину інші лікиможна вводити з великою обережністю, особливо пацієнтам з тяжкою печінковою чинирковою дисфункцією.
Можливо, що омепразол уповільнює (наприклад, у випадку кетоконазолу) чиприскорює (наприклад, у випадку еритроміцину) всмоктування препаратів,біодоступність яких залежить від величини рН шлункового соку.
Для профілактики та – коли неможливо відмінити лікарський препарат –також для лікування виразок шлунка і дванадцятипалої кишки, спричиненихнестероїдними протизапальними препаратами, омепразол приймається одночасно звідповідним протизапальним препаратом.
Взаємний вплив на біодоступність було виключено для таких препаратів,як диклофенак, напроксен і піроксикам. У разі одночасного прийому омепразолу знестероїдними протизапальними препаратами вплив такого комбінованого введенняна інші лікарські препарати систематично не досліджувався.
Оскількиомепразол і нестероїдні протизапальні препарати мають приблизно однаковийпрофіль взаємодії, то слід чекати його підвищеної взаємодії і з іншимилікарськими препаратами. Це означає необхідність перевірки концентрації всироватці інших препаратів, які приймаються одночасно з омепразолом. У такомуразі можна скористатись наведеною нижче інформацією.
| Інші лікарські препарати
| Причина
| Наслідок
|
| Діазепам R-варфарин, фенітоїн
| Взаємодія з ізоензимами групи 2С цитохрому-Р450
| Уповільнена елімінація, підвищений рівень у плазмі
|
| Кетоконазол, ітраконазол (та інші препарати, всмоктування яких залежить від рН)
| Підвищення шлункового рН
| Уповільнене всмоктування
|
| Кларитроміцин, рокситроміцин, еритроміцин (можливо також інші макроліди)
| Зміна рН шлунка, а також змінений метаболізм у печінці
| Підвищена концентрація в плазмі обох препаратів; підвищена біодоступність
і триваліший період напіввиведення омепразолу
|
| Алкоголь,амоксицилін, будезонід, хінідин, кофеїн, циклоспорин, диклофенак, естрадіол, лідокаїн, метопролол, метронідазол, напроксен,фенацетин,піроксикам, пропранолол,S-варфарин, теофілін
| -
| Відсутність будь-яких змін в фармакокінетиці
|
Умови та термін зберігання.
Зберігати у недоступному для дітей, захищеному від світла і вологимісці, при температурі від 18 °С до 25 °С.
Термін придатності - 2 роки.
Після відкриття контейнеру використати протягом 4 тижнів.